Справа № 309/2702/24
17.02.2025 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., з участю захисника-адвоката Васильченка В.О. в інтересах особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника-адвоката Васильченка В.О. на постанову судді Хустського районного суду Закарпатської області від 30 травня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП,
Постановою судді Хустського районного суду Закарпатської області від 30 травня 2024 рокувизнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 500 (п'ятсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що еквівалентно 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп. судового збору.
Відповідно до постанови суду, вбачається, що: 14.05.2024 року близько 15 год. 20 хв. прикордонним нарядом «Контрольний пост» спільно з офіцерами прикордонного оперативно розшукового відділу в межах контрольованого прикордонного району на околиці с. Велятино на напрямку 151 прикордонного знаку було виявлено та затримано гр. України ОСОБА_1 , який спільно з ОСОБА_2 здійснив спробу незаконного перетину кордону з України в Румунію поза пунктами пропуску через державний кордон, чим порушив вимоги ст.ст. 9, 12 ЗУ «Про державний кордон України», за що передбачена відповідальність за ч.2 ст. 204-1 КУпАП.
Не погоджуючись з даною постановою, адвокат Васильченко В.О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що жодних доказів про вчинення або навіть намір вчинити адміністративне правопорушення ОСОБА_1 до протоколу не додано, також не зазначено якими саме діями особи могло бути вчинено таке правопорушення, не наведено належних посилань на неправомірність дій особи, а також не зазначено з яких обставин вбачається умисел особи на вчинення правопорушення. Вважає, що жодний дій, передбачених ст.9 КУпАП, ОСОБА_1 не вчиняв, що відповідно до ст.247 КУпАП вказує на необхідність закриття провадження в даній справі про адміністративне правопорушення з підстав відсутності у його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Щодо пропуску строку на апеляційне оскарження зазначає, що участі у розгляді справи ОСОБА_1 не приймав, жодним чином його не було сповіщено про час та місце розгляду справи, про оскаржувану постанову стало відомо захиснику під час ознайомлення з матеріалами справи в суді першої інстанції - 27.06.2024 року, тому вважає, що у даному випадку наявні обґрунтовані підстави для поновлення строку, та просить поновити такий.
В судове засідання апеляційного суду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 не з'явився, хоча належним чином був повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, при цьому, захисник-адвокат Васильченко В.О. не заперечував про розгляд справи у відсутності його підзахисного, у зв'язку з чим, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 ,що не може розцінюватись як порушення його прав, передбачених ст. ст. 268, 294 КУпАП.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення захисника-адвокатаВасильченка В.О., який просив апеляційну скаргу задовольнити, перевіривши доводи апеляційної скарги, та доводи клопотання про поновлення строку, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, її розгляд проведено судом першої інстанції без його участі та його захисника, а дані про належне виконання судом першої інстанції вимог ст. 285 КУпАП у матеріалах справи відсутні, тому причини пропуску строку на подання апеляційної скарги визнаються поважними, у зв'язку з чим такий строк підлягає поновленню.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
У відповідності зі ст. 280 КУпАП, суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, суд вважав доведеною його вину матеріалами справи, а саме: даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 147350 від 14.05.2024; протоколом про адміністративне затримання від 15.05.2024; протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 15.05.2024; рапортом ОСОБА_3 .
Апеляційний суд, переглядаючи вказане судове рішення за доводами апеляційної скарги, вважає висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, помилковим, оскільки вищезазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані не в повному обсязі.
Відповідно до вимог ч. 1-3 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Адміністративна відповідальність за ч.1 ст. 204-1 КУпАП настає за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Згідно з частиною 2 цієї статті відповідальність настає за вчинення тих саме дій, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері охорони державного кордону. Об'єктивна сторона правопорушення виражається у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади (формальний склад).
Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про Державний кордон України», перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Згідно ст. 12 вказаного Закону, пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України.
Досліджуючи матеріали справи в апеляційному порядку, суд вважає наявні в матеріалах справи докази недостатніми для обґрунтування вини ОСОБА_1 за критерієм «поза розумним сумнівом».
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.
Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків тощо (ч.1 ст. 251 КУпАП), а обов'язок щодо їх (доказів) збирання покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених законом (ч.2 ст. 251, ст. 255 КУпАП).
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 147350 від 14.05.2024, 14.05.2024 року близько 15 год. 20 хв. прикордонним нарядом «Контрольний пост» спільно з офіцерами прикордонного оперативно розшукового відділу в межах контрольованого прикордонного району на околиці с. Велятино (територія Вишківської сільської громади Хустського району Закарпатської області) на напрямку 151 прикордонного знаку було виявлено та затримано гр. України ОСОБА_1 , який спільно з ОСОБА_2 здійснив спробу незаконного перетину кордону з України в Румунію поза пунктами пропуску через державний кордон.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст. ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон» від 04.11.1991 року, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
З зазначеного протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 виялений та затриманий на напрямку 151 прикордонного знаку на околиці с. Велятино (Вишківської сільської громади Хустського району Закарпатської області).
Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що ні схеми правопорушення, на якій зафіксовані умовні позначки місця вчинення правопорушення, місця розташування відділу прикордонної служби, маршрут руху порушника та лінію державного кордону, а також фото чи відео фіксації факту вчинення правопорушення чи інших беззаперечних доказів, які б вказували на причетність та умисел ОСОБА_1 на перетин кордону в такий спосіб, яке ставиться йому у провину, суду не надано.
Апеляційний суд зауважує, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не може бути достатнім доказом для висновку про винуватість особи, якщо не підтверджений іншими доказами, а протокол про адміністративне затримання є лише документом, що фіксує процесуальну дію.
Разом з тим, приймаючи рішення, районний суд зазначене вище залишив поза увагою, а також те, що із протоколу про адміністративне правопорушення та матеріалів справи не вбачається, якими саме діями ОСОБА_1 вчинив незаконну спробу перетину державного кордону,та відсутні відомості, що місце, де було його затримано не є дозволеним для проходження людей біля державного кордону.
Наявні в матеріалах адміністративної справи документи не спростовують і не підтверджують того, що у протоколі про адміністративне правопорушення і постанові суду з'ясовано об'єктивну та суб'єктивну сторони цього правопорушення.
Сам по собі той факт, що ОСОБА_1 перебував у межах території, на якій установлено контрольований прикордонний район, за умови відсутності об'єктивних доказів, які б свідчили про його намір перетнути державний кордон поза межами пункту пропуску, не є підставою для притягнення останнього до адміністративної відповідальності.
Як вбачається з протоколу особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 15.05.2024, ОСОБА_1 мав при собі документи, що посвідчують його особу, що відповідає вимогам пункту 8 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою КМУ № 1147 від 27 липня 1998 року громадяни України, відповідно до якого іноземці та особи без громадянства в'їжджають у контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в його межах на підставі документів, що посвідчують їх особу.
Крім того, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апелянта, що ОСОБА_1 не мав і немає наміру незаконно перетинати Державний кордон України, на одинці чи групою, оскільки копією витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 141 від 18.05.2024, яка долучена до апеляційної скарги, підтверджується, що ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
З огляду на оцінку наведених вище обставин, не може бути беззаперечним доказом винуватості ОСОБА_1 і написана ним 14 травня 2024 року заява про розгляд справи без його участі та визнання своєї провини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, оскільки така зароблена за відсутності захисника та адресована наперед суду, в провадженні якого справа ще не перебувала.
Отже, всупереч ст. 251 КУпАП до матеріалів справи не долучено доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність у діях ОСОБА_1 умислу на перетин кордону, фото- чи відеоматеріалів фіксації факту вчинення ОСОБА_1 правопорушення.
Апеляційний суд констатує, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення та рапорт, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовними та беззаперечними доказами доведення вини особи у вчиненні вказаного вище адміністративного правопорушення.
Виходячи з вищезазначеного, слід дійти висновку, що органом, що склав протокол не надано жодних беззаперечних та достатніх доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, та яких було б достатньо для визнання його винуватим у вчиненні правопорушення, викладеного у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, зазначені висновки судді суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП за обставин, викладених у постанові, не відповідають фактичним обставинам справи, належним чином не умотивовані та не ґрунтуються на законі.
Жоден з перерахованих у постанові судді доказів не підтверджує факту вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення, наявності у нього умислу на спробу перетнути державний кордон України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до вимог діючого законодавства про адміністративні правопорушення, а саме ст. 9, 245 КУпАП, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях події та складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх належних доказів по справі.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах "Кобець проти України" від 14.02.2008, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001, "Леванте проти Латвії" від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Отже тягар доказування на предмет доведеності достатності доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним інкримінованого йому адміністративного правопорушення покладено на особу, що складала протокол про адміністративне правопорушення.
Обов'язок органу (особи), який склав протокол про адміністративне правопорушення нести тягар доказування, що є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, та звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.
Ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить до переконання про відсутність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винним у спробі незаконного перетину державного кордону України в судовому засіданні встановлено не було. При цьому всі можливості для усунення сумнівів вичерпані, а сукупність зібраних та проаналізованих у справі доказів не дозволяє дійти висновку про законність, обґрунтованість та умотивованість судового рішення з наведених вище підстав, у зв'язку з чим постанова судді суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Поновити захиснику - адвокату Васильченко В.О. в інтересах ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження судового рішення.
Апеляційну скаргу захисника-адвоката Васильченка В.О. задовольнити.
Постанову судді Хустського районного суду Закарпатської області від 30 травня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП скасувати.
Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю. Бисага