27 лютого 2025 року м.Суми
Справа №591/2943/24
Номер провадження 22-ц/816/377/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Філонової Ю. О.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Нежевело Валентиною Вікторівною,
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 червня 2024 року у складі судді Ніколаєнко О.О., ухваленого в м. Суми, повне судове рішення складено 06 червня 2024 року,
в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
У березні 2024 року заявник звернувся до суду із заявою, мотивованою тим, що перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , мають двох спільних малолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Шлюб розірвано у 2019 році, діти залишилися проживати з матір'ю, однак утримуються за рахунок обох батьків. Одружився вдруге, дружина ОСОБА_3 від першого шлюбу має доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає разом із заявником. Зазначає, що заявник утримує неповнолітню ОСОБА_7 за рахунок власних коштів. Має намір усиновити її. Біологічний батько повністю самоусунувся від виховання та утримання дитини. Не сплачує аліменти, не здійснює виховання дитини. Вирішення питання щодо встановлення факту перебування на утриманні заявника трьох дітей йому необхідно для отримання правових підтверджень перебування усіх трьох дітей віком до 18 років на утримання заявника для подальшого вирішення питань щодо усиновлення однієї з трьох дітей, застосування інших заходів соціального забезпечення стосовно неповнолітніх дітей (отримання соціальної допомоги, підтримки, можливості подарунків для дітей на свята), підтвердження статусу фізичної особи (заявника) на утриманні якого перебувають не менше 3-х неповнолітніх дітей.
Просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей віком до 18 років - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 червня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 - діючи через свого представника - адвоката Нежевело В.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, а заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.
Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що судом першої інстанції не було взято то уваги те, що з позиції залученого до участі в справі заінтересованої особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вказував на недоведеність перебування неповнолітньої ОСОБА_7 на утриманні заявника, свідчить про виникнення спору про право, а тому заява підлягає залишенню без розгляду.
Від представника заявника - адвокатом Нежевело В.В. до апеляційного суду надійшла заява, в якій просить розгляд апеляційної скарги провести за відсутності сторони заявника, доводи апеляційної скарги підтримує та просить їх задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено належними та допустимими доказами, що він здійснює утримання трьох неповнолітніх дітей, батьком однієї з яких заявник не є.
Проте, повністю з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають двох спільних дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 13,14).
Заявник та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням від 03 травня 2019 року Середино - Будського районного суду Сумської області (справа №591/667/19).
За повідомленням представника заявника після розірвання шлюбу діти залишились проживати з матір'ю. Із позовом про стягнення аліментів на утримання дітей ОСОБА_2 не зверталась.
14 лютого 2022 року заявник уклав шлюб із ОСОБА_3 (а.с. 20).
ОСОБА_3 має доньку - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьком якої є ОСОБА_4 (а.с. 21).
Відповідно до довідки та характеристики, наданих КУ Сумська ЗОШ №24 батько ОСОБА_7 не спілкується з вчителями, не відвідує батьківські збори, не цікавиться шкільним життям. Мати та вітчим забезпечують дитину усім необхідним, спілкуються з класним керівником з приводу дитини (а.с. 22,23).
Відповідно до довідки КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги №2» батько ОСОБА_7 не цікавився станом здоров'я та не був присутній на оглядах (а.с. 25).
Заочним рішенням від 03 серпня 2019 року Зарічного районного суду м. Суми у справі №591/2979/18 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_7 у розмірі частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 23 травня 2018 року (а.с. 26-27). Вказане судове рішення звернуто до примусового виконання: виконавче провадження № НОМЕР_1 перебуває на виконанні у Зарічному відділі ДВС у м. Суми Східного МрУМЮ. Станом на 06 лютого 2024 року розмір заборгованості становить 196447 грн 30 коп. У межах виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та грошові кошти боржника, оголошено боржника у розшук, винесено постанови про тимчасову заборону виїзду боржника за кордон, обмеження у користуванні зброєю, транспортним засобом, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 28-37) та дослідженими судом матеріалами виконавчого провадження, внесеними до автоматизованої системи виконавчого провадження.
За заявою ОСОБА_3 стосовно несплати ОСОБА_4 аліментів відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України (а.с. 37).
Відповідно до нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_3 підтверджує, що її чоловік ОСОБА_1 здійснює повністю утримання її доньки ОСОБА_7 , забезпечує фінансування всіх її потреб та бере участь у її вихованні. Вона надає згоду на усиновлення доньки ОСОБА_1 (а.с. 38-39).
Свідок ОСОБА_12 , який є другом заявника та хрещеним батьком сина заявника ОСОБА_8 у судовому засіданні повідомив суду, що заявник бере участь в утриманні усіх трьох дітей. Висилає гроші для ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , які проживають з матір'ю, придбаває їм подарунки, коли діти з ним - забезпечує їх повністю. Також утримує доньку дружини - ОСОБА_7 . Заявник повідомляв йому, що забезпечує усіх трьох дітей у рівних частинах.
Свідок ОСОБА_15 , яка є матір'ю заявника, суду повідомила, що заявник здійснює утримання трьох дітей - двох від попереднього шлюбу (надсилає кошти) та доньку дружини.
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частинах 1 та 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такими же самими критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).
З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей.
Метою встановлення факту заявник визначив подальше вирішення питання щодо усиновлення неповнолітньої ОСОБА_7 , застосування інших заходів соціального забезпечення стосовно неповнолітніх дітей (отримання соціальної допомоги, підтримки, можливих подарунків для дітей на свята), підтвердження статусу фізичної особи (заявника) на утриманні якого перебуває не менше 3-х неповнолітніх дітей. Крім того, представник заявника в суді першої інстанції вказала на те, що встановлення цього факту потрібно для підтвердження взаємовідносин із ТЦК та СП, перетину державного кордону, як особи, на утриманні якого перебувають троє неповнолітніх дітей.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
У частині 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з ч. 1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Згідно із ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру та майнового припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині 4 статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо утримання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
У справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_4 , як батька неповнолітньої ОСОБА_7 .
З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка переглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
Доведення факту утримання падчерки вітчимом пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких батько дитини не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт виховання дитини вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо утримання дитини, то факт утримання пасинка вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з утримання дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
У частині 6 статті 294 ЦПК України встановлено, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За установлених у цій справі конкретних обставин факт перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв'язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Нежевело Валентиною Вікторівною, задовольнити.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 червня 2024 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
Ю. О. Філонова