Справа № 127/23396/24
Головуючий у 1-й інстанції: Федчишен С.А.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
25 лютого 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про скасування рішення про примусове видворення з України,
12 липня 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправно та скасування рішення №1 від 13.01.2024 «Про примусове видворення з України громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 серпня 2024 року позовну заяву залишено без розгляду.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року апеляційну скаргу задоволено, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 01 серпня 2024 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.11.2024 позовну заяву залишено без руху, з наданням позивачу десятиденного строку з дня отримання копії даної ухвали для виправлення його недоліків, в тому числі для подання заяви про поновлення строку на звернення до суду із даним позовом.
На виконання ухвали суду від 15.11.2024року представником позивача надано суду заперечення на вказану ухвалу, так, як вони вважають, що строк позивачем не пропущено, а тому відсутні підстави для подання клопотання про їх поновлення.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2024 року позовну заяву залишено без розгляду.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення питання.
Заслухавши суддю -доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Так, ч. 1 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Із матеріалів справи встановлено, що оскаржуване рішення відповідачем прийнято 13.01.2024, тоді як позовну заяву подано до суду першої інстанції 11.07.2024, тобто в межах шестимісячного строку.
Залишаючи позовну заяву без розгляду суд першої інстанції дійшов висновку про пропущення позивачем 10-денного строку звернення до суду, передбаченого ст. 288 КАС України.
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції вже було залишено позовну заяву без розгляду з таких же підстав, однак постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року такі висновки суду першої інстанції визнано необгрунтованими, оскільки положеннями ст. 288 КАС України визначено 10 -денний строк розгляду даної категорії справ у судах першої та апеляційної інстанції, а не як зазначив суд першої інстанції 10-денний строк звернення до адміністративного суду з позовною заявою.
Проте, незважаючи на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року судом першої інстанції прийнято оскаржувану ухвалу з аналогічних підстав.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо пропуску позивачем строку на звернення з позовною заявою та наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
При цьому, апеляційний суд вказує і на правову позицію Європейського суду з прав людини, який в своїх рішеннях неодноразово зазначав що строк звернення до суду закріплений в нормах національного законодавства не є абсолютним.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Так, з Рішення Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
Водночас у справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Відтак, правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, застосування правила пропуску строку звернення до суду залежить від обставин справи. Під цим слід розуміти вагомість права, про захист якого особа звернулася до суду.
При цьому, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Враховуючи викладеневище, з метою недопущення ситуації позбавлення особи права допуску до правосуддя, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що дану справу необхідно направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржувану ухвалу, порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування такої ухвали.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст.ст. 122, 243, 250, 288, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2024 року, - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.