Провадження № 22-ц/803/646/25 Справа № 208/9907/23 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
25 лютого 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
за участю секретаря: Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бажан В.П. на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 липня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Служба у справах дітей Кам'янської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 через свого представника звернулась до суду із зазначеним вище позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що з 12 вересня 2020 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від шлюбу мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 01 березня 2023 року у справі №208/4630/22 шлюб між ними було розірвано.
На момент подачі позову малолітній син ОСОБА_5 проживає разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
Починаючи з лютого 2022 року, ОСОБА_3 , переїхавши за кордон, не бере участі у вихованні сина ОСОБА_5 , повністю усунувся та свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не виявляє до нього свідомої батьківської уваги, турботи та інтересу, не надає жодного матеріального утримання дитині, добровільно аліменти не сплачує. З цього часу відповідач жодного разу не відвідував сина та не спілкувався з ним засобами телефонного зв'язку, не запрошував у гості позивачку разом з сином та не цікавився життям останнього. Позивачка самостійно несе весь тягар матеріального утримання дитини, забезпечує сину виховання, належні умови проживання, розвитку, перші кроки до дошкільного навчання. Відповідач не бере участі у повному матеріальному утриманні дитини, не надає жодних коштів на харчування, одяг, іграшки, ліки для сина,
Просила позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно його сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмір 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 липня 2024 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць, стягнення аліментів провадити щомісяця, починаючи з 02 листопада 2023 року. Також стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1 211,20 грн. в дохід держави. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог та ухвалити нове, яким позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 . З посилання на доводи, аналогічні доводам позовної заяви, зазначає, що ОСОБА_3 не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти. Зазначене у сукупності на його думку свідчить про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що ОСОБА_3 з лютого 2022 року перебуває за кордоном у Польші, а тому, з огляду на практику Верховного Суду, свідомо самоусунувся від виконання батьківських обов'язків у розумінні ст. 164 СК України. При цьому суд першої інстанції не вказав, як перебуваючи за кордоном відповідач зможе виконувати свої батьківські обов'язки по вихованню дитини та забезпеченню її фізичного та духовного розвитку. Також матеріали справи не містять жодного доказу, що відповідач приймає чи намагається приймати участь у вихованні сина, а надані позивачем доказі як раз свідчать протилежне. Звертав увагу, що бажання відповідача піклуватися про дитину не спростовує факт його ухилення від виконання батьківських обов'язків та не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Відповідач тимчасово перебуває за межами країни, позивачка з дитиною в період з 2022 року по 2023 рік також перебували за кордоном і проживали всі разом, через взаємні непорозуміння вона через певний час повернулася разом з сином до України. Однак відповідач не ухиляється від матеріальної допомоги на утримання дитини.
В судове засідання з'явилися ОСОБА_1 та її представник-адвокат Бажан В.П., представник ОСОБА_3 -адвокат Кот Є.О.. Від служби у справах дітей Кам'янської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в не оскаржуваній частині щодо стягнутих аліментів на відповідність вимогам закону не перевірялось.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі з 12 вересня 2020 року перебували у зареєстрованому шлюбі та є батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Згідно копії заочного рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 березня 2023 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано.
Відповідно до акту №453 від 19 жовтня 2023 року про проживання без реєстрації, виданого Комунальним підприємством Кам'янської міської ради «Добробут» вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 , дійсно мешкають фактично без реєстрації ОСОБА_2 та дитина ОСОБА_4 з 02.2023 року по теперішній час (а.с.26).
Відповідно до копії свідоцтва про зміну імені, виданого 25 листопада 2023 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 25 листопада 2023 року змінила ім'я на ОСОБА_6 , актовий запис №28 (а.с.60).
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, що видане 10 лютого 2024 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_7 та ОСОБА_6 уклали шлюб 10 лютого 2024 року, актовий запис №62. Після укладення шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 ».
Відповідно до висновку виконавчого комітету Кам'янської міської ради Дніпропетровської області від 15.01.2024 року № 8 орган опіки та піклування виконавчого комітету міської ради вважає необхідним питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишити на розгляд суду. Окрім цього, в даному висновку зазначено, що будь-яких наведених фактів щодо невиконання ОСОБА_3 батьківських обов'язків ОСОБА_2 в позовній заяві не зазначила. За цей час до служби у справах дітей міської ради Мокроусова О.Ю. з приводу проведення профілактичної роботи з батьком дитини ОСОБА_3 щодо невиконання ним батьківських обов'язків не зверталася.
Також, в матеріалах справи міститься інформація, надана Службою у справах дітей Кам'янської міської ради 15.02.2024 року,відповідно до якої служба у справах дітей Кам'янської міської ради зазначила, що до подання позовної заяви до суду ОСОБА_2 до служби у справах дітей міської ради з приводу проведення профілактичної роботи з батьком дитини ОСОБА_3 щодо невиконання ним батьківських обов'язків не зверталася.
Відповідно до копії руху коштів по картці від 22.02.2024 року ОСОБА_3 за період: 01.01.2023 -31.12.2023 року вбачається, що ОСОБА_3 періодично здійснював грошові перекази на ім'я ОСОБА_10 , що також не заперечується позивачем та підтверджується наданою нею копією руху коштів по картці ОСОБА_6 за період: 01.02.2022 -14.03.2024 року. Також відповідно до даних документів ОСОБА_11 здійснювала грошові перекази на ім'я ОСОБА_3 .
Відмовляючи у частині позовних вимог, які стосуються позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина, суд першої інстанції виходив із того, що наявні в матеріалах справи докази беззаперечно не підтверджують факт свідомого нехтування відповідачем його батьківськими обов'язками. Брак спілкування між сторонами зумовлений передусім існуванням складних (напружених) стосунків між сторонами, перебуванням відповідача за кордоном, водночас дії відповідача свідчать, що він не втратив інтерес до участі у вихованні дитини, відновлення стосунків із ним. Недостатня участь батька у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, таке допускається лише за умови умисної та винної поведінки, що полягає в ухиленні від виконання батьківських обов'язків, коли змінити поведінку батька неможливо.
Із такими висновками суду можливо погодитися з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.
Частинами першою, другою статті 27 цієї Конвенції визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно з частинами першою - третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/1.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.
Основні доводи апеляційної скарги позивача ґрунтуються на невиконанні відповідачем батьківських обов'язків через перебування за кордоном, зокрема зазначалось, що відповідач життям сина не цікавиться, не виявляє бажання спілкуватися та брати участь у його вихованні, матеріально не допомагає.
Судом першої інстанції встановлено, що малолітній син сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає з матір'ю на території України, а відповідач проживає за кордоном у Польщі.
Орган опіки та піклування у своєму висновку підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно малолітнього сина не вбачав.
Врахувавши право відповідача на вільний вибір місця тимчасового проживання, його бажання піклуватися про сина, суд першої інстанції, дійшов загалом обґрунтованого висновку про недостатність підстав для застосування до ОСОБА_3 такого крайнього, виключного і надзвичайного способу впливу, як позбавлення його батьківських прав відносно його малолітнього сина.
Крім того слід звернути увагу, що Верховний Суд у своїх постановах звертав увагу на те, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19,
від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23).
Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Позивач зазначав підставою для висновку про доцільність розірвання кровної спорідненості між батьком та сином лише те, що дитина проживає разом з матір'ю та знаходиться на її утриманні через перебування відповідача за кордоном, що є підставами для стягнення аліментів а не для позбавлення батьківських прав. Отже посилання позивача щодо неналежного виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження.
Суд першої інстанції врахував фактичні обставини справи та поведінку сторін у них (проживання у різних країнах у період воєнного стану), бажання відповідача піклуватись про сина з огляду на вчинення ним поодиноких дії у цьому напрямку, у зв'язку з чим дійшов мотивованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 наявності виключних підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду з ухваленням нового немає.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Керуючись ст. ст.368, 375, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бажан В. П. залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 лютого 2025 року.
Судді: