Номер провадження: 22-ц/813/2679/25
Справа № 514/1346/16-ц
Головуючий у першій інстанції Тончева Н.М.
Доповідач Комлева О. С.
18.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Волкової Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката Іванової Ганни Степанівни, представника ОСОБА_1 на заочне рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 26 січня 2017 року, постановленого під головуванням судді Тончевої Н.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, -
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, в якому просив:
- позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зі ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебував у шлюбі зі ОСОБА_1 , який рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 20 січня 2015 року було розірвано.
Від спільного шлюбу сторони мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З часу розірвання шлюбу діти проживають з позивачем в будинку АДРЕСА_1 , де створені усі необхідні умови для проживання, виховання, навчання та розвитку дітей.
Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 виїхала до м. Одеси, довготривалий час дітей не навідувала, не дзвонила, не піклувалась, матеріально та морально не допомагала, не цікавилась їх життям та здоров'ям, не приймала участі у їх вихованні та розвитку.
Оскільки, відповідачка повністю ухилилась від виконання батьківських обов'язків, позивач, з метою захисту прав дітей звернувся до суду з зазначеним позовом.
Заочним рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 26 січня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволений.
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 у відношенні її малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визначено місце мешкання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зі ОСОБА_2 .
30 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду, яка ухвалою Тарутинського районного суду Одеської області від 01 жовтня 2024 року залишена без задоволення.
Не погоджуючись з заочним рішенням суду, адвокат Іванова Г.С., представник ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить заочне рішення суду скасувати, посилаючись на неправильне встановлення обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянтзазначає, що судом першої інстанції порушені права відповідачки на ефективний захист, у зв'язку з неналежним повідомленням про розгляд справи, оскільки ані копії позову, ані судових повісток вона не отримувала, так як всі судові документи направлялися за адресою, де вона ніколи не проживала.
Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції у порушення норм та принципів національного та міжнародного законодавства прийняв рішення про позбавлення батьківських прав матері без з'ясування тих мір та заходів, які держава (в особі органів опіки та соціальних служб) могла б ужити для налагодження зв'язків між матір'ю та дітьми.
У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Малик О.В.,представник ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для скасування рішеннясуду.
В судове засідання призначене на 18 лютого 2025 року ОСОБА_1 , представник органу опіки та піклування Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області не з'явився, були сповіщені належним чином (а.с. 242 т. 1).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов'язковою.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторони, яка своєчасно і належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Під час розгляду справи, адвокат Іванова Г.С. представник ОСОБА_1 звернулася до суду з клопотанням про виклик свідків, в задоволенні якого судом було відмовлено.
Також адвокат Малик О.В., представник ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про допит свідків та долучення висновків психологів, яке було судом задоволено в частині допиту ОСОБА_3 , в решті відмовлено.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Іванової Г.С., представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , його представника - адвоката Малик О.В., пояснення ОСОБА_3 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 20 січня 2015 року був розірваний шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 12 т. 1).
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 9-11 т. 1).
Згідно виконавчого листа №514/1677/14-ц від 20 січня 2015 року, виданого 17 лютого 2015 року Тарутинським районним судом Одеської області, зі ОСОБА_1 користь ОСОБА_2 стягнуті аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в розмірі 600 грн. на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову та до досягнення дітьми повноліття (а.с. 13 т. 1).
З довідки Тарутинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області №3106 від 19 жовтня 2016 року вбачається, що ОСОБА_2 за виконавчим листом №514/1677/14-ц від 20 січня 2015 року аліменти не отримував (а.с. 14 т. 1).
Відповідно до рішення № 4 комісії з питань захисту прав дитини від 23.04.2015 року, ОСОБА_1 було визначено часи відвідування дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за згодою батька в такі дні :кожний другий та четвертий тиждень місяця в понеділок та вівторок (а.с. 36 т. 1).
21 листопада 2016 року Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області було винесено висновок №01/01-12/1532 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо її малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 46 т. 1).
Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з наступних підстав.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками
Такий висновок зроблено у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пунктами 1, 2 статті 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Питання щодо визначення місця проживання дитини та порядку розв'язання спорів з цього приводу врегульовано ст.ст. 160, 161 СК України.
Зокрема, відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За приписами ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 закріплено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Зокрема, принципом 6 Декларації прав дитини встановлено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає її віку. Це право включає свободу розшукувати, одержувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, засобів масової інформації, засобів звязку (компютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини. Їй забезпечується доступ до інформації та матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, особливо тих, які сприяють здоровому фізичному і психічному розвитку, соціальному, духовному та моральному благополуччю.
Як вбачається з виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ №847202, ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем (а.с. 20 т. 1).
Згідно довідки Арцизької об'єднаної державної податкової інспекції ГУДФС в Одеській області №2167 від 20 жовтня 2016 року, ОСОБА_2 за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2016 року отримав виручку від реалізації товарів в розмірі 29250 грн. (а.с. 22 т. 1).
ОСОБА_2 зареєстрований та мешкає в будинку АДРЕСА_1 разом з трьома дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Тарутинської селищної ради Тарутинського району Одеської області №2756 від 19 жовтня 2016 року (а.с. 23 т. 1).
З характеристики, наданої головою Тарутинської селищної ради Тарутинського району Одеської області вбачається, що ОСОБА_2 за час проживання на території селищної ради зарекомендував себе з позитивної сторони, скарг на нього від мешканців селища не надходило (а.с. 24 т. 1).
Відповідно до характеристики дітей, батько дітей ОСОБА_2 приділяє належну увагу їх вихованню, на роботі та в побуті характеризується позитивно, має постійний дохід (а.с. 28, 29, 30 т. 1).
Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 19 жовтня 2016 року та Акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, стосунки в сім'ї добрі, панує взаєморозуміння та повага між членами сім'ї, діти зростають під опікою і відповідальністю батька в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості (а.с. 25, 26-27 т. 1).
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів про те, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно дітей є доцільним та відповідає найвищим інтересам дитини.
Також колегія суддів вважає, що суд оцінивши досліджені докази, враховуючи вік дітей та те, що діти весь час після розлучення проживають з батьком, його відношення до дітей та особу, дійшов вірного висновку, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно дітей є доцільним та відповідає найвищим інтересам дитини, а також, що проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 зі своїм батьком буде відповідати інтересам дітей.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав та визначення місця проживання дітей з батьком ОСОБА_2 .
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги адвоката Іванової Г.С., представника ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції порушені права відповідачки на ефективний захист, у зв'язку з неналежним повідомленням про розгляд справи, оскільки ані копії позову, ані судових повісток вона не отримувала, так як всі судові документи направлялися за адресою, де вона ніколи не проживала, колегія суддів вважає необґрунтованими, за наступних підстав.
Відповідно до ст. 74 ЦПК (в редакції на час розгляду справи), у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.
Друкований орган, у якому розміщуються оголошення про виклик відповідача протягом наступного року, визначається не пізніше 1 грудня поточного року в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки, виданим начальником Тарутинського районного сектору ГУ ДМС України в Одеській області, ОСОБА_1 , зареєстрована в АДРЕСА_1 (а.с. 39 т. 1).
Відповідно до норм ЦПК, ОСОБА_1 , судом направлялися повістки про виклик до суду за зареєстрованим місцем проживання, однак поштові повідомлення були повернуті до суду з позначкою «адресат не проживає», що є належним сповіщенням (44, 49 т. 1).
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 також була сповіщена про розгляд справи через оголошення в газеті Урядовий Кур'єр (а.с. 54, 57 т. 1).
З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином здійснив повідомлення, та розглянув справу за належним сповіщенням ОСОБА_1 .
Доводи про те, що суд першої інстанції у порушення норм та принципів національного та міжнародного законодавства прийняв рішення про позбавлення батьківських прав матері без з'ясування тих мір та заходів, які держава (в особі органів опіки та соціальних служб) могла б ужити для налагодження зв'язків між матір'ю та дітьми, колегія суддів залишає без задоволення, за наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зверталась до комісії та її було визначено час спілкування з трьома неповнолітніми дітьми.
При цьому, як пояснила адвокат Іванова Г.С., що ОСОБА_1 намагалась його виконати, однак вона не мала можливості, у зв'язку з виїздом за кордон, хворобою, та поведінкою ОСОБА_2 .
При цьому, до апеляційної скарги були надані підтвердження про хворобу та знаходження ОСОБА_1 у лікарні з 22.09.2015 року по 06.10.2015 року (а.с. 161 т. 1), перебування за кордоном з жовтня 2016 (а.с. 157 т. 1), що колегія суддів вважає такими, що не підтверджують об'єктивну неможливість у спілкуванні з дітьми з 2015 року.
Також адвокат Іванова Г.С., пояснила, що ОСОБА_1 не зверталась ані до комісії з питань захисту дитини Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області з приводу не виконання її рішення від 23.04.2015 року, ані до суду з позовом про встановлення спілкування з дітьми.
В судовому засіданні апеляційного суду, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , пояснив, що мати не бачив дуже довго, його та його сестер ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виростив батько ОСОБА_8 .
За наведених підстав, колегія суддів вважає, що умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків є підставою для позбавлення його батьківських обов'язків, з визначенням місця проживання дітей з батьком.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує також положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Переглядаючи заочне рішення, ухвалене судом у січні 2017 року стосовно позбавлення батьківських прав відносно трьох неповнолітніх дітей та визначення їх місця проживання, за апеляційною скаргою поданою через 7 років, колегія суддів, окрім іншого, враховує принцип правової визначеності, який застосовується Європейським судом з прав людини при вирішенні звернень відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та підлягає застосуванню судами України відповідно до статті 9 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Іванової Ганни Степанівни, представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 26 січня 2017 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 28 лютого 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ С.М. Сегеда