про повернення позовної заяви
25 лютого 2025 року Київ № 320/54886/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Скрипка І.М., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ярошенко А.І. звернувся 02.10.2024 засобами поштового зв'язку до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Предметом спору є бездіяльність відповідача у незастосуванні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, починаючи з 01.01.2020 по 31.12.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, починаючи з 01.01.2021 по 31.12.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, починаючи з 01.01.2022 по 31.12.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, починаючи з 01.01.2023 по 31.12.2023.
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 11.12.2024 позовну заяву залишив без руху з наданням позивачеві десятиденного строку для усунення її недоліків. В ухвалі судом зазначені недоліки позовної заяви та запропоновані способи їх усунення шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї ухвали.
Через підсистему «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до змісту якої, всупереч вимогам ухвали про залишення позову без руху від 11.12.2024, не надано заяву про поновлення строку звернення до суду.
Натомість, представником позивача разом із заявою про усунення недоліків було подано уточнену позовну заяву, як стверджує представник - згідно вимог зазначених в ухвалі, відповідно до якої уточнили періоди спірних відносин, із приводу яких відбулось звернення до суду, а саме з 01.01.2020 по 30.06.2023.
Суд констатує, що залишаючи позов без руху з підстав пропуску тримісячного строку звернення до суду, у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно було подати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині ухвали.
Жодних застережень щодо подання уточненої позовної заяви ухвала суду від 11.12.2024, що набрала законної сили 11.12.2024 та є обов'язковою до виконання, не містить.
Залишаючи позовну заяву без руху у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, суд виходив із такого.
Абзацом 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Позивач оскаржує бездіяльність відповідача у незастосуванні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, починаючи з 01.01.2020 по 31.12.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, починаючи з 01.01.2021 по 31.12.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, починаючи з 01.01.2022 по 31.12.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, починаючи з 01.01.2023 по 31.12.2023.
Зі змісту позовної заяви від 02.10.2024 слідує, що позивач проходив військову службу у відповідача, з якої звільнений відповідно до наказу Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 31.07.2023 № 1705, у відставку.
Згідно з витягом із наказу начальника Генерального Штабу ЗСУ (по стройовій частині) від 08.08.2023 № 157, позивач виключений зі списків особового складу з 08.08.2023. Із позивачем проведені відповідні розрахунки.
Проте, позивачем було виявлено порушення його прав на належний соціальний захист шляхом здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення у зменшеному розмірі.
Із заявою про здійснення спірного перерахунку позивач до відповідача не звертався. Претензій щодо неналежного розрахунку при звільненні з військової служби, після винесення наказу від 08.08.2023, не заявив.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частинами першою, другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і, відповідно, до частин першої, другої статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд зазначає, що положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві.
Як установлено судом, зі списків особового складу позивач виключений з 08.08.2023, із продовольчого забезпечення - 09.08.2023, із ним проведені відповідні розрахунки.
Із цим позовом позивач звернувся засобами поштового зв'язку лише 02.10.2024, що підтверджено конвертом (штриховий кодовий ідентифікатор 6504800032059).
Відповідно до приписів статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Отже, зважаючи на зміст спірних правовідносин, позивачу, у цьому випадку, встановлено тримісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відтак, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак, строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Спірні правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду із цим позовом, виникли з 01.01.2020 по 31.12.2023 (хоча й відсутні докази проходження військової служби включно до 31.12.2023, оскільки виключений зі списків особового складу -08.08.2023).
Як зазначалось вище, предметом оскарження є бездіяльність відповідача у незастосуванні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, починаючи з 01.01.2020 по 31.12.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, починаючи з 01.01.2021 по 31.12.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, починаючи з 01.01.2022 по 31.12.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, починаючи з 01.01.2023 по 31.12.2023.
У той же час, зменшення позовних вимог шляхом коригування періоду спірних правовідносин, починаючи з 01.01.2020 по 30.06.2023, не випливають на строки звернення до суду, оскільки позов подано 02.10.2024, тобто зі значним пропуском тримісячного строку, який було продовжено на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
У такому випадку, крайнім строком звернення до суду для позивача було 02.10.2023, а з позовом звернувся лише 02.10.2024.
Отже, позивач пропустив установлений законодавством строк звернення до адміністративного суду, а із позовної заяви та доданих до неї документів, судом не встановлено поважних причин пропуску тримісячного строку звернення до суду.
При цьому, із заявою про поновлення строку звернення до суду, всупереч вимогам ухвали суду про залишення позову без руху від 11.12.2024, позивач не звернувся.
Таким чином, недоліки позовної заяви не усунуті, вимоги ухвали від 11.12.2024 - не виконані.
Окремо суд звертає увагу на таке.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом із цим відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду, а саме 02.10.2024, в Україні не діяв карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на правомірність застосування до спірних правовідносин строків, установлених статтею 233 КЗпП України.
Як зазначалось вище, зменшення позовних вимог шляхом коригування періоду спірних правовідносин, починаючи з 01.01.2020 по 30.06.2023, не випливають на строки звернення до суду, оскільки позов подано 02.10.2024, тобто зі значним пропуском тримісячного строку, який було продовжено на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Крайнім строком звернення до суду для позивача було 02.10.2023, а з позовом звернувся лише 02.10.2024.
Решта доводів заяви не спростовує висновків суду, ураховуючи правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, яка у силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу, врахована судом у спірних правовідносинах.
Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку.
Слід зазначити, що встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду із цим позовом, а із позовної заяви судом не встановлено поважних причин його пропуску.
Як зазначалось вище, всупереч вимогам ухвали про залишення позову без руху, позивачем не подано заяву про поновлення строку звернення до суду.
Згідно з резолютивною частиною ухвали про залишення позовної заяви без руху позивача було попереджено судом, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява буде вважатись неподаною та повернута заявнику.
Відповідно до пунктів 1 та 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, а також у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
У зв'язку з тим, що позивач не усунув у повному обсязі недоліки, про які зазначено в ухвалі від 11.12.2024, що набрала законної сили 11.12.2024 та є обов'язковою до виконання, та не подав заяву про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин його пропуску, позовна заява підлягає поверненню.
Щодо повноважень представника позивача - адвоката Ярошенко Анастасії Іванівни, суд звертає увагу на таке.
Через підсистему «Електронний суд» до суду від адвоката Ярошенко А.І. надійшла заява про усунення недоліків. До заяви долучено, зокрема ордер на надання правової допомоги серії ВН № 1445627, виданий 26.12.2024.
Суд констатує, що адвокатом Ярошенко А.І. не підтверджено належними та допустимими доказами її повноваження на представництво інтересів позивача у Київському окружному адміністративному суду, та як наслідок, і подання від імені позивача документів на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема: чи має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником).
Частиною першою статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
За нормами частини першої статті 57 Кодексу адміністративного судочинства України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
У відповідності до частини восьмої статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.
Частиною четвертою статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
За положеннями частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги.
Згідно із частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордером є письмовий документ, що у випадках, установлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням і повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частина друга статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Пунктом 4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 (далі - Положення) передбачено, що ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням та повинен містити обов'язкові реквізити, передбачені цим Положенням.
Приписами пункту 12 Положення імперативно визначено, що ордер містить наступні реквізити: зокрема, підпункт 12.5. Прізвище, ім'я, по батькові адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (КДКА відповідного регіону, з 01.01.2013 радою адвокатів відповідного регіону); номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане.
Відповідно до підпункту 12.14 пункту 12 Положення, реквізити 12.1, 12.5 (крім номера посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане), 12.6, 12.7, 12.8 генеруються автоматично, всі інші реквізити ордера заповнюються адвокатом самостійно з метою збереження адвокатської таємниці.
Заяву про усунення недоліків від 26.12.2024, поданої через підсистему «Електронний суд», підписано електронним підписом представника позивача - адвокатом Ярошенко А.І.
На підтвердження своїх повноважень додано ордер на надання правової допомоги серії ВН № 1445627, виданий 26.12.2024.
При цьому, ордер серії ВН № 1445627 не містить усіх реквізитів, передбачених Положенням, а саме - номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане, що вказує на його дефектність та виключає в цьому випадку можливість посилання на ордер, як на документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.
З огляду на викладене, суд зазначає, що повноваження Ярошенко А.І. на представництво інтересів ОСОБА_1 у Київському окружному адміністративному суді належним чином не підтверджені.
Відповідно до пунктів 3, 4, 5 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 (далі - Положення), в Україні встановлюється єдина, обов'язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України (зразок в Додатку 1 Положення).
Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням та повинен містити обов'язкові реквізити, передбачені цим Положенням.
Ордер, встановленої форми, є обов'язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до пункту 12 Положення ордер містить, зокрема, але не виключно, наступні реквізити - номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане.
Таким чином, номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане, є обов'язковими реквізитами ордеру.
При генерації ордеру, у відповідному розділі «Особистого кабінету адвоката» на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України www.unba.org.ua, відповідні графи ордера заповнюється автоматично.
У випадку, якщо під час генерації ордеру відповідна графа не заповнилась автоматично, то адвокат вправі вносити ці данні вручну.
Адвокатом указані вимоги Положення залишені поза увагою.
Відповідно до пункту 15 Положення, відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе адвокат (особа, яка видала ордер). У ордері на надання правової допомоги, який видається адвокатом або адвокатським бюро чи адвокатським об'єднанням, не заборонено здійснювати виправлення і дописки, у разі якщо обсяг повноважень адвоката змінюється в межах такого договору.
Зазначене підтверджує той факт, що Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 передбачає вказувати в ордері на надання правової допомоги такий обов'язковий реквізит, як номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане.
Аналогічної правової позиції щодо обов'язкового зазначення в ордері реквізитів, передбачених пунктом 12 Положення, дотримується Верховний Суд у своїй ухвалі від 27.11.2023 у справі № 212/5110/22, а також і в інших справах.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, реалізація права на звернення до суду є процесуальною дією, яка має здійснюватись самою особою у порядку самопредставництва або її процесуальним представником (постанови від 13.03.2018 у справі № 914/2772/16; від 21.03.2018 у справі № 914/2771/16).
Звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, статті 16, 57 Кодексу адміністративного судочинства України та стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги.
Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності таких повноважень на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, що реалізує право на справедливий суд. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво, а також не позбавляти довірителя права знати про дії представника, зокрема, стосовно звернення до суду.
Суд зазначає, що Положення про ордер не поділяє реквізити ордеру на обов'язкові та опціональні, тому оцінюючи співмірність обов'язковості заповнення всіх реквізитів ордеру, відповідно до Положення та наслідків такої невідповідності - повернення позовної заяви, як такої, недоліки якої не усунуті з підстав підписання заяви особою, яка не має права її підписувати, суд зазначає таке.
Звернення адвоката до суду з позовною заявою, у т.ч. й з іншими процесуальними заявами (у цьому випадку із заявою про усунення недоліків), є реалізацією професійної діяльності адвоката, повноваження на здійснення якої не повинні викликати сумнівів, що досягається виключно належно оформленими документами, на підтвердження цих повноважень. Отже, вимога повного та точного заповнення усіх реквізитів ордеру не може вважатися проявом надмірного формалізму (правового пуризму).
Такої позиції дотримується Верховний Суд в ухвалі від 27.11.2023 у справі № 212/5110/22.
Оскільки наданий на підтвердження повноважень ордер серії ВН № 1445627 не містить усіх реквізитів передбачених Положенням, суд констатує відсутність у Ярошенко А.І. належних та допустимих доказів на підтвердження повноважень ОСОБА_1.
Суд також виходив із правової позиції, викладеної Верховним Судом за тотожних обставин в ухвалі від 25.05.2018 у справі № 826/4872/16, відповідно до якої звернення до суду передбачає, зокрема надання суду належних доказів дійсної волі учасника справи, на уповноваження певної особи на представництво. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути надані в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень, делегованих представнику.
Відповідно до пунктів 1, 3 та 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо: позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано (у контексті подання представником заяви про усунення недоліків без належних доказів на підтвердження повноважень), та у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позовну заяву ОСОБА_1 - повернути позивачеві без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Скрипка І.М.