21 лютого 2025 року м. Київ
Справа № 357/14441/24
Провадження №22-ц/824/3760/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А. М.,
суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідачі Департамент патрульної поліції,
Державна казначейська служба України
розглянувши в порядкуписьмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди,-
В жовтні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з цивільним позовом до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди завданої незаконними діями.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року справу № 357/14441/24 провадження № 2/357/5376/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, надіслано за підсудністю для розгляду до Солом'янського районного суду м. Києва. (03037, м. Київ, вул. Максима Кривоноса 25).
Не погоджуючись з судовим рішенням, 22 жовтня 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувату ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, ухвала суду є незаконною, необґрунтованою з огляду на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду.
Зазначає, що він проживає в м. Біла Церква Київської області і шкода йому була заподіяна в м.Біла Церква за місцем знаходження органу, яким йому було завдана шкода.
12 листопада 2024 року матеріали справи № 357/14441/24 надійшли до Київського апеляційного суду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме - для надання копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
21 листопада 2024 року на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху ОСОБА_1 подав заяву про усунення недоліків, до якої долучив копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2025 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідачем до Київського апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу надано не було.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб'єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції). Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.
Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що звертаючись з позовом саме до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, він виходив із зареєстрованої у встановленому законом порядку власної адреси реєстрації, місця заподіяння шкоди позивачу, а також місцезнаходження органу, яким йому була завдана шкода.
Позивач звертає увагу на те, що за загальним правилом позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ч. 2 ст. 27 ЦПК України).
Зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 28 ЦІК України позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про передачу справи на розгляд до Солом'янського районного суду м. Києва, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Департамент патрульної поліції не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в даному випадку не може бути застосована ч. 4 ст. 28 ЦПК України, а оскільки позов стосується відшкодування виключно моральної шкоди - не може бути застосоване положення ч. 6 ст. 28 ЦПК України щодо можливості пред'явлення позову за місцем заподіяння шкоди, яке стосується заподіяння саме майнової шкоди.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі № 266/94-ВР. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.
За загальним правилом, відповідно до ч.1, ч.2 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Стаття 28 ЦПК України визначає правила альтернативної підсудності за вибором позивача. Зокрема ч.4 вказаної статті передбачає, що позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Надаючи оцінку наведеному в його системному зв'язку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передачу справу до Солом'янського районного суду м. Києва, оскільки позивача було притятнуто до адміністративної відповідальності в м. Біла Церква Київської області, в зв'язку з чим, як він вважає йому було заподіяно відповідну шкоду, а відтак позивач обґрунтовано відповідно до вимог ст.1176 ЦК України, ст.28 ЦПК України звернувся з позовом про відшкодування заподіяної шкоди за місцем її заподіяння.
З огляду на викладене, відповідно до статті 379 ЦПК України, ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 367-369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає .
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна