Житомирський апеляційний суд
Справа №274/3775/24 Головуючий у 1-й інст. Большакова Т. Б.
Категорія 72 Доповідач Павицька Т. М.
25 лютого 2025 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.,
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №274/3775/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Міська служба у справах дітей, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 10 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Большакової Т.Б. в м. Бердичеві Житомирської області,
У травні 2024 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом, у якому просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки - ОСОБА_5 . Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24.05.2018 було розірвано. Позивач одна виховує дитину та забезпечує її всім необхідним. Відповідач відмовляється спілкуватися з дитиною, не приділяє їй увагу, не виховує її, здоров'ям дитини не цікавиться, матеріальну допомогу на утримання дитини не надає, від сплати аліментів ухиляється. Заборгованість відповідача по сплаті аліментів становить 121062,50 грн. Повне нехтування батька по відношенню до життя дитини, свідчить про негативне ставлення, небажання надавати дитині батьківську опіку, піклування та нести відповідальність за життя та здоров'я доньки. Відповідач не займався вихованням та утриманням дитини, не створив необхідні умови для виховання дитини або спілкування з нею.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 10 грудня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: Міська служба у справах дітей про позбавлення батьківських прав відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що судом не було взяти до уваги надані докази позивачем, а саме: відповідь Спеціалізованої школи I-III ступенів №250 з поглибленим вивченням математики Деснянського району м. Києва за № 107 від 15.04.2024; відповідь Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Деснянського району міста Києва за № 542 від 22.04.2024 року; довідка від 19.03.2024 року, надана Бердичівським відділом державної виконавчої служби у Бердичівському районі Житомирської області, згідно якої заборгованість відповідача по сплаті аліментів становить 121 062,50 грн. Крім того, суд не звернув жодної уваги на покази та пояснення самої дитини, яка повідомила, що навіть на неодноразові прохання батька про зустріч не призводили до наявності бажання спілкуватися у самого батька. Батько не допомагає фінансово, не вітає зі святами та днем народження навіть по телефону, її вихованням та повним утриманням займається мама, дбає про неї, організовує здорове дозвілля, відпочинок. Крім того, суд першої інстанції зазначає, що « у висновку органу опіки та піклування комітету Бердичівської міської ради Житомирської області від 30.07.2024 за № 253, яким вирішено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_5 вказано, що здійснено телефонну розмову з ОСОБА_2 , який повідомив, що йому відомо про звернення колишньої дружини з позовом до суду, про позбавлення його батьківських прав відносно доньки ОСОБА_6 , він не заперечує, що також підтверджується заявою останнього, наявною у матеріалах справи. Жодного з вищеперерахованих доказів, як i саму позицію сторін по справі, самої дитини, якій станом на даний час виповнилося 16 років, не було враховано судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції не врахував, що повне нехтування батька по відношенню до життя дитини чітко та впевнено говорять про негативне ставлення , небажання надавати дитині батьківську опіку, піклування та нести відповідальність за життя та здоров'я доньки.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24.05.2018 року.
Сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наведене підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Відповідно до актового запису про розірвання шлюбу від 16.08.2024, ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_7 ».
Згідно відповіді від 15.04.2024 за № 107 Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 250 з поглибленим вивченням математики Деснянського району міста Києва, ОСОБА_5 навчається у даній спеціалізованій школі з 31.08.2015. Зі слів класного керівника 9-В, ОСОБА_8 , батько ОСОБА_6 - ОСОБА_2 , не відвідує батьківські зустрічі, не цікавиться успіхами та проблемами дитини, також не чинив ніяких дій, які б свідчили про його активну участь у питаннях, що стосуються навчання його донька у закладі. Батько дитини, ОСОБА_2 , не є учасником групи 9-В класу у месенджері Viber, де проходить загальне інформування батьків класу. Всі організаційні питання стосовно освітнього процесу ОСОБА_6 вирішує ОСОБА_4 , мама учениці ОСОБА_5 .
22 квітня 2024 року КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги №1» Деснянського району м. Києва надало відповідь за № 542, у якій повідомило, що батько дитини ОСОБА_2 разом з донькою до лікаря-педіатра не з'являвся, на профілактичні огляди не приходив, станом здоров'я дитини не цікавився. З дитиною ОСОБА_5 постійно на прийоми приходить мати ОСОБА_4 , цікавиться станом здоров'я дитини та приходить з нею на всі необхідні профілактичний огляди.
