Провадження № 11-кп/803/844/25 Справа № 199/6334/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
20 лютого 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2024 року у кримінальному провадженні № 12024041630000777 від 24 червня 2024 року стосовно
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дніпропетровську, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз: 12.09.2018 Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років 6 місяців, на підставі ст. 71 КК України остаточно призначено покарання у вигляді 9 років позбавлення волі, звільнився 05.03.2024 по відбуттю строку покарання,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за участю:
прокурора ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_6
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2024 року ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
ОСОБА_7 визнаний винуватим у незаконному придбанні та носінні вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу, вчиненого за наступних обставин.
ОСОБА_7 у невстановлений час, але не пізніше 24.06.2024, знаходячись у невстановленому місці побачив придбав та носив вогнепальну зброю та бойові припаси, без передбаченого законом дозволу вулицями м. Дніпра.
24.06.2024 приблизно о 07:00 год. працівниками патрульної поліції було проведено превентивні заходи під час яких ОСОБА_7 повідомив, що має при собі предмет схожий на автомат та предмети схожі на патрони, на підставі чого працівниками УПП було викликано слідчо-оперативну групу ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області та відповідно до ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) затримано ОСОБА_7
24.06.2024, в період часу з 08:50 годин по 09:32 годин, слідчим СВ відділення поліції № 1 Дніпровського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області лейтенантом поліції ОСОБА_9 , в присутності двох понятих, в порядку передбаченому ст. 237 КПК, проведено огляд місця події біля буд № 21 по просп. Слобожанському у м. Дніпрі, в ході якого ОСОБА_7 добровільно видав для огляду предмет схожий на автомат Калашникова «АК-12» № НОМЕР_1 , два магазини до нього, та 49 предметів, за зовнішніми ознаками схожі на бойові припаси калібру 5,45 мм.
Відповідно до висновків судової експертизи зброї № СЕ-19/104-24/25938-БЛ від 24.06.2024 та № СЕ-19/104-24/25949-БЛ від 26.04.2024 автомат, вилучений у ОСОБА_7 відноситься до бойової нарізної вогнепальної зброї - 5,45 мм автомат Калашникова «АК-12» № НОМЕР_1 , патрони є бойовими припасами.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг і узагальненні доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок суду скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги наводить доводи зміст яких полягає в наступному. Вважає, що суд неправильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 263 КК, не врахувавши добровільної видачі зброї. Суд не дав оцінки його добровільним діям, а саме повідомлення на лінію "102" про знайдену зброю, а виклик був здійснений на його прохання через третю особу. Під час видачі зброї він робив це добровільно та без опору працівникам поліції, він не залишав місце видачі зброї та тривалий час перебував на місці. В матеріалах справи відсутні докази його умислу на вчинення злочину та наміру використовувати зброю в незаконних цілях. Суд першої інстанції не застосував положення ч. 3 ст. 263 КК та помилково не звільнив його від кримінальної відповідальності. Суд не допитав особу, яка за проханням обвинуваченого здійснила виклик поліції та інших свідків, які могли б підтвердити обставини придбання ним зброї та добровільність його подальших дій.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник та обвинувачений в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого і з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, вирок суду вважав законним та обґрунтованим і просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Захисник відмовився від своєї апеляційної скарги, обвинувачений підтримав відмову від апеляційної скарги захисника і просив її не розглядати, у зв'язку з чим та відповідно до ч. 1 ст. 403 КПК колегія судді закрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши думки сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції зважає також на усталену практику суду касаційної інстанції, викладену, зокрема у постанові ККС ВС від 05 жовтня 2021 року у справі № 589/5015/19, відповідно до якої суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з'ясуванню при ухваленні судового рішення.
Сам апелянт визначає те коло питань, які є предметом перевірки апеляційного суду.
Таким чином, процесуальні вимоги сторін відіграють роль орієнтиру, показуючи з якими частинами судового рішення учасник судового провадження не погоджується, та зобов'язують апеляційну інстанцію надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку в разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням елементів складу кримінального правопорушення, зокрема місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення.
У мотивувальній частині суд повинен описати результати оцінки доказів, навести докази для підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Викладаючи підстави для прийняття рішення, суд повинен дати відповідь на аргументи сторін.
Вищезазначені вимоги кримінального процесуального закону суд першої інстанції виконав у повній мірі.
Перевіривши доводи апеляційної скарги обвинуваченого про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, висновки суду першої інстанції, докази, які суд поклав в основу вироку на підтвердження встановлених ним фактичних обставин кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що такі доводи є необґрунтованими, а вирок суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості, є достатньо мотивованим та ухвалений з правильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 410 КПК неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема, у разі якщо (1) судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення; (2) необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
За змістом ст. 411 КПК судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: (1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; (2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; (3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; (4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
Вирок підлягає скасуванню із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого.
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню (п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК).
За результатами апеляційного розгляду вказаних підстав для скасування або зміни вироку суду колегією суддів не встановлено.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у його вчиненні, що підтверджується зібраними у кримінальному провадженні та ретельно дослідженими судом наступними доказами.
Показаннями свідка ОСОБА_10 , який пояснив, що він проживає в буд. АДРЕСА_2 . Приблизно о 07 год. він у вікно він побачив на дитячому майданчику молодого чоловіка, який дістав з рюкзака предмет, схожий на автомат. Після чого, вказаний чоловік підійшов до лавки, за його рухами руками було схоже, що накручував на ньому глушник. Свідок відразу ж зателефонував в поліцію. Коли він спілкувався з оператором лінії 102, чоловік з автоматом пішов в бік буд. АДРЕСА_3 , де зник з поля його зору. Через деякий час, за місцем проживання прибули працівники поліції, які повідомили про затримання чоловіка з автоматом та відібрали в нього пояснення з цього приводу.
Під час пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 25.06.2024 свідок ОСОБА_10 впізнав за фотознімками ОСОБА_7 , як особу, яка 24.06.2024, близько о 07:00, перебуваючи за адресою: м.Дніпро, вул. Полонська-Василенко (Желваківського), 2 тримав предмет, ззовні схожий на автомат та накручував на ньому глушник.
Показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які пояснили, що перебували на чергуванні в складі екіпажу «Легіон-152», коли на службовий планшет надійшов виклик щодо підозрілого чоловіка, який рухався в напрямку буд. АДРЕСА_3 , тримаючи зброю з глушником. Прибувши на виклик за вказаною адресою, на території дитячого майданчику був виявлений чоловік, як в подальшому з'ясувалося - ОСОБА_7 . Під час спілкування останній був у збудженому стані, говорив нісенітницю, його поведінка не відповідала обстановці, у зв'язку з чим на підставі ст. 34 Закону України «Про національну поліцію» було прийнято рішення провести його поверхневу перевірку, під час якої в кишені шортів були виявлені предмети, схожі на патрони. Також, біля дерева була виявлена спортивна сумка чорного кольору, накрита кофтою. Як пояснив ОСОБА_7 , це були його речі, під час огляду яких був виявлений автомат, укомплектований магазином, з патроном в патроннику, знятий з запобіжника. Другий магазин був приєднаний до автомату. Після чого, на місце події поліцейські викликали підкріплення та СОГ, а свідок розрядив автомат. ОСОБА_7 пояснював, що зброю він взяв у батька в гаражі, збирався помститися людям ромської національності, які образили його напередодні. При цьому, сумку зі зброєю він дійсно сам надав для огляду, однак тільки після чого, як вона була виявлена поліцейськими. До приїзду СОГ поліцейські пильно спостерігали за ОСОБА_7 , щоб він не втік з місця події, спеціальні засоби, зокрема кайданки, не застосовували.
Аналогічними за змістом показаннями свідка ОСОБА_13 , показаннями понятого ОСОБА_14 .
Крім того винуватість ОСОБА_7 підтверджується письмовими доказами та відеозаписами, а саме: протоколом огляду місця події від 24.06.2024 року було оглянуто ділянку місцевості, що розташована навпроти буд. № 21 по просп. Слобожанському в м. Дніпро, де було виявлено та вилучено: предмет, схожий на автомат, чорного кольору, з глушником та приєднаною сошкою та набої; висновком судової експертизи зброї № СЕ-19/104-24/25938-БЛ від 24.06.2024 року згідно з яким, автомат, вилучений 24.06.2024 у ОСОБА_7 під час проведення огляду ділянки місцевості поблизу будинку №21 по просп. Слобожанському у м.Дніпрі, відноситься до бойової нарізної вогнепальної зброї - є 5,45-мм автоматом Калашникова «АК-12» № НОМЕР_1 ; висновком судової експертизи зброї № СЕ-19/104-24/25949-БЛ від 26.06.2024 року вилучені 24.06.2024 у ОСОБА_7 під час проведення огляду ділянки місцевості поблизу будинку №21 по просп. Слобожанському у м.Дніпрі вилучені патрони є бойовими припасами; протоколом зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису від 27.06.2024 на компакт-диск DVD-R був скопійований відеозапис з нагрудних камер відео-реєстраторів працівників Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області ДПП, щодо подій, які мали місце 24.06.2024 за адресою: м.Дніпро, просп. Слобожанський, біля буд.21, у перід часу з 07:00 год. по 09:30 год. (відео файл «export-o59o7», який постановою слідчого від 27.06.2024 року був визнаний документом у кримінальному провадженні; протоколом огляду від 27.06.2024 відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції; висновком молекулярно-генетичної експертизи №1200/1873-БД від 30.07.2024, відповідно до якого проведений молекулярно-генетичний порівняльний аналіз співпадання генотипу контактних слідів в змивах з магазину 1 та з рукоятки предмету схожого на автомат з генотипом підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ДНК контактних слідів в змивах з магазину 1 та з рукоятки предмету схожого на автомат може походити від підозрюваного ОСОБА_15 з ймовірністю не менше 99,9999999999999999919%.
Враховуючи вищевикладені докази, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи обвинуваченого, що суд першої інстанції допустив неповноту, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, тобто відсутні підстави для скасування вироку суду, передбачені ст. 410, 411 КПК.
Із матеріалів кримінального провадження, журналу судового розгляду та його технічної фіксації, вбачається, що суд повно та всебічно дослідив всі обставини кримінального провадження, вирішив у відповідності до закону клопотання сторін, належним чином перевірив версію сторони захисту і виклав переконливі мотиви в її спростування, які ґрунтуються на досліджених доказах, яким дав належну правову оцінку, в тому числі й тим, на які посилалась сторона захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 410 КПК неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Отже, усупереч твердженням у поданій апеляційній скарзі місцевий суд, дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, дав їм належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості та достовірності, а також з'ясував передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування й ухвалив обґрунтоване, цілком мотивоване судове рішення на підставі доказів сукупність яких поза розумним сумнівом доводить вину ОСОБА_7 у його вчиненні та правильно кваліфікував дії обвинуваченого, у зв'язку чим неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 1 ст. 263 КК, за результатами апеляційного провадження не встановлено.
Зміст доводів апеляційної скарги обвинуваченого зводиться до однієї тези, а саме про добровільність видачі зброї працівникам поліції, тому, на думку обвинуваченого, суд мав застосувати до нього положення ч. 3 ст. 263 КПК відповідно до яких, не підлягає кримінальній відповідальності за вчинення дій, передбачених частиною першою або другою цієї статті, особа, яка добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.
Перевіривши вищевикладені доводи обвинуваченого, суд апеляційної інстанції вважає їх необґрунтованими та такими, що спростовуються фактичними обставинами, встановленими судом та доказами, викладеними вище. Також такі доводи не ґрунтуються на положеннях закону України про кримінальну відповідальність, з огляду на наступне.
Згідно з встановлених обставин, версія ОСОБА_7 , що він попросив якогось знайомого викликати поліцію, у зв'язку з найденою зброєю з'явилась вже в ході досудового розслідування, оскільки спочатку ОСОБА_7 , пояснював працівникам поліції, що автомат належить його батьку, просив його не вилучати та пояснював, що хотів ним налякати осіб ромської національності з якими посварився напередодні. В матеріалах справи відсутні будь які повідомлення на лінію 102, окрім повідомлення свідка ОСОБА_10 , який фактично випадково побачив ОСОБА_7 у вікно, як той був з предметом схожим на автомат та накручував глушник.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_16 не повідомив апеляційному суду, кого він просив викликати працівників поліції для здачі зброї, для їх виклику та допиту як свідків захисту. Не клопотала сторона захисту про виклик та допитах таких осіб і в суді першої інстанції та не конкретизувала кого він просив здійснити виклик на лінію 102.
Обстановка та поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 під час огляду місця події, спростовує доводи обвинуваченого, що він хотів здати зброю працівникам поліції, яку знайшов, а навпаки останній повідомляє, що автомат належить його батьку.
Аналізуючи твердження обвинуваченого про добровільну передачу органам державної влади зброї та боєприпасів, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 263 КК, колегія суддів виходить з того, що згідно з ч. 3 ст. 263 КК звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої. Добровільна видача означає, що особа має реальну можливість та усвідомлює, що і надалі безперешкодно може зберігати предмети цього злочину, проте за власним бажанням (незалежно від причин та мотивів) здає їх органу влади.
Разом з тим, суд першої інстанції, врахувавши показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , а також записи з бодікамер співробітників поліції, встановив, що ОСОБА_7 вийшов назустріч з поліцейськими з рюкзаком, а спортивну сумку зі зброєю залишив під деревом, накривши кофтою, що свідчить про намір приховати її. На перші питання поліцейських, він відповідав, що не має при собі заборонених речей. Коли поліцейські почали цікавитися предметом під деревом, який був накритий кофтою, ОСОБА_7 повідомляв, що це не бойова зброя. Потім, він взяв автомат в руки, однак передав його свідку ОСОБА_11 лише після неодноразових вимог (час відеозапису 07:16). До моменту вилучення зброї згідно з протоколом огляду місця події (08:50) заяв про її добровільну здачу ОСОБА_7 не висловлював. Крім того, під час виявлення автомату, ОСОБА_7 просив поліцейських не вилучати його, оскільки він належить його батьку.
Отже, як свідчать установлені судом першої інстанції обставини, обвинувачений повідомив орган досудового розслідування про факт зберігання зброї і боєприпасів за умов, коли усвідомив неможливість і надалі безперешкодно зберігати предмети злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, оскільки вони неминуче будуть виявлені під час слідчої дії. За таких умов видача предметів злочину не містить підстав для застосування ч. 3 ст. 263 КК, тому доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7 добровільно видав автомат та патрони є безпідставними.
Під час обрання виду і міри покарання, суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких злочинів у проти громадської безпеки, характеризується прямим умислом, вчинений в умовах воєнного стану. Врахував суд і відомості про особу винного, який за місцем проживання характеризується задовільно, раніше неодноразово судимий, офіційно не працевлаштований, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей чи непрацездатних осіб не має, на обліках в лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченому, судом першої та апеляційної інстанції не встановлено, до обставин, що обтяжує покарання суд першої інстанції правильно відніс рецидив злочинів.
Стосовно усного прохання обвинуваченого в суді апеляційної інстанції про можливість застосування положень ст. 75 КК, то суд апеляційної інстанції, зауважує, що такі доводи також отримали належну правову оцінку та відповідь в оскарженому вироку, яка ґрунтується на правильному застосуванні закону України про кримінальну відповідальність, з огляду на наступне.
Вирішення питання про застосування передбаченого статтею 75 КК інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням належить до дискреційних повноважень суду та є його правом, а не обов'язком.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду неодноразово наголошував, що інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови й підстави, визначені статтею 75 КК.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене в мотивованому висновку, про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв'язки; посткримінальна поведінка; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які перебувають на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.
У кожному конкретному кримінальному провадженні суд, оцінюючи вищевказані відомості, приймає рішення про застосування або ж відмову в застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 вчинив інкримінований злочин злочин в період незнятих та непогашених судимостей та через невеликий проміжок часу після звільнення з установи виконання покарання, що з огляду на мету покарання у виді запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, унеможливлює застосування стосовно ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З огляду на вищевикладене, відповідні доводи обвинуваченого не ґрунтуються на положеннях закону України про кримінальну відповідальність і не можуть бути задоволені, а вирок суду зміненим на підставі п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 411, ст. 414 КПК.
Статтею 414 КПК як одну з підстав зміни вироку визначено невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 263 у розмірі наближеному до мінімального. Таким чином, рішення суду першої інстанції про призначення ОСОБА_7 покарання саме у виді позбавлення волі є обґрунтованим і з ним погоджується апеляційний суд, про що зазначено вище.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про призначення покарання, в повній мірі виконав вимоги статей 50, 55, 65 КК та належним чином мотивував своє рішення, у зв'язку з чим не встановлено підстав, передбачених статтями 413, 414 КПК для його зміни чи скасування.
Згідно з ч. 1 ст. 415 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо: 1) встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої статті 412 цього Кодексу; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; 3) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд.
В апеляційній скарзі обвинувачений ставить вимогу про скасування вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, при цьому не наводить жодних аргументів в підтвердження будь-яких підстав для прийняття такого рішення відповідно до ст. 415 КПК, у зв'язку з чим відповідні доводи обвинуваченого апеляційний суд розцінює як необґрунтовані.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін
За результатами апеляційного перегляду оскарженого вироку апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статей 22, 94, 370, 373 КПК забезпечив повне та всебічне дослідження всіх обставин кримінального провадження, належним чином дослідив та оцінив всі докази і виклав переконливі мотиви чому він приймає їх до уваги. Судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність і не допущено таких порушень кримінального процесуального закону, які б могли бути визнані істотним в розумінні ч. 1 ст. 412 КПК або потягнути несправедливість судового розгляду в даному кримінальному провадженні, у зв'язку з чим апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, а вирок суду має бути залишений без змін.
Керуючись статтями 404, 405, 407 КПК, апеляційний суд
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_7 за частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, а обвинуваченим, який утримується під вартою в той самий строк з дня вручення копії ухвали.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4