Справа № 947/6149/25
Провадження № 2-о/947/184/25
26.02.2025 року м. Одеса
Київський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді Скриль Ю.А.,
секретаря судового засідання Остапчук О.Є.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,
ОСОБА_1 13.02.2025 звернулась до Київського районного суду міста Одеси із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_2 , в якій просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України, ID картка № НОМЕР_1 від 24.02.2017, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , на строк шість місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме:
1) заборонити перебувати в місці спільного проживання та перебування з ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;
2) заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Заява обґрунтована наступними обставинами.
Заявник є онуком ОСОБА_1 , проживають разом однією родиною за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира належить заявниці. ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначає, що онук систематично вчиняє домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, яке виражається у словесних образах, погрозах фізичною розправою, залякуванні, приниженні честі та гідності, що потягло за собою наслідки у вигляді емоційної невпевненості, нездатності захистити себе, шкоди психічному здоров'ю. Вказує, що ОСОБА_2 систематично вживає алкогольні напої, під впливом яких прикладав руки до неї, регулярно вимагає гроші на задоволення своїх антисоціальних потреб, постійно залякує заявницю, що помістить її до психлікарні. ОСОБА_2 неодноразово, понад п'яти разів, притягували до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства за ст 173-2 ч 1КУпАП.
Також зазначила, що постановою Київського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2024 передані матеріали начальнику ВП №4 Одеського РУП №1 ГУНП в Одеській області для вирішення питання про відкриття кримінального провадження відносно ОСОБА_2 .
Таким чином, заявниця вважає, що є особою, яка зазнала домашнього насильства, та є необхідність у видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 .
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Скриль Ю.А.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси 13.02.2025 прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
ОСОБА_1 у судовому засіданні 17.02.2025 заяву про видачу обмежувального припису підтримала, просила її задовольнити.
За клопотаннями ОСОБА_2 оголошено перерву у судовому засіданні з метою реалізації права надати суду докази на підтвердження, на думку ОСОБА_2 , фактів того, що саме заявниця третує його та застосовує до нього насильство.
У судове засідання 26.02.2025 заявниця ОСОБА_1 не з'явилась, надала до суду заяву, відповідно до якої просить розглядати справу за її відсутності, заяву підтримує та просить задовольнити. До вказаної заяви надала копію витягу з ЄРДР за ст. 126-1 КК України.
ОСОБА_2 у судове засідання 26.02.2025 надав аудіозаписи розмов з заявницею, які просив дослідити у засіданні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, вислухавши думку учасників процесу, суд дійшов висновку, що заяву належить задовольнити, зважаючи на такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира належить заявниці. Окрім заявниці у вказаній квартирі проживає її онук ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який також брав участь у приватизації вказаної квартири як неповнолітня особа, яка на момент приватизації була зареєстрована у житлі.
Установлено, що ОСОБА_2 систематично вчиняє домашнє насильство відносно ОСОБА_1 у виді психологічного та фізичного насильства.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень копій протоколів та постанов Київського районного суду м. Одеси, ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 173-2 КпАП України (вчинення домашнього насильства).
Зокрема, постановою Київського районного суду м. Одеси від 29.10.2024 матеріали про притягнення ОСОБА_2 передані начальнику ВП №4 Одеського РУП №1 ГУНП в Одеській області для вирішення питання про відкриття кримінального провадження відносно ОСОБА_2 . Зі змісту постанови в діях ОСОБА_2 вбачались ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 КК України.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2024 ОСОБА_2 на підставі ст. 22 КУпАП звільнено від адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП у зв'язку із малозначністю правопорушення та оголошено усне попередження.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 28.11.2024 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 170,00 грн.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 04.12.2024 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 340,00 грн.
Згідно з долученим до матеріалів справи витягом з ЄРДР, встановлено, що за заявою ОСОБА_1 13.02.2025 внесені відомості до ЄРДР за № 12025163480000092 за ст. 126-1 КК України, щодо вчинення 20.01.2025 ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного та фізичного характеру, що полягало у приниженні та штовханні. ОСОБА_2 протягом тривалого часу систематично вчиняє по відношенню до заявниці психологічне та фізичне насильство , виражене у приниженні честі та гідності, штовханні, образливих виразах в нецензурній формі на адресу заявниці.
Дослідженням у судовому засіданні аудіозаписів, створених ОСОБА_2 за допомогою власного мобільного телефону, та наданих ним на підтвердження фактів третування його заявницею встановлено, що між сторонами існує конфліктна ситуація, стосунки мають глибоко неприязнений характер. До тверджень ОСОБА_2 щодо відсутності з його боку криків та/або нецензурних висловлювань на адресу заявниці суд ставиться критично, оскільки з аудіозапису "24.02.25 бабка" вбачається наявність образливих виразів на адресу заявниці, а також міститься вислів заявниці про те, що навіщо він з неї знущається, та як можна її так ображати. При цьому на аудіозаписі чутний сміх, коли заявниця, майже плаче, скаржиться з приводу збережень на поховання.
Окрім цього досліджені аудіозаписи охоплюють період з 10.01.2025 по 23.02.2025, які жодним чином не стосуються та не спростовують обставин, щодо яких постановами Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_2 притянуто до адмінстартивної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Як наголошує п. 3, 6, 7, 8 ч. 1 ст. 1 цього Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Частиною 2 ст. 26 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, зокрема заборону наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи). Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Частиною 7 ст.26 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» визначено,що обмежувальний припис не може містити заходів, що обмежують право проживання чи перебування кривдника у місці свого постійного проживання (перебування), якщо кривдником є особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку на день видачі такого припису.
Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні.
У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі за текстом - Закон).
Згідно з пунктами 3,4,14 та 17 частини першої статті 1 цього Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України, у заяві про видачу обмежувального припису повинні бути зазначені обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Закон визначає, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Верховний Суд у своїх постановах у такій категорії справ неодноразово звертав увагу на те, що наведеним Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів осіб. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Відповідно до п. 3, 4, 14 та 17 ч. 1ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
При цьому статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення. (постанова Верховного Суду від 28.04.2020 р. у справі № 754/11171/19).
Згідно з ч. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 756/3859/19 зроблено висновок про те, що враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Положеннямист.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантується існування у внутрішньому праві засобів, які надають можливість скористатися правами і свободами, закріпленими в Конвенції, незалежно від того, як вони подані в національній правовій системі. Це положення вимагає, щоб відповідний внутрішній орган вивчив зміст скарги, яка базується на Конвенції, та забезпечив необхідне виправлення порушеного права. Рішення Європейського суду з прав людини «Chahal v. the UK», n. 145.
Аналіз практики ЄСПЛ стосовно порушеного заявницею питання свідчить, що питання можливості отримання та належного виконання обмежувальних приписів є тісно пов'язаним із позитивними обов'язками держави із забезпечення права особи не зазнавати катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження згідно зі ст. 3 ЄСПЛ, а також права на життя згідно ст. 2 та повагу до сімейного і приватного життя, зокрема фізичну і психологічну недоторканність особи, згідно ст. 8 ЄСПЛ.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи".
Таких висновків дійшов Верховний Суд у справі № 374/137/22 (постанова від 12 квітня 2023 року).
Отже, з урахуванням встановлених обставин, досліджених та проаналізованих доказів, суд вважає, що наведені заявницею фактичні та правові підстави в сукупності з доданими до заяви доказами свідчать про обґрунтованість вимог заявниці, що є підставою для вжиття відповідних заходів реагування, визначених законом.
Враховуючи наведені вище обставини, суд вважає доведеним факт, що ОСОБА_2 , вчиняє домашнє насильство відносно ОСОБА_1 .
Про високу вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, свідчать матеріали справи, зокрема внесення 13.02.2025 відомостей до ЄРДР за ст. 126-1 КК України.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, оскарження не зупиняє його виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 350-8 цього Кодексу про видачу обмежувального припису суд не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні, у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника.
В силу ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, слід віднести на рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст.ст. 263, 265, 350-1 - 350-8 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису задовольнити.
Видати обмежувальний припис стосовно кривдника ОСОБА_2 , в якій просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України,ID картка № НОМЕР_1 від 24.02.2017, що зареєстрований та мешкає за адресою:АДРЕСА_1 , яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме:
- заборонити перебувати в місці спільного проживання та перебування з ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Встановити строк обмежувального припису - шість місяців.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника.
Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення складене та підписане 26.02.2025.
Суддя Ю. А. Скриль