справа № 361/5189/22
провадження № 1-кс/361/302/25
26.02.2025 м. Бровари
Слідчий суддя Броварського міськрайонного суду Київської областi ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
представника власника майна - адвоката ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах власника майна ОСОБА_5 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12021116380000269 від 03.03.2021,
17.02.2025 представник власника майна адвокат ОСОБА_4 звернувся до суду із клопотанням про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 09.10.2023 у справі №361/5189/22 у кримінальному провадженні № 12021116380000269 від 03.03.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , із скасуванням заборон щодо відчуження, розпорядження та користування вищезазначеним нерухомим майном.
В обґрунтування клопотання зазначив, що ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 09.10.2023 у справі №361/5189/22 було задоволено клопотання прокурора та накладено арешт з позбавленням права відчуження, розпорядження, користування на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_5 , представник якого вважає, що арешт накладено необґрунтовано та в арешті на вказані квартири відпала потреба, так як немає відповідності жодному критерію речових доказів у цьому кримінальному провадженні, відсутність легітимної мети арешту цього нерухомого майна через не визначення наявних ризиків та неможливість спростування обставин щодо неможливості використання цієї речі в якості доказу без застосування обтяження арешту; непричетність власника до порушень закону, що розслідуються у даному кримінальному провадженні; відсутність обставин щодо незаконного способу набуття у власність арештованої квартири; необґрунтована тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні.
В судовому засіданні представник власника майна ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_4 підтримав клопотання посилаючись на те, що арешт на вказану квартиру накладено безпідставно, ОСОБА_5 являється добросовісним набувачем та законним власником квартири та не має відношення до кримінального провадження.
Прокурор ОСОБА_3 заперечував проти задоволення клопотання про скасування арешту квартири посилаючись на його передчасність, так як на даний час триває досудове розслідування у кримінальному провадженні, проводяться необхідні слідчі (розшукові) дії з метою встановлення наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши доводи учасників судового засідання, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про скасування арешту майна виходячи з наступного.
Згідно ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Виходячи з наведеного, дана норма пов'язує право слідчого судді на скасування арешту майна, накладеного за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна, із можливістю надання особами, що не були присутніми в судовому засіданні і про права та законні інтереси яких вирішено питання судовим рішенням, доказів та матеріалів, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба, доведеності перед слідчим суддею їх переконливості.
Так, слідчим суддею встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (інформаційна довідка №405344120 від 26.11.2024 право власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстроване за ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу від 02.10.2022. Згідно актуальної інформації про державну реєстрацію обтяжень 10.10.2023 на підставі ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області №361/5189/22 від 09.10.2023 накладено арешт на нерухоме майно, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_5 .
Ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 09.10.2023 було задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на нерухоме майна шляхом позбавлення права відчуження, розпорядження та користування нерухомим майном, в тому числі на об'єкт нерухомого майна, площею 47.5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_5 .
Звертаючись до суду із клопотанням про накладення арешту на майно, прокурором була зазначена підстава, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме необхідність збереження доказів, для запобігання можливості їх відчуження, розпорядження та/або користування пошкодження, псування, зникнення приховування, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження з посиланням на те, що згідно зібраної досудовим розслідуванням інформації квартира АДРЕСА_1 , була придбана ОСОБА_6 , який 23.09.2017 підписав попередній договір №4/1 з ТОВ «БІК ДОБРІ СПРАВИ» (ЄДРПОУ: 40224869) в особі директора ОСОБА_7 щодо придбання квартири АДРЕСА_3 , в договорі було зазначено, що будівельна адреса - тимчасова, присвоєна на період будівництва житлового будинку до моменту присвоєння поштової адреси. В договорі було зазначено, що будинок повинен здатися в експлуатацію 31.05.2018. За дану квартиру вона розрахувалася в сумі 430 445 грн., платіж здійснювався кожного дня та було повністю розраховано з ТОВ «БІК ДОБРІ СПРАВИ», грошові кошти особисто отримувала ОСОБА_7 , яка в свою чергу передавала квитанції до прибуткового касового ордеру. В серпні 2021 йому стало відомо, що його квартиру АДРЕСА_3 уже є новий власник - ОСОБА_8 .
