03 лютого 2025 рокуСправа №160/30895/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/30895/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
20.11.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 09.09.2024 року №38/3070, про відмову в звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 29.08.2024 року про його звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні суду.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Зазначив, що має батька, який є особою з інвалідністю ІІ групи та згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії та медичного висновку потребує постійної сторонньої допомоги та догляду. 29.08.2024 року позивач звернувся до командира із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Проте, за наслідками розгляду зазначеного рапорту, відповідачем було прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту з підстав не надання документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, а також включення позивача до реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг. Зазначив, що ним додано до рапорту достатні документи для звільнення з військової служби. Рішення відповідача, яке оформлене листом про відмову в звільненні з військової служби позивач вважає протиправним, у зв?язку з чим звернувся до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/30895/24. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
18.12.2024 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до поданого позивачем рапорту було встановлено, що для звільнення військовослужбовця через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я позивачу необхідно було підтвердити документально три умови: наявність інвалідності у батька чи матері; потребу у здійсненні постійного догляду за батьком чи матір'ю; відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або потребу інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення в постійному догляді. Однак до рапорту позивачем не додано документів, що підтверджують відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків), а додана позивачем до рапорту нотаріально засвідчено заява його батька про відсутність інших родичів першого та другого ступеня споріднення, відповідач відноситься критично, оскільки батько позивача є зацікавленою особою та відповідно до діючого законодавства встановлення фактів здійснюється в позасудовому порядку відповідними органами, а також встановлюються в судовому порядку. Також стверджує, що нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, суд приходить до наступних висновків.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 , його матір'ю являється ОСОБА_2 , батьком є ОСОБА_3 .
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 16.09.1999 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.
Відповідно до медичного висновку №231 рішення лікарсько-консультативної комісії від 26.06.2024 року Нікопольського центру первинної медико-санітарної допомоги ОСОБА_3 потребує сторонньої допомоги та догляду.
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААД № 098336, виданої Міжрайонною Нікопольської медико-соціально експертною комісією №1, ОСОБА_3 має ІІ групу інвалідності з 12.06.2024 року за загальним захворюванням з ураженням опорно-рухового апарату, яка встановлена на строк до 01.07.2025 року, відповідно до якої не може бути пристосований до регулярних видів праці.
29.08.2024 року позивачем було подано рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 , згідно якого позивач просив звільнити його з лав Збройних Сил України на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю IІ групи.
Листом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.09.2024 року №38/3070 позивача повідомлено, що позивачем до рапорту не додано документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення у батька позивача, або потребу інших членів сім?ї першого чи другого ступеня споріднення в постійному догляді, окрім відсутності у батька позивача дружини, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу та нотаріальної заяви батька, оскільки до даної заяви командування військової частини НОМЕР_1 відноситься критично, оскільки батько позивача є зацікавленою особою та відповідно до діючого законодавства встановлення фактів здійснюється в позасудовому порядку відповідними органами, крім того відповідні факти встановлюються в судовому порядку.
Позивач вважаючи протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення його з лав Збройних Сил України, звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з частинами 3 і 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення №1153/2008), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній у спірний період) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною 12 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що у розглядуваному випадку звільнення з військової служби через сімейні обставини можливе у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови, якщо у такої особи відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення або ж, якщо такі особи є, то вони самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Таке положення було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі також Положення № 1317).
Відповідно до пункту 27 Положення № 1317 підставами для встановлення груп інвалідності є, зокрема:
для I групи стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі;
для ІІ групи стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі;
для III групи інвалідності стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
З наведеної норми слідує, що лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Тоді як, для осіб з ІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААД № 098336, виданої Міжрайонною Нікопольською медико-соціальною експертною комісією №1, ОСОБА_3 має ІІ групу інвалідності з 12.06.2024 року за загальним захворюванням з ураженням опорно-рухового апарату, яка встановлена на строк до 01.07.2025 року, відповідно до якої не може бути пристосований до регулярних видів праці.
Потреба у постійному сторонньому догляді встановлена не була.
Відповідно до медичного висновку №231 рішення лікарсько-консультативної комісії від 26.06.2024 року Нікопольського центру первинної медико-санітарної допомоги ОСОБА_3 потребує сторонньої допомоги та догляду.
Щодо повноважень медико-соціальної експертної комісії та лікарсько-консультативної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 затверджено Положення про медико-соціальну експертизу (далі Положення № 1317 ), яким визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають, зокрема: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі .
Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то суд приходить до переконання, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
Суд зауважує, що абзац 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 21.02.2024 року у справі №120/1909/23.