Відповідно до довідки-розрахунку від 01.04.2024 за № 754/4032/18, наданої Бердичівським ВДВС у Бердичівському районі Житомирської області, по судовому наказу № 754/4032/18 від 29.03.2018, виданому Деснянським районним судом м. Києва щодо заборгованість по аліментах у ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 станом на 31.03.2024 становить 121062,50 грн та в подальшому, може бути перерахована у разі пред'явлення боржником квитанцій (підтверджуючих документів) про сплату аліментів або надання стягувачем письмової заяви (розписки) про сплату боржником аліментів за вище вказаний період.
Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області від 30.07.2024 за № 253, вирішено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказано, що здійснено телефонну розмову з ОСОБА_2 , який повідомив, що йому відомо про звернення колишньої дружини, ОСОБА_4 , з позовом до суду про позбавлення його батьківських прав відносно доньки ОСОБА_6 , він не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав відносно неї. Також своєю заявою підтримує позов в повному обсязі та просить його задовольнити, слухати справу за його відсутності.
Судом першої інстанції під час розгляду справу також було з'ясовано думку дитини.
ОСОБА_5 пояснила, що пам'ятає сварки батьків, батько до школи не приходить. Останній раз спілкувалася з батьком після розлучення батьків. Батько не вітав на свята та день народження. Намагалася спілкуватися з батьком, писала йому та дзвонила, однак відповіді не було. Спілкувалася з татом рік назад. Хоче щоб батька позбавили батьківських прав, бо вона не хоче відповідати за його борги.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи та дослідженими доказами не підтверджується, що відповідач свідомо та остаточно знехтував своїми обов'язками відносно дитини, втратив цікавість до неї, а інтереси дитини вимагають застосування такого крайнього заходу як позбавлення батька батьківських прав. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов'язків. Також суд вважає, що висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав не містить відомостей щодо наявності достатніх або виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, а тому суд не бере його до уваги згідно приписів ст. 19 СК України.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовними вимогами про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_3 посилалася на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов'язків відносно їх неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не цікавиться життям доньки, не займається її вихованням, не забезпечує матеріально.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Частиною першою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У справі «Ілля Ляпін проти росії» (заява (№70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
Подібний висновок викладено у постанові від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19.
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №461/7387/16-ц).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивачку.
У справі, що переглядається встановлено, що позивач не надала беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідача по ухиленню від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини, або інших обставин, які в силу приписів частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві і суд першої інстанції діяв у межах своєї дискреції.
Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Суд першої інстанції врахував, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом впливу на батьків, а висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітньої доньки є недостатньо обґрунтованим, оскільки складений без врахування всіх обставин справи, зокрема, без з'ясування причин нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки докази, подані позивачкою, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах доньки.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції висновку органу опіки та піклування комітету Бердичівської міської ради Житомирської області від 30.07.2024 за № 253 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вказаний висновок є недостатньо обґрунтований, зроблений без наведення достатніх доказів про ухилення відповідача від батьківських обов'язків, не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, не відображає позицію відповідача щодо виконання ним своїх батьківських обов'язків, та суперечить інтересам дітей.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що висновок органу опіки та піклування є таким, що має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір'ю своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року (справа № 243/13192/19-ц).
Вказаний висновок оцінений судом першої інстанцій у сукупності з іншими доказам і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.
Посилання апелянта на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов'язки не можуть бути підставною для скасування судового рішення, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв'язків між ним та дитиною, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його дитини (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі №553/449/20).
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач має заборгованість зі сплати аліментів, саме по собі не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо її утримання, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька/матері до надання їй належного утримання (постанова Верховного Суду від 23 квітня 2020 року (справа 420/1075/17).
Доводи апеляційної скарги щодо того, що дитина залишилася проживати з матір'ю, відповідач досить тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкувався з дитиною, не виявляв інтересу до її внутрішнього світу, належним чином не приймав участь у її вихованні не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав без його попередження про зміну ставлення до дитини та застосування такого крайнього заходу впливу.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини - ОСОБА_5 , що узгоджується з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».
Наведене узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі №735/308/21 (провадження №61-10098св23).
Колегія суддів звертає увагу на те, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 10 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 лютого 2025 року.
Головуючий
Судді