вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77
e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617
Унікальний номер справи № 754/8715/24 Головуючий у суді першої інстанції - Панченко О.М.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3663/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
13 лютого 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Соколова В.В.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної організації «Національний академічний духовний оркестр України» про визнання права, припинення дії, яка порушує право, припинення правовідношення,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної організації "Національний академічний духовний оркестр України" про визнання права, припинення дії, яка порушує право, припинення правовідношення.
Просила суд:
визнати право на працю, врегульоване чинним до 24 червня 2028 року укладеним 25 червня 2016 року Державним підприємством "Національний академічний духовий оркестр України" як роботодавцем та ОСОБА_2 як працівником артистичного персоналу цього роботодавця за посадою "артистка оркестру групи струнних та клавішних інструментів 18-го розряду вищої категорії" контрактом;
зобов'язати Державну організацію "НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДУХОВИЙ ОКРЕСТР УКРАЇНИ" припинити до 24 червня 2028 року дії, спрямовані на розірвання з підстави закінчення строку (пункт 2 статті 36 Кодексу законів про працю України) укладеного 25 червня 2016 року Державним підприємством "Національний академічний духовий оркестр України" як роботодавцем та ОСОБА_2 як працівником контракту; визнати протиправним та скасувати наказ Державної організації "НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДУХОВИЙ ОКРЕСТР УКРАЇНИ" від 30 квітня 2024 року №32/04-02 "Про припинення контракту";
вирішити питання щодо судових витрат.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала, що 25.06.2016 позивачка як працівник уклала з Державним підприємством "НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНІШ ДУХОВИЙ ОРКЕСТР УКРАЇНИ" як роботодавцем контракт, пунктом 22 якого було встановлено строк його дії з 25.06.2016 до 24.06.2019. 25.06.2016 наказом відповідача №84-К "Про прийняття на роботу працівників до складу художнього та артистичного персоналу" позивачку було прийнято відповідачем на роботу на посаду артистки оркестру групи струнних та клавішних інструментів.
07.06.2019 наказом відповідача №62-К "Про продовження контрактів" термін дії укладеного між позивачкою як працівником та відповідачем як роботодавцем контракту було продовжено до 24.06.2022 р.
24.06.2019 між відповідачем як роботодавцем та позивачкою як працівником було укладено угоду про продовження терміну дії укладеного 25.06.2016 між ними контракту до 24.06.2022 р.
10.04.2020 Міністерство культури та інформаційної політики України видало наказ №1652 "Про реорганізацію державного підприємства "Національний академічний духовий оркестр України" шляхом його перетворення, яким реорганізувало ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО "НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДУХОВИЙ ОРКЕСТР УКРАЇНИ" шляхом перетворення у ДЕРЖАВНУ ОРГАНІЗАЦІЮ "НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДУХОВИЙ ОРКЕСТР УКРАЇНИ".
01.12.2020 ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО "НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДУХОВИЙ ОРКЕСТР УКРАЇНИ" було припинено. Згідно з наказом ДЕРЖАВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДУХОВИЙ ОРКЕСТР УКРАЇНИ" від 01.12.2020 №5- ОД "Про завершення реорганізації" вона стала правонаступником усіх майнових і немайнових прав і обов'язків ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДУХОВИЙ ОРКЕСТР УКРАЇНИ".
Пунктом 3 цього ж наказу відповідача було доведено до відома, що дія контрактів з працівниками зберігається у новоствореній юридичній особі (державній організації) на визначені у них терміни.
30.04.2024 відповідач видав наказ №32/04-02 "Про припинення контракту", яким, керуючись ч.3 ст.21 Закону України "Про культуру", у зв'язку із закінченням строку дії контракту, наказав вручити до 24.05.2024 позивачці повідомлення про її звільнення, 14.05.2024 позивачка отримала примірник повідомлення відповідача про припинення контракту.