Суд враховує, що відповідно до абзацу 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 №413 (далі Постанова №413) військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Отже, суд доходить висновку, що Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів і перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. Зі свого боку приписи постанови Кабінету Міністрів України розмежовують повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 11.04.2024 року у справі №420/16689/23.
Не може бути підставою для звільнення у випадку позивача - висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, оскільки такий висновок не може підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за хворою людиною, оскільки стосовно підтвердження такого факту уповноваженим органом є інша установа.
Зміст правового регулювання згідно Постанови №413 свідчить на користь висновку, що стосовно осіб, які є старшими 18 років, відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком саме медико-соціальної експертної комісії.
Позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного догляду за батьком - не надав, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби та правомірність залишення рапорту останнього без реалізації.
Крім того, в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою особою підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Аналогічне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 30.04.2024 року у справі №160/13828/23, від 26.03.2024 року у справі №340/5989/23, від 27.03.2024 року у справі №160/22534/23.
Оскільки в цій справі позивач обґрунтовував існування правових підстав для звільнення висновком ЛКК, а не висновком МСЕК, хоча його батько старший 18 років, при цьому має статус особи з інвалідністю ІІ групи, підстави для звільнення позивача з військової служби відсутні.
Суд також зазначає, що порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587.
Вказані нормативно-правові акти визначають порядок та підстави отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.
За змістом пунктів 6, 14 частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» надавачами соціальних послуг, зокрема, є фізичні особи, які включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг (автоматизованої інформаційно-телекомунікаційна системи, призначеної для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг).
Згідно з пунктами 1, 3 частини шостої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є особами з інвалідністю I групи; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд (частина сьома статті 13 Закону України «Про соціальні послуги»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040 затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі.
Згідно із частиною шостою статті 15 Закону України «Про соціальні послуги» формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг.
Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2021 року № 99, згідно з положеннями якого за заявою надавача соціальних послуг у розділі «Надавачі соціальних послуг фізичні особи» мають бути внесені відомості про надавачів соціальних послуг, які мають право на отримання витягу з цього Реєстру (пункти 32, 35, 36, 41).
Таким чином, для засвідчення відповідного статусу, надавач та отримувач соціальних послуг можуть отримати витяг з Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який призначений для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг, визначених законодавством.
Наведені норми чинного законодавства свідчать, що для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою з інвалідністю надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який на місцевому рівні ведуть виконавчі органи місцевих рад та за заявою особи підтверджують такий статус шляхом видачі протягом 30 днів безкоштовної довідки про здійснення догляду за особою з інвалідністю.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 283/1199/23.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази щодо прийняття відповідного рішення про надання позивачем соціальних послуг з постійного догляду за хворим батьком, який є інвалідом 2 групи.
Водночас, підлягає доведенню також та обставина, що відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка потребує догляду, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як встановлено судом, підставою для відмови в задоволенні рапорту також було зазначено про відсутність документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення у особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду.
Позивачем до рапорту на підтвердження відсутності інших членів сім'ї його батька першого чи другого споріднення, було надано, зокрема, свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 16.09.1999 року.
Законодавець в Законі України "Про військовий обов'язок і військову службу" не передбачив перелік осіб, які відносяться до членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка потребує постійного догляду.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Приписами абзацу другого частини 1 статті 1265 Цивільного кодексу України унормовано, що ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
Статтею 1261 Цивільного кодексу України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до статті 1262 Цивільного кодексу України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Як пояснив позивач, у його батька, який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, крім позивача інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення відсутні.
Однак, додана позивачем нотаріально засвідчена заява батька позивача ОСОБА_3 про те, що його син ОСОБА_1 є єдиним його сином, який обраний ним, що б утримувати, піклуватись та доглядати, а також крім нього інших дітей чи інших родичів І та ІІ ступеня споріднення не має, сама по собі не підтверджує відсутність у батька позивача інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення (крім його сина ОСОБА_1 ).
Суд звертає увагу на приписи частини 3 статті 78 Закону України «Про нотаріат», відповідно до яких нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, посадова особа консульської установи України, начальник установи виконання покарань, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.
З огляду на викладене, суд вважає, що розглядаючи рапорт позивача про звільнення з військової служби разом із доданими документами, відповідач дійшов правильного висновку, що позивачем не було надано документів, які підтверджують відсутність у його батька інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати за ним постійний догляд.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.
Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права повторного звернення до відповідача з рапортом про звільнення та наданням доказів які підтверджують наявність підстав для звільнення його з військової служби.
Враховуючи відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат в адміністративній справі не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та в строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська