Справа № 522/7537/21
Провадження № 1-кп/522/1274/25
25 лютого 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021168500000107 від 24.02.2021 року відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Троїцьке Любашівського району Одеської області, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого: 26.07.2024 року вироком Приморського районного суду м. Одеси за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України, уродженки с. Дорошівка Вознесенського району Миколаївської області, з середньою освітою, незаміжньої, офіційно не працевлаштованої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_4 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
захичника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
обвинуваченої ОСОБА_4 ,
01.03.2021 року у ОСОБА_3 , ОСОБА_8 (якого у даному кримінальному провадженні засуджено відповідно до вироку Приморського районного суду м. Одеси від 13.12.2022 року) та ОСОБА_4 , які в нічний час перебували біля будинку № 45 по вулиці Коблевській в місті Одесі, з корисливих мотивів виник спільний злочинний намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме - кабелю зв'язку, розташованого у кабельному колодязі електрозв'язку.
Реалізуючи свій спільний злочинний намір, обравши метою свого злочинного посягання кабель зв'язку, який знаходився у кабельному колодязі електрозв'язку, розташованому біля будинку № 45 по вулиці Коблевській в місті Одесі, ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , розподілили між собою злочинні ролі, відповідно до яких ОСОБА_4 мала проникнути до кабельного колодязя електрозв'язку та, використовуючи ніж, демонтувати кабель зв'язку, а ОСОБА_3 та ОСОБА_8 мали перебувати неподалік та стежити за діями перехожих, попереджаючи ОСОБА_4 про можливість викриття кримінального правопорушення, а також допомогти ОСОБА_4 витягнути демонтований кабель зв'язку з кабельного колодязя електрозв'язку та змотати його.
Так, приступивши до реалізації свого спільного злочинного наміру 01.03.2021 року приблизно о 03 годині 30 хвилин, більш точного часу не встановлено, ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 підійшли до люку кабельного колодязя електрозв'язку, розташованого біля будинку № 45 по вулиці Коблевській в місті Одесі та впевнившись, що за їх спільними діями ніхто не спостерігає та вони залишаться непомітними, спільно відкрили люк вказаного колодязя.
Далі, продовжуючи реалізацію свого спільного злочинного наміру, ОСОБА_4 , згідно з розподіленими злочинними ролями, 01.03.2021 року приблизно о 03 годині 35 хвилин, проникла всередину кабельного колодязя електрозв'язку, де, використовуючи кухонний ніж, умисно відрізала фрагмент кабелю зв'язку марки «ТПП 100х2х0,4», довжиною 35 метрів, вартістю 3806,95 гривень, який належить ПАТ «Укртелеком».
Продовжуючи реалізацію свого спільного злочинного наміру, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 відповідно до розподілених злочинних ролей, 01.03.2021 року приблизно о 03 годині 40 хвилин, допомогли ОСОБА_4 витягнути з кабельного колодязя електрозв'язку фрагмент зазначеного кабелю зв'язку та умисно змотали його.
Таємно, спільно, умисно та з корисливих мотивів викравши майно ПАТ «Укртелеком» на суму 3806,95 гривень ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 покинули місце вчинення кримінального правопорушення, викраденим майном спільно розпорядилися на власний розсуд, тим самим спричинили ПАТ «Укртелеком» матеріальний збиток у вказаному розмірі.
Таким чином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України, за кваліфікуючими ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене за попередньою змовою групою осіб та поєднане з проникненням у інше приміщення.
При цьому, суд вважає, що кваліфікуюча обставина - вчинення ОСОБА_3 злочину повторно не знайшла свого підтвердження під час перевірки її доказами.
Так, повторністю кримінальних правопорушень як формою множинності згідно з нормативним приписом ст. 32 КК визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу (ч. 1 ст. 32 КК). Крім того, у ч. 3 цієї ж статті зазначено, що вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
У ст. 35 КК передбачені правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву кримінальних правопорушень, зокрема, повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень враховуються при кваліфікації кримінальних правопорушень та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи принцип презумпції невинуватості, а також системне тлумачення положень частин 1 та 3 ст. 32 КК, сам факт вчинення злочину не вперше утворює повторність без постановлення обвинувального вироку суду стосовно особи лише у випадку, коли такий факт розслідується органом досудового слідства чи розглядається судом з іншим епізодом тотожного або однорідного злочину в одному кримінальному провадженні. Тобто лише за умов, коли суд безпосередньо досліджує докази та у вироку встановить доведеність винуватості особи одночасно за всіма епізодами кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому. Оскільки доведеність чи недоведеність вини у першому епізоді встановлюється судом і лише одночасний розгляд судом в одному кримінальному провадженні першого епізоду, що утворює повторність, і наступного, який кваліфікується як повторний.
