Справа № 303/3473/24
Іменем України
13 лютого 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючої - судді Кожух О.А.,
суддів - Джуги С.Д., Мацунича М.В.
за участі секретаря - Гусонька З.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 червня 2024 року у справі № 303/3473/24 (головуючий суддя Заболотний А.М.), за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі: Банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 168479,47 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 11.05.2017 між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір № 515/3528244-СК на відкриття поточного рахунку з використанням електронних платіжних засобів та оформленням платіжної картки із встановленням на ній кредитного ліміту.
Відповідно до заяви-договору № 515/3528244-СК Банк надав позичальнику кредитні кошти на наступних умовах: встановлена сума кредитного ліміту - 77 700,00 грн, тип кредиту - кредитна лінія, процентна ставка за користування кредитом - 55 %, строк користування - 12 місяців.
У додатку № 1 до заяви-договору № 515/3528244-СК від 11.05.2017 сторонами визначено, що строк дії ліміту кредитної лінії складає 365 днів з автоматичною пролонгацією на той самий строк. При цьому, після закінчення зазначеного періоду, строк дії кредитного ліміту автоматично пролонгується на такий же строк, окрім випадків: - якщо банк прийняв рішення не продовжувати строк дії кредитного ліміту; - направлення клієнтом до банку письмової заяви про відмову від користування лімітом кредитної лінії та/або про закриття поточного рахунку.
Взяті на себе зобов'язання відповідачка не виконала, у зв'язку з чим станом на 18.03.2024 Банк нарахував заборгованість у розмірі 168 479,47 грн, що складається з:
77 700,00 грн - заборгованості по тілу кредиту,
90 779,47 грн - заборгованості за річними процентами.
Посилаючись на дані обставини, АТ «Таскомбанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за заявою-договором № 515/3528244-СК від 11.05.2017 у розмірі 168 479,47 грн, що складається із: 77 700,00 грн - заборгованості по тілу кредиту, 90 779,47 грн - заборгованості за процентами, а також стягнути судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.06.2024 позов АТ «Таскомбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором у формі заяви-договору № 515/3528244-СК від 11.05.2017 в розмірі 96 275,72 гривень, що складається з: 77 700,00 гривень - заборгованості по тілу кредиту, 18 575,72 гривень - заборгованості за процентами.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату (комісію) за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, тому відповідні положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно є нікчемними.
Місцевий суд послався на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, в якій було враховано те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, тому положення договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. Суд зазначив, що у практиці Верховного Суду сформувався підхід щодо кваліфікації умов договору, що передбачає комісію, як нікчемної (постанови Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 194/1387/19, від 16.12.2020 у справі № 211/1031/19).
Суд зазначив, що частина заборгованості в сумі 9209,00 грн, котра вказана позивачем як проценти та додана до загальної суми заборгованості за процентами (90 779,47=81570,47+9209,00), відповідно до наданого розрахунку заборгованості за комісією, є насправді комісією (9209,00 = 58909,82 (нарахована комісія) - 49700,82 (сплачена комісія). При цьому, внесені позичальником кошти в сумі 49700,82 грн спрямовано Банком на погашення комісії, положення про сплату якої є нікчемними.
Оскільки 10.10.2023 Банк пред'явив до позичальника вимогу про дострокове повернення кредиту згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, тому змінив строк виконання основного зобов'язання, а право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося 10.10.2023. Відтак, відсутні правові підстави для стягнення процентів за кредитом, нарахованих після 10.10.2023, у зв'язку з чим стягненню підлягають проценти в розмірі 68276,54 грн (3980,79 + 64295,75 = 68276,54).
Оскільки сплачені кошти в сумі 49700,82 грн безпідставно спрямовано Банком на погашення комісії, положення про сплату якої є нікчемними, таку грошову суму слід зарахувати на сплату процентів, в результаті чого загалом стягненню з відповідача підлягають проценти в розмірі 18 575,72 грн (68276,54 - 49700,82 = 18 575,72).
У додатку № 1 до заяви-договору № 515/3528244-СК від 11.05.2017 сторони узгодили строк дії кредитного договору, порядок його пролонгації та виключення з цього. До матеріалів справи не надано доказів прийняття рішення Банком не продовжувати строк дії кредитного ліміту або ж направлення позичальником до Банку письмової заяви про відмову від користування лімітом кредитної лінії та/або про закриття поточного рахунку. Отже, строк дії кредитного ліміту продовжувався у визначеному його сторонами порядку.
Суд зазначив, що останній платіж щодо сплати основного боргу ОСОБА_1 здійснено 25.05.2021, а щодо сплати процентів - ще пізніше.
Загалом суд дійшов висновків, що, звернувшись із позовом до суду у квітні 2024 року, Банк позовну давність не пропустив, пославшись також на положення щодо запровадження з 12.03.2020 карантину на усій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та продовження у зв'язку з цим строків позовної давності, а також на зупинення перебігу позовної давності, визначеного ЦК України на строк дії воєнного стану, який триває на час звернення до суду.
Короткий зміст вимог та доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову АТ «Таскомбанк» відмовити.
Апеляційну скаргу мотивовано таким:
Банком не спростовано аргументи, які наведено ОСОБА_1 у відзиві на позов, а суд не звернув увагу на ці аргументи, не мотивував їх відхилення;
позивачем не надано копії Тарифів банку, які є невід'ємними частинами договору, при цьому такі тарифи неодноразово змінювалися банком у період з 2017 до моменту пред'явлення позову;
починаючи з 11.05.2017 Банк не повідомляв відповідачку про встановлення ним кредитного ліміту на вказаному рахунку, точний розмір ліміту, строк дії, в т.ч. про порядок (черговість) та строки розподілу коштів на погашення кредиту та інші обов'язкові умови, які є частиною кредитного договору у розумінні § 2 глави 71 ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування»;
у заяві-договорі № 515/3528244-СК від 11.05.2017 з додатком № 1 не передбачено порядок (черговість) та строки розподілу коштів, що надійшли на погашення кредиту;
заява-договір №515/3528244-СК не містить точної інформації про суму кредитного ліміту, а тому скаржниці не зрозуміло, якими доказами підтверджено, що заборгованість за тілом кредиту становить 77 700,00 грн;
жодна із восьми доданих до позовної заяви виписок не містять інформацію про видачу відповідачці кредитних коштів у сумі 77 700 грн, а судом не зазначено у якій саме виписці це підтверджено;
жодних додаткових правочинів щодо пролонгації спірного договору відповідачка не підписувала, а Банк не повідомляв її про чинні Тарифи;
оскільки відповідачка не підписувала публічну пропозицію АТ «ТАСКОМБАНК», що було встановлено місцевим судом, тому вважає, що нарахування процентів та їх стягнення судом, є неправомірним;
розрахунок заборгованості не є первинним документом, не може слугувати доказом, який підтверджує розмір заборгованості, оскільки за своєю правовою природою не відповідає вимогам належності та допустимості доказів, які закріплені в ст. ст. 77, 78 ЦПК України, а також ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»;
із наданого позивачем розрахунку (із графи всього, колонка сплачено основного боргу, ОБ) слідує, що відповідачкою сплачено по кредиту 134 360,70 грн. основного боргу. Тому вважає, що залишок боргу по тілу кредиту не може становити 77 700 грн, оскільки доказів користування карткою (зняття коштів) Банком не надано;
наданий розрахунок заборгованості не можна взяти до уваги, оскільки Банком неправомірно стягувалися комісія, пеня, а тому відповідно залишок коштів, на який нараховувалися відсотки мав бути меншим;
наприклад 19.06.2017 позичальником внесено на свій поточний рахунок 3720,00 грн, при цьому, згідно розрахунку заборгованості, Банком розподілено такі кошти наступним чином: 1208,43 грн - на погашення тіла кредиту; 1908,46 грн - погашення відсотків; 603,11 грн - на погашення комісії; тобто вважає, що комісія у сумі 603,11 грн мала бути зарахована на тіло кредиту (оскільки нараховані банком відсотки було погашено), а тому залишок боргу за період з 19.06.2017 по 24.07.2017 у розмірі 59 102,25 грн є помилковим, оскільки його не зменшено на суму 603,11 грн (комісії), тому всі наступні нарахування відсотків на помилковий залишок боргу за основним боргом за кредитом (правильний 58499,14=59102,25-603,11) є помилковими. Аналогічно по всіх сплачених відповідачем коштах, де стягувалась щомісячна комісія у загальній сумі 49 700,82 грн, при цьому за період з 11.05.2017 по 25.01.2018 відповідачка сплачувала кошти без жодної прострочки за тілом та відсотками. Однак із коштів, які мали бути зараховані на погашення основного боргу, такі спрямовувалися на погашення комісії, а судом, у кінцевому результаті, їх зараховано на погашення відсотків. Тому місцевий суд вірно встановив нікчемність нарахування та стягнення комісії, однак помилково зарахував розподілені Банком кошти за комісією на погашення процентів. На думку скаржниці такі кошти мали бути зараховані Банком на погашення тіла по кредиту, як мінімум до 25.01.2018, оскільки на цю дату взагалі була відсутня будь-яка прострочена заборгованість за кредитом. Відтак, проценти нараховувались банком на помилковий залишок боргу;
також скаржниця наводить ряд недоліків наданого Банком розрахунку заборгованості, стосовно неповного та несвоєчасного розподілу коштів, відсутністю даних куди зараховано внесені на погашення кошти (24.10.2017, 17.11.2017, 25.11.2019, 23.12.2019, 03.08.2020);
вказує, що у розрахунку заборгованості не відображено стягнення Банком пені, при цьому згідно виписки (2620 (тіло)(1)) такий факт наявний на дату 23.12.2019;
оскільки відсотки на залишок боргу нараховувалися Банком щоденно, тому своєчасність розподілу коштів, що надійшли на погашення кредиту, має важливе значення у даному випадку;
апелянт вказує, що надає дві квитанції, які не враховано у розрахунку заборгованості за 26.03.2019, одна з яких на суму 350 грн, крім того 26.03.2024 та 24.04.2024 ним здійснено погашення на суму 4000 грн;
із 01.07.2021 на погашення кредиту надійшло 57 600 грн, однак Банк востаннє спрямував кошти на заборгованість по тілу кредиту 25.05.2021, а з 01.07.2021 Банк скеровував внесені кошти виключно на проценти та комісію, що скаржниця вважає неправомірним;
у заяві-анкеті зазначено, що бажана сума кредиту становить 60 310,68 грн, цільове використання - рефінансування діючих кредитів: 1) рефінансування 1 - ПАТ «Альфа Банк», сума заборгованості 42172,68 грн. 2) рефінансування т - ПАТ «ОТП Банк», сума заборгованості 18138 грн, що в загальному становить 60310,68 грн. Однак, Банк не обґрунтовував доводів і не наддав доказів видачі позичальниці кредиту в сумі 77700 грн.
Відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило.
Межі розгляду справи апеляційним судом та явка учасників
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України)..
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).
Оскільки АТ «Таскомбанк» рішення суду не оскаржено, тому апеляційний суд переглядає рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення тіла кредиту та відсотків у межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Сторони в судове засідання не з'явились повторно, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином - судові повістки були доставлені до їх електронних кабінетів 16.12.2024 (а.с. 195, 196). Колегія зазначає, що два попередні судові засідання, які були призначені на 11.11.2024 та 12.12.2024, відкладались за клопотаннями відповідача - через перебування на лікарняному (доказів чого в подальшому надано не було), та у зв'язку з перебуванням у відрядженні. Причини неявки в судове засідання, призначене на 13.02.2025, відповідач не повідомила.
Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності учасників справи. Відповідно до положень ст. 247 ч. 2 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Фактичні обставини справи та застосовані норми права
Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 11.05.2017 між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір № 515/3528244-СК на відкриття поточного рахунку з використанням електронних платіжних засобів та оформленням платіжної картки із встановленням на ній кредитного ліміту.
Відповідно до заяви-договору № 515/3528244-СК Банк надав позичальнику кредитні кошти, шляхом встановлення кредитного ліміту, тип кредиту - кредитна лінія, процентна ставка за користування кредитом - 55 %, строк користування - 12 місяців (а.с.5).
У додатку № 1 до заяви-договору № 515/3528244-СК від 11.05.2017 сторонами визначено, що строк дії ліміту кредитної лінії складає 365 днів з автоматичною пролонгацією на той самий строк. При цьому, після закінчення зазначеного періоду, строк дії кредитного ліміту автоматично пролонгується на такий же строк, окрім випадків: - якщо банк прийняв рішення не продовжувати строк дії кредитного ліміту; - направлення клієнтом до банку письмової заяви про відмову від користування лімітом кредитної лінії та/або про закриття поточного рахунку (а.с.5, зворот). Кредит мав повертатися шляхом щомісячної сплати суми обов'язкового мінімального платежу (ОМП), розмір, порядок сплати та складові якого мали визначатися в Тарифах за пакетом послуг, сплата заборгованості мала відбуватися шляхом договірного списання з поточного рахунку. Також в додатку встановлені мінімальний розмір ліміту кредитної лінії, що становить 1000,00 грн., максимальний - 100000,00 грн., процентна ставка за користування лімітом кредитної лінії - 55 %.
Заява-анкета на оформлення банківських продуктів, заява договір № 515/3528244-СК та додаток № 1 до заяви-договору № 515/3528244-СК безпосередньо підписані ОСОБА_1 (а.с.16).
Позичальниця ОСОБА_1 виконувала умови вказаного кредитного договору, користувалася кредитними коштами, частково сплачувала кошти на погашення заборгованості, що підтверджується наданими до справи виписками по особовому рахунку та розрахунком заборгованості (а.с. 17-88).
Зокрема з них слідує, що останній платіж щодо сплати основного боргу ОСОБА_1 здійснено 25.05.2021, а щодо сплати процентів здійснено 27.02.2024.
Отже, із позовом до суду Банк звернувся 12.04.2024 у межах строку позовної давності (а.с. 97), а доводи відповідачки щодо його пропуску є безпідставними.
Взяті на себе зобов'язання відповідачка належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 18.03.2024 Банк нарахував заборгованість у розмірі 168 479,47 грн, що складається з:
77 700,00 грн - заборгованості по тілу кредиту,
90 779,47 грн - заборгованості за річними процентами.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції визначив розмір заборгованості в сумі 96 275,72 гривень, що складається з: 77 700,00 гривень - заборгованості по тілу кредиту, 18 575,72 гривень - заборгованості за процентами.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, до боргу за відсотками в розмірі 81570,47 грн Банк безпідставно додав борг за комісію в сумі 9209,00 грн. При цьому позивач у даній справі не заявляв вимог про стягнення комісії.
Споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
Оскільки Банк звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості, то відповідач вправі заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору.
Суд першої інстанції зробив висновок, що положення договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати комісію є нікчемними, а тому зарахував сплачену позичальником комісію в сумі 49700,82 грн на погашення заборгованості за відсотками.
Нікчемний договір ? це правочин, недійсність якого встановлена законом. Правочин чи його окремі умови є нікчемним з моменту укладення.
Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Оскільки позичальнику ОСОБА_1 встановлено щомісячну комісію за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд першої інстанції, попри те, що послався на Закон України «Про споживче кредитування» (який набрав чинності 10.06.2017, тобто після укладення спірного договору від 11.05.2017) та висновки у постановах Верховного Суду, які стосувалися споживчих кредитних договорів укладених після набрання чинності Закону України «Про споживче кредитування», загалом дійшов правильних висновків про те, що положення договору від 11.05.2017, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Таскомбанк», щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором - є нікчемними.
Банк судове рішення у цій частині не оскаржував, тому, враховуючи, принцип диспозитивності, апеляційний суд переглядає рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення тіла кредиту та відсотків у межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками.
У наданому Банком розрахунку заборгованості відображено зростання заборгованості позичальника за тілом кредиту до суми 77000,00 грн та, зокрема, деталізовано витрати позичальника у колонці 13, які обумовлювали зростання кредитного ліміту. Відомості розрахунку заборгованості узгоджуються із наданими виписками із рахунків позичальника, котрі є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про здійснені операції, та є підтвердженням виконаних позичальником операцій.
У зв'язку з цим судова колегія відхиляє доводи скаржниці про те, що нею у заяві-анкеті було вказано бажану суму кредиту в розмірі 60 310,68 грн.
Відповідачка брала участь у суді першої інстанції, подавала відзив на позовну заяву, не була позбавлена можливості заявляти в суді першої інстанції клопотання про витребування доказів чи надати належні й допустимі докази на спростування розміру отриманого кредитного ліміту.
Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заборгованість за тілом кредиту становить 77 000 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що сума сплаченої позичальником щомісячної комісії (загалом 49700,82 грн) у відповідні періоди мала бути зарахована Банком на погашення тіла кредиту є необґрунтованими, оскільки відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що таких сум сплаченої щомісячної комісії було достатньо для погашення відсотків, які були нараховані за відповідні періоди; відповідачкою не доведено, що проценти нараховувались Банком на помилковий залишок боргу за тілом кредиту; відповідачем не надано контррозрахунків на спростування визначеної банком заборгованості. При цьому у суді першої інстанції ОСОБА_1 не було заявлено клопотання про призначення в даній справі судової економічної експертизи для визначення розміру заборгованості, клопотання про витребування необхідних доказів та вихідних даних для її проведення, зокрема, на підтвердження своїх заперечень стосовно неповного та несвоєчасного розподілу сплачених позичальником коштів, сплачених сум пені, відсутніх даних щодо зарахування сплачених коштів. Відповідачкою не надано до справи належних і допустимих доказів того, що Банком неправомірно стягувалася пеня та розмір такої.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи іна які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачкою у встановленому процесуальному порядку не спростовано визначений місцевим судом розмір заборгованості.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки 10.10.2023 Банк пред'явив до позичальника вимогу про дострокове повернення кредиту згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, тому змінив строк виконання основного зобов'язання, а право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося 10.10.2023, у зв'язку з чим суд вважав, що відсутні правові підстави для стягнення процентів за кредитом, нарахованих після 10.10.2023.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до змісту письмової вимоги Банку про дострокове повернення кредиту від 10.10.2023, яку направлено позичальнику 12.10.2023, а відомості про момент її вручення у справі відсутні, строк виконання основного зобов'язання настав у будь-якому разі на 45 календарний день з дня направлення такої вимоги, тобто 24.11.2023 (а.с. 89, 90).
Отже, розмір відсотків до 24.11.2023 (зміненого кінцевого строку повернення кредиту) є більшим, ніж визначено судом першої інстанції (68276,54 грн). Однак враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу, ту обставину, що Банк рішення суду не оскаржив, судова колегія не може погіршити становище сторони відповідача, що оскаржує рішення суду першої інстанції, яке не повинно погіршуватись у порівнянні з тим, що вона здобула в суді першої інстанції.
Оскільки сплачені позичальником кошти в сумі 49 700,82 грн безпідставно спрямовано Банком на погашення комісії, положення про сплату якої є нікчемними, на таку грошову суму місцевим судом правильно зменшено розмір заборгованості за процентами. Суд визначив суму процентів, які підлягають стягненню з відповідача, в розмірі 18 575,72 грн (68276,54 - 49700,82 = 18 575,72).
Посилання відповідача на те, що нею не було підписано публічну пропозицію АТ «ТАСКОМБАНК» на укладення договору з правилами надання послуг (а.с. 7-14), Тарифи як складові частини договору, котрі Банком не додано до матеріалів справи, є необґрунтованими, оскільки безпосередньо підписана ОСОБА_1 заява-договір № 515/3528244-СК від 11.05.2017 містить умови про розмір відсотків, і такою визначено домовленості сторін про сплату відсотків, та саме такий розмір відсотків просив стягнути позивач.
Посилання на те, що відповідачкою 26.03.2024 та 24.04.2024 здійснено погашення на суму 4000 грн, які не враховано у наданому банком розрахунку заборгованості, є необґрунтованими, оскільки відповідно до меж позовних вимог Банком було визначено період стягнення заборгованості із 11.05.2017 до 18.03.2024. Крім того докази, які не були подані до суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Таких причин відповідачкою в апеляційній скарзі не наведено.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Судове рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, у відповідності до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - залишити без змін.
Зважаючи на викладене та керуючись нормами ст.368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст.381, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 лютого 2025 року.
Головуюча:
Судді: