24 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 202/7631/23
провадження № 51-344 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 липня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року,
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень та встановлені обставини
За вироком Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 липня 2024 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 114-2 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 змінено, виключено з мотивувальної частини вироку посилання на вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК, за епізодами 01 березня 2023 року о 16:02 год та о 16:03 год. Постановлено вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 2 ст. 114-2 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. В іншій частині вирок суду залишено без змін.
Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК, а саме у поширенні інформації про розташування Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчиненому в умовах воєнного стану.
Як установлено місцевим судом з урахуванням змін, внесених апеляційним судом, ОСОБА_5 , діючи умисно, з особистих мотивів, в умовах воєнного стану, перебуваючи за місцем свого фактичного проживання у АДРЕСА_1 , за допомогою власного мобільного телефону марки «Xiaomi», модель «Redmi Note 8T (M1908C3XG)», IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , використовуючи акаунт мобільного додатку «Telegram», зареєстрований за номером мобільного зв'язку НОМЕР_3 під псевдонімом « ОСОБА_6 » в особистій переписці з користувачем додатку «Telegram», що зареєстрований під псевдонімом « ОСОБА_7 », поширив останньому інформацію про місця розташування підрозділів ЗС України, а саме 01 березня 2023 року о 16:01 про місце розташування військовослужбовців та техніки ЗС України на території ЗОШ № 1 у м. Краматорську Донецької області (вул. Радужна, буд. 13).
Крім того, ОСОБА_5 , продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на несанкціоноване поширення інформації про місця розташування ЗСУ, перебуваючи за місцем свого зазначеного вище фактичного проживання за допомогою власного мобільного телефону марки «Xiaomi», модель «Redmi Note 8T (M1908C3XG)», IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , використовуючи акаунт мобільного додатку «Telegram» зареєстрований за номером мобільного зв'язку НОМЕР_3 під псевдонімом « ОСОБА_6 » в особистій переписці з користувачем додатку «Telegram», що зареєстрований під псевдонімом « ОСОБА_8 », поширив останньому інформацію про місця розташування підрозділів ЗС України, а саме: 06 березня 2023 року о 09:50. та о 09:51 про місце розташування військовослужбовців ЗС України на території АДРЕСА_2; того ж дня о 09:50 про місце розташування військовослужбовців ЗС України на території АДРЕСА_3).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на п. 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить оскаржувані судові рішення змінити та призначити ОСОБА_5 покарання не пов'язане з позбавленням волі.
На обґрунтування своєї позиції вказує, що судами першої та апеляційної інстанції безпідставно не враховано, що його підзахисний частково визнав вину, раніше не судимий, в минулому був працівником правоохоронних органів, одружений, є особою похилого віку, має сталі сімейні зв'язки, має на утриманні матір 1939 року народження, стан здоров'я ОСОБА_5 та той факт, що вже два роки він знаходиться під вартою та зробив для себе певні висновки.
На думку захисника вказані обставини є такими, що пом'якшують покарання підзахисного. Крім того захисник зазначає, що в тому об'ємі обвинувачення, що залишилося після розгляду провадження апеляційним судом, ОСОБА_5 себе визнає винним повністю і в скоєному розкаюється.
Разом із тим, на думку захисника, суди обох інстанцій необґрунтовано прийшли до висновків, що ОСОБА_5 був обізнаний про заборону поширення інформації про розташування підрозділів Збройних Сил України та кримінальну відповідальність за такі дії, у ході судового розгляду стверджував, що поширив інформацію не навмисно, а підтримуючи переписку зі своїм знайомим.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За змістом ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. На будь-яких інших підставах суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення.
Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Із копії вироку, з урахуванням ухвали апеляційного суду, якою його було змінено, вбачається, що ОСОБА_5 , у період воєнного стану- 01 та 06 березня 2023 року поширив інформацію про розташування Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, і така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами.
Зазначені обставини не заперечуються захисником ОСОБА_4 у касаційній скарзі і не заперечувалися самим засудженим в суді апеляційної інстанції, що слідує з копії ухвали апеляційного суду, відповідно до якої ОСОБА_5 визнав частково вину, зазначивши, лише що умислу на розповсюдження інформації про місце розташування Збройних Сил України він не мав.
Із копій судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій перевірили наявність умислу ОСОБА_5 на вчинення діяння, за які він засуджений. При цьому суди правильно послалися на те, що ОСОБА_5 був обізнаний про заборону поширення інформації про розташування підрозділів Збройних Сил України та кримінальну відповідальність за такі дії, та дійшли обґрунтованого висновку про безпідставне посилання сторони захисту на ненавмисний характер його дій. З таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції.
Щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого Суд зазначає таке.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винуватого, обставин, що впливають на покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку, з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з їх урахуванням визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Згідно з частиною 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Виходячи зі змісту ст. 75 КК застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Як убачається з копії ухвали апеляційного суду, він, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , яка в частині призначення покарання є аналогічною доводам його касаційної скарги, посилаючись на положення статей 50 та 65 КК, врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК відноситься до тяжких злочинів, особу винного, який раніше не судимий, під наглядом у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, та з урахуванням зменшення обсягу обвинувачення ОСОБА_5 , дійшов обґрунтованого висновку про можливість зменшення йому покарання до мінімального, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК.
Також апеляційний суд зазначив, що посилання захисника на ті обставини, що обвинувачений раніше не судимий, має сталі соціальні зв'язки, одружений та має матір похилого віку, враховуючи всі обставини провадження та особу обвинуваченого у їх сукупності, не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_5 без відбування покарання та застосування до нього інституту умовного звільнення.
Обраний засудженому захід примусу є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
З такими висновками погоджується і колегія суддів. Зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 липня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3