Перевіркою було встановлено, що під час проведення державної реєстрації права власності державним реєстратором ОСОБА_9 порушено вимоги статей З, 10, 18, 23 Закону, статті 263 Закону, пунктів 12, 40, 78 Порядку № 1127, пункту 5.27 ДСТУ 4163-2003, пункту 71 Типової інструкції, оскільки проведено державну реєстрацію прав за відсутності документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси та на підставі копії Довідки, оформленої з порушенням вимог законодавства.
В подальшому було змінено власника квартири АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 02.10.2022 власником вказаного нерухомого майна являється ОСОБА_5 .
Накладаючи арешт на майно слідчий суддя виходив з того, що в даному кримінальному провадженні наявні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а також те, що зазначене нерухоме майно має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, тобто є речовим доказом у кримінальному провадженні, з метою недопущення втрати речових доказів, а також всебічного, повного й неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, виникла необхідність застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як накладення арешту на нерухоме майно.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення : 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Слідчим суддею на даний час встановлено, що нерухоме майно, на яке накладено арешт, в повному обсязі відповідає критеріям ст. 98 КПК України, а тому доводи заявника про відсутність ознак, визначених ст. 98 КПК України, є безпідставними.
Стандарт доведення «достатні підстави», необхідність застосування якого передбачає ч. 3 ст. 170 КПК України, не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об'єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв'язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.
Зв'язок даного нерухомого майна (квартири АДРЕСА_1 ) із вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, підлягає встановленню в процесі здійснення досудового розслідування, а отже арешт даного майна є виправданим.
Доводи клопотання про скасування арешту зводяться до незгоди із прийнятим рішенням про визнання квартири речовим доказом та мотивами накладення арешту на зазначене майно.
Суддя погоджується з аргументом захисника щодо втручання арештом у право на мирне володіння майном, однак вважає таке втручання виправданим у цьому випадку. Право на мирне володіння майном не є абсолютним та ст. 1 Протоколу 1 до ЄКПЛ передбачено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У цьому випадку мова не йде про позбавлення права власності, а про тимчасове позбавлення права відчуження, розпорядження та користування квартирою. Як зазначено вище у цій ухвалі, нормами КК та КПК України передбачено законні підстави для такого арешту. Вказані обмеження щодо права розпорядження та користування квартирою слідчий суддя вважає пропорційним втручанням, тобто таким, що відповідає вимогам балансу між інтересами суспільства, потерпілих у даному кримінальному провадженні, та власника майна.
Враховуючи необхідність збереження вказаного речового доказу та для запобігання можливості його відчуження, псування, знищення, перетворення, слідчим суддею встановлено, що на даний час не відпала потреба в застосуванні такого запобіжного заходу як арешт майна із забороною відчуження, розпорядження та користування означеними у клопотанні квартирами.
Відсутність на даний час оголошених підозр у кримінальному провадженні не може бути підставою скасування арешту майна, оскільки досудове розслідування наразі триває, а тому потреба в подальшому застосуванні арешту даного майна не відпала.
Доводи заявника щодо створення несприятливих обставин для власника, пов'язаних із обмеженням їх права власності на квартиру, приймаються до уваги, однак обмеження права його власності в даному випадку є пропорційними завданням та меті кримінального провадження.
Враховуючи вищенаведене, з урахуванням того, що кримінальне провадження № 12021116380000269 від 03.03.2021 станом на день розгляду даного клопотання не завершено, обставини, які стали підставами для застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, не змінилися, арешт накладено обґрунтовано, доказів того, що відпала потреба в арешті майна, чи такий арешт накладено необґрунтовано, власником майна, а також його представником слідчому судді не надано, а тому слідчий суддя приходить до переконання, що в задоволенні клопотання про скасування арешту слід відмовити у зв'язку з його передчасністю.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 170, 174, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах власника майна ОСОБА_5 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12021116380000269 від 03.03.2021- залишити без задоволення.
Копію ухвали негайно після її постановлення вручити учасникам процесу, які були присутні під час оголошення ухвали. У разі відсутності таких осіб під час оголошення ухвали копія ухвали надсилається їм не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1