11 лютого 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 756/5888/22
номер провадження: 22-ц/824/5137/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Олешко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київ Фінанс» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року у складі судді Рибалки Ю.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київ Фінанс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: акціонерне товариство «УкрСиббанк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Павелко Дар'я Борисівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Оксана Станіславівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Толочко Яна Миколаївна, про визнання недійсним договору іпотеки, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна,
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київ Фінанс» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Київ Фінанс»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»,) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Павелко Д.Б., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр О.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М., про визнання недійсним договору іпотеки, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна,
Позовна заява мотивована тим, що 13 травня 1989 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. У період перебування у шлюбі відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири № 136 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мармазовою О.М. за реєстровим номером № 4215, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначала, що набута відповідачем ОСОБА_2 квартира є об'єктом спільної сумісної власності із нею. У червні 2022 року під час візиту позивачки до вказаної квартири, вона дізналася від консьєржа будинку про те, що приходили невідомі особи і запитували, чи продається квартира № 136 в цьому будинку, а також чи знає вона ОСОБА_3 , нібито нового власника.
Вказувала, що 07 червня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської державної адміністрації, де йому стало відомо, що квартира АДРЕСА_3 не належить йому, а власником вказаної квартири є ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 31 січня 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М. Також 07 червня 2022 року ОСОБА_2 пояснив, що 19 вересня 2008 року між ним та АТ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту з правилами № 11388923000.
Зазначала, що в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між відповідачем ОСОБА_2 та банком був укладений договір іпотеки № 92895 від 19 вересня 2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 3734. Згідно договору іпотеки в іпотеку банку була передана квартира АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.
Указувала, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва у справі № 756/9125/13-ц від 19 вересня 2013 року із відповідача ОСОБА_2 на користь банку було стягнуто заборгованість у розмірі 532 302 грн 06 коп.
26 листопада 2019 року державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального Управління юстиції у місті Києві Яровим О.В. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 2/756/3697/13, виданого 11 грудня 2013 року Оболонським районним судом міста Києва про стягнення із відповідача ОСОБА_2 на користь банку заборгованості.
Також 29 грудня 2020 року державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального Управління юстиції у місті Києві Яровим О. В. постановлено внести зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, зокрема: зазначити в резолютивній частині: стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму боргу 357 861 грн 06 коп. Сума коштів до стягнення за ВД: 357 861 грн 06 коп.
Зазначала, шо у грудні 2021 року ОСОБА_2 отримав від банку повідомлення №25-1-03/77775 від 07 грудня 2021 року про відступлення права вимоги за кредитним договором до ТОВ «Фінансова компанія «Київ Фінанс». Після цього відповідач ОСОБА_2 звернувся до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального Управління юстиції у місті Києві для того, щоб дізнатися нові реквізити сплати боргу в рамках відкритого виконавчого провадження. Однак державний виконавець повідомив, що реквізити залишаються старі, оскільки до нього жодних заяв про заміну сторони у виконавчому провадженні не надходило. Також, відповідач ОСОБА_2 повідомив про те, що поява нового власника квартири може бути пов'язана із процедурою позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином, позивачка стверджувала, що вона лише 07 червня 2022 року дізналася про існування кредитного договору, а також про існування договору іпотеки та про існування нового власника квартири.
Вважала, що проведення позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося незаконно, так як укладений між ОСОБА_2 та банком договір іпотеки є недійсним, а тому вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Стверджувала, що вона не могла раніше дізнатися про наявні між відповідачем ОСОБА_2 та банком кредитні зобов'язання, оскільки ні банк, а ні ОСОБА_2 не повідомляли їй про намір укласти будь-які кредитні договори. Крім того, як пояснив ОСОБА_2 банк не вимагав від нього згоди дружини на укладання таких договорів, а навпаки повідомляв про те, що будь-яких рішень зі сторони дружини не потрібно.
Вказувала, що навіть вся кореспонденція від банку надходила на адресу: АДРЕСА_4 , а не на фактичну адресу проживання ОСОБА_2 , що позбавило її можливості володіти інформацією про кредитні зобов'язання свого чоловіка, оскільки, починаючи з 1995 року і по теперішній час вона і відповідач ОСОБА_2 фактично проживають за адресою: АДРЕСА_5 , де вона зареєстрована.
У зв'язку з тим, що позивачка не є стороною кредитного договору, не є стороною договору іпотеки, не отримувала будь-яких повідомлень від банку про наявність кредитних зобов'язань між ним та відповідачем ОСОБА_2 , не отримувала будь-яких повідомлень від відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Київ Фінанс» та ОСОБА_3 , з урахуванням того факту, що позивачка безперервно проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , просить вважати початок строку звернення до суду з 07 червня 2022 року. 07 червня 2022 року позивачці стало відомо, що квартира, яка перебуває у спільній сумісній власності позивачки та відповідача ОСОБА_2 , була відчужена невідомій їй особі на підставі договору іпотеки. Того ж дня позивачка дізналася від відповідача ОСОБА_2 , що 19 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та банком було укладено кредитний договір, сума кредиту за яким склала 35 000,00 доларів США, що за курсом Національного банку України на день укладення кредитного договору становила 169 788 грн 50 коп.
Зазначала, що на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 19 вересня 2008 року було укладено договір іпотеки, згідно з яким іпотекодавець передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_3 .
Вказувала, що вона не надавала своєї згоди на укладання договору іпотеки.
Стверджувала, що банк, знаючи про те, що відповідач ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі, що квартира була придбана у шлюбі, а тому на неї поширюються норми спільної сумісної власності, ввів в оману відповідача ОСОБА_2 про те, що згода позивачки на оформлення договору іпотеки не потрібна. Вважала, що в такий спосіб банк діяв недобросовісно.
Також посилалася на те, що в порушення вимог діючого законодавства приватний нотаріус Павелко Д.Б. не перевірила, хто підписав заяву-згоду на укладення договору іпотеки. Також приватний нотаріус Павелко Д.Б. не пересвідчилася, чи була це одна і та ж особа, паспорт якої був наданий їй для вчинення нотаріальної дії.
Вказувала, що вона не надавала свою згоду на укладення договору іпотеки, а особа, яка її підписала не була вона.
Наголошувала, що в тексті договору іпотеки відсутні відомості про наявність згоди другого з подружжя і посилання на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення, як це передбачено пунктом 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року №20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за №283/8882.
Крім того, зазначала, що у пункті 1.1 договору іпотеки зазначено, що квартира є виключно власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу квартири і укладанням цього договору іпотеки не порушені права та/або інтереси третіх осіб, а також не порушені права дітей. В договорі іпотеки не вказано про те, що була отримана заява-згода від дружини, а зазначено лише те, що ОСОБА_2 самостійно уповноважений розпоряджатися майном.
Зазначала, що приватним нотаріусом ОСОБА_4 при посвідченні договору іпотеки були допущені порушення Інструкції, яка діяла на момент вчинення правочину, а саме, не вказано у договорі про наявність згоди другого подружжя із зазначенням в тексті договору посилання на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення, а тому вважає, що наявні підстави для визнання договору іпотеки недійсним.
Із урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила:
визнати недійсним договір іпотеки від 19 вересня 2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського територіального округу Скляр О.С. та зареєстрований в реєстрі за №3734;
витребувати із незаконного володіння ОСОБА_3 на свою користь квартиру АДРЕСА_6 ;
визнати за нею та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_6 .
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір іпотеки від 19 вересня 2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського територіального округуСкляр О.С. та зареєстрований в реєстрі за №3734.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду в частині визнання недійсним договору іпотеки мотивоване тим, що відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 15 квітня 2024 року за № 28335/23-32 ОСОБА_1 не підписувала заяву про надання згоди чоловіку ОСОБА_2 на укладення договору кредиту з АКІБ «УкрСиббанк» на суму 35 000 доларів США. Тому суд дійшов висновку про відсутність волевиявлення позивачки на надання дозволу на передачу відповідачем ОСОБА_2 у іпотеку спірної квартири, оскільки ОСОБА_1 не підписувала заяву від 16 вересня 2008 року про укладення кредиту, в якому була умова про передачу квартири АДРЕСА_3 в іпотеку. За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору іпотеки від 19 вересня 2008 року, оскільки він укладений за відсутності згоди одного із подружжя.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору іпотеки, ТОВ «Фінансова компанія «Київ Фінанс» подало апеляційну скаргу,в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки від 19 вересня 2008 року судом не взято до уваги сукупність усіх доказів у справі, а взято до уваги лише експертне заключення, яке виконано із порушенням вимог закону.
Вказує, що судом першої інстанції не надано належної та допустимої оцінки доказам у справі, а саме, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва у справі № 756/9125/13-ц від 19 вересня 2013 року з відповідача ОСОБА_2 на користь банку було стягнуто заборгованість у розмірі 532 302 грн 06 коп. В межах вказаної судової справи були встановленні факти, які не досліджувались судом, а саме, щодо наявності боргу, щодо укладення іпотечного договору.
Також вказує, судом першої інстанції не надано належної оцінки нотаріальним діям під час посвідчення згоди дружини, не досліджено нотаріальну справу, так як завданням нотаріуса є саме засвідчення особи під час вчинення нотаріальної дії, що і було виконано нотаріусом. Окрім цього нотаріальна згода не визнавалась недійсною, не скасовувалась, кримінальні провадження щодо підробки документів не порушувались.
Крім того, вказує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки використання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 «права на зло», з огляду на те що вони діяли в зговорі, з метою неповернення отриманих коштів та вивільнення майна з-під іпотеки.
Вважає, що висновок експерта, який проводив судово-почеркознавчу експертизу у кримінальному провадженні за ч.2 ст.366 КК України без дослідження вільних зразків підпису обвинуваченого, є недопустимим доказом. Такий висновок зроблений з грубим порушенням Науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, під час збору та передачі зразків підписів для проведення експертного заключення.
Також судом не взято до уваги норми Закону України «Про нотаріальні дії» та не надано належної оцінки дій нотаріусу під час посвідчення договору іпотеки та дій іншого нотаріуса, яким посвідчено згоду дружини на передання майна в іпотеку.
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Дяченко Е.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не досліджено питання наявності боргу ОСОБА_2 перед банком, є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справу виключно в межах заявлених позовних вимог, а згідно ч.2 ст.264 ЦПК України суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог. Звертає увагу, що ні позивачем, ні іншими учасниками справи, не були заявлені вимоги, що стосуються наявності чи відсутності заборгованості у ОСОБА_2 перед банком. Відтак твердження ТОВ «Фінансова компанія «Київ Фінанс» про порушення норм матеріального та процесуального права, є необґрунтованим. Щодо наявності зговору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо неповернення боргу, то адвокат Дяченко Е.В. зазначає, що такі твердження є недоведеними припущеннями скаржника. Щодо висновку експерта, то адвокат Дяченко Е.В. звертає увагу, що почеркознавча експертиза була проведена у повній відповідності до Закону України «Про судову експертизу» та наказу Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково - методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень». Зокрема, на виконання вказаних вище актів законодавства, експертом у повній мірі були відібрані, а судом першої інстанції - витребувані документи зі зразками підписів ОСОБА_1 за період часу з 2008 по 2023 роки, а також вільні зразки підписів, про що відповідні відомості містяться на сторінці 2 висновку експерта. Щодо надання належної оцінки дій нотаріусу, то зазначає, що суд першої інстанції у повній мірі дослідив питання щодо надання згоди на укладання іпотечного договору, судом було витребувано матеріали від нотаріуса, де не було жодних підписів ОСОБА_1 на будь-яких інших документах. Крім того, зазначає, що відповідно до чинного законодавства та усталеної практики Верховного Суду, укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
РішенняОболонського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про витребування з незаконного володіння у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 , а також визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права спільної сумісної власності на цю квартиру, не оскаржується, тому відповідно до положень ч.1 ст.367 ЦПК України колегією суддів не перевіряється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та АТ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту з правилами на суму 35 000 доларів США, на строк до 19 вересня 2018 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором між ОСОБА_2 і АТ «УкрСиббанк» було укладений договір іпотеки № 92895 від 19 вересня 2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С. та зареєстрований в реєстрі за №3734.
Згідно з прутком 1.1 вказаного договору іпотеки, в іпотеку банку було передано нерухоме майно, що належить позивачу на підставі права приватної власності, а саме: квартира АДРЕСА_3 .
Установлено, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19 вересня 2013 року у справі 756/9125/13-ц, з урахуванням ухвали цього ж суду від 19 вересня 2013 року про виправлення описки, задоволено позов АТ «УкрСиббанк» та стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість у розмірі 532 302 грн 06 коп.
На виконання вказаного рішення суду, 19 вересня 2013 року судом першої інстанції було видано виконавчий лист, а 26 липня 2019 року Оболонським відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Оболонський РВ ДВС у місті Києві) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
Встановлено та підтверджується постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року, що 06 грудня 2021 року АТ «УкрСиббанк» (цедент) та ТОВ «Фінансова компанія «Київ Фінанс» (цесіонарій), у зв'язку з укладенням цедентом та цесіонарієм договору факторингу № 06/12/1/2021 від 06 грудня 2021 року, уклали між собою договір відступлення прав вимог за договором іпотеки № 92895, посвідчений 19 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С. за реєстровим номером 3734, відповідно до умов якого до відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Київ Фінанс» перейшли усі права вимоги за договором іпотеки, як до нового іпотекодержателя.
31 січня 2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Київ Фінанс», як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М. та зареєстрований в реєстрі за №39.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М. за реєстровим №39, укладений 31 січня 2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Київ Фінанс» і ОСОБА_3 та витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 вказану квартиру (а.с.132-247, т.2).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що 13 травня 1989 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб.
У період перебування у шлюбі подружжям ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири № 136 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мармазовою О.М. 25 липня 2001 року за реєстровим номером № 4215, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_3 є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У ст. 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить ст.368 ЦК України.
Згідно з ч.ч.1, 2 та 3 ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до ст.177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Згідно зі ст.190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
З метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (ст.369 ЦК України, ч.1 та ч.4 ст.60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя на відчуження спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.
Тобто факт ненадання згоди одним із співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у разі пред'явлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.
Положення ч.2 ст.369 ЦК України та ч.2 ст.65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, провадження № 12-71гс20).
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників.
Згідно з ч.1 ст.578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.
Системний аналіз вказаних вище норм законодавства свідчить про те, що на укладання будь-яких договорів щодо розпорядження майном, яке є об'єктом спільної сумісної власності, що підлягають нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, в обов'язковому порядку необхідна згода всіх співвласників.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги в частині визнання недійcним договору іпотеки від 19 вересня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та АТ «УкрСиббанк», про передачу в іпотеку банку квартири АДРЕСА_3 , позивачка ОСОБА_1 вказувала, що банк, знаючи про те, що відповідач ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі і спірна квартира була придбана у шлюбі, ввів в оману відповідача ОСОБА_2 про те, що згода його дружини на оформлення договору іпотеки не потрібна, а тому банк діяв недобросовісно. Наголошувала, що вона не підписувала заяву-згоду на укладення договору іпотеки, а особа, яка підписала таку згоду, не вона.
Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з положеннями ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору за власною ініціативою, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Порядок призначення судової експертизи у науково-дослідних судово-експертних установах Міністерства юстиції України, обов'язки, права та відповідальність судового експерта, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначається Законом України «Про судову експертизу», Цивільним процесуальним кодексом України, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи.
У відповідності до ч.1 ст.102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (ч.2 ст.102 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Згідно з ч.1 ст.104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
Отже, судова експертиза призначається у разі потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування (див. постанови Верховного Суду від 24 січня 2018 року в справі №907/425/16 та від 24 січня 2018 року в справі №917/50/17).
У даній справі з метою з'ясування того, чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у її заяві про надання згоди своєму чоловіку ОСОБА_2 на підписання договору кредиту (заява містить умову про можливість укладення договору іпотеки) з АКІБ «УкрСиббанк», ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2023 року (з урахуванням ухвали про уточнення питань від 05 березня 2024 року) за клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Дяченка Е.В. було призначено судову почеркознавчу експертизу. Проведення цієї експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції та попереджено експертів про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 15 квітня 2024 року за № 28335/23-32 рукописний запис « ОСОБА_1 », що міститься в графі «Підпис:» у заяві від 16 вересня 2008 року/ВКК № 871152/, складеній від імені ОСОБА_1 про надання згоди чоловіку - ОСОБА_2 на підписання договору кредиту з АКІБ «УкрСиббанк» на суму 35 000 доларів США, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься в графі «Підпис» у заяві від 16 вересня 2008 року /ВКК № 871152/, складений від імені ОСОБА_1 про надання згоди чоловіку - ОСОБА_2 на підписання договору кредиту з АКІБ «УкрСиббанк» на суму 35 000 доларів США, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 93-104, т.2).
Враховуючи, що вказана судова почеркознавча експертиза була проведена на виконання ухвали суду компетентним сертифікованим експертом державної спеціалізованої експертної установи і експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що висновок судової почеркознавчої експертизи від 15 квітня 2024 року за № 28335/23-32 є належним доказом у справі.
Отже, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 не підписувала заяву про надання згоди своєму чоловіку ОСОБА_2 на підписання договору кредиту (заява містить умову про можливість укладення договору іпотеки) з АКІБ «УкрСиббанк», то колегія суддів ввважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність волевиявлення позивачки на надання дозволу на передачу ОСОБА_2 в іпотеку банку спірної квартири.
Відповідач ОСОБА_2 вказані обставини не заперечував, оскільки у відзиві на позов визнав позовні вимоги ОСОБА_1 .
Установивши вказані обставини колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відсутність волевиявлення позивачки на надання дозволу на передачу відповідачем ОСОБА_2 в іпотеку спірної квартири АДРЕСА_3 свідчить про наявність підстав для визнання недійсним договору іпотеки від 19 вересня 2008 року, оскільки він укладений за відсутності згоди одного із подружжя.
Доводи апеляційної скарги про те, що висновок експерта, який проводив судово-почеркознавчу експертизу у кримінальному провадженні за ч.2 ст.366 КК України без дослідження вільних зразків підпису обвинуваченого, є недопустимим доказом, апеляційний суд вважає необґрунтованими.
Як зазначалося вище, у даній справі висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 15 квітня 2024 року за № 28335/23-32 був складений на виконання ухвали суду, постановленій у цій ж справі, а не в межах іншого кримінального провадження.
Крім того, стверджуючи, що висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 15 квітня 2024 року за № 28335/23-32 є неналежним та недопустимим доказом, представник ТОВ «Фінансова компанія «Київ Фінанс» ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи, не звертався до суду з клопотанням про призначення у справі додаткової чи повторної експертизи в порядку, передбаченому ч.2 ст.103 ЦПК України.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки рішенню Оболонського районного суду міста Києва у справі № 756/9125/13-ц від 19 вересня 2013 року про стягнення із відповідача ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 532 302 грн 06 коп., так як в межах тієї справи було встановлено факт укладення іпотечного договору, то вони відхиляються апеляційним судом з таких підстав.
Зі змісту рішення Оболонського районного суду міста Києва у справі № 756/9125/13-ц від 19 вересня 2013 року вбачається, що предметом спору у справі було виключно стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суми заборгованості за кредитним договором. Більше того, у цьому рішенні взагалі не вказано про укладення оспорюваного договору іпотеки від 19 вересня 2008 року.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки нотаріальним діям під час посвідчення згоди дружини на укладення оспорюваного договору, не досліджував нотаріальну справу, є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції у повній мірі дослідив питання щодо надання згоди на укладання іпотечного договору і судом було витребувано матеріали від нотаріуса, де не було жодних підписів ОСОБА_1 на будь-яких інших документах (а.с.182-183, т.1; а.с.49, т.2).
Доводи апеляційної скарги про те, що з приводу підробки нотаріальної згоди ОСОБА_1 на укладення договору іпотеки не порушувались кримінальні провадження, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки наявність чи відсутність кримінальних проваджень по даному факту не спростовує того, що в цій справі належними та допустимими доказами доведено відсутність волевиявлення позивачки на надання дозволу на передачу відповідачем ОСОБА_2 в іпотеку банку спірної квартири, що є підставою для визнання недійсним договору іпотеки від 19 вересня 2008 року, так як він укладений за відсутності згоди одного із подружжя.
Таким чином рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київ Фінанс» залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року в частині визнання недійсним договору іпотеки від 19 вересня 2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського територіального округу Скляр О.С. та зареєстрований в реєстрі за №3734 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 25 лютого 2025 року.
Головуючий
Судді: