Номер провадження: 11-сс/813/427/25
Справа № 947/4458/25 1-кс/947/2035/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
24.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 03.02.2025, якою в межах к/п № 62025150020000267 від 17.01.2025 відносно:
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт. Красні Окни Одеської обл., громадянина України, з вищою освітою, одруженого, маючого неповнолітню дитину, поліцейського взводу № 1 роти № 1 батальону № 2 полку УПП в Одеській обл., зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
-підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 289 КК України, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 28.03.2025 включно, із визначенням застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено частково клопотання слідчого 2 СВ (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві ОСОБА_9 , та обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначення застави у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 454 200 грн, відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 289 КК України.
Обґрунтовуючи ухвалу, слідчий суддя зазначив, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжких злочинів проти власності злочинів, в умовах воєнного стану, а також враховуючи наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим, особу підозрюваного, дійшов висновку про наявність підстав для застосування до підозрюваного виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Визначаючи підозрюваному ОСОБА_8 заставу у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, слідчий суддя виходив з тяжкості інкримінованого злочину та обставин його вчинення, тяжкості покарання, особи підозрюваного та його майнового стану, а також розміру предмету кримінального правопорушення.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погодившись із оскаржуваною ухвалою захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою з огляду на те, що:
- підозрюваний ОСОБА_8 свою вину не визнає, вважає, що затриманий незаконно;
- стороною обвинувачення не доведено існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, вказані ризики є необґрунтованими, в той час як підозрюваний раніше не судимий, має місце реєстрації та проживання в м. Одесі, офіційно одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, а також міцні соціальні зв'язки, що свідчить про те, що він не буде намагатися переховуватися від органів досудового розслідування або суду, ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків також відсутній, оскільки ними вже були надані покази слідству;
- слідчим суддею та прокурором належним чином не обґрунтовано незастосування до підозрюваного жодного із 4-х більш м'яких запобіжних заходів, а розмір застави є непомірним, необґрунтовано завищеним та визначений без врахування тяжкості вчиненого правопорушення, стану здоров'я, матеріального стану підозрюваного та наявності у нього на утриманні неповнолітньої дитини.
За таких обставин захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді від 03.02.2025 та постановити нову ухвалу, якою визначити ОСОБА_10 заставу у розмірі, який не перевищує 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримала доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, натомість прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення скарги.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався в повному обсязі з огляду на такі обставини.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з приписом п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Так, на підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що 01.02.2025 ОСОБА_8 було повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 289 КК України (а.с. 122-130), а санкція зазначених статей передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так, відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Органами досудового розслідування ОСОБА_8 підозрюється у тому, що він, займаючи посаду поліцейський взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку УПП в Одеській області, у спеціальному званні лейтенант рядовий, незважаючи на обізнаність з вимогами ст. ст. 19, 68 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 18, 64 Закону України «Про Національну поліцію», ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» ОСОБА_8 , всупереч обов'язку їх неухильного дотримання, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, за попередньою змовою групою осіб, став на шлях злочинної діяльності та умисно вчинив злочин, пов'язаний з незаконним заволодінням транспортного засобу при наступних обставинах.
Так, на початку жовтня 2024 року ОСОБА_11 познайомився зі ОСОБА_12 , який на той час працював маляром на станції технічного обслуговування за адресою: м. Одеса, провулок Житомирський, 4, буд. 26/1 (гаражний кооператив «Житомирський - 26/1») з метою ремонту транспортного засобу Nissan NV-400, номерний знак НОМЕР_1 , яким ОСОБА_11 користується та володіє за довіреністю № 4614, наданою ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Далі, 24.12.2024, більш точний час у ході проведення досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_11 привіз до ОСОБА_12 вказаний автомобіль та залишив його у гаражному боксі. За домовленістю зі ОСОБА_12 транспортний засіб він повинен був забрати через декілька днів. Окрім того, ОСОБА_11 дозволив ОСОБА_12 , пересуватись на автомобілі у випадку необхідності придбати запчастини чи фарбу.
У свою чергу, у ОСОБА_12 на станції перебував на ремонті автомобіль марки «Опель Корса», номерний знак НОМЕР_2 , яким користується працівник поліції ОСОБА_8 та його дружина ОСОБА_14 . Також, у невстановлений у ході досудового розслідування час на території станції технічного обслуговування за адресою: м. Одеса, вул. Цілковського, буд. 3, було скоєно крадіжку. У зв'язку із цим ОСОБА_12 вирішив залишити автомобіль Nissan NV-400, номерний знак НОМЕР_1 , у більш безпечному місці, про що повідомив 02.01.2025 у розмові ОСОБА_8 .
У цей же час, у ОСОБА_8 виник злочинний умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом «NISSAN NV 400», номерний знак НОМЕР_3 , під приводом надання допомоги ОСОБА_12 щодо тимчасового розміщення вказаного автомобіля на території свого заміського домоволодіння, з метою використання його для шантажу ОСОБА_12 , який, на його думку, необґрунтовано затримав ремонт його автомобіля.
Про вказані наміри ОСОБА_8 повідомив своїй дружині ОСОБА_14 , яка погодилась на участь у вчиненні злочину, продемонструвавши таку згоду своїми подальшими активними та умисними діями.
Так, реалізуючи спільний злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, шляхом зловживання довірою, користуючись авторитетом працівника правоохоронного органу, ОСОБА_8 . 02.01.2025 запропонував ОСОБА_12 перегнати транспортний засіб «NISSAN NV 400», номерний знак НОМЕР_3 , на територію дачного будинку, який знаходиться в с. Вигода, по вул. Будівельна 15, який належить ОСОБА_14 , на що останній погодився.
У це же день, продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 спільно з дружиною ОСОБА_14 на власному автомобілі разом зі ОСОБА_12 направилися до с. Вигода Одеської області
Під час руху ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_12 , що він сяде за кермо автомобіля «NISSAN NV 400», номерний знак НОМЕР_3 , а ОСОБА_12 повинен сісти в автомобіль до його дружини ОСОБА_14 з метою безперешкодного проїзду через блок-пости.
Після цього, ОСОБА_8 , сівши за кермо автомобіля «NISSAN NV 400», номерний знак НОМЕР_3 , стрімко вирушив вперед та зник у невідомому напрямку, а дружина ОСОБА_8 разом зі ОСОБА_12 зупинилися на місці та очікували повернення останнього.
Після цього ОСОБА_8 повернувся пішки до автомобіля дружини та повідомив ОСОБА_12 , що транспортний засіб знаходиться у надійному місці.
З метою повернення автомобіля 03.01.2024 ОСОБА_11 ОСОБА_12 звернувся до ОСОБА_8 та ОСОБА_14 з відповідним проханням. Однак, ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , реалізуючи спільний злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, відмовили ОСОБА_12 у поверненні автомобіля та повідомили про існування надуманого боргу у зв'язку з затримкою ремонту їх автомобіля марки «Опель Корса», номерний знак НОМЕР_2 .
Крім того, ОСОБА_8 та ОСОБА_14 висунули вимогу, про те, що транспортний засіб не буде повернутий, поки ОСОБА_12 не поверне неіснуючого борг.
Про вказану ситуацію ОСОБА_12 повідомив ОСОБА_11 . Прийшовши до висновку, що дії ОСОБА_8 та ОСОБА_14 є протиправними, ОСОБА_11 вирішив звернутись до правоохоронних органів.
Крім того, у невстановлений досудовим розслідуванням час але не пізніше 02.01.2025 у ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , які незаконно заволоділи транспортним засобом NISSAN NV «400», номерний знак НОМЕР_3 , яким користується та володіє ОСОБА_11 , виник умисел на незаконне збагачення шляхом вимагання грошових коштів в якості виплати неіснуючого боргу ОСОБА_12 за повернення вказаного транспортного засобу.
Так, 23.01.2025, приблизно о 14 год, під час телефонної розмови з ОСОБА_8 та ОСОБА_14 . ОСОБА_11 повідомив про необхідність забрати свій транспортний засіб NISSAN NV «400», номерний знак НОМЕР_3 , яким вони незаконно заволоділи.
У відповідь ОСОБА_8 зазначив, що вони не можуть повернути вказаний транспортний засіб, так як ОСОБА_12 , нібито, винен їм кошти в сумі 500 доларів США.
Під час указаної розмови ОСОБА_14 підтвердила, що ОСОБА_12 повинен їм повернути кошти.
У зв'язку з цим ОСОБА_11 запропонував організувати зустріч з усіма учасниками для вирішення питання щодо повернення належного йому автомобіля, на що ОСОБА_14 та ОСОБА_8 погодились і домовилися про зустріч 25.01.2025.
Під час зустрічі 25.01.2025 на автомийці за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, буд. 130, реалізуючи спільний злочинний умисел, ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, висунули вимогу ОСОБА_11 про те, що транспортний засіб повернуть лише після отримання грошових коштів у сумі 500 доларів США від ОСОБА_12 або ОСОБА_11 та наполягали на існуванні у ОСОБА_12 неіснуючого боргу.
У свою чергу, ОСОБА_11 почав вимагати повернути належний йому транспортний засіб, на що ОСОБА_8 та ОСОБА_14 відмовились, і почали наголошувати на своїй незаконній вимозі.
Так, 26.01.2025, приблизно о 19 год., ОСОБА_14 , на виконання спільного злочинного умислу з ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, в телефонній розмові висунули вимогу ОСОБА_11 про необхідність погашення неіснуючого боргу ОСОБА_12 у будь-який спосіб, що є єдиною умовою повернення останньому транспортного засобу NISSAN NV «400».
Згодом, 28.01.2025, приблизно о 19:30 год., ОСОБА_11 повторно зателефонував ОСОБА_8 з вимогою щодо повернення свого транспортного засобу, на що ОСОБА_8 , реалізуючи спільний злочинний умисел з ОСОБА_14 , продовжуючи протиправні дії, направлені на примушування до передачі грошових коштів, відповів, що їх з ОСОБА_14 слова залишаються в силі та транспортний засіб йому повернуть виключно після передачі їм грошових коштів в розмірі 500 доларів США в рахунок оплати неіснуючого боргу ОСОБА_12 .
На вказані умови ОСОБА_11 , у зв'язку з обмеженням його прав на володіння та користування належним йому транспортним засобом, вимушено погодився.
У подальшому 31.01.2025 року, приблизно о 09:52 год., ОСОБА_11 під час телефонної розмови з ОСОБА_14 та ОСОБА_14 , повідомив що ним зібрано необхідні грошові кошти на їх вимогу з метою повернення свого транспортного засобу.
У відповідь ОСОБА_14 за попередньою змовою з ОСОБА_8 , призначила зустріч із ОСОБА_11 з метою отримання грошових коштів та подальшого повернення транспортного засобу, належного останнього.
У подальшому, 31.01.2025 приблизно о 16.30 год., ОСОБА_14 та ОСОБА_8 разом із ОСОБА_11 до с. Вигода, за адресою: вул. Будівельників 15, де знаходився автомобіль ОСОБА_11 марки NISSAN NV «400».
Після чого, на раніше висловлену незаконну вимогу ОСОБА_11 передав ОСОБА_8 грошові кошти у сумі 500 доларів США номіналом 100 доларів кожна купюра, за повернення транспортного засобу марки NISSAN NV «400», номерний знак НОМЕР_3 , які останній поклав до своєї куртки.
Після отримання грошових коштів, ОСОБА_8 викрито працівниками правоохоронних органів та затримано в порядку ст. 208 КПК України.
Отже, органами досудового розслідування ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 289 КК України.
Не погоджуючись із доводами сторони захисту щодо необґрунтованості підозри, колегія суддів наголошує на тому, що обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 289 КК України, на даній стадії досудового розслідування, підтверджується доданими до клопотання матеріалами кримінального провадження, зокрема: рапортом про виявлення ознак кримінального правопорушення; протоколом огляду та вручення грошових коштів від 31.01.2025; протоком затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 31.01.2025; протоколами допиту свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 та іншими матеріалами провадження в їх сукупності.
Водночас, апеляційний суд наголошує, що оцінка доказів з точки зору належності та допустимості, а загалом сукупності доказів з точки зору вагомості, достатності та взаємозв'язку, надається судом, відповідно до вимог ст.ст. 89, 94 КПК України, на іншій стадії провадження стадії судового розгляду кримінального провадження по суті, при цьому, за результатами проведення судового розгляду також вирішенню підлягає питання стосовно наявності або відсутності в діях особи складу конкретного кримінального правопорушення, натомість, на теперішній час слідчий суддя лише вирішує питання щодо достатності певного обсягу зібраних доказів для переконання стороннього спостерігача у тому, що особа причетна до вчинення злочину та стосовно неї існують законодавчо встановлені підстави для застосування певного запобіжного заходу.
На переконання апеляційного суду, в даному випадку сукупності зібраних органом досудового розслідування у зазначеному провадженні доказів достатньо для формування стійкого переконання у причетності ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 289 КК України, тому підозра у вчиненні останнім зазначеного злочину є обґрунтованою.
Що стосується наявності ризиків у вказаному кримінальному провадженні, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Як вбачається з обґрунтованих висновків слідчого судді, викладених в мотивувальній частині ухвали, в даному кримінальному існують доведені прокурором та слідчим ризики, визначені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від органу досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на свідків та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що висновки про наявність ризиків та неможливість запобігання їм шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
На підставі аналізу матеріалів судового провадження, колегія суддів приходить до висновку про те, що у вказаному кримінальному провадженні дійсно має місце ризик переховування підозрюваного ОСОБА_8 від органу досудового розслідування та/або суду, який обумовлений тим, що останній підозрюється у вчиненні особливо тяжких злочинів проти власності, покарання за які передбачено лише у виді позбавлення волі.
Окрім того, апеляційний суд приймає до уваги те, що злочини вчинено ймовірно службовою особою з використанням свого службового становища, в умовах воєнного стану, за попередньою змовою групою осіб.
Ба більш, апеляційний суд не може залишити поза увагою те, що ймовірним співучасником вчинених ОСОБА_8 злочинів є його дружина ОСОБА_14 та відносно якої, як було встановлено під час апеляційного розгляду, обрано запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту.
На переконання колегії суддів, в даному випадку тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину сама по собі може бути достатнім мотивом для здійснення дій, направлених на переховування від органів досудового розслідування й суду та зазначена позиція апеляційного суду кореспондується із практикою ЄСПЛ, який в рішенні «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Отже, враховуючи суспільну небезпечність інкримінованих діянь, є достатньо підстав вважати, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Окрім того, апеляційний суд не може виключити існування ризику, який передбачений п.3) ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на те, що досудове розслідування перебуває на початковій стадії.
Колегія суддів безумовно не може виключити існування ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, зважаючи на те, що підозрюваний має досвід роботи в системі органів Нацполіції, обізнаний з тактикою та методикою розслідування кримінальних правопорушень, тому може вжити заходів щодо перешкоджання кримінальному провадженню.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто, слідчий суддя має право зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Отже, не відповідають дійсності посилання сторони захисту на недоведеність стороною обвинувачення існування в зазначеному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки як вже раніше зазначалось, обґрунтовуючи необхідність у застосуванні найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд 1-ої інстанції обґрунтовано послався на те, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд також відхиляє доводи захисника про необґрунтованість висновку слідчого судді щодо неможливості застосування до підозрюваного ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, та констатує, що висновок суду в цій частині є правильним, зроблений з урахуванням особи підозрюваного та обставин інкримінуємих йому злочинів.
Водночас, колегія суддів приймає до уваги посилання сторони захисту про те, що ОСОБА_8 є особою раніше не судимою, має постійне місце проживання, родину та неповнолітню дитину, проте зазначені обставини, хоча й характеризують особу обвинуваченого з позитивного боку, проте не слугували стримуючим фактором щодо невчинення інкримінованих йому злочинів, а тому суттєво не зменшують встановлені апеляційним судом вище ризики та не можуть бути підставою для застосування стосовно нього більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, з огляду також на обставини злочину, у вчиненні якого він обвинувачується.
Відтак, апеляційний суд робить висновок про те, що на даній стадії досудового розслідування процесуальна поведінка підозрюваного ОСОБА_8 вимагає виняткового контролю.
Окрім того, апеляційний суд також враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції».
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, що виключають можливість застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ні слідчим суддею, ні апеляційним судом під час апеляційного розгляду скарги не встановлено.
Більш того, запобіжний захід застосований до ОСОБА_8 на визначений строк, а питання доцільності застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою буд перевірена слідчим суддею через нетривалий час в порядку, передбаченому ст. 194 КПК України.
Що стосується доводів сторони захисту відносно непомірного розміру застави, апеляційний суд їх до уваги не приймає та зауважує, що слідчий суддя, з урахуванням обставин кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_8 , особи підозрюваного, його майнового стану, а також вартості предмету злочинів, визначив заставу у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що не перевищує встановлений п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України для зазначеної категорії злочинів розмір, а також є меншим за розмір застави у 166 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який визначений органом досудового слідства у клопотанні про обрання запобіжного заходу, тому на переконання апеляційного суду буде помірний та справедливим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які могли б стати підставою для скасування або зміни оскаржуваної ухвали апеляційним судом не встановлено.
Таким чином, зважаючи на вказані обставини, колегія суддів вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_8 не суперечить ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після скоєння злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину постала перед компетентними органами.
Відповідно до приписів п. 1) ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги захисника немає, тому ухвала слідчого судді підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 197, 199, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 03.02.2025, якою в межах к/п №62025150020000267 від 17.01.2025 відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 289 КК України, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 28.03.2025 включно із визначенням застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4