вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 369/14999/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1405/2025Головуючий у суді першої інстанції - Янченко А.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
25 лютого 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Шевченком Валерієм Івановичем, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_6 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулись до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, згідно з яким просили:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 солідарно 175 565 гривень матеріальної шкоди;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30 000 гривень моральної шкоди;
- судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилалися на те, що 01.01.2017 відбулось залиття квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з розташованої вище квартири АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 . 29.01.2019 повторно відбулось залиття квартири позивачів з розташованої вище квартири відповідача. Причиною аварії стало несанкціоноване втручання відповідача в систему центрального опалення. Внаслідок залиття ОСОБА_2 була спричинена моральна шкода, яку останній оцінив у 30 000,00 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.02.2024 позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 суму матеріальних збитків у розмірі 175 565 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму моральних збитків у розмірі 30 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму витрат у розмірі 7 000 грн., понесених на проведення експертного будівельно-технічного дослідження по договору від 23.02.2019 № 04/02-2019. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору у розмірі 2 359,92 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 суму сплаченого судового збору у розмірі 438,92 грн., з кожного (т. 2 а.с. 75-82).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову за недоведеністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вартість відновлювального ремонту квартири позивача в сумі 175 565,00 грн., визначена експертом Галієвою О.М., про що складено висновок № 04/02-2019 від 26.09.2019, розрахована без урахування фізичного зносу опоряджувальних покриттів конструктивних елементів у квартирі позивачів. Зазначений висновок не відображає дійсного розміру шкоди і не міг бути використаний для визначення розміру матеріальної шкоди, що не було взято судом першої інстанції до уваги. Коефіцієнт фізичного зносу судовим експертом не застосовувався, а вартість визначена у висновку відображає вартість нового ремонту. Водночас, суд не взяв до уваги та не надав оцінку висновку експерта КНДІСЕ Лісниченка С.В., проте взяв до уваги висновок судового експерта Галієвої О.М. без будь-якого мотивування. Також, до спірного висновку експерта Галієвої О.М., включено загальновиробничі витрати. Водночас, позивачі у суді повідомляли, що ремонт квартири після залиття квартири ними не проводився. Таким чином, неможливо погодитися з визначеним розміром майнової шкоди 175 565,00 грн., з урахуванням ПДВ, оскільки позивачі не надали доказів на підтвердження проведення ремонтних робіт підрядною організацією чи фізичною особою-підприємцем - платниками ПДВ. Позивач також не надав доказів придбання будівельних товарів, що зумовлювало б сплату ПДВ. Зазначає, що квартира продана та при її відчуженні було враховано стан квартири, про що відомо зі слів позивачів. Оскільки позивачі не зробили витрат на ремонт квартири та у майбутньому такі витрати не понесуть, оскільки квартира продана, відтак неможливо стверджувати про наявність у позивачів збитків на відновлювальний ремонт. Посилався на те, що висновок експерта Галієвої О.М. не відповідає вимогам ст. 106 ЦПК України. Висновки суду, викладені у рішенні, є безпідставними та немотивованими, зокрема в частині відшкодування моральної шкоди, а також внутрішньо суперечливими.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18.06.2024 поновлено строк на апеляційне оскарження ОСОБА_1 , відстрочено сплату судового збору та відкрито апеляційне провадження. Цього ж дня, ухвалою Київського апеляційного суду від 18.06.2024 призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Копію апеляційної скарги з додатками та копії ухвал суду направлено на адресу позивачів 21.06.2024.
Позивачі, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , подали заяви, в яких просили відмовити у поновленні строку на апеляційне оскарження, а також відмовити в задоволення апеляційної скарги.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03.01.2017 відбулось залиття (аварія на системі центрального опалення) в будинку АДРЕСА_3 , власником якої є ОСОБА_1 , про що членами комісії у складі: майстром ЖЕД № 2 ОСОБА_11, слюсарем-сантехніком ОСОБА_7 складено акт, затверджений начальником ЖЕД № 2 ОСОБА_8 . Внаслідок залиття було затоплено квартиру АДРЕСА_4 . Причиною аварії, що сталася є: порив алюмінієвого радіатора (т. 1 а.с. 6).
29.01.2019 у квартирі АДРЕСА_1 трапилось залиття, про що членами комісії у складі: майстром ЖЕД № 2 ОСОБА_11, слюсарем-сантехніком ОСОБА_9 складено акт, затверджений начальником ЖЕД № 2 ОСОБА_12. Причиною залиття є несанкціоноване втручання мешканців квартири АДРЕСА_2 у роботу системи (заміна радіаторів) (т. 1 а.с. 8).
Згідно висновку № 04/02-2019, складеного експертом Галієвою О.М., за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 20.06.2019, який був замовлений позивачами для визначення розміру матеріального збитку, вартість ремонтно-відновлювальних робіт, які необхідно провести у квартирі АДРЕСА_4 становить 175 565 грн. (т. 1 а.с. 10-30).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Звертаючись до суду першої інстанції із позовною заявою про відшкодування шкоди, позивачі зазначали про те, що залиття квартири відбулось з вини відповідача через несанкціоноване втручання відповідача в систему опалення, що підтверджується актами про залиття від 03.01.2017 та від 29.01.2019.
Задовольняючи позовні вимоги у частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції, беручи до уваги надані позивачами акти про залиття та висновок експерта ОСОБА_10 , виходив із того, що належними й допустимими доказами доведено, що залиття квартири АДРЕСА_4 , яка належить на праві власності позивачам відбулось із розташованої вище квартири АДРЕСА_2 , яка належить відповідачу, та заподіяння власникам квартири збитків, які виразилися у пошкодженні особистого майна, стін, стелі, підлоги та балконних приміщень у квартирі. Суд зауважив про те, що відповідач не спростував факт залиття квартири, не заявив клопотання про призначення експертизи на предмет визначення причин залиття, не надав інших доказів щодо розміру спричиненої шкоди, посилаючись на презумпцію вини заподіювача шкоди.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, зважаючи на наступне.
За загальним правилом, яке встановлено у частині першій статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частин першої та другої статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 740/967/16-ц (провадження № 61-40363св18).
Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі № № 295/2859/13-ц вказав, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Отже, з огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить протиправність дій, наявність шкоди та її розмір й причинно-наслідковий зв'язок.
Відповідач, ОСОБА_1 , посилаючись на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження причин залиття та розміру спричиненої шкоди, не погоджуючись із наданими позивачами доказами на підтвердження факту залиття та розміру заявленої матеріальної шкоди, заявив до суду клопотання про призначення будівельної технічної та інженерно-технічної експертизи, яке ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.02.2021 було задоволено та призначено у цій цивільній справі будівельно-технічну та інженерно-технічну судову експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення якої постановлено питання:
1) який розмір матеріальної шкоди завдано квартирі АДРЕСА_1 , внаслідок її залиття 01.01.2017 з урахуванням фізичного зносу майна;
2) чи можливо встановити конкретні технічні причини пориву опалювальної системи у квартирі АДРЕСА_5 (зношеність, несправність, пошкодження труб, розрив системи внаслідок високого тиску, інші причини), внаслідок яких 01.01.2017 відбувся витік води з опалювальної системи у квартирі АДРЕСА_5 ?
3) який розмір матеріальної шкоди завдано квартирі АДРЕСА_1 , внаслідок її залиття 29.01.2019 з урахуванням фізичного зносу майна;
4) чи можливо встановити конкретні технічні причини пориву опалювальної системи у квартирі АДРЕСА_5 (зношеність, несправність, пошкодження труб, розрив системи внаслідок високого тиску, інші причини), внаслідок яких 29.01.2019 відбувся витік води з опалювальної системи у квартирі АДРЕСА_5 ?
Як убачається із висновків експерта № 11585/21-43 від 28.04.2022 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у цивільній справі № 369/14999/19, складеного експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Сергієм Лісніченком:
1) встановити вартість ремонтно-відновлювальних робіт (розмір завданої матеріальної шкоди) для усунення наслідків залиття квартир АДРЕСА_1 , що сталося 29.01.2019 та 01.01.2017, згідно даних візуально-інструментального обстеження не вбачається можливим в зв'язку з проведенням ремонтних робіт в приміщеннях житлових кімнат площею 11,1 кв.м. та 18,1 кв.м. квартири АДРЕСА_1 та відсутності методики, що дозволяє встановити час виникнення пошкоджень від залиття згідно даних візуально-інструментального обстеження;
2) встановити конкретні технічні причини пориву та місце пориву системи опалення у квартирі АДРЕСА_5 , що відбувся 01.01.2017 та 29.01.2019, згідно даних візуально-інструментального обстеження не вбачається можливим, в зв'язку з відсутністю витоку рідини.
Також, матеріали справи містять висновок експерта від 20.06.2019 № 04/02-2019 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, складений судовим експертом Галієвою О.М., який наданий позивачами на обґрунтування заявленого розміру матеріальної шкоди, втім такий доказ не можна вважати належним та допустимим, зважаючи на таке.
Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.
Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Разом з тим, у висновку судового експерта Галієвої О.М. від 20.06.2019 № 04/02-2019 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження не зазначено, що експерт обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Ураховуючи те, що висновок судового експерта Галієвої О.М. від 20.06.2019 № 04/02-2019 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження не є належним та допустимим доказом, а висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз С. Лісніченка № 11585/21-43 від 28.04.2022 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у цивільній справі № 369/14999/19 не містить висновків, які б підтверджували конкретні технічні причини пориву та місце пориву системи опалення у квартирі АДРЕСА_5 , а також вартість ремонтно-відновлювальних робіт (розмір завданої матеріальної шкоди) для усунення наслідків залиття квартир АДРЕСА_1 , що сталося 29.01.2019 та 01.01.2017, колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що винність відповідача у настанні негативних наслідків для майна позивачів очевидна та доведена.
Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що у даній справі не було доведено причинно-наслідкового зв'язку між шкодою заподіяною позивачам та діями відповідача у спричиненні такої шкоди, що б зумовлювало настання негативних наслідків для майна позивачів та вказувало на обов'язок відповідача відшкодувати завдану шкоду, тому позовні вимоги вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна (ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України).
У роз'ясненнях п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди) із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2020 у справі № 213/2186/16-ц, зроблено висновок, що «при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього у заподіянні шкоди».
Зважаючи на те, що позивачами не надано суду належних та допустимих доказів неправомірності дій відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що правові підстави для відшкодування моральної шкоди також відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, незважаючи на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між шкодою заподіяною позивачам та діями відповідача у спричиненні такої шкоди, відтак висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову є помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
Таким чином, у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а також порушенням норм процесуального права, ухвалене судом першої інстанції рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Крім того, слід зазначити, що ухвалою суду від 18.06.2024 апелянту було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.
За вказаних обставин, оскільки апеляційну скаргу відповідача задоволено, колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених ст. 141 ЦПК України підстав для стягнення з позивачів на користь держави судового збору у розмірі 5 515 грн. 02 коп. (розмір ставки судового збору, який підлягав сплаті відповідачем при зверненні до суду з апеляційною скаргою).
Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Шевченком Валерієм Івановичем - задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 лютого 2024 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_6 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 540 (три тисячі п'ятсот сорок) грн. 10 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі по 658 (шістсот п'ятдесят вісім) грн. 30 коп., з кожного.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 .
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 .
Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 .
Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 .
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
В.О. Кафідова