Справа № 560/12683/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
25 лютого 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
у липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року позов задоволено, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України Міністерства оборони України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з березня 2017 року по 28 лютого 2018 року;
- зобов'язано фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з березня 2017 року по 28 лютого 2018 року, починаючи з березня 2017 по день фактичної виплати індексації - 18.06.2023.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що Позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 у військовому званні “полковник», правонаступником якої наразі є військова частина НОМЕР_2 .
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 221 від 05.10.2018 позивача з 05.10.2018 року виключено із списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На час виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 , фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України, в якому військова частина НОМЕР_1 знаходилась на фінансовому забезпеченні, повний розрахунок з позивачем проведено не було.
На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.11.2021 у справі № 560/9886/22 військовою частиною нараховано і 30.12.2021 виплачено позивачу частину індексації грошового забезпечення за період з березня 2017 року по 28 лютого 2018 року в розмірі 2 870,35 гривень.
На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.01.2023 у справі №560/12546/22 військовою частиною донараховано і 18.06.2023 виплачено позивачу другу частину індексації грошового забезпечення за період з березня 2017 року по 28 лютого 2018 року в розмірі 41 236,51 гривень.
Судами було встановлено, що невиплата належних звільненому військовослужбовцю сум відбулася з вини військової частини.
Таким чином, фактична виплата індексації грошового забезпечення за період з березня 2017 року по 28 лютого 2018 року відбулась лише 18 червня 2023 року, тобто із затримкою виплати доходу один і більше календарних місяців.
В червні 2023 року позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з березня 2017 року по 28 лютого 2018 року, починаючи з березня 2017 по день фактичної виплати індексації - 18.06.2023.
Вказана заява направлена 23.06.2023 відповідачу та ним отримана 30.06.2023, що підтверджується чеками Укр. пошти.
Проте відповіді на вказану заяву позивач не отримав.
Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною та такою, що порушує його права, а тому з метою захисту порушених прав та законних інтересів звернувся до суду із позовною заявою щодо встановлення права на отримання компенсаційних виплат за невчасне його отримання.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо позовної вимоги про нарахування компенсації втрати частини доходів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ така сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) .
Зі змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
В силу п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Відповідно до положень пункту 4 Порядку №159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Так, нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
Таким чином слідує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічного висновку дійшов ВС у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16 та від 30.09.2020 у справі № 280/676/19 та від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 21 березня 2023 року у справі №620/7687/21.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Капустинський М.М. Ватаманюк Р.В.