25 лютого 2025 року Київ № 320/24921/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
до суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач).
Просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення відсоткового розміру призначеної позивачу пенсії з 77% до 70% та її обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, а також рішення відповідача від 14.05.2024 № 19646-17170/К-02/8-2600/24 про відмову здійснити перерахунок пенсії позивачу у розмірі 77% грошового забезпечення та здійснити виплату пенсії без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у розмірі 77% грошового забезпечення з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118, без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.04.2019, з урахуванням вже виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 01.04.2019 має право на перерахунок та виплату пенсії із розрахунку 77% відповідних сум грошового забезпечення, без обмеження пенсії максимальним розміром, із індексації передбаченої постановою КМУ від 16.02.2022 № 118, проте відповідачем безпідставно обмежено в реалізації вказаного права.
Ухвалою від 11.06.2024 судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідач проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву разом із копіями матеріалів пенсійної справи позивача, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позову.
У відповіді на відзив позивач просив суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Із матеріалів пенсійної справи встановлено, що відповідно до протоколу за пенсійною справою № ФА134600 Міноборони, позивачу призначено пенсію за вислугу років - 29, у розмірі 77% грошового забезпечення.
У подальшому, при чергових перерахунках, зокрема станом на 01.01.2018, відсоткове значення розміру пенсії позивача зменшено до 70%, що підтверджено розрахунком пенсії за вислугу років.
Судом установлено, що відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2021 у справі № 640/26479/20, зокрема серед іншого, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 з 77% до 70% грошового забезпечення при здійсненні перерахунку пенсії з 01.01.2018, та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з розрахунку 77% від розміру грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2018 з урахуванням проведених виплат.
Крім того, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі № 320/41290/23, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі від 10.10.2023 за № 34289-33885/К-02/8-2600/23, про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі нової довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.11.2021 №14812.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.04.2019 перерахунок за виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 довідки від 19.11.2021 № 14812 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 із зазначенням відомостей про розмір щомісячних додаткових видів, грошового забезпечення (підбавки, доплати, підвищення) та премії у відповідності до вимог статей 43, 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Позивач стверджує, що після чергового перерахунку пенсії на підставі судового рішення, відповідачем зменшено відсоткове значення пенсії з 77% до 70% грошового забезпечення, та обмежено пенсію максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Із розрахунків пенсії за вислугу років по пенсійній справі ФА134600 вбачається, що розмір пенсії позивача складає 70% грошового забезпечення (вислуга 29 років). Відповідно до цього розрахунку, позивачеві було проведено індексацію за 2022 рік. Підсумок пенсії з надбавками становить 23617,33 грн. Із урахуванням максимального розміру пенсії - 23610,00 грн.
У зв'язку із цим позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2019 в розмірі 77% грошового забезпечення, з урахуванням індексації передбаченої постановою КМУ від 16.02.2022 № 118, без обмеження пенсії максимальним розміром, у відповідь на яку листом від 14.05.2024 № 19646-17170/К-02/8-2600/24 отримав відмову, оскільки з набранням чинності 01.05.2014 Закону України від 27.03.2014 № 1166-VІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» внесено зміни до статті 13 Закону, зокрема в частині максимального розміру пенсії, який обчислюється відповідно до цієї статті, та не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення.
Щодо обмеження пенсії максимальним розміром, посилались на положення статті 43 Закону № 2262-ХІІ, відповідно до якої максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Із урахуванням викладеного, відсутні підстави для здійснення повторного перерахунку пенсії, та виплати її без обмеження максимальним розміром.
Уважаючи дії відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії, виходячи з 77% сум грошового забезпечення, без обмеження її максимальним розміром, із урахуванням індексації протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію (далі - Закон № 2262-ХІІ).
За нормами частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною вісімнадцятою статті 43 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Щодо позовної вимоги про перерахунок та виплату пенсії, виходячи з розміру 77% грошового забезпечення, суд зазначає таке.
За положеннями пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ (в редакції, яка була чинна на момент призначення позивачу пенсії), пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Частиною другою статті 13 Закону № 2262-ХІІ було визначено, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Суд констатує, що при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалось при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у рішенні від 04.02.2019 у зразковій справі № 240/5401/18, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019.
Частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Листом від 14.05.2024 № 19646-17170/К-02/8-2600/24 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві визнає факт того, що відсоткове значення розміру пенсії позивача після перерахунку з 01.01.2018 було змінено в бік зменшення та складає 70% сум грошового забезпечення, проте не заперечує, що при призначенні пенсії позивачу було встановлено розмір пенсії, виходячи з 77% відповідних сум грошового забезпечення.
Крім того, із наявних у матеріалах справи письмових доказів убачається, що при черговому перерахунку пенсії позивача, що підтверджено розрахунком наявним у матеріалах пенсійної справи, основний розмір пенсії позивача визначено з розрахунку 70% грошового забезпечення.
Натомість, відповідно до протоколу за пенсійною справою № ФА134600 Міноборони, позивачу призначено пенсію за вислугу років - 29, у розмірі 77% грошового забезпечення.
Факт наявності за позивачем права на пенсію з розрахунку 77% сум грошового забезпечення встановлений судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів. Зазначене також було предметом розгляду судом адміністративної справи № 640/26479/20.
Тож зменшення розміру відсоткового значення пенсії позивача з 77% до 70% є протиправним.
Щодо обмеження пенсії максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, суд зазначає таке.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
За положеннями статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України Про державну службу, Про прокуратуру, Про статус народного депутата України, Про Національний банк України, Про Кабінет Міністрів України, Про дипломатичну службу, Про службу в органах місцевого самоврядування, Про судову експертизу, Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, Про наукову і науково-технічну діяльність, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Про пенсійне забезпечення, Про судоустрій і статус суддів, Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20.12.2016, із урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Цей висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/4267/17, від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, від 14.05.2019 у справі № 591/2109/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 10.10.2019 у справі № 522/22798/17, від 30.10.2020 у справі № 522/16881/17 та від 17.05.2021 у справі № 343/870/17.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закону № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом № 2262-ХІІ із урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону № 2262-ХІІ, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-ХІІ із урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
З огляду на вказане, суд доходить висновку, що обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у постановах від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 11.07.2022 у справі № 620/613/21, від 29.06.2022 у справі № 640/19118/18, від 18.05.2022 у справі № 380/12337/20.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2022 від 12.10.2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон № 2262-XII, оскільки вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Разом із тим, судом установлено та не заперечується учасниками справи, що позивачеві нараховувалась індексація відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», що підтверджено розрахунком пенсії за вислугу років по пенсійній справі ФА134600.
Відповідно до цього розрахунку, позивачеві було проведено індексацію, зокрема за 2022 рік, у сумі 2531,33 грн.
Проте, підсумок пенсії з надбавками та індексацією становить 23617,33 грн. Із урахуванням максимального розміру пенсії - 23610,00 грн.
Із урахуванням викладеного, при перерахунку пенсії з 01.04.2019 на виконання цього рішення суду мають бути враховані зазначені пенсійні платежі, у т.ч. й індексація.
При цьому, суд зазначає, що у позовній заяві позивач просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії, із приводу чого суд зазначає таке.
За змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із метою ефективного захисту прав позивача суд уважає за необхідне визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладені у листі від 14.05.2024 № 19646-17170/К-02/8-2600/24 щодо відмови в перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 , виходячи з 77% сум грошового забезпечення, та щодо обмеження пенсії максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, суд зазначає, що за наявності рішення суб'єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, оскаржувані дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб'єктом владних повноважень проявлено активну поведінку, а саме -прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає таке.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
За нормами частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Із урахуванням тієї обставини, що рішення (дії, бездіяльність) відповідача у цій справі не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко регламентований законодавчо, у цьому випадку задоволення позову шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Із метою ефективного захисту прав позивача, суд уважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсію ОСОБА_1 , призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у розмірі 77% грошового забезпечення з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», без обмеження максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.04.2019, з урахуванням вже виплачених сум.
У зв'язку із цим, суд уважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., тож керуючись статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, суд присуджує позивачу 1211,20 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладені у листі від 14.05.2024 № 19646-17170/К-02/8-2600/24 щодо відмови в перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 , виходячи з 77% сум грошового забезпечення, та щодо обмеження пенсії максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсію ОСОБА_1 , призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у розмірі 77% грошового забезпечення з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», без обмеження максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.04.2019, з урахуванням вже виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368; місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.