Дата документу 18.02.2025
Справа № 334/8800/24
Провадження № 1-кп/334/348/25
18 лютого 2025 року м. Запоріжжя
Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК України,
установив:
до Ленінського районного суду м. Запоріжжя надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за ч. 4 ст. 187 КК України, внесеному в ЄРДР за № 12024082050001556 від 30.07.2024 року, відносно ОСОБА_6 .
Відповідно до ст. 314 КПК України після отримання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності суд не пізніше п'яти днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання, в яке викликає учасників судового провадження.
Ухвалою суду від 29.10.2024 року призначене підготовче судове засідання у справі.
До початку судового засідання від обвинуваченого ОСОБА_6 надійшла заява про відмову від колегіального розгляду справи, яку обвинувачений підтримав у судовому засіданні, зазначивши, що «йому важко протистояти трьом людям із вищою юридичною освітою», а тому він не бачить сенсу у колегіальному розгляді його справи.
Захисник підтримав заяву обвинуваченого та просив її задовільнити.
Прокурор заперечив проти неї, зазначивши, що подібна процесуальна дія непередбачена законодавством.
Розглянувши заяву обвинуваченого та заслухавши пояснення учасників, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Ухвалою від 29.10.2024 року суддею ОСОБА_1 призначене підготовче засідання у справі на 29.10.2024 року об 11:30 год.
Відповідно до ч. 4 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд роз'яснює обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього колегіально судом у складі трьох суддів.
У судовому засіданні, яке відбулось 29.10.2024 року обвинувачений ОСОБА_6 заявив клопотання про колегіальний розгляд його справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів лише за клопотанням обвинуваченого.
Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один із них заявив клопотання про такий розгляд.
Згідно з положеннями ст. 3 КПК України кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, при цьому судовим провадження є кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.
Оскільки обвинуваченим у даному кримінальному провадженні інкримінуються злочини, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, клопотання про здійснення кримінального провадження колегіально судом у складі трьох суддів заявлено у підготовчому судовому засіданні, наявні усі правові підстави для задоволення зазначеного клопотання.
Ухвалою суду від 29.10.2024 року задоволено клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про колегіальний розгляд його справи.
Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів, відповідно до вимог ч. 1 ст. 31 КПК України, ч. 4 ст. 15 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та Положення про автоматизовану систему документообігу суду, визначено колегію суддів у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Колегіальний розгляд справ щодо вчинення особливо тяжких злочинів є однією з гарантій обвинуваченого на судовий захист, відтак відмова від колегіального розгляду може розцінюватись, як погіршення становища обвинуваченого, а тому така відмова законодавчо непередбачена.
ОСОБА_6 подав до суду заяву про вжиття заходів безпеки щодо нього. Свою заяву ОСОБА_6 обґрунтував тим, що за його заявами Державним бюро розслідувань внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактами ймовірного вчинення злочину співробітниками ДУ «Запорізький слідчий ізолятор», а тому він не може знаходитись у вказаній установі, адже в нього є реальні підстави вважати, що його життя та здоров'я перебувають у небезпеці. Також, ОСОБА_6 зазначив, що перебуваючи в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» він відчуває себе «живою ціллю», оскільки слідчий ізолятор розташований у прифронтовому місті, яке щодня обстрілюється.
У судовому засіданні ОСОБА_6 доповнив свою заяву, зазначивши, що просить перевести його у СІЗО, яке розташоване в іншому місті, наприклад, у Києві чи Дніпрі.
Захисник підтримав позицію обвинуваченого та просив задовольнити його заяву.
Прокурор заперечив проти задоволення заяви ОСОБА_6 , вказавши на те, що у матеріалах справи відсутні належні докази дійсного тиску на обвинуваченого в СІЗО, оскільки самі по собі витяги з ЄРДР свідчать лише про здійснення досудового розслідування за певними заявами самого ОСОБА_6 . Прокурор також зазначив, що якщо слідчий у проваджені якого перебувають відповідні матеріали досудового розслідування дійде висновку про необхідність застосування заходів безпеки щодо обвинуваченого, він має право безпосередньо звернутись до суду із таким клопотанням.
У відповідь на позицію прокурора ОСОБА_6 вказав на те, що слідчий ДБР йому повідомив, що він (обвинувачений) «рахується за Ленінським районним судом», а тому будь-які рішення, пов'язані із його тримання під вартою (переведення, звільнення, продовження строку тримання тощо) можуть бути вирішені виключно цим судом.
Розглянувши заяву обвинуваченого, суд дійшов до таких висновків.
Статтею 19 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» визначено, що безпека осіб, які перебувають в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах або у місцях із спеціальним режимом тримання, забезпечується заходами, зазначеними у статтях 8, 11, 15, 16 цього Закону, за винятками, що випливають з вимог режиму їх тримання. Додатково до них можуть застосовуватися також такі заходи: переведення до іншої установи виконання покарань чи слідчого ізолятора або в інше місце із спеціальним режимом тримання.
Приписами частини першої статті 20 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» унормовано, що підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу і майну.
Отже, у разі підтвердження ймовірного конфлікту обвинуваченого із працівниками слідчого ізолятора через його заяви про вчинення злочинів, то відповідне процесуальне рішення (вжиття заходів безпеки) можливо прийняти у відповідному кримінальному провадженні у разі виявлення підстав, визначених ст. 20 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Суд зазначає про те, що у цій справі відсутні будь-які відомості щодо цих фактів.
Доводи обвинуваченого про те, що слідчий ізолятор знаходиться у прифронтовому місті відхиляються судом, як підстава для вжиття заходів безпеки відносно нього, оскільки уся територія України знаходиться під обстрілами російської армії, а тому переведення в установу до іншого міста жодним чином не вплине на цей фактор.
Ураховуючи наведене суд відмовляє у задоволені заяви обвинуваченого про вжиття щодо нього заходів безпеки.
Також, від обвинуваченого ОСОБА_6 надійшло клопотання про закриття кримінального провадження у зв'язку із відсутністю складу злочину. У судовому засіданні ОСОБА_6 підтримав своє клопотання та доповнив його наступним обґрунтуванням. Потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 самі вчинили щодо ОСОБА_6 злочин, викравши його речі (мобільний телефон), а слідчий ОСОБА_10 разом із адвокатом ОСОБА_11 підтасували речові докази, що підтверджується протоколом затримання. Так, обвинуваченому фактично підкинули речі, яких у нього не було та вказали їх у протоколі. Сам обвинувачений заперечував проти цього, однак жодне його зауваження не було внесене до протоколу. При цьому на відео можливо побачити, що він побитий та знаходиться в кайданках, хоча законність застосування спецзасобів до нього нікого не цікавила.
Крім того, ОСОБА_6 вказує на те, що підозра у вчинені злочину вручена йому без присутності адвоката, водночас невідомий ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_12 , якого він до цього ніколи у житті не бачив, отримав цю підозру без згоди самого підозрюваного о 12:30 год 31.07.2024 року.
В подальшому, слідчий не надав ОСОБА_6 можливості ознайомитись із матеріалами досудового слідства. Так, 23.10.2024 року слідчий з'явився у СІЗО із адвокатом ОСОБА_13 та намагався надати матеріали для ознайомлення. ОСОБА_6 вказав, що він відмовляється від адвоката ОСОБА_13 , а для ознайомлення йому потрібна кваліфікована юридична допомога, а відтак й інший адвокат. Проте, незважаючи на вказане, слідчий та адвокат ОСОБА_13 продовжили вчиняти процесуальну дію.
24.10.2024 року відбулась повторна спроба незаконного ознайомлення ОСОБА_6 із матеріалами справи, яку намагався провести слідчий ОСОБА_14 . Вказаному слідчому ОСОБА_6 заявив відвід, який до цього часу не розглянутий, також ОСОБА_6 заявив про відмову від адвоката ОСОБА_13 .
25.10.2024 року слідчий ОСОБА_10 знову разом із адвокатом ОСОБА_13 з'явились у СІЗО з метою ознайомлення ОСОБА_6 з матеріалами справи. Вказані події фіксувались на відео, яке обвинувачений просив переглянути.
28.10.2024 року до ОСОБА_6 прийшов прокурор ОСОБА_15 та слідчий ОСОБА_10 , проте вже без адвоката, у зв'язку із чим ОСОБА_6 відмовився виходити до них.
Окрім вищевказаного, ОСОБА_6 вказує на те, що особливої оцінки потребує висновок СМЕ щодо потерпілих ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , який суперечить показам самих потерпілих. А саме згідно показів ОСОБА_18 вдарив її двічі в область правої скроні, проте згідно висновку СМЕ ці травми не знайшли свого об'єктивного підтвердження. Експерт виявив синець на лівій частині щелепи, який не є наслідком ударів вказаних у показах ОСОБА_16 . Відповідно до показів ОСОБА_19 «заприскав» його з газового балончика, згідно висновку експерта у ОСОБА_17 виявлений опік рогівки ока середньої тяжкості, хоча у медицині опіки не мають тяжкості, а мають ступені. Також у цій експертизі вказано, що ця травма не є небезпечною для життя та відносить до легких тілесних ушкоджень.
У сукупності травми потерпілих відносяться до легких тілесних ушкоджень, які не становлять загрози їхньому життю та здоров'ю і не передбачають тривалого відновлення потерпілих.
Крім того, ОСОБА_6 вказує на те, що взагалі не доведено того, що він використовував балончик із газом.
У якості доповнення до свого клопотання обвинувачений також зазначив про невірну кваліфікацію злочину, в у судовому засіданні висловився, що кримінальне провадження взагалі слід перекваліфікувати за ст. 115 КК України, адже жодного допустимого доказу матеріали справи не містять, його було позбавлено права на ознайомлення із матеріалами кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України та невручений обвинувальний акт.
У листопаді 2024 року вже під час перебування справи в суді він був викрадений зі слідчого ізолятора за вказівкою судді ОСОБА_1 та доставлений до приміщення суду, де невідомі йому люди намагались протизаконно ознайомити його із матеріалами досудового слідства. В подальшому, такі спроби відбувались ще раз у листопаді 2024 року та тричі у січні 2025 року.
Захисник підтримав клопотання обвинуваченого та просив суд вирішити питання щодо закриття кримінального провадження.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання обвинуваченого, оскільки жодної з обставин, визначених ч. 3 ст. 314 КПК України, обвинуваченим не наведено та не підтверджено.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення: закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 5-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу.
Названою нормою імперативно визначено перелік підстав за наявності яких суд має право закрити провадження на стадії підготовчого судового засідання, і розширеному тлумаченню ця норма не підлягає. Натомість, відсутність складу злочину є підставою для ухвалення виправдувального вироку у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, що, в свою чергу, є наслідком судового розгляду та дослідження доказів, зібраних у кримінальному провадженні.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання обвинуваченого про закриття провадження та про його перекваліфікацію на стадії підготовчого судового засідання.
У судовому засіданні ОСОБА_6 заявив, що не отримує належної медичної допомоги у слідчому ізоляторі, у зв'язку із чим за його заявою відкрите відповідне кримінальне провадження. У медичній частині слідчого ізолятора не працює жодної людини із фаховою медичною освітою, а у нього наявні важкі переломи, які потребують фахового огляду та лікування. Належний огляд та медичне лікування йому можливо забезпечити лише в умовах фахової медичної установи, наприклад, міської лікарні №9.
Захисник підтримав клопотання обвинуваченого та просив його задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення, вказавши на те, що у слідчого ізолятора є власна медична частина лікарі якої мають надати відповідний висновок про необхідність переведення обвинуваченого до спеціалізованої медичної установи.
Суд, оцінивши доводи обвинуваченого та пояснення інших учасників, дійшов до таких висновків. Згідно відповіді ОСОБА_6 з початку січня 2025 року за медичною допомогою не звертався, в останнє оглядався 06.12.2024 року (проведена рентгенографія). Відповідно до наявної у справі інформації раніше ОСОБА_6 неодноразово вже оглядався лікарями і йому або ж надавалось відповідне лікування, або ж він самостійно відмовлявся від нього. Будь-яких захворювань чи травм, які б потребували лікування в умовах перебування в медичному закладі поза межами слідчого ізолятора у вказаних вище документах не зазначено.
Отже, заява ОСОБА_6 ґрунтується лише на його суб'єктивному уявлені про необхідний медичний огляд та не підтверджується відповідними доказами, а тому не підлягає задоволенню.
Крім вищевказаних клопотань, обвинувачений заявив клопотання про зміну запобіжного заходу відносно нього на особисте зобов'язання. Клопотання обґрунтоване тим, що він не отримує належної медичної допомоги у слідчому ізоляторі, у зв'язку із чим за його заявою відкрите відповідне кримінальне провадження. У медичній частині слідчого ізолятора не працює жодної людини із фаховою медичною освітою, а у нього наявні важкі переломи, які потребують фахового огляду та лікування.
Також обвинувачений вказав на те, що прокурором заявлене клопотання про продовження тримання його під вартою, яке дослівно повторює усі попередні і містить однакові ризики, жоден з яких не є доведеним. Так, ОСОБА_6 стверджує, що не мав наміру переховуватись від слідства чи суду, не робив спроб втечі, не звертався за оформленням закордонного паспорту та не затримувався при спробі пересікти кордон України. Потерпілі вже не мають будь-яких претензій до нього, оскільки потерпіла ОСОБА_16 є його родичем та написала заяву лише під тиском поліцейських. Єдине, що обґрунтовує необхідність його тримання під вартою це наявність у нього раніше судимостей, проте він вже відбув покарання за це і це не може слугувати причиною його утримання під вартою.
ОСОБА_6 у судовому засіданні заявив про те, що у випадку його звільнення з-під варти має намір відвідати ТЦК та зайнятись своїм здоров'ям, і саме через ці обставини найбільш доцільним є обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання.
Захисник ОСОБА_7 підтримав позицію свого підзахисного, вказавши на те, що ОСОБА_6 не порушував, покладені на нього обов'язки, будь-яких фактів дійсного тиску на потерпілих чи свідків у кримінальному проваджені немає, а ризик вчинення ОСОБА_6 нових злочинів взагалі ґрунтується лише на припущеннях. З урахуванням цього, просив суд відмовити у задоволені клопотання про продовження строку тримання під вартою та задовольнити клопотання про зміну запобіжного заходу і обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання обвинуваченого та наполягав на задоволені свого клопотання про продовження тримання під вартою, вказавши на те, що встановлені раніше ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не припинили свого існування, і застосування більш м'якого запобіжного заходу є неможливим. Відповідаючи на зауваження обвинуваченого щодо того, що клопотання містять однакове мотивування, прокурор вказав що це дійсно так, адже ризик впливу на свідків та потерпілих ніде не подівся, оскільки вони до цього часу не допитані судом, у тому числі, через процесуальну поведінку самого обвинуваченого, ризик втечі також не зменшився, як і ризик вчинення нових злочинів. У зв'язку із викладеним, просив суд задовільнити його клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відмовити у задоволені клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу.
Суд, розглянувши клопотання обвинуваченого та прокурора, заслухавши пояснення учасників, дійшов до таких висновків.
Відповідно до положень статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочину діяльність.
Згідно ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Луценко проти України» від 3 липня 2012 року зазначив, що однією з вимог пункту 3 статті 5 Конвенції є те, що судовий контроль за триманням під вартою має бути автоматичним. Пункт 4 статті 5 Конвенції передбачає право осіб, яких затримано або взято під варту, на перегляд процесуальних і матеріально-правових умов, які з точки зору Конвенції є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення їх свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, на підставі якої здійснено затримання, та легітимність мети, з якою особу затримано та потім узято під варту (пункт 95).
Суд, оцінюючи ризики, наведені прокурором у клопотання, погоджується із їхньою наявністю, враховуючи таке.
ОСОБА_6 є особою неодноразово судимою та був засуджений вироком суду одинадцять разів, у тому числі, за насильницькі та корисливі злочини, відтак суд, вирішуючи питання щодо наявності ризику переховування, не може не враховувати цих обставин. Наразі ОСОБА_6 звинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за яке передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років, не має постійного місця проживання на території міста Запоріжжя та сталих соціальних зв'язків.
Перелічені обставини у сукупності свідчать про обґрунтованість ризику втечі обвинуваченого.
У пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі» вказано, що ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу, як достатній для тримання обвинуваченого під вартою. На даному етапі ані свідки, ані потерпілі не допитані судом, ОСОБА_6 особисто знайомий із потерпілими, звинувачується у вчиненні насильницького злочину проти них, знає місце їх проживання тощо, а відтак ризик впливу також є доведеним.
Крім того, згідно із наявних матеріалів справи у ОСОБА_6 відсутні офіційні джерела доходів, місце проживання та близькі родичи на території міста Запоріжжя. Як вже зазначалось вище ОСОБА_6 раніше судимий за корисливі злочини, тому ризик вчинення нових злочинів на даному етапі судового провадження є таким, що підтверджується.
Доводи ОСОБА_6 про неналежне медичне обстеження у слідчому ізоляторі, суд відхиляє. Так, за усним клопотанням обвинуваченого судом витребувана з філії ЦОЗ ДКВС України в Запорізькій області інформація щодо стану його здоров'я. Згідно наданої відповіді ОСОБА_6 з початку січня 2025 року за медичною допомогою не звертався, в останнє оглядався 06.12.2024 року (проведена рентгенографія).
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що доводи прокурора про наявність та обґрунтованість ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджуються, тому клопотання прокурора підлягає задоволенню, а клопотання обвинуваченого задоволенню не підлягає.
Під час підготовчого судового засідання прокурор просив призначити справу до судового розгляду, зазначивши, що підстав для прийняття рішень, передбачених п. 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, а також закриття чи зупинення кримінального провадження немає, а сам обвинувальний акт складено у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, при його затвердженні прокурором дотримані вимоги закону.
ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 заперечили проти закриття підготовчого засідання у справі та призначення справи до судового розгляду, оскільки потерпілі у кримінальному провадженні у жодне з судових засідань не з'явились, а тому необхідно повторити їхній виклик.
ОСОБА_6 додав, що потерпілі, зокрема, ОСОБА_16 є його родичем і вже не має претензій до нього. За словами обвинуваченого потерпілі зловживають алкоголем і написали заяви до поліції аби отримати горілку чи гроші на спиртне від слідчого Масловського, а оскільки наразі слідчий вже їм не платить, то й вони (потерпілі) незацікавлені у звинуваченнях проти ОСОБА_6 , а можливо вже й взагалі покинули межі України.
Крім того, обвинувачений вказав на невідповідність обвинувального акту нормам закону (т. 1, а.с. 110). Так, на переконання обвинуваченого: немає жодного доказу на підтвердження його вини; 30.07.2024 року він був побитий та отруєний про що він заявляв під час затримання; під час затримання відбулось підтасовування доказів, а саме йому до сумки були підкинуті вкрадені речі; обвинувальний акт незаконним, оскільки порушене право обвинуваченого на ознайомлення із матеріалами кримінального провадження.
За змістом статті 314 КПК України підготовче судове засідання відбувається за участю обвинуваченого (крім випадків, коли здійснювалося спеціальне досудове розслідування), прокурора, захисника, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для судового розгляду. Після виконання вимог, передбачених статтями 342-345 цього Кодексу, головуючий з'ясовує в учасників судового провадження їх думку щодо можливості призначення судового розгляду.
До матеріалів справи долучені письмові заяви потерпілих (т. 1, а.с. 45, 46) у яких вони просять суд провести підготовче судове засідання за їхньої відсутності.
Суд, ураховуючи той факт, що дане кримінальне провадження не є приватним, відомості щодо укладення будь-яких угод між обвинуваченим та потерпілим відсутні, вважає, що проведення підготовчого засідання за відсутності потерпілих, які самі висловились за це, а відтак є належним чином повідомленими про час та місце проведення підготовчого судового засідання, є можливим.
Водночас, доводи ОСОБА_6 щодо відсутності у потерпілих претензій до нього можуть і мають бути перевірені під час допиту потерпілих під час судового розгляду.
Підстав для прийняття рішень, передбачених п. 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, а також закриття чи зупинення кримінального провадження немає.
Обвинувальний акт складено у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, при його затвердженні прокурором дотримані вимоги закону. Твердження обвинуваченого здебільшого стосуються не форми самого обвинувального акту, а не згоди із висунутим звинуваченням, що може бути перевірено лише під час судового розгляду та не є підставою для повернення обвинувального акту прокурору.
Щодо вручення копії обвинувального акту обвинуваченому, то судом у судовому засіданні, яке відбулось 06.02.2025 року досліджений відеозапис на якому прокурор ОСОБА_5 з'явився на відповідну процесуальну дію до слідчого ізолятора, а обвинувачений ОСОБА_6 фактично відмовився від його отримання.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №223-1430/0/4-2 від 03 жовтня 2012 року «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження що відповідно до КПК України» повернення обвинувального акта прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акта вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд. Рішення про повернення обвинувального акту прокурору суд приймає у тому випадку, якщо без усунення виявлених недоліків кримінальне провадження не може бути призначене до судового розгляду.
Згідно з ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості, зокрема, 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті істини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання звинувачення.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов'язковими для їх виконання слідчим і прокурором.
З урахуванням вказаного, а також зафіксованого на відеозаписі факту вчинення прокурором усіх залежних від нього дій направлених на вручення обвинуваченому обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, що не може бути трактоване, як свідоме ігнорування прокурором приписів процесуального законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для повернення обвинувального акта прокурору.
За таких обставин є достатні підстави для призначення даного кримінального провадження до судового розгляду.
Керуючись ст. 314, 372, 376 КПК України, суд
ухвалив:
клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про відмову від колегіального розгляду справи залишити без задоволення.
Заяву обвинуваченого ОСОБА_6 про застосування до нього заходів безпеки залишити без задоволення.
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про закриття кримінального провадження та перекваліфікацію злочину залишити без задоволення.
Клопотання обвинуваченого про направлення його на медичний огляд у медичну установу залишити без задоволення.
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу залишити без задоволення.
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 діб.
Термін дії ухвали в частині продовження запобіжного заходу закінчується 18 квітня 2025 року.
Призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта по кримінальному провадженню відносно ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України у відкритому судовому засіданні на 26.02.2025 року о 12:45 год. у приміщені Ленінського районного суду міста Запоріжжя.
Резолютивна частина ухвали виготовлені у нарадчій кімнаті 18.02.2025 року.
Повний текст виготовлений та підписаний 20.02.2025 року.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів.
Судді ОСОБА_1
ОСОБА_2
ОСОБА_3