18 лютого 2025 року м. Харків Справа № 922/5241/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.,
за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу виконуючого обов'язки керівника Харківської обласної прокуратури (вх. №3 Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2024 (рішення ухвалено суддею Погореловою О.В. в приміщенні Господарського суду Харківської області 10.12.2024 о 09:54 год, повний текст складено 18.12.2024) у справі №922/5241/21
за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області, м. Харків
до Харківської міської ради, м. Харків,
Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,
фізичної особи ОСОБА_1 , с. Тернова
фізичної особи ОСОБА_2 , м. Харків
про визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання недійсним договору, припинення права власності та витребування майна
Керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 09.08.2024) просить суд:
- визнати незаконним та скасувати п. 45 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.09.2018 №5632-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Кіт Ганною Василівною (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3055;
- витребувати у ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), на користь Харківської міської територіальної громади нежитлові приміщення цокольного поверху № 71-2, 71-3, 71-11-:-71-13, площею 98,2 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1305037563101), нежитлові приміщення цокольного поверху № 71-6-:-71-9 площею 71,1 кв.м., місця спільного користування № 71-1, 71-4, 71-5, 71-10, 71-14 площею 47 кв.м., загальною площею 118,1 кв.м. (реєстраційний номер нерухомого майна 341372563101) розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.12.2024 у справі №922/5241/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Виконуючий обов'язки керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2024 у справі №922/5241/21 та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора.
В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, зокрема, таке:
- позовні вимоги про визнання незаконним та скасування п. 45 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 №1008/18, а також визнання недійсним договору договір купівлі-продажу від 06.09.2018 №5632-В-С укладеного на виконання рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 №1008/18 є ефективним та належним способом захисту;
- обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця відповідача - 3, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, а також відповідача - 4, який придбав майно щодо якого на час укладання договору дарування був наявний спір щодо законності його відчуження, свідчать про недобросовісність дій орендаря та останнього набувача;
- Харківська територіальна громада як власник спірного об'єкта нерухомості делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її імені. Отже, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Таким чином, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади. В свою чергу, витребування майна з володіння власника поза його волею дає право власнику витребувати це майно від добросовісного набувача. Отже, вбачаються всі правові підстави для витребування спірного майна у його останнього власника ОСОБА_2 , тому вимоги про витребування у ОСОБА_2 на користь Харківської міської територіальної громади об'єкту нерухомого майна є обґрунтованими та правомірними.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою виконуючого обов'язки керівника Харківської обласної прокуратури (вх. №3Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2024 у справі №922/5241/21; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 18.02.2025.
05.02.2025 від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу.
05.02.2025 від Кіт Ганни Василівни надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні прокурор підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Представники ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проти вимог апеляційної скарги заперечували.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
01.11.2017 між Управлінням комунального майна приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та ФОП Кіт Г.В. (орендар) укладено договір оренди №4184.
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення цокольного поверху № 71-2, 71-3, 71-6-:-71-9, 71-11-:-71-13, площею 169, 3 кв.м. та місця спільного користування № 71-1, 71-4, 71-5, 71-10, 71-14 площею 47 кв.м., загальною площею 216,3 кв.м. в житловому будинку (технічні паспорти від 07.04.2016, інвентаризаційна справа № 74684) (далі - майно), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харків, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на балансі КП «Жилкомсервіс». Відповідно до п. 1.2 договору майно передається в оренду з метою використання під розміщення суб'єкта господарювання, що надає побутові послуги населенню.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього договору та акту приймання - передачі майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається територіальна громада м. Харкова, а орендар користується ним протягом строку дії договору оренди.
Вартість об'єкта оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і становить 386200,00грн станом на 08.08.2017 (п. 3.1 договору).
Відповідно до умов договору орендар зобов'язаний здійснювати ремонт та реконструкцію за письмовою згодою орендодавця; забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню та псуванню, здійснювати заходи протипожежної безпеки; змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця (пункти 4.6, 4.7, 4.8 договору).
Орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта оренди у власність. Поліпшення, зроблені без згоди орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна, не породжують зобов'язання орендодавця відшкодовувати їх вартість (п. 5.3 договору).
Строк дії договору з 01.11.2017 до 01.10.2020 (п. 10.1 договору).
Рішенням 13 сесії Харківської міської ради скликання від 21.06.2017 № 691/17 затверджено Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки.
22.11.2017 ФОП Кіт Г.В. звернулася до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з листом (вх. № 17573 від 22.11.2017), в якому просила розглянути питання приватизації орендованих нежитлових приміщень площею 216,3 кв.м. за адресою: вул. Культури, 10, літ «А-5-6».
Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова (згідно з додатком - переліком об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу).
Згідно з пунктом 45 вказаного додатку нежитлові приміщення цокольного поверху в житловому будинку за адресою: вул. Культури, 10, літ А-5-6, загальною площею 216,3 кв.м. підлягали приватизації (відчуженню) шляхом викупу ФОП Кіт Г.В.
22.02.2018 ФОП Кіт Г.В. звернулася до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з заявою про приватизацію.
На підставі листа Управління комунального майна суб'єктом оціночної діяльності ФОП Буйницьким М.В. складено звіт про оцінку нерухомого майна, затверджений Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради 06.03.2018, відповідно до якого вартість нежитлових приміщень, загальною площею 216,3 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Культури, 10 (об'єкту приватизації шляхом викупу) складає 391200 грн без ПДВ.
Відомостей про те, що ФОП Кіт Г.В. здійснювалися поліпшення орендованого нею майна/ремонтні роботи, необхідні для використання цих приміщень у її господарській діяльності, висновок суб'єкта оціночної діяльності не містить.
06.09.2018 між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавець) та ФОП Кіт Г.В. (покупець), на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17 «Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017- 2022 рр.» та рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», наказу Управління «Про оформлення договору купівлі - продажу» №443 від 06.09.2018 укладений договір купівлі- продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Кіт Г.В. №5632-В-С.
Відповідно до розділу 1 цього договору продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти орендовані ФОП Кіт Г.В. згідно з договором оренди №4184 від 01.11.2017:
- нежитлові приміщення цокольного поверху №71-2, 71-3, 71-11-:-71-13, загальною площею 98,2 кв.м. в житловому будинку літ. «А-5-6», розташовані за адресою: м. Харків, вул. Культури, 10, які належать продавцю на праві власності;
- нежитлові приміщення цокольного поверху №71-6-:-71-9, загальною площею 71,1 кв.м., місця спільного користування №71-1, 71-4, 71-5, 71-10, 71-14 загальною площею 47,0 кв.м в житловому будинку літ. «А-5-6», загальною площею 118,1 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , які належать територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради.
Розділом 2 договору визначена вартість об'єкта приватизації.
Так, оціночна вартість об'єкта приватизації, що відчужується, визначена у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №1891 від 10.12.2003 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 №1033), зафіксована у висновках оцінювача про вартість об'єкта оцінки станом на 28.02.2018, затверджених Управлінням 06.03.2018 і складає 391200 грн. Згідно з Податковим кодексом України сума податку на додану вартість становить 20 відсотків від вартості об'єкта приватизації та складає 78240 грн. Разом ціна продажу об'єкта приватизації, вказаного в розділі 1, становить 469440 грн.
Вказаний договір купівлі-продажу від 06.09.2018 №5632-В-С посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3055.
11.09.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Кіт Г.В. складено акт прийому - передачі спірних приміщень №5632-В-С.
02.03.2020 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупця нежитлові приміщення цокольного поверху №71-2, 71-3, 71-11-:-71-13, загальною площею 98,2 кв.м. в житловому будинку літ. «А-5-6» та нежитлові приміщення цокольного поверху №71-6-:-71-9, загальною площею 71,1 кв.м., місця спільного користування №71-1, 71-4, 71-5, 71-10, 71-14 загальною площею 47,0 кв.м в житловому будинку літ. «А-5-6», загальною площею 118,1 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а покупець приймає у особисту приватну власність вищевказані нежитлові приміщення та сплачує за них обумовлену цим договором грошову суму (п. 1 договору).
Ці нежитлові приміщення належать продавцю на праві приватної власності на підставі договору №5632-В-С купівлі - продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Кіт Г.В., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. 06.09.2018 за реєстровим номером №3055 та акту №5632-В-С прийому-передачі, укладеному між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Кіт Г.В. 11.09.2018 (п. 2 договору).
Відповідно до п. 3 договору ринкова вартість вищевказаних нежитлових приміщень згідно висновку про вартість майна, складеного ТОВ «Експерт Реєлт», дата оцінки - 03.03.2020, дата завершення складання звіту - 02.03.2020, становить 1352450 грн. Продаж вищевказаних нежитлових приміщень, що є дійсним наміром сторін, вчинено за суму 1401630 грн., що за курсом НБУ на момент укладання цього договору становить еквівалент 57000 дол. США, які продавець повністю отримав від покупця ще до підписання цього договору (п. 4 договору).
Згідно з п. 12 договору право власності на нежитлові приміщення виникає у покупця з моменту реєстрації цього права відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №293028873 від 29.12.2021 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 341372563101) та №293028705 від 29.12.2021 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1305037563101) право приватної власності за ОСОБА_3 зареєстровано 02.03.2020.
31.12.2021 керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області звернувся з позовом, в якому просить:
- визнати незаконним та скасувати п. 45 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.09.2018 №5632-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Кіт Ганною Василівною (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3055;
- припинити право власності ОСОБА_3 на об'єкти нерухомого майна з реєстраційними номерами 1305037563101 та 341372563101, зареєстроване на підставі договору купівлі - продажу від 02.03.2020 №290;
- витребувати у ОСОБА_3 на користь Харківської міської територіальної громади нежитлові приміщення цокольного поверху № 71-2, 71-3, 71-11-:-71-13, площею 98,2 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1305037563101), нежитлові приміщення цокольного поверху № 71-6-:-71-9 площею 71,1 кв.м., місця спільного користування № 71-1, 71-4, 71-5, 71-10, 71-14 площею 47 кв.м., загальною площею 118,1 кв.м. (реєстраційний номер нерухомого майна 341372563101) розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає таке.