Для кваліфікації злочину наявність чи відсутність кваліфікуючої ознаки повторності необхідно встановлювати, виходячи з тих обставин, які існували на час його вчинення, а не на час постановлення вироку чи рішення суду вищої інстанції.
Зокрема, такий підхід було застосовано Верховним Судом у справах №484/3214/17, № 647/1695/18, 740/3306/20.
Отже, враховуючи, що на час скоєння вказаного епізоду викрадення майна, у ОСОБА_3 інших судимостей за вчинення будь-який із злочинів, передбачених статтями 185, 186 та 189-191 або статтями 187, 262 КК України, не було, а за ч.3 ст.185 КК України його було засуджено вироком Приморського районного суду м. Одеси 26.07.2024 року, тобто після скоєння кримінального правопорушення, яке є предметом розгляду суду на теперішній час, суд вважає, що кваліфікуюча ознака «повторність» у його діях відсутня.
Також судом встановлено, що 01.03.2021 року у ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 (якого у даному кримінальному провадженні засуджено відповідно до вироку Приморського районного суду м. Одеси від 13.12.2022 року), які в нічний час перебували біля будинку № 45 по вулиці Коблевській в місті Одесі, з корисливих мотивів виник спільний злочинний намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме - кабелю зв'язку, розташованого у кабельному колодязі електрозв'язку.
Реалізуючи свій спільний злочинний намір, обравши метою свого злочинного посягання кабель зв'язку, який знаходився у кабельному колодязі електрозв'язку, розташованому біля будинку № 45 по вулиці Коблевській в місті Одесі, ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , розподілили між собою злочинні ролі, відповідно до яких ОСОБА_4 мала проникнути до кабельного колодязя електрозв'язку та, використовуючи ніж, демонтувати кабель зв'язку, а ОСОБА_3 та ОСОБА_8 мали перебувати неподалік та стежити за діями перехожих, попереджаючи ОСОБА_4 про можливість викриття кримінального правопорушення, а також допомогти ОСОБА_4 витягнути демонтований кабель зв'язку з кабельного колодязя електрозв'язку та змотати його.
Так, приступивши до реалізації свого спільного злочинного наміру 01.03.2021 року приблизно о 03 годині 30 хвилин, більш точного часу не встановлено, ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 підійшли до люку кабельного колодязя електрозв'язку, розташованого біля будинку № 45 по вулиці Коблевській в місті Одесі та впевнившись, що за їх спільними діями ніхто не спостерігає та вони залишаться непомітними, спільно відкрили люк вказаного колодязя.
Далі, продовжуючи реалізацію свого спільного злочинного наміру, ОСОБА_4 , згідно з розподіленими злочинними ролями, 01.03.2021 року приблизно о 03 годині 35 хвилин, проникла всередину кабельного колодязя електрозв'язку, де, використовуючи кухонний ніж, умисно відрізала фрагмент кабелю зв'язку марки «ТПП 100х2х0,4», довжиною 35 метрів, вартістю 3806,95 гривень, який належить ПАТ «Укртелеком».
Продовжуючи реалізацію свого спільного злочинного наміру, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 відповідно до розподілених злочинних ролей, 01.03.2021 року приблизно о 03 годині 40 хвилин, допомогли ОСОБА_4 витягнути з кабельного колодязя електрозв'язку фрагмент зазначеного кабелю зв'язку та умисно змотали його.
Таємно, спільно, умисно та з корисливих мотивів викравши майно ПАТ «Укртелеком» на суму 3806,95 гривень ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 покинули місце вчинення кримінального правопорушення, викраденим майном спільно розпорядилися на власний розсуд, тим самим спричинили ПАТ «Укртелеком» матеріальний збиток у вказаному розмірі.
Таким чином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України, за кваліфікуючими ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене за попередньою змовою групою осіб та поєднане з проникненням у інше приміщення.
При цьому, суд вважає, що кваліфікуюча обставина: вчинення ОСОБА_4 злочину повторно не знайшла свого підтвердження під час перевірки її доказами.
Відповідно до ч.1 ст.32 КК України, повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
Згідно з ч.4 ст.32 КК України повторність відсутня, якщо за раніше вчинене кримінальне правопорушення особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, установлених законом, або якщо судимість за це кримінальне правопорушення було погашено або знято, а також після відбуття покарання за вчинення кримінального проступку.
Частина 1 статті 88 КК України передбачає, що особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. При цьому, частина 3 цієї статті визначає, що особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, кримінальна протиправність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 12.02.2020 року ОСОБА_4 була засуджена Суворовським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, який змінений та набрав законної сили 16.09.2020 року на підставі ухвали Одеського апеляційного суду.
Проте, відповідно до ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 15.11.2024 року ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання за вищевказаним вироком Суворовського районного суду м. Одеси, на підставі ч.2 ст.74 КК України, у зв'язку з усуненням законом карності діяння, так як діяння за вчинення якого її засуджено, не може вважатись кримінальним правопорушенням, оскільки вартість викраденого майна не перевищує граничної вартості майна, за викрадення якого передбачено кримінальну відповідальність.
Положеннями ст.5 КК України визначено, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Отже, враховуючи вимоги ст.5, ст.88 КК України, ОСОБА_4 має погашену судимість за вчинене нею кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15, ч.1 ст.185 КК України, який міг утворювати повторність кримінальних правопорушень, і є особою, яка не має судимості, що виключає в її діях за ч.3 ст.185 КК України, кваліфікуючу ознаку «повторність».
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, за кваліфікуючими ознаками - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене за попередньою змовою групою осіб та поєднане з проникненням у інше приміщення, визнав повністю, та пояснив, що дійсно він 01.03.2021 року разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_4 в нічний час перебував біля будинку № 45 по вулиці Коблевській в місті Одесі, де у них з корисливих мотивів виник спільний злочинний намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме - кабелю зв'язку, розташованого у кабельному колодязі електрозв'язку. Реалізуючи злочинний умисел, вони розподілили між собою злочинні ролі, відповідно до яких ОСОБА_4 мала проникнути до кабельного колодязя електрозв'язку та, використовуючи ніж, демонтувати кабель зв'язку, а він та ОСОБА_8 мали перебувати неподалік та стежити за діями перехожих, попереджаючи ОСОБА_4 про можливість викриття кримінального правопорушення, а також допомогти ОСОБА_4 витягнути демонтований кабель зв'язку з кабельного колодязя електрозв'язку та змотати його. Злочинний умисел вони реалізували відповідно до наміченого плану дій, викраденим майном спільно розпорядилися на власний розсуд.
У скоєному обвинувачений щиро кається та просить суд його суворо не карати. Покази ОСОБА_3 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності його позиції.
Прокурор просив суд визнати ОСОБА_3 винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 років 1 місяця позбавлення волі, за сукупністю злочинів у виді 3 років 1 місяця позбавлення волі з визначенням іспитового строку - 3 роки.
Захисник просив суд застосувати для його підзахисного найм'якіше покарання та врахувати те, що ОСОБА_3 у повному обсязі відшкодував завдані злочином збитки, а також щиро розкаявся у скоєному.
У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, за кваліфікуючими ознаками - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене за попередньою змовою групою осіб та поєднане з проникненням у інше приміщення, визнала повністю, та пояснила, що дійсно вона 01.03.2021 року разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_3 в нічний час перебувала біля будинку № 45 по вулиці Коблевській в місті Одесі, де у них з корисливих мотивів виник спільний злочинний намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме - кабелю зв'язку, розташованого у кабельному колодязі електрозв'язку. Реалізуючи злочинний умисел, вони розподілили між собою злочинні ролі, відповідно до яких вона мала проникнути до кабельного колодязя електрозв'язку та, використовуючи ніж, демонтувати кабель зв'язку, а ОСОБА_3 та ОСОБА_8 мали перебувати неподалік та стежити за діями перехожих, попереджаючи її про можливість викриття кримінального правопорушення, а також допомогти їй витягнути демонтований кабель зв'язку з кабельного колодязя електрозв'язку та змотати його. Злочинний умисел вони реалізували відповідно до наміченого плану дій, викраденим майном спільно розпорядилися на власний розсуд.
У скоєному обвинувачена щиро кається та просить суд її суворо не карати. Покази ОСОБА_4 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченою змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності її позиції.
Прокурор просив суд визнати ОСОБА_4 винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначити їй покарання у виді 3 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки.
Захисник просив суд застосувати для його підзахисної найм'якіше покарання та врахувати те, що ОСОБА_4 повністю відшкодувала завдані злочином збитки, а також щиро покаялась у скоєному.
Представник потерпілого - Публічного Акціонерного Товариства «Укртелеком» Одеська філія (код ЄДРПОУ 21560786) у судове засідання не з'явився, надав заяву про проведення судового засідання без його участі.
Під час судового засідання, встановлено, що обвинувачені - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та інші учасники кримінального провадження правильно розуміють зміст фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. Судом встановлено, що відсутні сумніви у добровільності позицій обвинувачених та інших учасників судового розгляду. З урахуванням думки прокурора, обвинувачених, захисників, суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Враховуючи те, що обвинувачені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 повністю визнали свою вину у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, та у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким з учасників не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачені та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності їх позицій немає, роз'яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд користуючись правом, наданим ч. 3 ст. 349 КПК України,відсутністю заперечень учасників судового провадження, вважає достатнім обмежитись допитом обвинувачених та дослідженням матеріалів, які характеризують їх особи.
Зазначене повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Таким чином, суд, приходить до висновку, що вина ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину, знайшла своє підтвердження і кваліфікує його дії за ч.3 ст. 185 КК України за кваліфікуючими ознаками - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене за попередньою змовою групою осіб та поєднане з проникненням у інше приміщення.
При визначенні мотивів призначення покарання ОСОБА_3 суд керується наступним.
Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора»: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
Вимога додержуватись справедливості під час застосування кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема, у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.), статті 14 Міжнародного пакту про громадські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
З наведених положень закону про кримінальну відповідальність вбачається, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначати покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.
Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення засудженого. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов'язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.
При призначенні обвинуваченому покарання суд керується положеннями ст.65 КК України, і враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 згідно з ст. 66 КК України, суд визнає - щире каяття у скоєному та добровільне відшкодування шкоди завданої злочином.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 згідно з ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Враховуючи сукупність вищезазначених обставин, зокрема щире каяття обвинуваченого та те, що шкода потерпілій особі добровільно відшкодована, беручи до уваги характер, обставини та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, суд призначає обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки 1 місяць.
Саме таке покарання, на думку суду, буде достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів, що відповідає вимогам норм ч. 2 ст. 50 КК України стосовно дотримання мети кримінального покарання.
Крім цього, судом встановлено, що ОСОБА_3 26.07.2024 року був засуджений вироком Приморського районного суду м. Одеси за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.
Кримінальне правопорушення у кримінальному провадженні, що розглядається, ОСОБА_3 скоїв до набрання зазначеним вироком Приморського районного суду м. Одеси законної сили.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах 1, 2, 3 цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 КК України.
Отже, остаточне покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , на думку суду, повинно бути призначено на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень за даним вироком та вироком Приморського районного суду м. Одеси від 26.07.2024 року, при цьому суд вважає за доцільне застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Крім того, суд враховує, що приписи ч. 4 ст. 70 КК України щодо зарахування до остаточного покарання відбутого повністю або частково за попереднім вироком, у даному випадку підлягають застосуванню.
Таким чином, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Приморського районного суду м. Одеси від 26.07.2024 року, більш суворим покаранням, призначеним цим вироком, суд ухвалює остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки 1 місяць.
Питання звільнення від відбування покарання з випробуванням врегульоване ст. 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Застосування інституту звільнення від відбування покарання, яке, як зазначено, має бути індивідуальним щодо кожної особи, на думку суду, не зашкодить реалізації цілей покарання, сприятиме виправленню обвинувачених без ізоляції від суспільства та попередженню скоєння ними нових злочинів.
Зважаючи на те, що обвинувачений щиро розкаявся у скоєному, тяжких наслідків від його дій не настало, то суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття призначеного йому покарання з призначенням на підставі ст. 75 КК України 3-річного іспитового строку із покладенням на обвинуваченого відповідних обов'язків згідно зі ст. 76 КК України.
Крім того, суд, приходить до висновку, що вина ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їй злочину, знайшла своє підтвердження і кваліфікує її дії за ч. 3 ст. 185 КК України, тобто як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене за попередньою змовою групою осіб та поєднане з проникненням у інше приміщення.
При визначенні мотивів призначення покарання ОСОБА_4 суд керується наступним.
Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора»: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
Вимога додержуватись справедливості під час застосування кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема, у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.), статті 14 Міжнародного пакту про громадські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
З наведених положень закону про кримінальну відповідальність вбачається, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначати покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.
Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення засудженого. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов'язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.
При призначенні обвинуваченому покарання суд керується положеннями ст.65 КК України, і враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_4 згідно з ст. 66 КК України, суд визнає - щире каяття у скоєному та добровільне відшкодування шкоди завданої злочином.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_4 згідно з ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Враховуючи сукупність вищезазначених обставин, зокрема щире каяття обвинуваченої та те, що шкода потерпілій особі добровільно відшкодована, беручи до уваги характер, обставини та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої, суд призначає обвинуваченій ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки.
Саме таке покарання, на думку суду, буде достатнім для виправлення обвинуваченої та запобігання вчиненню нею нових злочинів, що відповідає вимогам норм ч. 2 ст. 50 КК України стосовно дотримання мети кримінального покарання.
Питання звільнення від відбування покарання з випробуванням врегульоване ст. 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Застосування інституту звільнення від відбування покарання, яке, як зазначено, має бути індивідуальним щодо кожної особи, на думку суду, не зашкодить реалізації цілей покарання, сприятиме виправленню обвинувачених без ізоляції від суспільства та попередженню скоєння ними нових злочинів.
Зважаючи на те, що обвинувачена щиро розкаялася у скоєному, тяжких наслідків від її дій не настало, то суд вважає, що виправлення обвинуваченої можливе без реального відбуття призначеного їй покарання з призначенням на підставі ст. 75 КК України 2-річного іспитового строку із покладенням на обвинувачену відповідних обов'язків згідно зі ст. 76 КК України.
Щодо цивільного позову суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що представником потерпілої особи до суду було заявлено цивільний позов, про стягнення з ОСОБА_8 матеріальної шкоди у розмірі 3062.04 грн., та стягнення з ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно матеріальної шкоди у розмірі 3806,95 грн.
Згідно з ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
У задоволенні зазначеного позову в частині вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд відмовляє, оскільки під час судового розгляду обвинувачені відшкодували потерпілій особі матеріальну шкоду у повному обсязі.
Вимоги, заявлені до ОСОБА_8 , судом не розглядались, оскільки кримінальне провадження відносно нього було виділено в окреме провадження.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 04.03.2021 року, підлягає скасуванню.
Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
Відомостей про процесуальні витрати суду не надано.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 369, 370, 371, 373, 374, 392, 393, 395 КПК України,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Приморського районного суду м. Одеси від 26.07.2024 року, більш суворим покаранням, призначеним цим вироком, суд ухвалює остаточно призначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , покарання у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки 1 (один) місяць.
Відповідно до ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від відбування призначеного покарання, встановивши іспитовий строк 3 (три) роки.
У відповідності до ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту ухвалення вироку, тобто з 25 лютого 2025 року.
Зарахувати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в строк відбування покарання термін його перебування під вартою з 01.03.2021 року по 23.09.2021 року, із розрахунку один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі (ч. 5 ст. 72 КК України).
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнати винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та призначити їй покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Відповідно до ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від відбування призначеного покарання, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки.
У відповідності до ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту ухвалення вироку, тобто з 25 лютого 2025 року.
Зарахувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в строк відбування покарання термін її перебування під вартою з 01.03.2021 року по 03.03.2022 року, із розрахунку один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі (ч. 5 ст. 72 КК України).
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 04.03.2021 року, на металеві пасатижі сріблястого кольору з полімерними ручками коричневого кольору на рукоятці загальною довжиною 20см; металеву викрутку сріблястого кольору з полімерною ручкою зеленого кольору; кухонний ніж із нержавіючого металу з зубцями на лезі та металевою ручкою сріблястого кольору загальною довжиною 35см, на лезі якого мається напис літерами чорного кольору «RB-2683 RENDERG», полімерний пакет білого кольору з мідними жилами кабелів з наявними слідами горіння та сажі.
Речові докази: металеві пасатижі сріблястого кольору з полімерними ручками коричневого кольору на рукоятці загальною довжиною 20см; металеву викрутку сріблястого кольору з полімерною ручкою зеленого кольору; кухонний ніж із нержавіючого металу з зубцями на лезі та металевою ручкою сріблястого кольору загальною довжиною 35см, на лезі якого мається напис літерами чорного кольору «RB-2683 RENDERG», полімерний пакет білого кольору з мідними жилами кабелів з наявними слідами горіння та сажі - знищити.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченим та прокурору.
Суддя ОСОБА_1