Провадження № 22-ц/803/2177/25 Справа № 185/6812/24 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
25 лютого 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Макарова М.О., Свистунової О.В.
за участю секретаря Кошара О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, -
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він має стаж роботи 24 роки 6 місяців загального страхового стажу, з них 21 рік 7 місяців в шкідливих підземних умовах праці з повним робочим днем у відповідача. 07 жовтня 2017 року позивача було звільнено відповідачем (роботодавцем) із займаної посади за ч.2 ст.40 КЗпП України, у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я. Йому було призначено пенсію в органах Пенсійного фонду України. Позивачем надано довідку МСЕК, згідно якої йому 25 квітня 2024 року йому встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі - 60%, з яких 30% - по радикулопатії з ДПП (двусторонній плечолопатковий періартроз), 15% - по вібраційній хворобі, 10% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 5% - туговухість, 01 травня 2024 року йому встановлено третю групу інвалідності безстроково . Первинно позивачу було встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% - 24 квітня 2018 року. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок виконання трудових обов'язків 255600 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2024 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Стягнуто з ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 120 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди без відрахування податків та інших обов'язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» просять рішення суду від 17 жовтня 2024 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача у зв'язку з ушкодженням здоров'я до 60 000 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно ст. 4 Закону України “Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування шкоди власником, або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця).
За таких обставин, з огляду на вищезазначені норми Законів, судом встановлено що позивачу спричинено моральну шкоду, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічного професійного захворювання.
Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15).
У справі встановлено, позивач ОСОБА_1 має стаж роботи 24 роки 6 місяців загального страхового стажу, з них 21 рік 7 місяців в шкідливих підземних умовах праці з повним робочим днем у відповідача (а.с.11-13, 17-19).
07 жовтня 2017 року позивача було звільнено відповідачем (роботодавцем) з роботи із займаної посади за ч.2 ст.40 КЗпП України, у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я (а.с.11-13).
Позивачеві ОСОБА_1 призначено пенсію в органах Пенсійного фонду України (а.с.22).
За час роботи на підприємстві відповідача позивач отримав хронічні професійні захворювання.
Пунктом 7 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П- 4 від 28 березня 2018 року, затвердженого начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, встановлено наявність у позивача професійних захворювань: радикулопатія бактеріальна попереково-грижова L4-S1 та шийна С6-С7 на фоні полісегментної дископатії з вираженими статико-динамічними порушеннями, часто рецедивуючий перебіг, зі стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних суглобів (ПФ другого ступеня); вібраційна хвороба другої стадії від дії локальниої вібрації з вегетативн-сенсорною поліневропатією верзінх кінціврк помірно вираженою з частими акроангіоспазмами, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, остеоартрозом у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ другого ступеня); хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфітемза легень першої стадії), група А. ЛН першого ступеня; нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху) (а.с.20, 21).
Пункт 16 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту, не постійне використання ЗІЗ (а.с.20, 21).
Згідно з п. 17 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: запиленість повітря робочої зони, підвищений рівень шуму, вібрація, підвищена вологість повітря, важкість праці (а.с.20, 21).
Пунктом 19 вказаного акту особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені (а.с.37).
Первинно позивачу ОСОБА_1 було встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% - 24 квітня 2018 року.
Згідно довідки МСЕК від 25 квітня 2024 року позивачу встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі - 60%, з яких 30% - по радикулопатії з ДПП (двусторонній плечолопатковий періартроз), 15% - по вібраційній хворобі, 10% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 5% - туговухість, 01 травня 2024 року йому встановлено третю групу інвалідності безстроково (а.с.24).
Таким чином, внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач ОСОБА_1 втратив професійну працездатність, має інвалідність третьої групи, втратив 60% за профзахворюваннями професійної працездатності, що порушило нормальні життєві зв'язки позивача, позивач позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Внаслідок отримання хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На теперішній період часу самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає позивачу душевного болю та страждань.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
23 травня 2020 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України щодо оподаткування доходів податком на доходи фізичних осіб, внесені Законом України від 16 січня 2020 року 466-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві».
Згідно підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди відповідачем виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності - 24 квітня 2018 року.
Отже, ОСОБА_2 спричинено моральну шкоду 24 квітня 2018 року - дата встановлення висновком МСЕК непрацездатності у період роботи на підприємстві відповідача, тобто до набрання чинності нової редакції ст.164.2.14 Податкового кодексу України.
Таким чином, враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 120 000 грн. без відрахування з цієї суми податків та обов'язкових платежів, та такий розмір буде достатнім та необхідним, врахувавши, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» стосовно неповного з'ясування судом обставин у справі незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди до 60 000 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів є необґрунтованими належними доказами у справі.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови
проголошена у судовому засіданні 25 лютого 2025 року.
Повний текст постанови складено 26 лютого 2025 року.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді М.О.Макаров
О.В.Свистунова