Справа № 554/6915/23 Номер провадження 22-ц/814/838/25Головуючий у 1-й інстанції Сініцин Е.М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
26 лютого 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі Коротун І.В.
учасники справи:
представник позивача - адвокат Ярошенко С.М.
представник відповідача - адвокат Гудзь Л.Г.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гудзь Любові Григорівни
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2024 року, ухвалене суддею Сініциним Е.М., повний текст рішення складено - дата не вказана
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення,-
31.07.2023 ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, в якій просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завдану матеріальну шкоду, у зв'язку з вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у розмірі 46 975,82 грн, завдану моральну (немайнову) шкоду у розмірі 100 000 грн, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 31.10.2019 близько о 10-ї години ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 йшли по подвір'ю вулиці Європейська, що у м. Полтаві, поблизу будинку №146-Б, де на неї, рухаючись заднім ходом, наїхав автомобіль «Volkswagen Passat», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який порушив вимоги п.10.9 Правил дорожнього руху України. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження у вигляді: уламкового перелому хірургічної шийки верхньої третини плечової кістки зі зміщенням та переломів обох гомілкових кісток лівої гомілки зі зміщенням, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, набряку м'яких тканин голови, кінцівок, які згідно висновку №38 судово-медичної експертизи від 24.01.2020 відносяться до середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я. Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 17.06.2021 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді штрафу у розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5 100 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, а також задоволено частково її цивільний позов про відшкодування майнової та моральної шкоди - стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування майнової шкоди грошові кошти у розмірі 10 779,00 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди - грошові кошти у розмірі 70 000,00 грн. Вирок був оскаржений ОСОБА_1 до апеляційної інстанції, і в процесі розгляду було подане клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених ст. 49 КК України. Водночас, обвинувачений підтвердив те, що йому зрозумілі та роз'яснені вказана підстава звільнення від кримінальної відповідальності, її правові наслідки, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з даної підстави, якщо би він був переконаний, що проведення судового розгляду призведе до закриття провадження з реабілітуючої підстави. 24.11.2022 колегія Полтавського апеляційного суду клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 задовольнила. Вирок Октябрського районного суду м. Полтава від 17.06.2021 щодо ОСОБА_1 скасувала, звільнила ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 286 КК України на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 1 ч.2 ст. 284 КПК України. Зазначає, що ОСОБА_1 вчинив наїзд на ОСОБА_2 , отже, неправомірними суспільно-небезпечними діями їй завдано майнові та немайнові втрати, що спричинені моральними та фізичними стражданнями. Так, після скоєння дорожнього-транспортної пригоди сторонні люди допомогли витягти ОСОБА_2 із під автомобіля та занесли до квартири, куди також зайшов ОСОБА_1 , який кричав, вів себе некоректно. Як тільки зняли з ноги взуття, всі побачили, що там все в крові. ОСОБА_1 відразу зник, не викликавши, навіть, швидкої допомоги. Її сусідка викликала невідкладну допомогу. Після чого її було доставлено до 1-ї МКЛ, де діагностували переломи лівого голеностопу та ключиці з правого боку. Працівники лікарні повідомили поліцію про ДТП. До лікарні разом із поліцейськими приїхав і ОСОБА_1 , оскільки вона була в тяжкому стані, з ним спілкувалася ОСОБА_4 , їй і залишив свої дані водій автомобіля. Першу операцію 31.10.2019 зробили безкоштовно. Для проведення другої операції необхідно було оплатити комплект імплантів для остеосинтезу плеча у розмірі 13 500,00 грн (162 грн банківські послуги) та інші медичні засоби на суму 1536,82 грн. ОСОБА_1 обіцяв сплатити вартість комплекту імплантів, навіть отримав рахунок для сплати, проте не оплатив. Як наслідок такої поведінки ОСОБА_1 , проведення операції було відкладено. Друга операція проведена 15.11.2019. Комплект імплантів оплатив онук позивача. Після проведених операцій виникла необхідність у придбанні медичного ліжка, вартість якого склала 9 477,00 грн (7 500,00 грн ціна ліжка, 170,00 грн сума комісії за перерахування коштів та 1607,00 грн вартість доставки). Придбанням ліжка також займався онук ОСОБА_5 . Крім того, оскільки ОСОБА_2 була тривалий час прикута до ліжка і не мала змоги себе обслуговувати, 27.11.2019 уклала договір про надання послуг доглядальниці на шість місяців. Перші три місяці, згідно рекомендацій лікарів, повинна була провести в ліжку, тому на доглядальницю ОСОБА_4 покладалися обов'язки придбання продуктів харчування, готування їжі, прибирання та догляд за нею, в т.ч. і гігієнічний. За перші три місці було домовлено, що оплата буде у розмірі 4 500,00 грн в місяць. У подальшому позивач вже почала вставати, як і планували та рекомендували лікарі, тому об'єм обов'язків доглядальниці трішки зменшився. Проте, придбання продуктів харчування, приготування їжу та прибирання покладалося на ОСОБА_4 . У зв'язку із зменшенням обов'язків, зменшилася і оплата її послуг, так, починаючи з 27.02.2020 доглядальниці платили 3 000,00 грн в місяць. Загалом сплачено ОСОБА_4 за послуги доглядальниці 22 500 грн. Також позивачу спричинена моральна шкода, яка позначила негативні зміни у її житті: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливого повторення подій, негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; фіксованість уваги на проблемі одужання та правової реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниженої гідності. У момент отримання тілесних ушкоджень, позивач перенесла значний фізичний біль, пережила емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, тривоги, страху за своє здоров'я та життя. Наслідки подій призвели до появи негативних психосоматичних та психоемоційних змін: пасивність, знижений настрій, пригніченість, образливість, чутливість, реакції замикання, фіксованість на негативних переживаннях, насторога, невпевненість в собі, тривога з приводу майбутнього. Крім того, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу (на лікування, проведення правових заходів), обумовили необхідність залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів. Внаслідок обставин отримання тілесних ушкоджень, ОСОБА_2 й досі відчуває почуття образи, досади, обурення поведінкою ОСОБА_1 , переживає щодо відношення родини та близьких до скоєння, адже її рідним прийшлося вносити корективи в своє власне життя. Крім того, після проведених операцій вона не може повноцінно користуватися ванною, а отже виникла ще й потреба в переобладнанні ванної кімнати.
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 17 жовтня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завдану матеріальну шкоду, спричинену вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у розмірі 10 779,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завдану моральну (немайнову) шкоду вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, у розмірі 100 000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави суму судового збору, що компенсований ОСОБА_2 на підставі закону, пропорційно розміру задоволених позовних вимог 1825,82 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дії ОСОБА_1 при скоєнні наїзду на ОСОБА_2 є винними. Суд вважав, що ОСОБА_2 на підставі ст.ст. 1177, 1187 ЦК України має право на отримання компенсації за спричинену матеріальну та моральну шкоди. Отже, суд вважав, що доведеною сумою, спричиненою ОСОБА_2 матеріальної шкоди, що виникла із її витрат на лікування, є розмір 15 198,82 грн, а з врахуванням відшкодованої суми ОСОБА_1 у розмірі 4 419,82 грн, сума відшкодування становить 10 779,00 грн. Крім того, саме такий розмір матеріальної шкоди 10 779,00 грн не оспорювався відповідачем і не підлягає доказуванню відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України. Крім того, вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції оцінив глибину фізичних та душевних страждань ОСОБА_2 , яка є особою похилого віку, погіршення її здібностей, організм якої через її похилий вік не може регенерувати належним чином і в короткий строк.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гудзь Л.Г., посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, а також невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди - змінити, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 суму на відшкодування моральної шкоди з 100 000 грн до 5 000 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 100 000 грн, суд першої інстанції виходив з наведеного позивачем обсягу моральних страждань. Проте, матеріали справи не містять будь-якої медичної документації, експертиз, які б підтверджувала, такі моральні страждання. Зокрема, у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б вказували, що для відновлення психологічної рівноваги та нервової системи позивач змушена систематично проходити консультації у лікарів та приймати заспокійливі медичні препарати. Також, до позовної заяви не долучено листків лікарських призначень, у яких би зазначалося про необхідність прийняття позивачем заспокійливих медичних препаратів. Крім того, обсяг шкоди, заподіяної позивачу в результаті ДТП, перебільшений, у зв'язку з чим вбачається зловживання правом. Фактично всі доводи, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, є лише припущеннями, які не підтверджені належними та допустимими доказами, що судом першої інстанції залишено поза увагою. Тобто суд, визначаючи відповідну суму відшкодування моральної шкоди, фактично обмежився лише встановленням відповідної суми, так як жодних доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань у розмірі саме 100 000,00 грн, матеріали справи не містять. Отже, на підставі вищевикладеного, вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди є необґрунтованим та не відповідає ступеню моральних страждань позивача, тобто є неспівмірним із визначеними судом моральними стражданнями. Таким чином, відповідач вважає, що в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, підлягає сума стягнення у розмірі 5 000 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Ярошенко С.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин вбачається, що матеріалами кримінальної справи №554/4276/20 (провадження №1-кп/554/87/2021) встановлено, що 31.10.2019 приблизно о 10 год 00 хв ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки Volkswagen Passat, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись біля будинку №146- Б по вулиці Європейській у м. Полтаві, перед початком руху автомобілем заднім ходом, не переконався у відсутності пішоходів або перешкод, не скористався для забезпечення безпеки руху допомогою інших осіб, чим порушив вимоги п. 10.9 ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, та скоїв наїзд на пішоходів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які перебували позаду автомобіля та рухалися в попутному напрямку.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження у вигляді уламкового перелому хірургічної шийки верхньої третини плечової кістки зі зміщенням та переломів обох гомілкових кісток лівої гомілки зі зміщенням, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, набряку м'яких тканин голови, кінцівок.
Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 17.06.2021 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді штрафу у розмірі трьохсот неоподаткованих мінімумів громадян, що становить 5 100,00 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки (а.с. 15-19).
Внаслідок отриманих травм ОСОБА_2 перебувала на лікуванні в травматологічному відділенні КП «1-а МКЛ Полтавської міської ради» та несла витрати на лікування, документально підтверджена сума яких склала 15 198,82 грн, з яких ОСОБА_1 відшкодовано 4 419,82 грн.
Відповідно до викладеного, вказаним вироком задоволено цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та стягнуто зі ОСОБА_1 10 779,00 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 70 000,00 грн моральної шкоди на користь ОСОБА_2 .
Вирок було скасовано ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24.11.2022, а ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності (а.с. 20-21).
Водночас, судом першої інстанції було враховано, що скасування вироку Октябрського районного суду м. Полтави від 17.06.2021 відбулося не з причини невідповідності норм матеріального чи процесуального прав, або неповного встановлення обставин кримінального правопорушення, а з причини подання клопотання самим обвинуваченим ОСОБА_1 про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, тобто з нереабілітуючої обставини.
Розглядаючи позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове їх задоволення.
Так, судом першої інстанції визнано, що позивачем доведено, що нею придбано комплект імплантів для остеосинтезу плеча вартістю 13 500,00 грн та сплачено банківські послуги у розмірі 162,00 грн, що підтверджується квитанцією №82 від 13.11.2019; понесені витрати на придбання ліків, що підтверджуються чеками від 15.11.2019 на суму 89,99 грн, від 27.11.2019 на суму 210 грн, 13.11.2019 на суму 125,90 грн та чеком на суму 1110,93 грн (а.с. 7-8).
Таким чином, сума витрат на лікування ОСОБА_2 склала 15 198,82 грн. Суд першої інстанції вважав вказані витрати доведеними та такими, що підлягають відшкодуванню відповідачем.
Водночас, судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_1 вказана сума частково відшкодована, що підтверджується чеками від 12.11.2019 на суму 2 817,89 грн та 1601,49 грн, а всього на суму 4 419,82 грн (т.1 а.с. 214 обвинувального акту).
При цьому, окрім вищенаведених витрат, позивачем заявлена необхідність відшкодування витрат за послуги доглядальниці у розмірі 22 500,00 грн та витрат на придбання медичного ліжка, вартість якого склала 9 477,00 грн (7 500,00 грн ціна ліжка, 170,00 грн сума комісії за перерахування коштів та 1607,00 грн вартість доставки), що підтверджується фіскальними чеками №000170988 00090 від 24.11.2019 та №000170913 00091 від 24.11.2019 (а.с. 9).
Розглядаючи зазначені витрати на придбання медичного ліжка та послуги доглядальниці, суд критично віднісся до необхідності їх відшкодування, оскільки суду не надано доказів, що зазначені потреби позивача виникли із необхідності подолання наслідків, завданих її здоров'ю внаслідок кримінального правопорушення, такі потреби не встановлено із матеріалів кримінальної справи.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, що була завдана ОСОБА_2 внаслідок кримінального правопорушення дорожньо-транспортної пригоди, суд першої інстанції виходив із наведеного позивачем обсягу моральних страждань, зокрема: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливого повторення подій, негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; фіксованість уваги на проблемі одужання та правової реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниженої гідності; в момент отримання тілесних ушкоджень, Позивачка перенесла значний фізичний біль, пережила емоційний стрес, який супроводжувався почуттями образи, обурення, тривоги, страху за своє здоров'я та життя.
З огляду на викладене, суд першої інстанції визнав, що діями ОСОБА_1 нанесено значну моральну шкоду, винність у її вчиненні випливає із встановленої вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення.
Враховуючи поведінку ОСОБА_1 під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, де він не визнавав ані своєї вини, ані цивільного позову, суд першої інстанції визнав, що позивач довела його нетактовну поведінку відразу після ДТП, оскільки він не надавав допомоги потерпілій, не викликав швидку допомогу, а також не вважав за необхідно матеріально допомагати ОСОБА_2 , 1937 р.н., яка повинна була вишукувати гроші зі своєї пенсії на лікування.
Вказане не спростовано стороною відповідача.
З урахуванням вимог розумності і справедливості, суд першої інстанції визнав, що позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди є доведеними у повному обсязі, а сума відшкодування у розмірі 100 000,00 грн є співмірною.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди підлягає частковому задоволенню.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Згідно з ч.1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.
Відповідно ч.1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Основною формою компенсації заподіяної (матеріальної) шкоди потерпілої особи є відшкодування збитків.
Крім того, згідно з ч.1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
В частинах 1 та 2 статті 23 ЦК України зазначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду закріплені в ст.1167 ЦК України: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно з роз'ясненнями, наданими у пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Апеляційний суд у складі колегії суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного перегляду є рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2024 року в частині відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
В іншій частині рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.
Предметом позову в частині стягнення моральної шкоди є стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завданої моральної шкоди, у зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у розмірі 100 000 грн.
Згідно ст. ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи, завдана нею шкода відшкодовується, зокрема, якщо шкоду завдано ушкодженням здоров'я, життю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Доводи апеляційної скарги про те, що фактично всі доводи, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, є лише припущеннями, які не підтверджені належними та допустимими доказами, то ці доводи є безпідставними, оскільки, як зазначалося вище, для відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, достатньо лише трьох підстав: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою, вина заподіювача шкоди не вимагається, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини).
Разом з цим, колегія суддів не може погодитися з розміром моральної шкоди, який визначений судом першої інстанції, та підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 , виходячи з наступного.
Згідно із роз'ясненнями, наданими у пунктах 5,9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, а тому принцип еквівалентного відшкодування, що властивий цивільному праву, при відшкодуванні моральної шкоди неможливий, оскільки вона не має вартісного еквівалента.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 у справі №686/23731/15-ц виснувала, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 у справі 752/17832/14-ц виснувала, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Тобто, суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
За результатами перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру моральної шкоди у даній справі підлягає врахуванню глибина фізичних та душевних страждань позивача, особа відповідача ОСОБА_1 та обставини ДТП, зокрема, що ОСОБА_1 як водій при русі автомобілем заднім ходом був зобов'язаний виконати вимоги п.10.9 ПДР, а саме, при русі заднім ходом забезпечити безпеку руху, а в разі потреби, звернутися за допомогою до інших осіб, чого він не зробив. Саме дотримання водієм цього пункту ПДР в даній дорожній обстановці, враховуючи вік потерпілої, яка не могла активно рухатися, запобігло б наїзду на неї. Будь яких порушень ПДР в діях пішохода не встановлено та обґрунтованих доказів на підтвердження цього суду не надано.
Крім того, підлягає врахуванню й те, що у зв'язку з отриманими ушкодженнями здоров'я у результаті ДТП потерпіла ОСОБА_2 проходила тривале лікування: з 31.10.2019 по 27.11.2019 - в КП «1-ша міська клінічна лікарня ПОР» (а.с. 10), тобто на стаціонарному лікуванні позивач перебувала майже місяць, під час лікування вона перенесла ряд хірургічних операцій, в т. ч. остеосинтез із встановленням імплантів, що доводить спричинення позивачу моральної шкоди, яка полягає у перенесених тривалих фізичних болях, яких вона зазнала внаслідок отриманих ушкоджень здоров'я, усвідомлення того, що внаслідок отриманих ушкоджень здоров'я її фізичні можливості тривалий час були обмеженими у порівнянні з можливостями, які вона мала до скоєння відповідачем наїзду на неї.
З врахуванням вказаних обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, внаслідок отриманих травм, тривалості лікування, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, вважає, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди 100 000 грн є завищеним та не відповідає принципам розумності, виваженості і справедливості, тому цей розмір моральної шкоди підлягає зменшенню з 100 000 грн до 50 000 грн.
При цьому, колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 18.10.2019 у справі №352/342/17, при визначенні підстав для відшкодування розміру моральної шкоди з урахуванням обставин ДТП.
У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Гудзь Л.Г. про необґрунтованість розміру моральної шкоди, стягнутої з відповідача, колегія суддів вважає такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ст. 382 ч.1 п. 4 п. п. «в» ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Позивач на підставі п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору під час розгляду даної справи.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 141 ЦПК України).
З врахуванням ціни позову, при подачі позову підлягав справи судовий збір у розмірі 1469,75 грн (1% ціни позову)
З врахуванням часткового задоволення позовних вимог (41,35%), з відповідача ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 607,75 грн.
Згідно матеріалів справи, представником ОСОБА_1 - адвокатом Гудзь Л.Г. при зверненні до суду апеляційної інстанції при подачі апеляційної скарги сплачено - 1289,32 грн судового збору (а. с. 105).
З врахуванням часткового задоволення апеляційної скарги та задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди на 50%, відповідачу ОСОБА_1 підлягає компенсуванню судовий збір у розмірі 644,16 грн.
Згідно ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З врахуванням викладеного, шляхом проведення взаємозаліку понесених судових витрат відповідачу ОСОБА_1 підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір у розмірі 36,41 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58).
Відповідно до ч. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 3, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гудзь Любові Григорівни - задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2024 року - змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
Сплачений судовий збір у розмірі 36,41 грн компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2024 року не оскаржувалося та не переглядалося.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 26 лютого 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В.М. Триголов