17 лютого 2025 року м. Харків Справа №917/808/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ» (вх.№2967П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.11.2024 року у справі №917/808/24,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпорт капітал +», вул. Суздальські Ряди, 12/1 оф. 2-10, м. Харків, 61000,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ», вул. Кутузова, 30, м. Карлівка, Карлівський район, Полтавська область, 39500,
про стягнення 5000011,50 грн,-
У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпорт капітал +» звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ» 5000011,50 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енкол» (первісним кредитором відповідно до укладеного між ним та позивачем 05.04.2024 року договором №02-Ц відступлення права вимоги) та відповідачем 19.10.2021 року договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №Т-19/10/2021-Т.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.11.2024 року у справі №917/808/24 (повний текст складено 22.11.2024 року, суддя Ківшик О.В.) позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ» (вул. Кутузова, 30, м.Карлівка, Карлівський район, Полтавська область, 39500, код ЄДРПОУ 32704255) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпорт капітал +» (вул. Суздальські Ряди, 12/1 оф. 2-10, м.Харків, 61000, код ЄДРПОУ 42791496) 5000011,50 грн заборгованості та понесені витрати на сплату судового збору в сумі 60000,13 грн.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ» з вказаними рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 12.11.2024 року у справі №917/808/24 та ухвалити нове, яким у позові відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що:
- питання наявності дійсної поточної заборгованості між сторонами за договором №02-Ц відступлення права вимоги від 05.04.2024 року, існування між ними реальних зобов'язань судом не досліджувалось. Матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б засвідчували реальну (поточну) заборгованість ТОВ «Енкол» перед позивачем, її розмір. На переконання відповідача договір №02-Ц відступлення права вимоги від 05.04.2024 року не має жодної ділової мети та має фіктивний характер;
- на переконання відповідача мало місце порушення порядку відступлення права вимоги, що має наслідком недійсність права вимоги позивача. Питання дослідження набуття права вимоги позивачем в законний спосіб і без порушення положень договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №Т-19/10/2021-Т від 19.10.2021 року, залишилося поза увагою суду. Останній дослідив лише положення договору про відступлення права вимоги та не здійснював співставлення із договором від 19.10.2021 року;
- сторони договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №Т-19/10/2021-Т від 19.10.2021 року передбачили п.10.1., згідно якого сторони погодилися, що текст договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони договору, крім випадків, коли таке передання пов'язане з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання договору або сплати податків, інших обов'язкових платежів, а також у випадках передбачених чинним законодавством, що регулює зобов'язання сторін договору. Однак, в супереч цьому положенню та принципу добросовісності ТОВ «Енкол» до відповідача не звертався з метою отримання попередньої письмової згоди, тим самим порушив інтереси останнього. Матеріали справи доказів звернення та письмового погодження не містять, а сам позивач укладаючи договір відступлення вимог повинен був врахувати дане положення, адже у противному випадку право вимога вважається недійсною.
- виконання зобов'язання з оплати товару згідно умов договору про відпуск паливномастильних матеріалів за паливними картками №Т-19/10/21-Т від 19.10.2021 року прямозалежне від дій продавця, які він наразі не вчинював, відповідних рахунків, вимог та претензій не виставляв. Відсутній факт порушення чи неналежного виконання відповідачем умов договору. Відтак, ТОВ «Енкол» не набув права вимоги. Якщо відповідного права вимоги не було (не існувало) на момент переходу, то і передати його ТОВ «Енкол» не міг, що у свою чергу свідчить про недійсність права вимоги позивача.
- не досліджено належним чином договір, обставини його виконання та наявності господарських операції. Так, зобов'язання із передачі предмету договору ТОВ «Енкол» не виконанні. Надані позивачем видаткові накладні, акти приймання-передачі не свідчать про факт передачі ТОВ «Енкол» ПММ відповідачу, а лише підтверджують факт передачі паливних карток.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ» на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.11.2024 року у справі №917/808/24. Встановлено позивачу строк на протязі якого він має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/808/24.
Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача у підсистемі електронний суд і доставлена їм 16.12.2024 року.
26.12.2024 року матеріали справи №917/808/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№475 від 13.01.2025 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
20.01.2025 року відповідач надав додаткові письмові пояснення у справі (вх.№859), в яких викладено заперечення щодо доводів відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою суду від 23.01.2025 року у задоволені клопотання позивача про витребування доказів у справі - відмовлено; у задоволені клопотання відповідача про зупинення апеляційного провадження у справі - відмовлено; розгляд справи №917/808/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ» на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.11.2024 року відкладено на 06.02.2025 року.
Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача у підсистемі електронний суд і доставлена їм 27.01.2025 року.
У судовому засіданні 06.02.2025 року після заслуховування позицій представників сторін, з метою забезпечення повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неможливість закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні, протокольно оголошено перерву до 17.02.2025 року.
14.02.2025 року від відповідача надійшло клопотання (вх.№2031), в якому зазначає, що наразі досягнуто згоди про врегулювання спору, водночас, узгодити і оформити зміст мирової угоди, підписати та подати її до судового засідання, призначеного на 17.02.2025 року, немає можливості. Таким чином відповідач просить суд відкласти призначений на 17.02.2025 року судовий розгляд справи №917/808/24 на іншу дату та надати достатній час для укладення сторонами мирової угоди.
Від позивача також надійшло клопотання (вх.№2058 від 14.02.2025 року), в якому просить відкласти засідання з розгляду апеляційної скарги для надання сторонам часу для примирення.
Розглянувши клопотання представників позивача та відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення з огляду на наступне:
1) в силу приписів Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні;
2) стаття 273 Господарського процесуального кодексу України визначає, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Наразі відповідний строк добігає кінця;
3) сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. Тобто розгляд справи в суді апеляційної інстанції та прийняття відповідного рішення не перешкоджає сторонам у даній справі дійти до примирення та укласти мирову угоду.
4) згідно ухвал суду явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась;
5) колегією суддів надавався час учасникам судового провадження для надання усіх необхідних на їх думку документів та пояснень у справі;
6) судом апеляційної інстанції враховується принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.
Зважаючи на те, що відповідно до ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а явка сторін обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про розгляд апеляційної скарги у даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
19.10.2021 року між ТОВ «Енкол» та ТОВ «МДМ» укладено договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №Т-19/10/202 (далі - договір №Т-19/10/202, договір поставки).
У договорі сторони узгодили зокрема, наступне :
- ПММ - паливно-мастильні матеріали, якість яких відповідає встановленим державним стандартам, реалізація яких є предметом даного договору (р. 1 договору №Т-19/10/202);
- в порядку та на умовах, визначених цим договором постачальник зобов'язується поставити замовнику паливно-мастильні матеріали та паливні картки, на яких воно обліковується, організовувати та забезпечувати відпуск ПММ замовнику або довіреній особі замовника на підставі паливних карток та оплачувати надані постачальником ПММ (п. 2.1. договору №Т-19/10/202);
- умови оплати: оплата товару здійснюється замовником в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку на товар. Ціна товару вказується у рахунку-фактурі та дійсна протягом дня його виписки. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника (п. 5.1. договору №Т-19/10/202).
На виконання умов договору ТОВ «Енкол» передало у власність ТОВ «МДМ» наступний товар:
- 19.10.2021 року дизельне паливо Євро у QR-талонах у кількості 30000 літрів вартістю 855000,00 грн. Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткової накладної №1753 від 19.10.2021 року та акту прийому-передачі талонів на пальне №1753 від 19.10.2021 року;
- 20.10.2021 року дизельне паливо Євро у QR-талонах у кількості 32000 літрів вартістю 912000,00 грн. Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткової накладної №1754 від 20.10.2021 року та акту прийому-передачі талонів на пальне №1754 від 20.10.2021 року;
- 21.10.2021 року дизельне паливо Євро у QR-талонах у кількості 33000 літрів вартістю 940500,00 грн. Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткової накладної №1755 від 21.10.2021 року та акту прийому-передачі талонів на пальне №1755 від 21.10.2021 року;
- 22.10.2021 року дизельне паливо Євро у QR-талонах у кількості 31000 літрів вартістю 883500,00 грн. Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткової накладної №1756 від 22.10.2021 року та акту прийому-передачі талонів на пальне №1756 від 22.10.2021 року;
- 25.10.2021 року дизельне паливо Євро у QR-талонах у кількості 31500 літрів вартістю 897750,00 грн. Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткової накладної №1757 від 25.10.2021 року та акту прийому-передачі талонів на пальне №1757 від 25.10.2021 року;
- 26.10.2021 року дизельне паливо Євро у QR-талонах у кількості 17939 літрів вартістю 511261,50 грн. Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткової накладної №1758 від 26.10.2021 року та акту прийому-передачі талонів на пальне №1756 від 26.10.2021 року.
Позивач зазначає, що в порушення умов договору №Т-19/10/202 відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати отриманого від ТОВ «Енкол» товару, з огляду на що у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 5000011,50 грн.
За фактом здійснення господарських операцій з відчуження на користь відповідача товару, ТОВ «Енкол» було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні (копії наявні у матеріалах справи).
Таким чином, ТОВ «Енкол» включив у свої зобов'язання зі сплати ПДВ суми коштів за господарськими операціями з відчуження товару на користь відповідача.
05.04.2024 року між Позивачем (далі - новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енкол» (далі - первісний кредитор) укладено договір №02-Ц відступлення права вимоги (далі - договір цесії, а.с. 19-20).
У договорі цесії сторони узгодили, зокрема, наступне:
- первісний кредитор відступає новому кредитору належні первісному кредитору права вимоги за договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №Т-19/10/2021-Т від 19.10.2021 року, що укладений між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «МДМ» (ІКЮО 32704255, далі за текстом даного договору - «боржник»), а новий кредитор - набуває належні первісному кредитору права вимоги до боржника за укладеним між первісним кредитором та боржником договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними карткам: Т-19/10/2021-Т від 19.10.2021 року (п. 1.1. договору цесії);
- право вимоги, яке первісний кредитор відступає новому кредитору на умовах даного договору, включає вимоги первісного кредитора до боржника, які виникли (або виникнуть) на підставі договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №Т- паливно-мастильних матеріалів, а саме: право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості боржника перед первісним кредитором за договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №Т-19/10/2021-Т від 19.10.2021 року, яка визначена у додатку №1 до даного договору, який є невід'ємною частиною даного договору (основний борг); право вимоги до боржника щодо відшкодування інфляційних втрат, нарахованих на суму невиконаних або несвоєчасно виконаних зобов'язань боржника за договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №Т-19/10/2021-Т від 19.10.2021 року; право вимоги до боржника щодо сплати трьох процентів річних за несвоєчасне виконання зобов'язань боржника за договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №Т-19/10/2021-Т від 19.10.2021 року (п. 1.2 договору цесії);
- права вимоги первісного кредитора до боржника, визначені в п. 1.1. та п. 1.2. даного договору - є переданими від первісного кредитора до нового кредитора з дня укладення даного договору (п.2.1. договору цесії);
- з дня укладення даного договору, новий кредитор вважається таким, що набув права вимоги до боржника, що визначені в п. 1.1. та п. 1.2. даного договору (п.2.3. договору цесії);
- даний договір є укладеним з моменту його підписання сторонами (п. 5.1. договору цесії).
У додатку №1 від 05.04.2024 року до договору цесії сторони визначили, що передане (відступлене) від ТОВ «Енкол» до позивача право вимоги до ТОВ «МДМ» (основний борг) включає в себе: 855000,00 грн за видатковою накладною №1753 від 19.10.2021 року; 912000,00 грн за видатковою накладною №1754 від 20.10.2021 року; 940500,00 грн за видатковою накладною №1755 від 21.10.2021 року; 883500,00 грн за видатковою накладною №1756 від 22.10.2021 року; 897750,00 грн за видатковою накладною №1757 від 25.10.2021 року; 511261,50 грн за видатковою накладною №1758 від 26.10.2021 року.
Відповідно до акту приймання передачі №1 від 05.04.2024 року до договору цесії, ТОВ «Енкол» передав позивачу наступні документи: договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №Т-19/10/2021-Т від 19.10.2021 року; видаткову накладну №1753 від 19.10.2021 року; акт прийому-передачі талонів на пальне №1753 від 19.10.2021 року; видаткову накладну №1754 від 20.10.2021 року; акт прийому-передачі талонів на пальне №1754 від 20.10.2021 року; видаткову накладну №1755 від 21.10.2021 року; акт прийому-передачі талонів на пальне №1755 від 21.10.2021 року; видаткову накладну №1756 від 22.10.2021 року; акт прийому-передачі талонів на пальне №1756 від 22.10.2021 року; видаткову накладну №1757 від 25.10.2021 року; акт прийому-передачі талонів на пальне №1757 від 25.10.2021 року; видаткову накладну №1758 від 26.10.2021 року; акт прийому-передачі талонів на пальне №1758 від 26.10.2021 року.
10.05.2024 року позивач направив відповідачу лист щодо заборгованості ТОВ «МДМ» від 25.04.2024 року №2504/04 (а.с. 22-23), який містив вимогу позивача до відповідача сплатити на користь позивача 5000011,50 грн основного боргу за договором.
У якості додатку до вищезазначеного листа було залучено рахунок-фактуру №2504/03 від 25.04.2024 року на оплату товару (борг за договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №Т-19/10/2021-Т від 19.10.2021 року), копію договору цесії та копію додатку №1 від 05 04 2024 року до договору цесії.
Направлення листа з додатками підтверджується копією опису вкладення у поштове відправлення №8010000755588 від 10.05.2024 року, накладною АТ «Укрпошта» №8010000755588 від 10.05.2024 року, фіскальним чеком АТ «Укрпошта» №8010000755588 від 10.05.2024 року (а.с. 23-24).
Позивач зазначив, що відповіді на лист від 10.05.2024 року він не отримав, оплата заборгованості відповідачем не проведена.
06.06.2024 позивач листом №0606/3 від 06.06.2024 року повторно направив відповідачу лист щодо заборгованості ТОВ «МДМ» від 25.04.2024 року №2504/04. У якості додатку до вищезазначеного листа залучено рахунок-фактуру №2504/03 від 25.04.2024 року на оплату товару (борг за договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №Т-19/10/2021-Т від 19.10.2021 року), копію договору цесії та копію додатку №1 від 05.04.2024 року до договору цесії.
Направлення листа з додатками підтверджується копією опису вкладення у поштове відправлення №8010000770455 від 06.06.2024 року, накладною АТ «Укрпошта» №8010000770455 від 06.06.2024 року, фіскальним чеком АТ «Укрпошта» №8010000770455 від 06.06.2024 року.
За даними позивача відповідач умов договору №Т-19/10/2021-Т від 19.10.2021 року щодо оплати отриманого товару в повному обсязі та у встановлені договором строки не виконав, заборгованість останнього перед позивачем складає 5000011,50 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 5000011,50 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енкол» (первісним кредитором відповідно до укладеного між ним та позивачем 05.04.2024 року договором №02-Ц відступлення права вимоги) та відповідачем 19.10.2021 року договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №Т-19/10/2021-Т.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст.626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
За приписами ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Обставини даної справи свідчать, що, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі договору поставки та договору цесії.
Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, відповідно до Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, і згідно ст.629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 712 Цивільного кодексу України визначає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1, ч.6 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно ст. 663 продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару (ст. 692 Цивільного кодексу України).
Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов'язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість, добросовісність та розумність (ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 року у справі №910/19199/21, сформульовані такі висновки, що норми про правочини та сторони зобов'язання належать до різних інститутів цивільного права. Норми статей 512-514 Цивільного кодексу України, встановлюючи підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), не визначають вимог до змісту правочину про заміну кредитора. Загалом глава 47 «Поняття зобов'язання. Сторони зобов'язання» Цивільного кодексу України не регулює договірні відносини (хоча зміна суб'єктного складу зобов'язання може відбуватися на підставі правочину (договору)). Натомість у главі 47 Цивільного кодексу України для цілей регулювання саме динаміки суб'єктного складу зобов'язання (а не договірних відносин між сторонами зобов'язання) законодавець встановлює правила, спрямовані на запобігання можливому порушенню прав та інтересів як кредиторів, так і боржників при заміні іншої сторони зобов'язання. У статті 519 Цивільного кодексу України міститься правило щодо розподілу ризиків між первісним та новим кредитором: 1) первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги; 2) первісний кредитор не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (п. 87).
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Згідно зі ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Право вимоги первісного кредитора до боржника визначено умовами договору про відступлення та повідомленням про відступлення права вимоги від 29.03.2024 року за вих.№01.
У частині 2 ст. 517 Цивільного кодексу України визначено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Слід відзначити, що до листа від 25.04.2024 року №2504/04, неодноразово надісланого позивачем відповідачу (поштою та на електронну адресу відповідача), додано, зокрема, копію договору цесії з додатком та рахунку-фактури №2504/03 від 25.04.2024 року. Матеріали справи не містять як доказів, які спростовують направлення позивачем відповідачу вищезазначеного листа з додатками так і доказів на спростування його отримання відповідачем.
Відповідно ч. 1 ст. 518 Цивільного кодексу України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
У свою чергу, відповідач, отримавши повідомлення про передачу права вимоги іншій особі - позивачу, будь-яких заперечень щодо відступлення права вимоги, розміру заборгованості, тощо не подавав. Матеріали справи відповідних доказів не містять.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 року у справі №2-1383/2010 виснувала, що ст. 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Презумпція правомірності правочину - договору про відступлення, зокрема боржником не спростована, судове рішення, що набуло чинності та яким би був визнаний цей правочин недійсним, відсутнє.
Наразі підстави, які б дозволили дійти висновку про нікчемність договору про відступлення в силу закону - відсутні.
Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року у справі №910/12525/20).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. and Others v. Sweden») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 26.02.2024 року у справі №910/6757/23.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції у справі, як і доказів на спростування наявності заборгованості, оплати отриманого від позивача товару на суму 5000011,50 грн.
Матеріали справи свідчать, що ТОВ «Енкол» виконав зобов'язання за договором поставки щодо поставки відповідачу товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором поставки не оплатив отриманий товар, заборгованість останнього складає 5000011,50 грн. Дані обставини відповідачем не спростовані.
З аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд першої інстанції дійшов висновку з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 5000011,50 грн заборгованості, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини «venire contra factum proprium» лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.
Відповідно до частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Судом першої інстанції при прийнятті рішення у справі застосував до спірних правовідносин принцип заборони суперечливої поведінки, яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, а також статтю 13 Цивільного кодексу України про заборону зловживання правами.
Так видаткові накладні та акти приймання-передачі талонів на пальне підписані представниками первісного кредитора та відповідача. Дані видаткові накладні та акти скріплені печатками сторін.
Відповідач заперечував факт отримання від первісного кредитора товару (пального). Однак, підписані сторонами та скріплені печатками видаткові накладні без зауважень є самостійними та достатніми доказами отримання відповідачем товару. Крім того за фактом вчинення господарських операцій з передачі товару від первісного кредитора відповідачу, первісним кредитором було зареєстровано податкові накладні та задекларовано зобов'язання зі сплати ПДВ.
Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку не висловив.
У загальному розумінні щодо доводів апеляційної скарги необхідно відзначити наступне.
Так, умови п. 3.4. договору цесії не стосуються прав або обов'язків відповідача, а стосуються взаємних прав та обов'язків ТОВ «Енкол» (первісний кредитор) та позивача (новий кредитор); встановлюють розмір заборгованості ТОВ «Енкол» перед позивачем, який може бути погашений за рахунок права вимоги, яке було передане (відступлене) від ТОВ «Енкол» до позивача; не визначають розмір зобов'язань відповідача перед позивачем; не встановлюють зміст та розмір права вимоги до відповідача, яке було передане (відступлене) від ТОВ «Енкол» до позивача у даній справі.
Наразі законодавцем не встановлено обмежень, що договір відступлення права вимоги може бути укладений лише у разі наявності у первісного кредитора простроченої заборгованості перед новим кредитором, як і застережень, що умовою набуття права вимоги за договором відступлення права вимоги є наявність у первісного кредитора простроченої заборгованості перед новим кредитором.
Колегія суддів враховує, що договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів не містить умов щодо необхідності отримання дозволу відповідача на заміну кредитора у зобов'язанні і не встановлює будь-якого поряду відступлення обумовленого таким договором права вимоги.
Так, на підставі прямої вказівки ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України 05.04.2024 року у ТОВ «Енкол» виник обов'язок передати позивачу документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відповідно до п. 10.1. договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками, ТОВ «Енкол» мало право передавати текст договору, матеріали, інформацію та відомості, що стосуються договору - у випадку, передбаченому чинним законодавством, що регулює зобов'язання сторін договору.
Оскільки ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України прямо встановлює для ТОВ «Енкол» зобов'язання передати позивачу документи, які засвідчують права, що передаються за договором цесії, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, то виконуючи таке встановлене законом зобов'язання, ТОВ «Енкол» діяв у відповідності до п. 10.1. договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками.
Оскільки ТОВ «Енкол» здійснив постачання товару відповідачу і набув право на оплату товару, то таке право ТОВ «Енкол» могло бути відчужене незалежно від того, чи мали місце обставини виставлення або не виставлення ТОВ «Енкол» рахунків на оплату.
ТОВ «Енкол» не отримав від відповідача оплату товару і тому не реалізував право на отримання оплати товару від відповідача. Отже, право вимоги ТОВ «Енкол» до відповідача не припинилося. Матеріали справи не містять будь-яких доказів які б свідчили про припинення права (зокрема ТОВ «Енкол») на отримання оплати товару.
Необхідно відзначити, що договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками не містить у собі умов, відповідно до яких строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару настає після отримання відповідачем рахунку, а натомість містить умову, відповідно до якої строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару настає в день виписки рахунку.
Так, 25.04.2024 року позивач, як новий кредитор у зобов'язанні, виписав рахунок-фактуру №2504/03 на оплату товару вартістю 5000011,50 грн, що свідчить про настання строку виконання відповідачем зобов'язання зі сплати 5000011,50 грн.
Обставини вжиття відповідачем заходів з «отоварення» талонів на пальне не мають значення для виникнення зобов'язання відповідача сплатити вартість отриманого відповідачем дизельного палива Євро у QR-талонах та для визначення строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати отриманого відповідачем дизельного палива Євро у QR-талонах. Так, відповідач набув у власність право на отримання товару (пального) за визначеною у видаткових накладних та актах приймання-передачі вартістю; отримав талони на дизельне паливо (згідно актів прийому-передачі талонів на пальне); отримав дизельне паливо Євро у QR-талонах (згідно видаткових накладних). Однак має місце прострочення виконання зобов'язання з оплати вартості майна, яке відповідач набув у власність.
Також варто вказати, що матеріали справи не містять доказів, які підтверджують вислови відповідача про те, що він не отримав від дизельне паливо Євро у QR-талонах в кількості, що вказана у видаткових накладних. У тому числі, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача з вимогами, претензіями або позовами до ТОВ «Енкол» щодо невиконання останнім зобов'язань за договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками.
Відсутні підстави для ототожнення понять «зобов'язання» та «строк (термін) виконання зобов'язання». Виникнення зобов'язання (та належного кредитору права вимоги, яке є невід'ємним елементом будь-якого зобов'язання) передує настанню строку (терміну) виконання зобов'язання. Отже, вислови відповідача про те, що станом на день укладення договору цесії відповідач не отримав від ТОВ «Енкол» рахунку на оплату - не свідчать про відсутність у ТОВ «Енкол» права вимоги до відповідача, яке може бути відступлено іншій особі.
Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своєї позиції по справі.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Колегія суддів звертає увагу, що аргументи були почуті, враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Хаджинастасиу проти Греції»).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин і не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 12.11.2024 року у справі №917/808/24 має бути залишене без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 126, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 12.11.2024 року у справі №917/808/24 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 27.02.2025 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя О.В. Плахов
Суддя І.А. Шутенко