П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/3368/24
Суддя першої інстанції: Величко А.В..
Час та місце ухвалення судового рішення «--:--», м. Миколаїв
Повний текст судового рішення складений 19.09.2024
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Єщенка О.В., Яковлєва О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання противоправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
11.04.2024р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним рішення №14001-22111224-2023-1 від 26.07.2023р. про відмову у призначенні страхових виплат у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві; зобов'язання призначити та виплатити їй та її неповнолітнім дітям всі належні їм страхові виплати внаслідок загибелі її чоловіка від нещасного випадку на виробництві відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату, як члену сім'ї потерпілого, одноразової допомоги внаслідок нещасного випадку на виробництві, однак постановою від 26.07.2023р. у виплаті такої допомоги відмовлено, із посиланням на те, що реєстрація її місця проживання не співпадає з реєстрацією місця проживання померлого чоловіка.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.09.2024р. позов задоволено, оскільки відповідачем протиправно, з підстав не визначених Законом, відмовлено у виплаті позивачу страхових виплат.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апелянт посилається на те, що реєстрація позивача не співпадає з місцем реєстрації померлого ОСОБА_2 , а тому, згідно п. 5.1 розділу V Порядку призначення, перерахування та проведення страхової виплати, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018р. № 11, позивач не має права на отримання одноразової допомоги сім'ї потерпілого.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 2014р. перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 13.06.2014р. /а.с.17/
Позивач та ОСОБА_2 мають двох спільних дітей: ОСОБА_3 2014 р.н. та ОСОБА_4 2016р.н. /а.с. 8, 11/
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 14.10.2022р. /а.с.13/
14.02.2023р. ОСОБА_1 звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про призначення одноразової допомоги на сім'ю у зв'язку зі смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Постановою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 26.07.2023р. №14001-22111224-2023-1 відмовлено ОСОБА_1 у призначені страхової виплати у зв'язку з тим, що вона з чоловіком були зареєстровані за різними адресами. /а.с.15-16/
Не погоджуючись із діями пенсійного органу щодо відмови у виплаті страхової виплати з вказаної підстави, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія дійшла до наступних висновків.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Приписами ч. 6 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999р. №1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV) в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Пунктом 4 прикінцевих та перехідних положень Закону №1105-ХІV установлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України.
З метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, керуючись ст. ст. 7, 36, 37, 39, 41-48 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», правління Фонду соціального страхування України постановило затвердити Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат.
Наведений Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат затверджений Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018р. № 11 (далі - Порядок №11).
Згідно п. 5.1 Порядку для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім'ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються: заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою; копії паспорта; копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого; копії документів, що підтверджують родинні зв'язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого); довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).
Для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм законодавства, колегія суддів зазначає, що ключовим питанням у цій справі є визначення кола осіб (членів сім'ї), які мають право на отримання страхових виплат (одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату) у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, як дружина померлого внаслідок нещасного випадку на виробництві чоловіка, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області із заявою про отримання в порядку ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. Проте їй було відмовлено у виплаті зазначеної одноразової допомоги у зв'язку з тим, що реєстрація місця проживання померлого чоловіка не співпадає з реєстрацією місця проживання дружини, а тому підстави для призначення одноразової допомоги на сім'ю дружині відсутні.
Суд критично ставиться до означеної позиції відповідача, оскільки саме факт сумісного проживання позивачки та її померлого чоловіка у зареєстрованому шлюбі є достатньою підставою для отримання одноразової допомоги на сім'ю, водночас відмова у призначенні родині такої страхової виплати з підстав різних зареєстрованих місць проживання є помилковою.
Так, з матеріалів справи встановлено, що померлий ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . /а.с.10/
Разом з тим, доказом факту проживання однією сім'єю є акт обстеження та факт сумісного проживання від 06.09.2023р., складеного комісією депутатів Шевченківської сільської ради округу №1 Пазюк Т.О., та сусідами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з якого вбачається, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 з 2014р. по 18.03.2022р. фактично проживав за адресою: АДРЕСА_2 , що є аналогічною з адресою реєстрації позивача. /а.с.7/
Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коди дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03.06.1999р. № 5-рп/99 визначив, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Частиною 1 ст. 56 СК України також встановлено, що дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Згідно з ч.6 ст. 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Водночас, відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, врегульовуються Законом України від 11.12.2003р. № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV).
Відповідно до ст. 2 вказаного Закону громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Положеннями ст. 3 Закону № 1382-IV також встановлено, що:
- вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати;
- місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Таким чином, аналізуючи вищевказані положення законодавства, колегія суддів зазначає, що Конституцією України кожній фізичній особі гарантуються свобода пересування та вільний вибір місць постійного або тимчасового проживання, кількість яких не обмежується.
Згідно з ч. 10 ст. 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Колегія суддів наголошує, що встановлений державою обов'язок особи зареєструвати єдине місце проживання зумовлено характером такого інструменту державного управління, з огляду на застосування останнього з метою реалізації, зокрема виборчих прав, надання низки адміністративних послуг, в тому числі і для ведення офіційного листування з державними органами, тому в контексті спірних правовідносин зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім'єю на момент його смерті.
Верховний Суд в постанові від 22.04.2024р. у справі №420/17371/22 дійшов до висновку, що встановлена Порядком № 11 обов'язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві. При цьому звернув увагу, що Закон № 1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачем докази підтверджують факт спільного проживання з померлим чоловіком, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, розглянув справу з дотриманням норм матеріального, процесуального права, а тому в порядку ст.316 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Суддя-доповідач А.В. Крусян
Судді О.В. Єщенко О.В. Яковлєв