Справа №463/1735/25
Провадження №1-кс/463/1851/25
про застосування запобіжного заходу -тримання під вартою
25 лютого 2025 року місто Львів
Слідча суддя Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши клопотанняслідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові ОСОБА_6 , погоджене прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні, внесенному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62025140110000330 від 28.01.2025, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Червоне Золочівського району, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, не судимого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат»
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого за ч. 4 ст. 402 КК України,
встановила:
Слідчий Першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові ОСОБА_6 , за погодженням прокурора, звернувся з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Клопотання мотивує тим, що ОСОБА_4 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України у кримінальному провадженні№62025140110000330 від 28.01.2025.
Досудовим розслідуванням встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.03.2023 №84 солдата ОСОБА_4 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.03.2023 №90-РС на посаду стрільця-помічника гранатометника 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону, який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 30.03.2023 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Відповідно до положень п. 3 ч. 9 ст. 1, п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовцем є особа, яка проходить військову службу та початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період є день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відтак, з 30.03.2023 ОСОБА_8 набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов'язку - проходження військової служби.
Вимоги ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зобов'язують кожного громадянина України захищати Вітчизну, суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України.
Будучи військовослужбовцем, солдат ОСОБА_8 відповідно до вимог ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Статті 129, 130, 131, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачають необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, а також в забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Відповідно до ст.ст. 29, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці за своїм службовим становищем і військовим званням можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання, а підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Статтею 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, серед іншого, передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості, наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовець після отримання наказу відповідає «Слухаюсь» і далі виконує його, військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.
Згідно абзацу 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, відповідно до абзацу 12 ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У відповідності до Указу Президента України від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» в Україні оголошено часткову мобілізацію, з огляду на що з 18.03.2014 (з дня набрання чинності вказаного Закону) по теперішній час в Україні діють умови особливого періоду.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався нормативно-правовими актами та триває до теперішнього часу.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, слід прийти до висновку, що в Україні з 24.02.2022 по даний час діє воєнний стан і солдат ОСОБА_8 вчинив інкриміноване кримінальне правопорушення в час дії воєнного стану за наступних обставин.
Бойовим наказом командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади (військова частина НОМЕР_1 ) від 12.12.2024 №34, на виконання вимог командувача оперативно-стратегічного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » щодо збільшення залучення особового складу в районі виконання завдань, солдату ОСОБА_4 було наказано вибути з пункту постійної дислокації в район виконання завдань (Донецька область) 13.12.2024.
13.12.2024 близько 11 год. 00 хв. на шикуванні в місці постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , тимчасово виконуючим обов'язки начальника штабу - заступником командира військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_9 чітко та зрозуміло доведено присутнім військовослужбовцям, у тому числі солдату ОСОБА_8 , бойовий наказ командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади (військова частина НОМЕР_1 ) від 12.12.2024 №34 про вибуття з пункту постійної дислокації в район виконання завдань (Донецька область) 13.12.2024, однак солдат ОСОБА_8 у той же час та місці, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, посягаючи на встановлений порядок підлеглості, порушуючи військову дисципліну, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, в порушення вимог вищевказаного законодавства, в присутності інших військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , відкрито, в усній формі, відмовився виконати вищевказаний бойовий наказ командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади (військова частина НОМЕР_1 ), який видано у встановленому Законом порядку, відповідною особою в межах наданих їй повноважень, не суперечив чинному законодавству, не носив у собі явно злочинного змісту, не був пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод солдата ОСОБА_4 , у зв'язку із чим, підлягав беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього.
Солдат ОСОБА_8 , діючи з вищевказаним єдиними умислом, пов'язаним з бажанням ухилитися від виконання наказу, без поважних причин, в умовах воєнного стану, не здійснив вибуття з пункту постійної дислокації в район виконання завдань (Донецька область) 13.12.2024, чим відкрито відмовився виконати бойовий наказ командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади (військова частина НОМЕР_1 ) від 12.12.2024 №34, залишившись в місці постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , розташованому за адресою: АДРЕСА_2 .
Таким чином, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 29, 30, 37, 127-131, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, порушуючи військову дисципліну, маючи намір ухилитись від виконання бойового завдання, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, без поважних причин, 13.12.2024 близько 11 год. 00, хв., перебуваючи в місці дислокації військової частини НОМЕР_1 , розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , через особисту недисциплінованість, не маючи жодних поважних причин, які могли бути підставою не виконувати наказ командира, в присутності інших військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , відкрито, в усній формі, відмовився виконати бойовий наказ командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади (військова частина НОМЕР_1 ) від 12.12.2024 №34 про вибуття з пункту постійної дислокації в район виконання завдань (Донецька область) 13.12.2024 та відповідно не здійснив таке вибуття, залишившись в пункті тимчасового місця дислокації військової частини НОМЕР_1 , розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , чим вчинив відкриту відмову виконати наказ начальника (непокору) вчинену в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України.
Правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність: частина 4 статті 402 Кримінального Кодексу України, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу.
Кримінальне правопорушення за ч. 4 ст. 402 КК України, яке інкримінується ОСОБА_4 відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.
22.02.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Ураховуючи характер вчиненого підозрюваним злочину та тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, є підстави вважати, що останній може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, окрім цього підозрюванийОСОБА_4 , може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, з метою запобігання вказаним ризикам, об'єктивно необхідним є застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні клопотання підтримав, навівши мотиви, зазначені у ньому, просив його задовольнити та зазначив, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, наявними є ризики, передбачені п. 1, 2, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та обставини передбачені ч. 1 ст. 194 КПК України, необхідні для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а відтак застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, є недоцільним.
ОСОБА_4 у судовому засіданні проти поданого клопотання заперечив, просив застосувати більш м'який запобіжний захід.
Захисник ОСОБА_10 проти поданого клопотання заперечив, просив у задоволнні такого відмовити, застосувати заставу.
Заслухавши думку прокурора, який вважає за необхідне обратиОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, думку захисника, підозрюваного, проаналізувавши матеріали клопотання, вважаю, що клопотання слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 і 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 та п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи.
Відповідно до вимог п. п. 1-5 ч. 1 та ч. 3 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: особисте зобов'язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою.
Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Відповідно до вимог п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першої цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу».
Слідчою суддею встановлено, що Першим слідчим відділом (з дислокацією у місті Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні №62025140110000330 від 28.01.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України /а.с. 11/.
Останнє розпочато за фактом самовільного залишення розташування військової частин в умовах воєнного стану.
При розгляді клопотання встановлено, щосолдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 29, 30, 37, 127-131, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, порушуючи військову дисципліну, маючи намір ухилитись від виконання бойового завдання, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, без поважних причин, 13.12.2024 близько 11 год. 00, хв., перебуваючи в місці дислокації військової частини НОМЕР_1 , розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , через особисту недисциплінованість, не маючи жодних поважних причин, які могли бути підставою не виконувати наказ командира, в присутності інших військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , відкрито, в усній формі, відмовився виконати бойовий наказ командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади (військова частина НОМЕР_1 ) від 12.12.2024 №34 про вибуття з пункту постійної дислокації в район виконання завдань (Донецька область) 13.12.2024 та відповідно не здійснив таке вибуття, залишившись в пункті тимчасового місця дислокації військової частини НОМЕР_1 , розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , чим вчинив відкриту відмову виконати наказ начальника (непокору) вчинену в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України.
Також встановлено, що 22.02.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та роз'яснено процесуальні права та обов'язки підозрюваного /а.с. 83-88/.
За змістом закону тримання під вартою як запобіжний захід може бути застосовано лише у разі, якщо прокурор наявною сукупністю дозволених законом при прийнятті даного рішення засобів доказування доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим у ст. 177 КПК. Неможливість запобігти даним ризикам слід розуміти як недостатність інших запобіжних заходів для того, щоби убезпечити їх настання.
За змістом ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При розгляді даного клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідча суддя дійшла висновку, що слідчий та прокурор довели обґрунтованість підозри, висунутоїОСОБА_4 /сукупність наявних на даний час доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України/, про що свідчать, зокрема: матеріалами службового розслідування /а.с.12-70/; протокол допиту свідка ОСОБА_11 /а.с.72-76/; протокол допиту свідка ОСОБА_9 /а.с.77-82/; та інші матеріали кримінального провадження, зібрані у ході досудового розслідування.
Ризиками, які дають підстави слідчому судді обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слід вважати те, що: 1) підозрюваний може переховуватись від досудового слідства і суду, оскільки останній підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3)незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати іншим чином, зокрема шляхом узгодження показань; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення в якому підозрюється.
Окрім того, відповідно до ст. 178 КПК України слідча суддя враховує, щоОСОБА_4 працездатний, непохилого віку, захворюваннями, які б перешкоджали його утриманню під вартою, не страждає.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» № 12369/86 від 26 червня 1991 року вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, що виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Така ж позиція відображена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/97 від 26 липня 2001 року. Тобто, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Однак слідча суддя, враховуючи доводи сторони захисту, вважає за можливе застосувати до ОСОБА_4 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, що не суперечить приписам ч.8 ст. 176 та ст. 182 КПК України.
З урахуванням наведеного вище, слідча суддя визначаючи підозрюваному розмір застави вважає, що така має бути співмірною із матеріальним становищем особи та вчиненим ним діянням, а також наслідками, які воно спричинило чи могло спричинити, а тому враховуючи обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюєтьсяОСОБА_4 , його майновий та сімейний стан, інші дані про його особу та ризики, передбачені ст.177 КПК України, слідча суддя вважає обґрунтованими та доведеними, а тому вважає за доцільне визначити підозрюваному заставу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 грн. з покладенням на підозрюваногоОСОБА_4 , обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
За таких обставин клопотання слідчого про застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає задоволенню частково, а саме слід обрати підозрюваному ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, із визначенням застави в сумі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60 560 гривень 00 коп.
Згідно зі ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Керуючись вимогами статей 177, 178, 183, 186, 194, 196, 197, 395 КПК України, -
постановила:
Обрати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Визначити термін дії ухвали шістдесят днів - до 25 квітня 2025 року включно.
Строк тримання під вартою рахувати з часу оголошення ухвали суду 25 лютого 2025 року 13 год. 00 хв.
Визначити підозрюваному заставу - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так й іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для зарахування коштів, внесених у вигляді застави (частки майна, попередньо визначеної суми судових витрат тощо).
У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_4 такі обов'язки:
- прибувати за викликом до слідчого, прокурора чи суду за першою вимогою;
- не відлучатися з території Львівської області без дозволу слідчого, прокурора чи суду;
- не спілкуватися із свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон та інші документи, які надають право на виїзд за межі України.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 25 квітня 2025 року.
Роз'яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному в ухвалі розмірі оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Після отримання та перевірки протягом не більше одного робочого дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув'язнення негайно має здійснити розпорядження про звільненняОСОБА_4 з-під варти та повідомити усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку із внесенням застави підозрюваний ОСОБА_4 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали оголошено 26.02.2025 о 09 год.00 хв.
Слідча суддя ОСОБА_1