Справа №-613/1710/23 Провадження №-2/613/25/25
13 лютого 2025 року Богодухівський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Шалімова Д.В.,
за участю секретаря Герасимюк Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухові цивільну справу 613/1710/23 пров. №2/613/25/25 за позовом ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Якімов Л.М. до Акціонерного товариства «Українська залізниця», представники відповідача - адвокати Прядка В.О., Килівник Р.С., про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заробітної плати,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», про визнання незаконним наказу та стягнення заробітної плати, в якій після зміни предмета позову просить: визнати незаконним та скасувати наказ АТ « Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року №389/ос в частині, що стосується старшого ревізора відділу контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії « Південна залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю Коломієць Л.В., стягнути з АТ « Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року по 18 грудня 2023 року в сумі 520 424,22 грн. з урахуванням обов'язкових податків та зборів.
Свої вимоги мотивує тим, що на залізниці вона працює з 20 квітня 1982 року. Наказом (розпорядженням) ПАТ «Українська залізниця» №2229/ос від 30 листопада 2016 року з 01 грудня 2016 року її було прийнято на посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів відвантажних та пасажирських перевезень управління аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту аудиту та контролю. Наказом (розпорядженням) ПАТ «Українська залізниця» №2141/ос від 30 серпня 2017 року її переведено з посади старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту аудиту та контролю на посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю. У зв'язку з введенням Указом Президента від 24 лютого 2022 року воєнного стану в Україні, наказом АТ «Українська залізниця» №Ц-42/6 В від 24 лютого 2024 року встановлений режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця» відповідно до додатку 1, у якому зазначена «старший ревізор ОСОБА_1 ». 24 березня 2022 року наказом АТ «Українська залізниця» унесені зміни до додатку 1 наказу №Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року «Про запровадження режиму простою» щодо періоду простою, який продовжено до 31 березня 2022 року. Наказом АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року №389/ос, у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію Російської Федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (зі змінами) воєнного стану, керуючись ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів було призупинено дію трудового договору між позивачкою та АТ«Укрзалізниця» до припинення або скасування воєнного стану. У додатку до наказу зазначена « ОСОБА_1 - старший ревізор відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця», дата призупинення дії трудового договору - 01 квітня 2022 року. Позивачка вважає призупинення трудового договору незаконним, оскільки не вбачалося абсолютної неможливості надання АТ «Укрзалізниця» їй роботи, також їй не було запропоновано переведення на іншу роботу зі збереженням середньої заробітної плати. При цьому, АТ «Укрзалізниця» ні на день не зупиняло свою роботу, враховуючи мету та характер діяльності товариства, тобто не існувала абсолютна неможливість АТ «Укрзалізниця» надати позивачці роботу, яку вона могла виконувати. Особисто вона не була ініціатором призупинення трудового договору, не зверталася до відповідача щодо неможливості виконання нею роботи через збройну агресію і не просила призупинити дію трудового договору. Відповідне рішення про призупинення дії трудового договору ініціював та прийняв роботодавець. З дня призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 до її звільнення з посади 18 грудня 2023 року , вона не отримула заробітної плати. Безпідставне та необґрунтоване призупинення дії трудового договору порушує права та інтереси позивачки, є вимушеним прогулом, оскільки працівник позбавлений можливості працювати з вини роботодавця. За період призупинення дії трудового договору працівник не виконує роботу, заробітна плата та трудовий стаж йому не нараховуються, і все це спричинено з вини роботодавця, тому до цих правовідносин в межах необхідно застосовувати положення ч. 2 ст. 235 КЗпП України, оскільки фактично має місце вимушений прогул. У зв'язку з цим, просить стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу по дату звільнення -18 грудня 2023 року.
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 14 листопада 2023 року відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання .
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 08 лютого 2024 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Ухвалами Богодухівського районного суду Харківської області від 21 березня 2024 року, 24 вересня 2024 року та 13 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання передставників позивача та відповідача про зупинення розгляду справи.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, що викладені у позовній заяві та відповіді на відзив. Пояснила, що вона пропрацювала в «Укрзалізниці» більше сорока років та завжди мала гарні показники в роботі. 24 лютого 2022 року її, як старшого ревізора відділу з контролю доходів відвантажних та пасажирських перевезень управління аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту аудиту та контролю було відправлено у простій, а з 01 квітня 2022 року було призупинено дію трудового договору. Зазначила, що вона не надавала згоду на призупинення трудового договору, оскільки мала можливість та бажання працювати дистанційно, та виконувати свої посадові обов'язки, як це було під час COVID, вона дистанційно проводила документальні ревізії. Вказала, що вона приїздила в Управління у квітні2022 року, але там все було зачинено і нікого не було на робочому місці. З наказом №389/ос від 01 квітня 2022 року вона ознайомилась лише у жовтні 2023 року, коли почала збирати документи для звернення до суду з даним позовом , даний наказ було направлено її представнику на його звернення до АТ «Укрзалізниця», до того часу вона наказ не бачила та не була знайома з його змістом. Вказала, що з травня 2022 року разом з іншими працівниками контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, вона зверталась до профгрупорга Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ « Укрзалізниця», який в подальшому звертався до голови первинної профспілкової організації апарату Укрзалізниці, з приводу неотримання заробітної плати, про існування наказу про призупинення трудового договору, зокрема і з нею, вона чула від своїх колег, але сам наказ вона побачила лише у жовтні 2023 року. На електронну пошту вона також не отримувала, ні наказу, ні розрахункових листів, тобто у неї не було достовірної інформації, що з нею також було призупинено дію трудового договору. Наголосила, що вона цікавилась лише питанням заробітної плати. Крім того, відмітила, що їй ніхто не повідомляв про призупинення трудового договору та не пропонував іншу посаду, її лише у жовтня 2023 року повідомили про скорочення посади, яку вона обіймає і 18 грудня 2023 року її було звільнено. Наполягала на задоволенні позовних вимог, оскільки наказ АТ « Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року №389/ос є незаконним, та таким, що не відповідає нормам діючого законодавства. Крім того просила стягнути на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року по 18 грудня 2023 року в сумі 520 424,22 грн. з урахуванням обов'язкових податків та зборів.
Представник позивача - адвокат Якімов Л.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Пояснив, що наказ АТ « Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року №389/ос має ознаки незаконності та винесений всупереч вимогам чинного законодавства. Своїм наказом відповідач залишив весь апарат відділу з контролю доходів відвантажних та пасажирських перевезень управління аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту аудиту та контролю без засобів для існування. Працівники, зокрема ОСОБА_1 , бажали виконувати роботу , вони звертались до профспілки з питання порушення їх трудових прав. Вважав, що ОСОБА_1 мала можливість виконувати свої посадові обов'язки, оскільки ревізор працює не лише в певному регіоні , а і в інших, у нього часто бувають відрядження, тому роботодавець повинен був запропонувати позивачці роботу. Всупереч цьому відповідач призупинив дію трудового договору, посилаючись на те, що підприємство не має можливості надавати роботу внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності. При цьому «Укрзалізниця» є об'єктом критичної інфраструктури, і вона не зупиняла свою роботу. Крім того, зазначив, що з наказом №389/ос від 01 квітня 2022 року позивачка змогла ознайомитись лише у жовтні 2023 року, після того, як його копію було надано на адвокатський запит, до того часу їй не було відомо про призупинення з нею трудового договору, всі її звернення до профспілки стосувались питання оплати праці. Просив задовольнити позовні вимоги з підстав зазначнних у позові та відповіді на відзив.
Представник відповідача - адвокат Прядка В.О. в судовому засіданні проти позову заперечив в повному обсязі, пояснив, що з 01 квітня 2022 року з позивачкою було призупинено трудові відносини через неможливість надавати роботу відповідно до її посадових обов'язків, були відсутні задачі у виконанні роботи. В той час частина Харківської області була окупованою та велися активні бойові дії. Дії роботодавця щодо припинення трудового договору були вжиті відповідно до реальних умов воєнного стану в області на той час. При винесенні наказу було дотримано норм КЗпП України та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Позивачка з 24 лютого по 31 березня 2022 року перебувала у простої і за це отримала третину від заробітної плати, проте з 01 квітня 2022 року , оскільки господарська діяльність припинилась, було прийнято рішення про призупинення роботи всього апарату відділу з контролю доходів відвантажних та пасажирських перевезень управління аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту аудиту та контролю на території де велись активні бойові дії, це Харківська, Сумська та Полтавська області. Через ускладненість комунікації про наказ про призупинення трудового договору працівники повідомлялись усіма можливими засобами, телефоном, на електронну пошту. Позивачка була повідомлена про цей наказ, також, на її електронну адресу направлялись розрахункові листи, в