18 лютого 2025 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14.01.2025,
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14.01.2025 ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.3 ст.305, ч.3 ст.311, ч.2 ст.307 КК України, ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.305, ч.3 ст.311, ч.2 ст.307 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 14.03.2025.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що існує ризик переховування обвинувачених від суду з огляду на тяжкість інкримінованих їм кримінальних правопорушень, які є тяжкими та особливо тяжкими, та на суворість покарання, яке їм загрожує у разі визнання їх винуватими, а саме у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна. Також існує ризик незаконного впливу на свідків, оскільки судом ще не завершено їх допит. Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінальних правопорушень, в яких обвинувачуються ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтверджуються характером інкримінованих кримінальних правопорушень, ймовірно вчинених організованою групою після ретельної підготовки та конспірування діяльності.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, захисник ОСОБА_8 подав в інтересах обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою частково відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та застосувати до ОСОБА_6 альтернативний вид запобіжного заходу у виді застави, а ОСОБА_7 зменшити розмір застави до 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджує, що наразі ризики, передбачені ст.177 КПК України, зменшилися чи перестали існувати, а стороною обвинувачення не надано доказів на їх існування. Зазначає, що суд залишив поза увагою те, що обвинувачені передали свої паспорти органу досудового розслідування, не вчиняли жодних дій для переховування та самі з'явилися до суду для обрання їм запобіжного заходу, що повністю нівелює ризик переховування від суду. Вказує, що ризик впливу на свідків нічим не підтверджується та є лише припущенням. Звертає увагу, що обвинувачені мають постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки. Зауважує, що визначена ОСОБА_7 застава є непомірною для останнього.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Розглядаючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд дійшов висновку, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Також судом першої інстанції враховано дані про особу обвинувачених, тяжкість пред'явленого обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України належать до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, та стадію кримінального провадження.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її зміни або скасування немає.
Керуючись ст.ст. 177-178, 199, 331, 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14.01.2025, якою ОСОБА_6 , ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 14.03.2025 - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3