Новобаварською окружною прокуратурою м. Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42017221080000002 від 04.01.2017 за ч. 2 ст. 366 КК України, за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна Харківською міською радою. Під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 в управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 . Вивченням зазначеної приватизаційної справи встановлено, що рішення міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 є незаконним та підлягає скасуванню, у зв'язку з тим, що прийнято з порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статей 1, 2, 4, 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», статей 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Прокурор стверджує, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. Однак, у даному випадку ФОП Кіт Г.В. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна у неї в оренді не здійснила. У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФОП Кіт Г.В. з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. ФОП Кіт Г.В. до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна та приватизації, не подавала документи, передбачені п.2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Таким чином, за твердженням прокуратури, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Оскільки Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендодавцем, то спірне рішення підлягає визнанню незаконним, а договір купівлі-продажу визнанню недійсним.
За твердженням прокурора, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади, а тому оскільки спірне майно вибуло поза волею власника, Харківської міської територіальної громади, воно підлягає витребуванню у Попенка А.М. в комунальну власність на підставі ст. 388 ЦК України.
Заперечуючи проти позовних вимог Харківська міська рада у відзиві на позовну заяву зазначає, що рішення від 21.02.2018 №1008/18 прийнято на підставі Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про місцеве самоврядування в Україні», Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням Харківської міської ради від 21.06.2017 №691/17. При цьому, Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради повністю дотримано спосіб та порядок проведення процедури приватизації нежитлових приміщень.
Крім того, Харківська міська рада зазначає, що на рішення від 21.02.2018 №1008/18 про застосування викупу, як способу приватизації спірного нерухомого майна вже було реалізовано і вичерпало свою дію у вересні 2018 внаслідок укладання між Управлінням комунального майна та приватизації і ФОП Кіт Г.В. договору купівлі - продажу, зо оскаржується, та переходу до покупця права власності на спірні нежитлові приміщення, у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради необхідно відмовити з тих підстав, що така вимога не призведе до поновлення прав територіальної громади м. Харкова, відновлення володіння, користування та розпорядження нею зазначеним майном, а отже, не є ефективним способом захисту територіальної громади.
Заперечуючи проти позовних вимог Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради у відзиві на позовну заяву зазначає, зокрема, таке: орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп та в даному випадку Управлінням комунального майна та приватизації як уповноваженим органом дотримано спосіб та порядок приватизації нежитлових приміщень; у позовній заяві не наведено правових підстав визнання договору купівлі - продажу недійсним; у даному випадку відсутні правові підстави для витребування майна у добросовісного набувача.
ОСОБА_3 , заперечуючи проти позову, зазначає, що виникненню права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна слугувала та передувала активна участь в такому процесі органів влади, зокрема, Харківської міської ради, а тому відповідальність за вказані процедури не може покладатися на нього, оскільки він розраховував на їх належність та легітимність, а тому визнання договору недійсним та припинення права власності на об'єкти нерухомого майна ї за своєю суттю втручання у право мирно володіти майном.
Крім того, ОСОБА_3 стверджує, що він є добросовісним набувачем. В свою чергу положення ст. 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. В даному випадку підстави для задоволення позовної вимоги щодо витребування із володіння відповідача-4 нерухомого майна та передання його відповідачу-1 відсутні. Виходячи з системного аналізу статей 387, 388 ЦК України власник вправі витребувати своє майно від особи в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.
На думку ОСОБА_3 , з урахуванням вищенаведеного та доказів наданих до матеріалів справи, вимога прокурора, яка заявлена як реституція, є безпідставною та необґрунтованою.
ОСОБА_1 , заперечуючи проти позову, зазначає, що у даній справі задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування п. 45 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав держави та територіальної громади м. Харкова, відновлення володіння, користування або розпорядження зазначеним майном, а отже, така вимога не є ефективним способом захисту права територіальної громади міста Харкова прокурором. Прокурором у позовній заяві не встановлено обставин, які б свідчили про порушення передбаченого законодавством порядку приватизації або права покупців; при вчиненні оспорюваного правочину міська рада діяла в межах повноважень, відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки визначення способу приватизації об'єкта комунальної власності відноситься до виключної компетенції міської ради. Крім того, задоволення позовних вимог у даній справі не відповідатиме «принципу пропорційності», оскільки докладатиме надмірний індивідуальний тягар на декількох фізичних осіб, які добросовісно набули право власності на об'єкти нерухомого майна.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.07.2022 клопотання ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі №922/5241/21 задоволено; провадження у справі зупинено до закінчення Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справи щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.07.2024 провадження у справі поновлено.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача у справі №922/5241/21 ОСОБА_3 на належного відповідача - ОСОБА_2 .
Також, прокурор звернувся із заявою про зміну предмету позову, в якій зазначав, що після поновлення провадження у справі прокурором встановлено, що відповідно до Реєстру речових прав на нерухоме майно 04.07.2022 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено два договори дарування №664 та №665, за яким ОСОБА_2 отримав у власність нежитлові приміщення цокольного поверху №71-6-:-71-9 площею 71,1 кв.м., місця спільного користування № 71-1, 71-4, 71-5, 71-10, 71-14 площею 47 кв.м., житловому будинку літ. «А-5-6» та нежитлові приміщення цокольного поверху № 71-2, 71-3, 71-11-:-71-13, площею 98,2 кв.м. в житловому будинку літ. «А-5-6»: за адресою: АДРЕСА_2 .
У зв'язку з чим, прокурор просив вважати правильними такі вимоги:
- визнати незаконним та скасувати п. 45 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.09.2018 №5632-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Кіт Ганною Василівною (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3055;
- витребувати у ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), на користь Харківської міської територіальної громади нежитлові приміщення цокольного поверху № 71-2, 71-3, 71-11-:-71-13, площею 98,2 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1305037563101), нежитлові приміщення цокольного поверху № 71-6-:-71-9 площею 71,1 кв.м., місця спільного користування № 71-1, 71-4, 71-5, 71-10, 71-14 площею 47 кв.м., загальною площею 118,1 кв.м. (реєстраційний номер нерухомого майна 341372563101) розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
У відзиві на позов ОСОБА_2 зазначав, що він є добросовісним набувачем нежитлових приміщень, право власності на які належить йому на підставі договорів дарування №664 та 665 від 04.07.2022, та які не є предметом спору, вимог про визнання їх недійсними не заявлялось. ОСОБА_2 наголошує, що оскільки прийняте Харківською міською радою рішення про застосування викупу як способу приватизації спірного нерухомого майна вже було реалізовано і вичерпало свою дію у серпні 2018 внаслідок укладання між Управлінням і відповідачем -3 оспорюваного договору купівлі - продажу та переходу до покупця права власності на спірні нежитлові приміщення, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним цього договору та зобов'язання добросовісного власника ОСОБА_2 повернути територіальній громаді м. Харкова спірне нерухоме майно необхідно відмовити по - перше, з мотивів пропуску позивачем строку позовної давності, по - друге, такі вимоги не призведуть до поновлення прав територіальної громади м. Харкова, відновлення володіння, користування або розпорядження нею зазначеним майном, одночасно не порушив прав всіх осіб, які були та є власниками такого майна, а отже, не є ефективним способом захисту.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку, ФОП Кіт Г.В. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна у неї в оренді не здійснила. У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФОП Кіт Г.В. з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. ФОП Кіт Г.В. до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна, не подавала документи, передбачені п.2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. З огляду на що, відсутні докази, які б підтверджували наявність у Харківської міської ради права здійснювати приватизацію спірних нежитлових приміщень шляхом викупу. Отже, рішення Харківської міської ради 18 сесії 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 №1008/18 в частині, а саме: п. 45 додатку до рішення, прийнято з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Оскільки викуп орендованого майна ФОП Кіт Г.В. здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», зміст договору купівлі-продажу №5632-В-С від 06.09.2018 суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Водночас, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування пункту 45 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 №1008/18, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.09.2018 №5632-В-С з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова. Адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
Суд першої інстанції зазначив, що оскільки позовні вимоги прокурора спрямовані на захист права власності територіальної громади на нерухоме майно, речове право на яке на час звернення з позовом та вирішення спору зареєстровано за ОСОБА_2 , належним та ефективним способом захисту прав є позовна вимога прокурора про витребування майна.
Також місцевий господарський суд зазначив, що для застосування положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України є визначальним питання добросовісності/недобросовісності набувача, оплатність чи неоплатність набуття добросовісним набувачем такого майна, а також обставини, за яких спірне майно вибуло з володіння первісного власника (за волею чи без волі власника, наприклад, чи в порядку продажу майна у виконавчому провадженні при виконанні судового рішення чи за інших умов), а тому такі обставини підлягають обов'язковому з'ясуванню та перевірці судом для правильного вирішення ним спору.
Разом з тим, на час звернення прокурора з даним позовом спірне нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 02.03.2020 №290 було відчужено ФОП Кіт Г.В. фізичній особі ОСОБА_3 . На момент винесення судового рішення право власності на спірні нежитлові приміщення зареєстровані у Державному реєстрі нерухомого майна за ОСОБА_2 . Проте, прокурор не наводить обставин, які б свідчили про недобросовісність поведінки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як кінцевого набувача спірного нерухомого майна, не надає відповідних доказів на підтвердження таких обставин. Зважаючи, що на момент набуття права власності не було судових рішень, що визнавали незаконність первісного відчуження спірних нежитлових приміщень, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на момент набуття майна не були обізнані про будь-які претензії або правові обмеження щодо спірного майна, що свідчить про добросовісність набуття майна за відплатним договором купівлі-продажу, відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність ознак недобросовісності у діях кінцевого набувача спірного нерухомого майна - ОСОБА_2 , а тому відмовив у задоволенні вимоги прокурора про витребування майна.
Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного з орендарем (відповідачем-3), та витребування майна у останнього набувача (відповідача - 4).
Підставою позовних вимог є порушення вимог законодавства щодо способу приватизації об'єктів комунальної власності шляхом викупу орендарем нежитлових приміщень (без проведення орендарем поліпшень орендованого майна в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність порушень вимог Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» при прийнятті рішення Харківської міської ради 18 сесії 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 №1008/18 в частині, а саме: п. 45 додатку до рішення.
Також, місцевий господарський суд правильно зазначив, що зміст договору купівлі-продажу №5632-В-С від 06.09.2018 суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, оскільки викуп орендованого майна ФОП Кіт Г.В. здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Водночас, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування пункту 45 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 №1008/18, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.09.2018 №5632-В-С з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова. Адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
Так, у даному випадку слід враховувати, що на час звернення прокурора з даним позовом спірне нерухоме майно на підставі договору купівлі - продажу від 02.03.2020 передано ОСОБА_3 , а в подальшому було передано за договорами дарування від 04.07.2022 ОСОБА_2 .
Позовні вимоги прокурора спрямовані на захист права власності територіальної громади на нерухоме майно шляхом його повернення у комунальну власність, речове право на яке на час вирішення спору зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_2 (відповідач-4).
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності для позивача можливості захисту його права (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 27).
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 28).
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36))».
При цьому, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України).
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Тобто, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об'єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.
Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).
Таким чином у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 7.9).
У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.
Під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про те, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 Цивільного кодексу України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34). При цьому в пункті 49 постанови від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду акцентувала, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.
Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (пункт 46), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19, від 02.07.2024 у справі № 906/283/22, від 01.08.2024 у справі № 910/5740/21, від 13.08.2024 у справі № 675/401/20, в яких зокрема зазначено, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначає, що у справі, що розглядається, на час звернення прокурора з позовом пункт 45 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18 був реалізований та вичерпав свою дію шляхом укладення договору купівлі-продажу від 06.09.2018 № 5632-В-С, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Кіт Г.В.
Отже, зважаючи на викладене, спрямованість заявлених позовних вимог на повернення майна територіальній громаді, заявлена вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування є неефективною, оскільки її задоволення не призведе до відновлення права, яке позивач вважає порушеним, що є підставою для відмови в позові в цій частині. Вищенаведене також виключає необхідність визнання недійсними в судовому порядку оспорюваного договору купівлі-продажу від 06.09.2018 № 5632-В-С.
Відтак, оскільки прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то єдиним належним (зокрема, ефективним) способом захисту є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади. Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №922/461/22, від 10.09.2024 у справі №922/459/22, від 24.09.2024 у справі №922/2555/21, від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування пункту 45 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.09.2018 № 5632-В-С необхідно відмовити з підстав обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту прав територіальної громади м. Харкова.
Разом з тим, місцевий господарський суд правильно зазначив, що оскільки позовні вимоги прокуратури спрямовані на захист права власності територіальної громади на нерухоме майно, речове право на яке на час звернення з позовом та вирішення спору зареєстровано за ОСОБА_2 , то позовна вимога прокурора про витребування майна є віндикаційним позовом, що, в свою чергу, є належним способом захисту прав.
Проте, суд першої інстанції відмовив у задоволенні такої вимоги через не встановлення ознак недобросовісності кінцевого набувача спірного майна.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком місцевого господарського суду, з огляду на таке.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
ЦК України одним зі способів захисту порушених прав передбачає віндикацію.
Так, відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикація - це витребування своєї речі не володіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного безпосередньо із власником договору.
За змістом статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Колегія суддів звертає увагу, що добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.
У спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з'ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/73/17).
Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
За загальним правилом добросовісний набувач набуває право власності на нерухоме майно, яке за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Це правило застосовується і в разі, якщо нерухоме майно було відчужене власником, який не має права його відчужувати, оскільки на нерухоме майно накладений арешт. Виходячи із загальних засад справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на нерухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати. Подібні висновки щодо набуття прав на нерухоме майно сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 06.07.2022 року у справі № 914/2618/16.
Вирішуючи питання про можливість витребування спірного майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 Цивільного кодексу України, слід перевіряти, оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна. Добросовісною не може вважатися особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства. На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 46.1)). Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Отже, предметом з'ясування у цій справі є добросовісність/недобросовісність набувача, для визначення чого важливо встановити чи знав чи мав знати набувач про перешкоди для набуття ним права власності, а також встановити характер набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Як свідчать матеріали справи, станом на час звернення прокурора з позовом спірні нежитлові приміщення належали на праві власності ОСОБА_3 , у зв'язку з чим прокурор визначив його відповідачем.
Під час розгляду справи спірні нежитлові приміщення були відчуженні ОСОБА_3 за договорами дарування ОСОБА_2 , що стало підставою для звернення прокурора з заявами про заміну відповідача та зміну предмета позову. На підтвердження обставин зміни власника спірних приміщень прокурором надано: інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №390059819 від 07.08.2024 та №390059639 від 07.08.2024, з якої вбачається, що право власності на спірні нежитлові приміщення зареєстровано 04.07.2022 за ОСОБА_2 на підставі договорів дарування, а також відповідні договори дарування.
Так, колегією суддів встановлено, що 04.07.2022 між ОСОБА_4 , яка діє від імені ОСОБА_3 (дарувальник), та ОСОБА_2 (обдаровуваний) укладено договір дарування нежитлових приміщень (зареєстрований в реєстрі за №665), відповідно до умов якого дарувальник (в особі представника) безоплатно передає у власність (дарує) обдаровуваного (його батьку) належні йому на праві приватної власності нежитлові приміщення цокольного поверху № 71-2, 71-3, 71-11-:-71-13, площею 98,2 кв.м., в житловому будинку літ. «А-5-6», що знаходиться по АДРЕСА_2 , а обдаровуваний приймає ці нежитлові приміщення у власність (п. 1 договору). Документом, що підтверджує право власності дарувальника на відчуженні нежитлові приміщення є договір купівлі - продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального Гавриловою С.А. 02.03.2020 за реєстровим №290, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.03.2020 за №35757032, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1305037563101 (п. 2 договору). Відповідно до п. 3 договору дарунок цей сторонами оцінюється у 100000,00 грн. За твердженням представника дарувальника відчужуване майно на момент укладання цього договору нікому іншому не продане, не подароване, іншим способом не відчужене, під заставою, в тому числі податковою, забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо неї, а також будь-яких прав на неї у третіх осіб в межах, так і за межами України немає (п. 4 договору).
Також, 04.07.2022 між ОСОБА_4 , яка діє від імені ОСОБА_3 (дарувальник), та ОСОБА_2 (обдаровуваний) укладено договір дарування нежитлових приміщень (зареєстрований в реєстрі за №664), відповідно до умов якого дарувальник (в особі представника) безоплатно передає у власність (дарує) обдаровуваного (його батьку) належні йому на праві приватної власності нежитлові приміщення цокольного поверху № 71-6-:-71-9 площею 71,1 кв.м., місця спільного користування № 71-1, 71-4, 71-5, 71-10, 71-14 загальною площею 47,0 кв.м. в житловому будинку літ. «А-5-6», що знаходиться по АДРЕСА_2 , а обдаровуваний приймає ці нежитлові приміщення у власність (п. 1 договору). Документом, що підтверджує право власності дарувальника на відчуженні нежитлові приміщення є договір купівлі - продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального Гавриловою С.А. 02.03.2020 за реєстровим №290, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.03.2020 за №35757162, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 341372563101 (п. 2 договору). Відповідно до п. 3 договору дарунок цей сторонами оцінюється у 100000,00 грн. За твердженням представника дарувальника відчужуване майно на момент укладання цього договору нікому іншому не продане, не подароване, іншим способом не відчужене, під заставою, в тому числі податковою, забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо неї, а також будь-яких прав на неї у третіх осіб в межах, так і за межами України немає (п. 4 договору).
Колегія суддів зазначає, що цивільно - правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову. Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема, момент вчинення правочину чи інших дій; суб'єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини, контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов'язана чи афілійована юридична особа). Таку правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 року у справі № 522/14900/19.
Суд зауважує, що на час відчуження спірного нерухомого майна за безвідплатними договорами дарування вже існував спір у суді щодо цього майна. При цьому, згідно з п 4 договорів дарування, представник дарувальника стверджував, що відчужуване майно на момент укладання цього договору нікому іншому не продане, не подароване, іншим способом не відчужене, під заставою, в тому числі податковою, забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо неї, а також будь-яких прав на неї у третіх осіб в межах, так і за межами України немає.
Також, колегія суддів звертає увагу, що від імені ОСОБА_3 діяла представник ОСОБА_4 , яка є представником ОСОБА_1 (відповідача -3) у судах першої та апеляційної інстанцій, та підтвердила, що була обізнана про звернення прокурора з даним позовом. Тобто представник дарувальника достеменно була обізнана про наявний спір щодо нерухомого майна.
Отже, дарувальник, який відчужує спірне майно на підставі безвідплатного договору на користь свого батька після пред'явлення до нього позову прокурором про витребування цього майна, діє очевидно недобросовісно, оскільки уклав договір дарування, який направлений на перешкоджання витребуванню цього майна. Тому, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч формально і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними.
В свою чергу, ОСОБА_2 , будучи близькою особою ОСОБА_3 , повинен був та міг знати або принаймні здогадуватися про недобросовісну поведінку свого сина, який безоплатно відчужив йому це майно. Тому ОСОБА_2 (відповідач - 4) не може вважатись добросовісним набувачем.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.
При цьому, статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Територіальна громада міста Харкова як власник спірного об'єкта нерухомості делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Таким чином, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі №922/3838/21.
В свою чергу для застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України ключовими аспектами є відсутність волі власника на відчуження майна, добросовісність набувача, а також оплатність при відчуженні спірного майна.
Оскільки від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку, з огляду на висновок суду апеляційної інстанції про недобросовісність відповідача-4, безвідплатність договорів, за якими ОСОБА_2 набув право власності на спірне нерухоме майно, а також враховуючи обставини вибуття спірного майна з володіння територіальної громади міста Харкова поза волею власника, вимоги прокурора про витребування у ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Харкова нежитлових приміщень цокольного поверху № 71-2, 71-3, 71-11-:-71-13, площею 98,2 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1305037563101), нежитлових приміщень цокольного поверху № 71-6-:-71-9 площею 71,1 кв.м., місця спільного користування № 71-1, 71-4, 71-5, 71-10, 71-14 площею 47 кв.м., загальною площею 118,1 кв.м. (реєстраційний номер нерухомого майна 341372563101), що розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
В свою чергу відповідачами заявлено про застосування до всіх позовних вимог прокурора наслідків спливу строку позовної давності, в обґрунтування яких зазначають, що оскаржуване рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 №1008/18 було оприлюднено на офіційному сайті Харківської міської ради 22.02.2018. Отже позивач вважається таким, що довідався або міг довідатись про порушення прав та прийняття оскаржуваного рішення безпосередньо в день пленарного засідання сесії Харківської міської ради або оприлюднення - 21.02.2018 та 22.02.2018. В свою чергу з позовом прокурор звернувся 31.12.2021 та не навів обставин, за яких він не міг раніше довідатися про вказані порушення. Крім того, з комунальної власності спірне нерухоме майно вибуло на підставі договору купівлі - продажу від 06.09.2018 №5632-В-С, укладеного між Управлінням та ФОП Кіт Г.В. Станом на час укладення вказаного договору набрав чинності Закон України «Про приватизацію державного та комунального майна», який встановлює скорочений строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі - продажу об'єкта малої приватизації - 3 місяці. Таким чином строк позовної давності для звернення органу прокуратури з позовом про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 06.09.2018 №5632-В-С становить 3 місяці та спливає 06.12.2018.
Крім того, на думку відповідачів, не має підстав для врахування посилання прокурора на те, що органи прокуратури дізнались про незаконне відчуження комунального майна 06.02.2019 саме під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №420172221080000002. Так, в мотивувальній частині ухвали Жовтневого районного суду, суд в якості обґрунтування судового рішення послався на те, що в провадженні СВ Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження №42017221080000002 від 04.01.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 365-2 КК України; процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні здійснюється Харківською місцевою прокуратурою №2; в ході досудового розслідування встановлено, що продаж об'єктів нерухомого майна шляхом викупу орендарями має системний характер, при цьому громада міста Харкова недоотримує грошові кошти, які б мала можливість отримати у разі продажу об'єктів нерухомого майна через аукціон. Отже, на думку відповідачів, вказане підтверджує факт щодо обізнаності прокурора про обставини порушення прав починаючи з 04.01.2017.
Розглянувши заяви відповідачів про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає таке.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93 та № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Такі правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 виснувала про те, що: «якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та у справі № 469/1203/15-ц). Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».
У постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду констатувала таке: «у разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №915/478/18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.
Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною (позивачем) у справі певний орган.
Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі».
Як свідчать матеріали справи прокурор, звертаючись з даним позовом 31.12.2021, просив визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його. В обґрунтування вказаного клопотання прокурор зазначав, що про існування оскаржуваного рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 №1008/18 та про існування спірного договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від 06.09.2018 органам прокуратури стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №42017221080000002, після витребування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 матеріалів приватизаційних справ, у тому числі щодо вказаного об'єкту нерухомого майна, тому строк на звернення до суду, на думку прокурора, пропущено з поважних причин.
Так, в матеріалах справи та в Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься ухвала Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі №639/687/19, якою клопотання прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 про надання тимчасового доступу до речей і документів по кримінальному провадженню №42017221080000002 від 04.01.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 365-2 КК України, задоволено, надано дозвіл на проведення тимчасового доступу до наступних документів, які зберігаються в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради по об'єктам нерухомого майна, які було відчужено з комунальної власності шляхом викупу на підставі наступних рішень Харківської міської ради: рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 №412/16; рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 №283/16; рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 №1008/18; рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.09.2017 № 757/17. По кожному з вищевказаних об'єктів надано тимчасовий доступ до всіх наявних документів, в тому числі: договір купівлі-продажу, всі додаткові угоди до нього, акт прийому-передач об'єкту нерухомого майна; звіт про оцінку майна для його продажу шляхом викупу, всі додатки до цього звіту, договір з оцінювачем щодо виготовлення цього звіту, всю переписку з оцінювачем щодо цієї оцінки, рецензію на вказаний звіт; документи щодо інвентаризації майна перед його продажем, в тому числі технічні паспорти та акти інвентаризації; договори щодо передачі в оренду майна, які діяли протягом останніх 3 років перед його продажем, всі додаткові угоди до цих договорів, всі додатки до цих договорів, зокрема розрахунки, акти прийому-передач майна, укладені на підставі цих договорів; звіти про оцінку майна для його передачі в оренду, всі додатки до цих звітів, договори з оцінювачами щодо виготовлення цих звітів, всю переписку з оцінювачами щодо оцінки, рецензії на вказані звіти; всю переписку з орендарем майна за останні 5 років, в тому числі надання дозволів на проведення капітального ремонту або реконструкції орендованого майна; заяви орендаря про надання дозволу на проведення невід'ємного поліпшення орендованого майна, дозволи на проведення такого поліпшення; у разі проведення поліпшення: погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо; аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря; довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат; звіт оцінювача про наявність та вартість поліпшень; всю наявну переписку з особами, які на підставі вказаних рішень сесії викупили об'єкти нерухомого майна протягом 2013-2018 років (звернення, відповіді, документи, які складались для надання відповідей), зокрема звернення щодо надання цих об'єктів в оренду та їх відчуження з додатками; акти перевірок, службові записки та інші документи, які складались за результатами перевірок додержання умов договорів оренди та договорів купівлі-продажу цих об'єктів за 2013-2019 роки.
Оскільки прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення Харківської міської ради (а саме висновок про проведення відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу) безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, про вказані порушення прокурор міг дізнатися лише під час кримінального провадження та отримання відповідних документів на підставі ухвали суду від 06.02.2019.
Крім того, колегія суддів враховує, що перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним рішення Харківської міської ради та про визнання недійсним договору, стороною якого позивач не є, не може розпочинатися раніше, ніж з дня прийняття такого рішення та укладення договору, оскільки очевидним є те, що до моменту укладення договір є таким, що ще не відбувся, а тому й право позивача до вказаного моменту не може вважатися порушеним у розумінні частини 1 статті 261 ЦК України. Крім того, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Таким чином, доводи відповідачів про початок перебігу строку позовної давності з 04.01.2017 - дата реєстрації в ЄРДР кримінальному провадженні №420172221080000002, є безпідставними.
Також, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. В разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи сплила позовна давність до відповідних вимог. Аналогічні за змістом висновки містяться й у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №391/1217/14-ц.
Дійсно, положеннями ч. 2 ст. 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що у задоволенні заявлених у цій справі позовних вимог про визнання незаконним та скасування п. 45 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18 та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.09.2018 №5632-В-С відмовлено з підстав обрання прокурором неналежного способу захисту.
Вказане виключає необхідність застосування до таких вимог позовної давності.
При цьому, колегія суддів додатково звертає увагу на те, що віндикаційний позов - це вимога не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна, та для задоволення такого позову не потрібно визнавати недійсними рішення органів місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, а також оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна, про що зазначалося раніше.
Отже, в даному випадку вимога про витребування майна не є похідною вимогою, задоволення якої залежить від задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу самоврядування, та визнання недійсним договору купівлі - продажу, а є самостійною вимогою. Тобто, задоволення вимоги про витребування майна не ставиться у залежність від задоволення вимоги, зокрема, про визнання договору недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.
Водночас колегія суддів враховує, що закон не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №186/599/17, від 26.11.2019 року у справі № 914/3224/16.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц від 04.07.2018 вказала, що враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
З наведеного вище вбачається, що початок строку звернення до суду з віндикаційним позовом пов'язаний з моментом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
До віндикаційних позовів застосовується загальний строк позовної давності у три роки (стаття 257 ЦК України).
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі №922/3838/21.
З матеріалів справи вбачається, що з комунальної власності спірне нерухоме майно вибуло на підставі договору купівлі-продажу від 06.09.2018 №5632-В-С укладеного між Управлінням комунального майна та ФОП кіт Г.В., та за яким здійснено відчуження спірних об'єктів нерухомості.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №293028873 від 29.12.2021 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 341372563101) та №293028705 від 29.12.2021 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1305037563101) реєстрацію права власності за Кіт Г.В. здійснено 14.09.2018.
Отже трирічний перебіг строку позовної давності почався з дня реєстрації права.
Водночас згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено карантин на усій території України з 12.03.2020 до 24.04.2020. У подальшому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 (з урахуванням останніх внесених до неї змін згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 № 928), дія карантину на усій території України, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, була продовжена до 31.12.2022.
Згідно із Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжувалися на строк дії такого карантину.
Отже, позовна давність, яка мала сплинути 14.09.2021 продовжується на строк дії карантину.
Кабінетом Міністрів України прийнято 27 червня 2023 року постанову №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», пунктом 1 якої встановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже станом на час звернення з даним позовом - 31.12.2021, прокурором не пропущено строк позовної давності за вимогою про витребування майна.
Окрім того, спірне нерухоме майно було набуто Попенком П.І. за договорами дарування 04.07.2022 року, тобто вже під час розгляду справи в суді, що також виключає обставини пропуску строку позовної давності.
За положеннями ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. В той же час, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, зокрема, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про часткове задоволення позову та про витребування спірного нерухомого майна від ОСОБА_2 .
Керуючись статтями 269, 270, 277, 281-284 ГПК України,
Апеляційну скаргу виконуючого обов'язки керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2024 у справі №922/5241/21 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Витребувати у ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Харківської міської територіальної громади нежитлові приміщення цокольного поверху № 71-2, 71-3, 71-11-:-71-13, площею 98,2 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1305037563101), нежитлові приміщення цокольного поверху № 71-6-:-71-9 площею 71,1 кв.м., місця спільного користування № 71-1, 71-4, 71-5, 71-10, 71-14 площею 47 кв.м., загальною площею 118,1 кв.м. (реєстраційний номер нерухомого майна 341372563101), розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02910108, розрахунковий рахунок: UA178201720343160001000007171, банк отримувача: Держказначейська служба України; код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800; призначення платежу: Повернення судового збору) 7041,60 грн судового збору за подання позовної заяви та 24344,10 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 27.02.2025.
Головуючий суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна