Провадження № 22-ц/803/2259/25 Справа № 211/4921/24 Суддя у 1-й інстанції - Костенко Є. К. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
25 лютого 2025 року м.Кривий Ріг
справа № 211/4921/24
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2024 року, яке ухвалено суддею Костенко Є.К. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 12 листопада 2024 року,
В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - АТ «Українська залізниця») про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 по даний час працює сигналістом станції Новоблочна в ВП «Служба роботи станцій» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».
За період з 2020-2022 роки позивачу ОСОБА_1 надавалась щорічна графікова тарифна відпустка.
З цього приводу позивач зверталась кожного разу при наданні відпустки з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п.3.1.5 Колективного договору Криворізького локомотивного депо на 2011-2012 роки, який є чинним по цей час, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці. В порушення умов Колективного договору не надавалась матеріальна допомога на оздоровлення позивачу в розмірі мінімальної заробітної плати по Україні.
Сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2020 року по 2022 року становить 9 936 грн 75 коп, у зв'язку з чим, позивачка змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2024 року позовні вимоги позивача задоволено частково, стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020-2021 роки у сумі 3 436 грн 75 коп. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволені позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, зазначає, що відповідно до пунктів 3, 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року (далі Закон № 1774-VІІІ), мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, передбачених колективним договором усіх рівнів, а застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
У зв'язку з вищевказаним правлінням ПАТ «Укрзалізниця» та Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України 29 березня 2017 року та спільною постановою керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці від 31 березня 2017 року постановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», вважає, що необхідно керуватися Закон № 1774-VІІІ, а тому позивач не має права вимагати виплат, які суперечать цьому Закон № 1774-VІІІ, оскільки в п.5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року чітко зазначено, що до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Також, відповідач не погоджується з твердженнями позивача, що внесенням змін до Колективного договору відповідачем погіршуються умови договору про працю, оскільки Законом № 1774-VІІІ розмір допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилася лише розрахункова величина. До того зазначив, що адміністрація підприємства і профспілки діяли на виконання Закону № 1774-VІІІ, а не всупереч йому.
Вважає, що підстави для використання позивачем для розрахунку допомоги на оздоровлення положень Колективного договору відсутні, оскільки, фактично Колективний договір в цій частині є недійсним, як такий, що прямо суперечить Закону України № 1774-VІІІ.
Зазначає, що є помилковими висновки суду першої інстанції про застосування до спірних відносин статті 9 КЗпП України.
Посилається, що суд першої інстанції при ухваленні рішення по справі не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Також, відповідач просить застосувати позовну давність і відмовити у задоволенні позову, оскільки, про неотримання допомоги на оздоровлення у повному обсязі позивач дізнавалась щоразу, починаючи з 2017 року, але звернулася з позовом до суду лише у серпні 2024 року, тобто поза межами трьохмісячного строку. Позовна давність спливла, оскільки, строк звернення з позовом до суду відповідно до ст.233 КЗпП України становить три місяці, а це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки, станом на момент подання апеляційної скарги, ціна позову складала менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 по даний час працює сигналістом станції Новоблочна в ВП «Служба роботи станцій» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».
У періоди з 13 серпня 2020 оку по 06 вересня 2020 року, з 12 серпня 2021 року по 26 серпня 2021 року, з 06 січня 2022 року по 16 січня 2022 року позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка та остання користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі.
Відповідно до вище вказаних заяв, позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: у 2020 році - 2 746,25 грн, у 2021 році - 4 540 грн, грн, 2022 році - 0 грн.
Пунктом 3.1.14. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2011 рік, укладеного між Криворізькою дирекцією залізничних перевезень, в особі начальника Свинарика Р.Г., та головою Криворізької територіальної профспілкової організації Нестеренком А.Ф., схваленого конференцією трудового колективу 14 березня 2011 року, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Відповідно до спільної Постанови керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року постановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
На виконання вказівки 29 березня 2017 року № Ц/6-25/713-17 за підписами голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Ж. Марчека та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України В. Бубняка керівництво Криворізької дирекції залізничних перевезень, в особі в.о.начальника Соколика А.В., та президія Криворізького теркому профспілки, в особі голови Криворізької територіальної профспілкової організації Нестеренка А.Ф., постановили спільну Постанову за № П-5-8г/а від 31 березня 2017 року, якою вирішили застосовувати з 01 квітня 2017 року у діючому колективному договорі СП «Криворізької дирекції залізничних перевезень» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Відповідно до спільної Постанови начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень Страшка Ю.Е. та голови Криворізької територіальної профспілкової організації Жука О.О. за №П-13-85г від 10 червня 2021 року, постановлено внести зміни до колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень, а саме: пункт 3.1.14. викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».
Згідно з п. 1.4. Колективного договору, необхідні зміни, доповнення до колективного договору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чинним законодавством та колективним договором і затверджується на спільному засіданні керівництва дирекції і президії Теркому, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивачка посилалася на те, що відповідачем по справі були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.14. Колективного договору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п.3.1.14. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2015 рік, укладеного між Криворізькою дирекцією залізничних перевезень, в особі начальника Карпенка С.А., та головою Криворізької територіальної профспілкової організації Нестеренком А.Ф., схваленого конференцією трудового колективу 18.03.2015, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.14. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята за вказівкою 29 березня 2017 року № Ц/6-25/713-17 за підписами голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Ж.Марчека та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України В. Бубняка 31 березня 2017 року спільна Постанова керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень та президії Криворізького теркому профспілки №П-5-8г/а від 31 березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», та у подальшому спільна Постанова начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень Страшка Ю.Е. та голови Криворізької територіальної профспілкової організації Жука О.О. за № П-13-85г від 10 червня 2021 року про застосування замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року», прийняті з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягають застосуванню при визначенні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції.
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.14. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2015 рік, укладеного між Криворізькою дирекцією залізничних перевезень, в особі начальника Карпенка С.А., та головою Криворізької територіальної профспілкової організації Нестеренком А.Ф., схваленого конференцією трудового колективу 18 березня 2015 року, який є чинним станом на 2021 рік, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
На виконання вказівки 29 березня 2017 року № Ц/6-25/713-17 за підписами голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Ж. Марчека та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України В. Бубняка керівництво Криворізької дирекції залізничних перевезень, в особі в.о.начальника Соколика А.В., та президія Криворізького теркому профспілки, в особі голови Криворізької територіальної профспілкової організації Нестеренка А.Ф., постановили спільну Постанову за № П-5-8г/а від 31 березня 2017 року, якою вирішили застосовувати з 01 квітня 2017 року у діючому колективному договорі СП «Криворізької дирекції залізничних перевезень» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с. 27).
Відповідно до спільної Постанови начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень Страшка Ю.Е. та голови Криворізької територіальної профспілкової організації Жука О.О. за № П-13-85г від 10 червня 2021 року, постановлено внести зміни до колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень, а саме: пункт 3.1.14. викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».
Згідно з п. 1.4. Колективного договору, необхідні зміни, доповнення до колективного договору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чинним законодавством та колективним договором і затверджується на спільному засіданні керівництва дирекції і президії Теркому, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2 270 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 837,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 723 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2 270 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 837,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6 000 грн.
Таким чином, прийняття 31 березня 2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200 грн, отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2 000 грн.
Прийняття спільної начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень Страшка Ю.Е. та голови Криворізької територіальної профспілкової організації Жука О.О. за № П-13-85г від 10 червня 2021 року про те, що при наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року, теж є діями, що погіршували становище працівників порівняно із умовами коллективного договору та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні позивачці розміру матеріальної допомоги на оздоровлення роботодавцем безпідставно застосовано спільну вищевказані Постанови, й доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів не приймаються.
При цьому, судом першої інстанції вірно враховано положення статті 9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили.
Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200 грн, тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1 600 грн.
Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, колегією суддів не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.
Отже, застосування адміністрацією відповідача замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» і подальше внесення змін до пункту 3.1.14. Колективного договору є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, оскільки, як зазначено вище, на момент внесення змін, мінімальна заробітна плата по Україні була значно більшою ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, і навіть дещо більшою за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році.
Слід зазначити, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивачку про погіршення існуючих умов оплати праці.
Питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.14 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 % відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що після набрання чинності Законом № 1774-VIII, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, є безпідставними, оскільки вказані зміни потягли зміну реального розміру матеріальної допомоги.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправомірність дій відповідача щодо невиплати позивачці частини матеріальної допомоги на оздоровлення.
Щодо строків позовної давності слід зазначити наступне.
Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.
Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпП України.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.
Отже, строки звернення позивачки до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період за період з 2020 року по 2021 рік вона має право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком, оскільки право позивачки на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
З урахуванням наведенного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог.
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 501/4788/21, від 25 січня 2024 року у справі № 501/4789/21 та від 14 лютого 2024 року у справі № 501/4698/21 суд дійшов висновку, що починаючи з 01 січня 2017 року на виконання вимог Закону № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року підприємство зобов'язано при обчисленні місячної тарифної ставки застосовувати в якості розрахункової величини встановлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не мінімальний розмір заробітної плати.
Так, для визначення подібності правовідносин слід враховувати правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Виходячи із наведеного, посилання в апеляційній скарзі, як на правозастосовчу практику Верховного Суду, викладену у постановах від 10 січня 2024 року у справі № 501/4788/21, від 25 січня 2024 року у справі № 501/4789/21 та від 14 лютого 2024 року у справі № 501/4698/21 є безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаних справах та даній справі є відмінним. Так, у наведених відповідачем справах склалися правовідносини щодо обчисленні місячної тарифної ставки працівника, тоді як предметом данного спору є стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, виплата якої визначена умовами Колективного договору.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 25 лютого 2025 року.
Головуючий:
Судді: