Справа № 569/18884/24
25 лютого 2025 року
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - Тимощука О.Я.,
при секретарі - Ковальчук О.Б.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
провівши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне заочний розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу в розмірі 207 500,00 грн., 2 500 євро та 200 доларів США.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить їх задоволити.
Відповідач в судове засідання не з'явився повторно, повідомлявся про час та дату розгляду справи належним чином. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Відзив на позовну заяву не подав.
За таких обставин, в зв'язку із повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого відповідача на підставі ст. 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
При вирішені питання щодо розгляду справи в заочному порядку суд виходив з того, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Заслухавши думку позивача, дослідивши в судовому засіданні надані письмові докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 25 липня 2023 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики у формі розписки, відповідно до якого останній отримав від позивача позику в розмірі 207 500,00 грн., що еквівалентно 5 000 доларів США, та зобов'язався пригнати автомобіль узгоджений з ОСОБА_1 до вересня 2023 року, що підтверджується відповідною розпискою, копія якої наявна в матеріалах справи.
05 жовтня 2023 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики у формі розписки, відповідно до якого останній отримав від позивача позику в розмірі 2 500 євро та 200 доларів США до вартості обумовленого авто з доставкою в Рівне, що підтверджується відповідною розпискою, копія якої наявна в матеріалах справи.
При цьому оригінали таких розписок було безпосередньо досліджено судом у судовому засіданні та встановлено, що вони ідентичні копії, які додані стороною позивача до матеріалів справи в підтвердження позовних вимог.
Отже, з досліджених фактичних обставин справи судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу захисту позивачем свого права власності на грошові кошти, які останній передав відповідачу відповідно до договору позики.
Вказані правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України 18.01.2017 у справі №6-2789цс16.
У постанові від 08.07.2019 року у справі № 524/4946/16-ц Верховний Суд зазначив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, повинна містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням його повернення і дати отримання коштів.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц (провадження №14-360цс19).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-63цс13, від 18.01.2017 року у справі № 6-2789цс16, від 12.04.2017 року у справі № 442/8157/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 25.03.2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14.04.2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21.07.2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Із урахуванням наведених вище положень законодавства та судової практики, суд приходить до висновку, що власноручне написання і підписання відповідачем боргових розписок від 25.07.2023 року та 05.10.2023 року із зобов'язанням пригнати автомобіль узгоджений з позивачем ОСОБА_1 до вересня 2023 року підтверджує як факт укладення між сторонами договору позики, так і факт отримання відповідачем від позивача обумовленої у таких розписках грошових сум.
Наявність оригіналу боргових розписок у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов'язання відповідачем не виконане.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №154/3443/18
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Таким чином, встановивши наявність оригіналу боргових розписок у позивача без зазначення на ній повернення оспорюваної суми відповідачем чи взамін коштів пригнаного автомобіля узгодженого позивачем ОСОБА_1 , суд констатує, що боргове зобов'язання відповідачем не виконане.
Жодних доказів на спростування вищезазначених обставин, зокрема, доказів на підтвердження факту виконання відповідачем умов вказаного договору позики та про фактичне повернення останнім суми грошових коштів, отриманих в позику від позивача, відповідачем суду не надано.
Згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи встановлені обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі та необхідність стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів за договором позики від 25.07.2023 року у розмірі 207 500,00 грн. та за договором позики від 05.10.2023 року у розмірі 2 500 євро та 200 доларів США.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
З посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 25.03.2021 року вбачається, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (Категорія 1).
Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача на його користь, а саме:
-207 500,00 грн. за борговою розпискою від 25.07.2023 року;
-2 500 євро за борговою розпискою від 05.10.2023 року, що відповідно до встановленого НБУ курсу гривні до євро станом на 02.10.2024 року (45,7106 грн. за 1 євро) - 2 500 євро еквівалентно 114 276,50 грн.;
-200 доларів США за борговою розпискою від 05.10.2023 року, що відповідно до встановленого НБУ курсу гривні до долара США станом на 02.10.2024 року (41,2476 грн. за 1 долар США) - 200 доларів США еквівалентно 8 249,52 грн.
Разом становить 330 026,02 грн.
Відповідно до Закону України «Про судовий збір», який набрав чинності 01 листопада 2011 року, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (1 211,20 грн.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (15 140,00 грн.).
Таким чином з відповідача підлягає до стягнення судовий збір в сумі 3 300,26 грн. в прибуток держави.
Крім того, заявлені позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь понесені судові витрати в розмірі 2 753,32 грн. документально не підтверджені, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 526, 626, 627, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 141, 223, 258, 259, 264, 265, 273, 280, 281, 282, 284, 289, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Корецьким РВ УМВС України в Рівненській області 21.07.2008 року, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 , паспорт серії НОМЕР_5 виданий Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області 23.04.2010 року, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 25.07.2023 року в розмірі 207 500,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Корецьким РВ УМВС України в Рівненській області 21.07.2008 року, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 , паспорт серії НОМЕР_5 виданий Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області 23.04.2010 року, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 05.10.2023 року в розмірі 2 500 євро та 200 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Корецьким РВ УМВС України в Рівненській області 21.07.2008 року, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) у прибуток держави судовий збір у сумі 3 300,26 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Рівненського апеляцiйного суду через Рiвненський мiський суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 , паспорт серії НОМЕР_5 виданий Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області 23.04.2010 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Корецьким РВ УМВС України в Рівненській області 21.07.2008 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).
Суддя Рівненського
міського суду О.Я.Тимощук