Вказані обставини, позивачка оцінює як такі, що свідчать про існування реальної загрози порушення її конституційного права на працю (стаття 43 Конституції України) та можуть призвести до її незаконного звільнення, хоча громадянам гарантується захист від цього. Позивачка вважає, що висновок відповідача про те, що строк дії укладеного між позивачкою та відповідачем контракту закінчується у 2024 році, є помилковим.
Позивачка, керуючись принципом правової визначеності як елементу верховенства права, будучи впевненою у тому, що строк дії її контракту з відповідачем від 25.06.2016 закінчується не раніше 24.06.2028, вважає дії відповідача, спрямовані на розірвання цього контракту у 2024 році з підстав закінчення строку його дії, передчасними, не обґрунтованими і не законними, тому змушена звернутися до суду з даним позовом.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги пояснення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, який містить недостовірну інформацію та перекручення імені позивачки. Вказує, що поза увагою суду залишилась обставина неповідомлення її відповідачем письмово у 2022 році про бажання припинити дію контракту, тому контракт вважається продовженим до 24.06.2028.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Піроженко О.І. проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
В судовому засіданні в апеляційному суді взяли позивачка ОСОБА_1 , яка підтримала апеляційну скаргу, просилазадовольнити її з викладених підстав. Представник відповідача Піроженко О.І. у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.01.2002 ОСОБА_2 (позивачку у справі) прийнято на посаду концертмейстера групи електронних та клавішних інструментів Державного духового оркестру України. 07.02.2002 Державний духовий оркестр України був зареєстрований як Державне підприємство «Державний духовий оркестр України».
Згідно з Наказом № 64-К від 07.08.2003 ОСОБА_2 вважається артистом оркестру вищої категорії з моменту зарахування на посаду.
31.08.2004 р. Державному підприємству «Державний духовий оркестр України» надано статус «академічний».
29.09.2008 р. Державному підприємству «Державний академічний духовий оркестр України» надано статус «національний». Державний академічний духовий оркестр України перейменовано у «Національний академічний духовий оркестр України».
24.02.2016 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» № 955-VIII від 28.01.2016 (далі - Закон), пунктами 2,3 розділу ІІ якого передбачено припинення безстрокового трудового договору з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом державних та комунальних закладів культури та укладення з цими працівниками контрактів строком від одного до трьох років без проведення На виконання Закону, 24.06.2016 р. звільнено Позивачку, як і всіх працівників художнього та артистичного персоналу та 25.06.2016 р. прийнято на ту ж посаду, за контрактом на 3 роки (Наказ № 84-К від 25.06.2016 р.) Тобто обсяг права на працю залишився незмінним, а лише змінився спосіб реалізації цих прав. (правова позиція викладена Конституційним Судом України у рішенні № 5-p(І)/2019 від 12.07.2019.
Наказ Міністерства культури України 02.08.2016 №624 «Про затвердження форми контракту з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2016 р. за №1146/29276 набув чинності 06.09.2016 р., тому 25.06.2016 з Позивачкою було укладено контракт за існуючою формою, затвердженою Наказом Міністерства праці України «Про затвердження Типової форми контракту з працівником» №23 від 15.04.1994, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.04.1994 за №84/293.
Наказом № 62-К від 07.06.2019 «Про продовження контрактів» Контракт від 25.06.2016 з Позивачкою продовжено на той самий строк (3 роки), термін дії - до 24.06.2022 року.
01.12.2020 Державне підприємство «Національний академічний духовий оркестр України» реорганізоване (шляхом перетворення) у Державну організацію «Національний академічний духовий оркестр України», НАДОУ. Дія контракту з позивачкою збережена у новоствореній юридичній особі.
Відповідно до п.24 Постанови Кабінету міністрів України № 170 від 19.03.1994: «за два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк». Дія Контракту з Позивачкою повинна була бути продовженою, проте, у зв?язку з тим, що по всій території України було введено воєнний стан, відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-1X від 24.02.2022 та відсутністю доступу працівників до робочих місць, а також перебуванням Позивачки у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років, допущено порушення в процедурі продовження Контракту з Позивачкою у зв?язку з чим:
- НАДОУ було видано наказ 41/04-02 від 13.06.2024 «Про внесення змін» до наказу № 10-1/04-02 від 22.04.2022 «Про продовження строків дії контрактів», яким визнано продовження строку дії контракту на 3 роки з артисткою оркестру ОСОБА_3 (до 24.06.2025) через відсутність письмового поінформування про припинення, продовження чи перекладення контракту; скасовано Додаткову угоду №2 від 22.04.2022;
- Скасовано п. 2 Наказу № 18/04-02 від 18.04.2023 «Про продовження строків дії контрактів» в частині, що стосується Позивачки, визнано, що трудові відносини тривають до 24.06.2025; скасовано Додаткову угоду №3 від 18.04.2023;
- Скасовано Наказ № 32/04-02 від 30.04.2024 «Про припинення контракту», Попередження про розірвання контракту від 02.04.2024 року та Повідомлення про припинення контракту від 14.05.2024.
Тобто, відповідачем ще до пред'явлення позивачкою позову до суду було скасовано накази, у яких допущені порушення.
Частиною 2 ст.7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено: «У період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником». Таким способом комунікації між керівним та артистичним, художнім персоналом, фахівцями, технічними службовцями та робітниками інших НАДОУ було обрано месенджер Telegram і як зазначив у відзиві представник відповідача він влаштовував Позивачку, коли їй необхідно було отримати фотокопію довідки з місця роботи чи отримати інформацію у відповідь на заяви.
13.06.2024 за допомогою месенджера Telegram було запрошено Позивачку прибути 14.06.2024 для доведення Наказу № 41/04-02 від 13.06.2024 р. «Про внесення змін» до відома та ознайомлення, на що було отримано відмову, оскільки остання перебуває на простої зі звільненням від перебування на робочому місці до 30.06.2024, що підтверджується відповідним запрошенням (а.с. 150-151).
Того ж дня було видано Наказ № 18-АГ від 13.06.2024 «Про внесення змін» і тим же способом направлено Позивачці для відома.
14.06.2024 Відповідачем направлено по 2 примірники Наказу № 41/04-02 від 13.06.2024 на дві відомі адреси позивачки з пропозицією ознайомитися та направити 1 примірник з підписом на адресу НАДОУ (а.с. 153).
24.06.2024 відповідачем повторно направлено 2 примірники вказаного наказу, а також 2 примірники контракту з пропозицією направлення по 1 примірнику з підписом на адресу НАДОУ (а.с. 156).
Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 ототожнює загальну тривалість трудових відносин з НАДОУ зі строком дії контракту.
Так, відповідно до ст.21 Закону України «Про культуру» трудові відносини з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури оформлюються шляхом укладення контрактів строком від одного до трьох років. Отже, трудові відносини не можуть бути продовженими на шість років, оскільки максимальний строк контракту становить три роки.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.
Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
У досліджуваному спорі трудові відносини між сторонами тривають, строк дії контракту з позивачкою продовжено на три роки до 24.06.2025 року, тобто ще до пред'явлення позову Відповідачем було скасовано накази у яких допущені порушення, а порушене право позивачки було відновлено ще до подачі нею позову до суду.
Кожен має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Суд може захистити його у спосіб, визначений Цивільним кодексом, або в інший спосіб, що встановлений договором, законом чи самим судом.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.
Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. напр. постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Тож під час розгляду справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах.
Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону (а закон або договір зі свого боку не визначають іншого ефективного способу захисту), то порушені право чи інтерес позивача підлягають захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).
Отже, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши всебічно, повно та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у зв'язку із тим, що відповідачем ще до пред'явлення позивачкою позову до суду було скасовано накази, у яких допущені порушення, станом на час розгляду справи порушення відповідачем трудових прав позивачки судом не встановлено.
Доводи апеляційної скарги позивачки не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивачки з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивачка у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано відмовлено у їх задоволенні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено 25 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
В.В. Соколова