26 лютого 2025 року №320/43706/24
Київський окружний адміністративний суд у складі
головуючої судді Білоноженко М.А.,
розглянувши у приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )
доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548)
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2024 пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ №118 від 16 лютого 2022 року «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ від 24 лютого 2023 року №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ від 23 лютого 2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році»;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити з 01.03.2024 ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ №118 від 16 лютого 2022 року «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ від 24 лютого 2023 року №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ від 23 лютого 2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році».
Свої вимоги позивач мотивує тим, що він перебуває на обліку в територіальному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На виконання рішень суду відповідачем був здійснений перерахунок пенсії позивача з урахуванням оновленої довідки. Після здійснення зазначеного перерахунку, позивачу пенсія обмежена відповідачем максимальним розміром при здійсненні її перерахунків 01.03.2022, 01.03.2023 та 01.03.2024.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд повідомляє вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
На день розгляду справи по суті відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), щодо надання відзиву на позовну заяву (відзив), інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.
Таким чином, керуючись положеннями ч.6 ст.162 КАС України, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач є пенсіонером та перебуває на обліку в територіальному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі Закон №2262-ХІІ).
З Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, позивач отримує військову пенсію що перерахована на підставі рішень суду відновлено додаткові види грошового забезпечення, з урахування оновленої довідки, та зобов'язано здійснити перерахунок без обмеження максимальним розміром.
На виконання вказаних рішень суду відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача.
З наявних в матеріалах справи розрахунків пенсії за вислугу років на 01.03.2022, на 01.03.2023 та на 01.03.2024 вбачається, що пенсію позивача обмежено максимальним розміром.
Позивач звертався до відповідача із заявою, в якій просив призначити та виплатити без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації. Проте, відповідач повідомив, що рішенням суду на останнього не покладався обов'язок щодо виплати пенсії без обмеження максимальним розміром в подальшому, крім цього зауважив, що таке обмеження не застосовувалось до пенсії позивача у 2022-2024 роках.
Не погодившись із такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ.
Предметом спору у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011 року.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «;Про пенсійне забезпечення», «;Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016 року.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 року № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не Закону № 3668-VI.
Питання правомірності обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII було предметом спору в адміністративній справі №400/2085/199.
Верховним Судом складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 16.12.2021 року в даній справі зроблено висновок, що застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Також, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 року №7-р(ІІ) 2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року. Приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тому обмеження Головним управління Пенсійного фонду України у Київській області максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Відтак, враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача щодо перерахунку та виплати його пенсії без обмеження максимального розміру підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про перерахунок пенсії з урахуванням індексації, передбаченої постановою КМУ від 16 лютого 2022 року №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», з урахуванням індексації, передбаченої постановою КМУ від 24 лютого 2023 року №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», з урахуванням індексації, передбаченої постановою КМУ від 23 лютого 2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», суд зазначає наступне.
Згідно розрахунку пенсії за вислугу років по пенсійній справі 1003014981 загальний розмір нарахованої позивачу з 01.03.2024 року пенсії з урахуванням індексації, доплат та підвищень, який обрахований з урахуванням індексації за 2022, 2023, 2024 роки.
Отже, індексація передбачена постановами Кабінету Міністрів України №№118,168 та 185 позивачеві з 01.03.2024 року нараховується, проте внаслідок обмеження пенсії максимальним розміром не виплачується, тобто спору в даній частині не існує.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Отже, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Водночас з цим, суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів існування у відповідача наміру допускати порушення закону у процедурі проведення майбутніх виплат за перерахованою пенсією.
За таких обставин, суд не знаходить підстав для задоволення позову в цій частині, адже вимоги заявлені на майбутнє, стосуються правовідносин, котрі ще не відбулись та відносно яких відсутні докази обрання владним суб'єктом наперед певного варіанту правової поведінки.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Враховуючи, що позов належить задовольнити частково, а позивач поніс судові витрати із сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією, суд дійшов висновку про стягнення частини понесених позивачем судових витрат пропорційно частині задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у сумі 908 грн 04 коп.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 з 01.03.2024 року пенсії без обмеження її максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити нарахування та виплату з 01.03.2024 року ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром, з врахуванням фактично виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 908,04 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.