м. Вінниця
27 лютого 2025 р. Справа № 120/11473/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що має право на відстрочку від призову під час мобілізації у зв'язку із тим, що самостійно виховує неповнолітнього сина ОСОБА_2 , який проживає разом з ним та знаходиться на повному його утриманні, оскільки матір сина є особою, яка за рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22.11.2023 у справі № 130/1231/23, позбавлена батьківських прав.
12.07.2024 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою, у якій просив оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". До такої заяви позивачем було долучено необхідні, документи, яких, на думку позивача, було достатньо для прийняття відповідачем рішення про надання йому відповідної відстрочки.
Проте, протоколом комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.07.2024 № 8 позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову під час мобілізації, оскільки у наданих ОСОБА_1 документах відсутні документи, які б підтверджували, що особа позивача самостійно виховує та утримує сина (рішення суду про встановлення фату самостійного виховання дитини) відповідно до Додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560.
Позивач із таким рішенням відповідача не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся з цим позовом до суду та просить зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву та прийняти рішення щодо надання йому відстрочку від призову під час мобілізації на військову службу відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалою від 04.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи. Витребувано у сторони відповідача додаткові докази.
23.09.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення вимог ОСОБА_1 та вказав про наступне.
16.07.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла заява від громадянина ОСОБА_1 щодо надання останньому відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 1 статі 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Комісією з надання військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_3 за результатами розгляду заяви позивача було ухвалено рішення про відмову у наданні відстрочки (протокол від 18.07.2024 № 8). Оскільки, з проаналізованого наявного переліку документів, відсутні документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини), тому відсутні підстави для задоволення Заяви про надання відстрочки по п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Крім того, відповідач звертає увагу, що згідно наявних у заяві документів, поданих для розгляду комісії, наявне рішення Жмеринського міськрайонного суду від 22.11.2023 у справі № 130/1231/23 щодо позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_3 , однак відсутній будь-який з документів, що засвідчує фактичне утримання та проживання сина ОСОБА_2 із батьком військовозобов'язаним ОСОБА_1 .
Тобто, згідно пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" чітко зазначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків позбавлений батьківських прав, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду. В наданому рішенні Жмеринського міськрайонного суду від 22.11.2023 у справі № 130/1231/23 зазначено, що саме бабуся ОСОБА_4 піклується про свого онука ОСОБА_2 , займається його вихованням, навчанням, розвитком, слідкує за його здоров'ям, щодо позивача, який начебто "самостійно виховує сина" в рішенні Жмеринського міськрайонного суду від 22.11.2023 у справ № 130/1231/23 нічого не зазначено.
Таким чином, на думку відповідача, згідно наявних документів, долучених до заяви на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відсутній будь-який з документів, що засвідчує фактичне утримання та проживання сина із батьком військовозобов'язаним ОСОБА_1 , тому рішення комісії з надання військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатами розгляду заяви військовозобов'язаного ухвалене на підставі вимог чинного законодавства.
За таких обставин представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
19.09.2024 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача - Ковалишина Л.І., спростовуючи аргументи, наведені у відзиві, просить задовольнити заявлений позов. Зазначає, що не погоджується із позицією відповідача, оскільки, на її думку, позивач надав повний пакет документів для оформлення права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а тому, згідно із Законом ОСОБА_1 не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, тому що має дитину віком до 18 років, а другий з батьків такої дитини (тобто, матір дитини) позбавлена батьківських прав.
23.09.2024 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній вкотре заперечує щодо позову та просить суд відмовити у його задоволенні, при цьому погоджуючись із доводами представника позивача, що рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини - є уточненою обставиною. В той же вказує, що довідка від 12.07.2024 № 12 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб та акт встановлення фактичного місця проживання від 12.07.2024 № 13 засвідчені печаткою "Жилищно - строительный кооператив № 2 г. Жмеринка", суперечить п. 6 ст. 11 Закону України «Про засади державної мовної політики", а саме: "Найменування органів державної влади і органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій, написи на і печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках / табличках виконуються державною мовою», отже зазначені позивачем довідки згідно п. 58 Постанови КМУ від 16.05.2024 № 560 не можуть вважатися посвідчені належним чином та взятими до уваги як належне підтвердження факту.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 12.07.2024 звернувся до відповідача, шляхом надсилання рекомендованого листа з описом вкладення та з повідомленням про вручення, на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до вимог пункту 4, частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», додавши наступні документи: надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до вимог пункту 4, частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», додавши наступні документи:
- копія паспорта серії НОМЕР_1 , гр. України ОСОБА_1 ;
- копія картки фізичної особи - платника податків, гр. України ОСОБА_1 ;
- витяг з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_1 ;
- нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 ;
- копія паспорта № НОМЕР_3 , гр. України ОСОБА_2 ;
- копія картки фізичної особи - платника податків, гр. України ОСОБА_2 ;
- витяг з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_2 ;
- копія рішення Жмеринського міськрайонного суду № 16306/2023 від 30.11.2023;
- довідка державної виконавчої служби у Жмеринському районі від 10.07.2024 № 33755, щодо відсутності відкритих виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 ;
- довідка про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 12.07.2024 № 12, затверджена головою житлово-комунального кооперативу № 2 в м. Жмеринка Кротовим Р.С., відповідно до якої син позивача проживає разом з ним за однією адресою;
- акт встановлення фактичного місця проживання сина ОСОБА_1 з рідним батьком від 12.07.2024 № 13, затверджений головою житлово-комунального кооперативу № 2 в м. Жмеринка Кротовим Р.С.
До суду разом із позовною заявою ОСОБА_1 додатково надав акт встановлення фактичного місця проживання від 12.08.2024 та довідку про склад сім'ї від 21.08.2024, затверджені головою житлово-комунального кооперативу № 2 в м. Жмеринка Кротовим Р.С., що є актуальними на момент подання позовної заяви, та за своїм змістом є ідентичними із поданими відповідачу разом із заявою про відстрочку від 12.07.2024.
01.08.2024 позивачем на адресу відповідача було направлено заяву про надання інформації щодо прийнятого рішення по заяві від 12.07.2024, додавши до неї копія заяви, опису, накладної та повідомлення про вручення.
Протоколом від 18.07.2024 № 8, комісія з перевірки наявності прав громадян на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_3 ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Причиною відмови визначено відсутні документи: свідоцтво про розірвання шлюбу; рішення суду про визначення місця проживання дитини з батьком.
Повідомлення від 24.07.2024 № 5140 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив про те, що за результатами розгляду, поданої позивачем заяви від 12.07.2024, протоколом від 18.07.2024 № 8, комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Причиною відмови стала відсутність документів, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини), окрім того також вказано що, наявне рішення суду від 22.11.2023 щодо позбавлення матері ОСОБА_3 батьківських прав стосовно їх спільного із позивачем сина, однак відсутній будь-який із документів, що засвідчує фактичне утримання та проживання сина ОСОБА_2 із військовозобов'язаним ОСОБА_1 .
Вважаючи відмову відповідача протиправною, необґрунтованою та такою, що суперечить чинному законодавству України, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частинами другою, третьою статті 1 Закону № 2232-XII, військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII).
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною чотирнадцятою статті 2 Закону № 2232-XII встановлено, що виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом іншими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався згідно з Указами Президента та діє й на сьогоднішній час.
У відповідності до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Частиною 7 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" установлено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 56 Порядку № 560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до пункту 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Абзацом першим пункту 58 Порядку № 560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
За правилами пункту 60 Порядку № 560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та в особливий період, у тому числі в період дії воєнного стану, які надаються в установленому порядку, а рішення про надання або відмову у наданні відстрочки оформляється протоколом.
Так, відповідно до Додатку № 5 згадуваного вище Порядку Кабінет Міністрів України постановив, що документами, які підтверджують право на відстрочку за п. 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII є свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів:
свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим,
або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України)
Вказані приписи Постанови № 560 повністю узгоджуються із пунктом 4 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII та уточнюють які саме документи має подати військовозобов'язаний, задля реалізації права на відстрочку від призову під час мобілізації.
Водночас оцінюючи докази надані позивачем на підтвердження факту самостійного виховання та утримання сина, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем за результатами розгляду заяви позивача відмовлено ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку з тим, що не має підтверджуючих документів про самостійне виховання та утримання дитини.
Суд критично оцінює вказані доводи відповідача та зазначає, що як вже встановлено судом в матеріалах справи наявне рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22.11.2023 у справі № 130/1231/23, яким позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав відносно її сина ОСОБА_2 .
Згідно з частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд наголошує, що статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами статей 150, 155 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, в той час як батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні, та мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Так, Верховний Суд у постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 зазначив: «… Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Відтак, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 є особою, яка самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину у віці до 18 років - сина ОСОБА_2 , що підтверджується рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22.11.2023 у справі № 130/1231/23, яким позбавлено матір ОСОБА_3 батьківських прав відносно її сина ОСОБА_2 .
Також обставина, що позивач самостійно виховує та утримує сина, додатково підтверджується встановленими вище судом актами та довідками щодо складу сім'ї ОСОБА_1 та місця проживання сина, з яких слідує, що останній проживає з рідним батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначене є підставою для надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме коли жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) позбавлений батьківських прав.
Відтак, відмовляючи позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідач діяв протиправно, усупереч Конституції та законодавства України.
Крім цього, рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 про відмову у наданні відстрочки, оформлене протоколом від 18.07.2024 № 8, не містить обґрунтованої підстави для його прийняття, яка б підтверджувала правомірність даного рішення.
Суд повторно акцентує увагу, що Законом України № 3543-XII і Порядком № 560 передбачено, що мають право на відстрочку чоловіки, які мають дитину віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини позбавлений батьківських прав, а для оформлення такої відстрочки необхідно надати: свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та саме один із документів, в даному випадку, було надано рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав. У відповідному переліку документи зазначаються через сполучник "або", тобто, як і прописано, один із таких документів, а тому вимагати ще додатково інший документ, який входить до даного переліку, є незаконним зі сторони відповідача.
Суд наголошує, що за загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Водночас, слід врахувати, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Так, у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Окремо суд також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі "Suominen v. Finland", заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є:
1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення;
2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення;
3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення;
4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи;
5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії вказує на його протиправність.
В силу положень частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З огляду на наведене, зважаючи на встановленні під час розгляду цієї справи обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні позивачу відстрочки від призову, а тому вимоги даного позову в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправним та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом комісії з перевірки наявності прав громадян на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації від 18.07.2024 № 8, що стосується відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .
Водночас при вирішенні вимог зобов'язального характеру відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання відстрочки від 12.07.2024 та надати останню ОСОБА_1 , то суд зазначає наступне.
На підставі частни 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом в спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Також, відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17 викладено правові позиції про те, що Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Таким чином, дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003, вказано: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Як зазначено вище, нормативно-правовими актами, якими регулюються умови та порядок надання відстрочки від призову під час мобілізації є стаття 23 Закону № 3543-ХІІ та Порядок № 560.
Враховуючи, встановлені судом обставини та наведені норми Законодавства України, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.07.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти відповідне рішення з даного питання, з урахуванням висновків суду, висловлених за наслідками розгляду цієї справи.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову частково.
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу відповідно до положень частини 3 статті 139 КАС України.
Водночас, в позовній заяві заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
При вирішенні питання щодо підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн, як про це просить позивач, суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
На підтвердження понесених витрат представником позивача адвокатом Ковалишиною Л.І. надано:
- Договір про надання правової допомоги від 21.08.2024, за п. 3.1 якого визначено, що за надання послуги з правової допомоги клієнт сплачує адвокатові плату в т. ч. гонорар, розмір якого встановлюється адвокатом;
- акт про прийняття-передачу наданих послуг від 27.08.2024;
- попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат від 27.08.2024;
- квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки від 21.08.2024 № ПН4563153 на суму 5000 грн.
Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
На думку суду, надані адвокатом послуги, охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної роботи є неспівмірним із складністю такої роботи.
Крім того, дана адміністративна справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.
Виходячи з викладеного, враховуючи часткове задоволення заявленого позову, суд при визначенні суми відшкодування доходить висновку про присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з перевірки наявності прав громадян на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 18.07.2024 № 8, про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.07.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти відповідне рішення з даного питання, з урахуванням правової оцінки, наданої судом за результатами розгляду цієї справи.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір в сумі 605,60 грн (шістсот п'ять грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачені ним витрати на правничу допомогу в сумі 3000 грн (три тисячі грн) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Повний текст рішення складено та підписано суддею 27.02.2025.
Суддя Томчук Андрій Валерійович