СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/24436/24
пр. № 2/759/1410/25
19 лютого 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судових засідань Кузніцової Я.С., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою.
В обґрунтування позову зазначила, що 18.05.2024 року між сторонами було укладено договір дарування 7/100 часток квартири АДРЕСА_1 . Від голови правління ОСББ «ФОРТУНА - 6», яке обслуговує вказаний будинок, позивачу стало відомо, що окрім неї та її дочки у квартирі зареєстрований ОСОБА_2 28.10.2024 року було складено акт про те, що відповідач більше року не проживає у кімнаті, що належить позивачу, його особистих речей у кімнаті немає.
З урахуванням зазначеного, позивач просить визнати відповідача втратившим право користування кімнатою АДРЕСА_2 .
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 листопада 2024 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15 січня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не з'явиласm, 15.01.2025 року подала до суду заяву, в якій просила розгляд справи по суті спору проводити без її участі.
У судове засідання відповідач не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду.
Відповідачу, крім того, ухвала про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви з додатками направлялись на його зареєстроване місце проживання, згідно відомостей Відділу з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб Святошинської РДА - АДРЕСА_2 .
Згідно наявних у матеріалах справи доказів, поштовий конверт повернувся до суду без вручення. На довідці про причини повернення / досилання стоять відмітки «повертається» та «за закінченням терміну зберігання».
Суд повторно направив ухвалу про відкриття провадження у справі на зареєстроване місце проживання відповідача. Поштовий конверт повторно повернувся до суду без вручення. На довідці про причини повернення / досилання стоять відмітки «повертається» та «за закінченням терміну зберігання».
Також відповідача було повідомлено про розгляд справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Частина 1 статті 131 ЦПК України зобов'язує учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У постановах від 14.08.2020 року та від 13.01.2020 року у справі №910/22873/17 Верховний Суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Суд також звертає увагу, що листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).
Судом враховується рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 року №17-рп/2011 згідно яких у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві) яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.
Суд зауважує, що наразі у суду відсутні можливості сповіщення відповідача за допомогою інших засобів зв'язку, а подальші, додаткові дії щодо направлення виклику відповідачу до суду за місцем його реєстрації призведуть лише до несвоєчасності розгляду справи.
Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідач не скористався, про наслідки ненадання учасником справи заяв по суті справи у встановлений судом строк був повідомлений в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на викладене, суд визнав за можливе провести судове засідання за відсутності учасників справи, що не з'явились.
З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв'язку із неявкою учасників справи у судове засідання.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 18 травня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування 7/100 часток квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №1348, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №256368580000.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №379161626 від 18.05.2024 року право спільної часткової власності на 7/100 вказаної квартири зареєстровано за ОСОБА_1 .
Згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Києва в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано троє осіб: позивач ОСОБА_1 , її дочка ОСОБА_3 , та відповідач ОСОБА_2 .
Відповідно до акту про фактичне проживання осіб, складеного ОСББ «ФОРТУНА - 6» від 28 жовтня 2024 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже більше одного року не проживає в кімнаті АДРЕСА_2 .
Вказаний акт підписаний головою правління ОСББ «ФОРТУНА - 6» О.Ф. Петрушка та мешканцями будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Таким чином вбачається, що більше року відповідач не проживає в квартирі АДРЕСА_1 , будь-яких витрат по утриманню житла не несе, його особистих речей у кімнаті немає, а тому він є таким, що втратив право користування кімнатою АДРЕСА_2 , на що слід зазначити таке.
Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст.6 ЖК України, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.
Частиною 4 ст.9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду врегульовано положеннями глави 2 ЖК України.
Статтею 64 ЖК України передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. До членів сім'ї наймача належить дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Особи, що вселились в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами сім'ї не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК України).
Згідно із ч. 1 ст. 163 ЖК України у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Статтею 72 ЖК України врегульовано, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Пунктом 34 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК України, стаття 405 ЦК України), зокрема від вирішення вимог про позбавлення права користування жилим приміщенням.
Так, відповідно до положень статей 71, 72, ЖК України та ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться виключно в судовому порядку. Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі такого судового рішення, яке набрало законної сили.
При цьому, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання, що в повному обсязі відповідає правовій позиції Верховного Суду.
На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року, справа № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року, справа № 760/13113/14-ц.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені ст. 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач більше року на проживає у спірному житлі, житлом не цікавиться, витрат по його утриманню не несе, поважних причин відсутності відповідачів за місцем реєстрації понад шість місяців судом не встановлено.
Відповідач без поважних причин, понад шість місяців відсутні за місцем реєстрації, що є правовою підставою для визнання його, згідно ст. 71, 72 ЖК України, таким, що втратив право користування цим житловим приміщенням.
Згідно положень статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач довела ті обставини, на які посилалась, як на підставу своїх позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню.
Щодо судових витрат.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір, однак прохальна частина позову не містить вимоги щодо стягнення судових витрат із відповідача.
Відтак, судові витрати слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 206, 223, 259, 263-265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) таким, що втратив право користування кімнатою АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 28 лютого 2025 року.
Суддя Н.О.Горбенко