яких вказувалось про ненарахування заробітної плати через призупинення трудового договору, тому не знати про існування наказу вона не могла. Відповідач вважає, що позивачка пропустила строк звернення з даним позовом до суду. Крім того, остання у квітні - травні 2022 року зверталась до профспілки з приводу захисту своїх порушених трудових прав, що також підтверджує її обізнаність про призупинення з нею трудового договору. Щодо посилання представника позивача, що позивачка могла бути відряджена до іншого регіону, зокрема на захід України, і там виконувати роботу, зазначив, що остання підпорядковувалась безпосередньо Києву, але працювала вона в регіональному відділенні, тому її робоче місце в м. Харкові і обслуговувала вона саме цей регіон. Крім того, не було фізичної можливості, через обстановку в Харківській області та зокрема в м. Харкові, проводити перевірки та виконувати посадові обов'язки. Також пояснив, що на той час працювали лише керівники структурних підрозділів, працівники, які забезпечували підвіз матеріалів для укріплення кордонів, з усіма іншими працівникам було призупинено трудові договори. Наполягав на тому, що позивачка пропустила строк звернення до суду, тому її вимоги не підлягають задоволенню.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позов, згідно змісту якого, відповідно до вимог частини першої статті 233 КЗпП України, працівник можеи звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.Так, відповідно до пункту 5.1 оскаржуваного наказу, директорам департаментів та начальникам структурних підрозділів наказано вжити всіх можливих заходів щодо ознайомлення з цим наказом працівників, які зазначені у додатку 1 до наказу, шляхом електронного зв'язку та усіма можливими способами сповіщення. Позивач на вказану нею електронну адресу отримувала розрахунки заробітної плати в яких було зазначено, що трудовий договір з нею призупинений, що ставить під сумнів твердження позивача, що до 21 серпня 2023 року вона не отримувала будь-яких повідомлень про призупинення її трудового договору. Зі сторони ОСОБА_1 на протязі всього часу призупинення трудового договору, позивач жодного разу особисто не зверталась до АТ «Укрзалізниця» з проханням запропонувати їй іншу роботу та посаду. 04 вересня 2023 року на адвокатський запит ОСОБА_2 , який представляє інтереси позивачки , було надано копії наказу (виписку з наказу) щодо вимушеного простою ОСОБА_1 у зв"язку із збройною агресією РФ проти України, копії наказу(виписку з наказу) щодо призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , а також інформацію щодо розміру середньої заробітної плати ОСОБА_1 . Відповідач вважає, що отримання позивачем копії наказу про призупинення дії Трудового договору у вересні 2023 року, не можуть вважатися моментом відліку строку звернення до суду в межах цієї справи. З копій розрахунків заробітної плати, які направлялись на електронну адресу позивачки вбачається, що з квітня 2022 року вона не отримувала заробітну плату у зв'язку з призупиненням дії трудового договору, тобто про призупинення дії трудового договору позивачці було відомо з квітня 2022 року, тому тримісячний строк для звернення до суду для позивачки давно сплинув, а подання позовної заяви більш ніж через рік є порушенням строку.
Відповідно до наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» № 2138/ос від 30 серпня 2017 року про переведення на іншу роботу, ОСОБА_1 працювала на посаді старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця». Департамент внутрішнього аудиту та контролю надає аудиторські послуги згідно з затвердженими наглядовою радою (комітетом з аудиту) планами внутрішніх аудитів. Однак, листом від 07 листопада 2022 року повідомлено, що станом на дату видачі такого листа Плани внутрішніх аудитів на 2022 рік наглядовою радою не затверджувались. Тобто, фактично функціонування Департаменту внутрішнього аудиту та контролю було зупинено. Встановивши, що роботодавець у зв'язку зі збройною агресією перебуваєу таких умовах, коли не може надати відповідному працівнику роботу, працівник автоматично є таким, що не може виконувати роботу, оскільки робота для такого працівника відсутня. Разом з тим, військова агресія російської федерації проти України призвела до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати майна та активів Товариства. Так, станом на 20 липня 2023 року внаслідок збройної агресії російської федерації кількість пошкодженого, знищеного та втраченого майна Товариства становить -90 556 од. , обсяги господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» критично зменшилися. Всі сили та ресурси АТ «Укрзалізниця» в умовах війни спрямовані виключно на забезпечення життєдіяльності та обороноздатності країни. Актом простою від 24 лютого 2022 року засвідчено, що у зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану, що зумовлено військовою агресією російської федерації проти України, з 24 лютого 2022 року зупинена робота структурних підрозділів апарату управлінняАТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі завдання. Так, згідно з наказом АТ «Укрзалізниця» від 24 лютого 2024 року № Ц-42/6-В встановлено режим простою з 24 лютого 2024 року до відміни для працівників апарату управління . Наказом АТ «Укрзалізниця» від 24 березня 2022 року № Ц-42/12-В внесено зміни до додатку 1 наказу від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В «Про запровадження режиму простою», виклавши його у новій редакції. Так, згідно з додатком 1, старшому ревізору ОСОБА_1 встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року та з 01 березня 2022 року до 31 березня 2022 року. Отже, ОСОБА_1 є працівником Департаменту внутрішнього аудиту і контролю АТ «Укрзалізниця», робота якого була зупинена у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, тому позивач не мала можливості виконувати свої трудові обов'язки.Листом вих. №ЦВА-18/124 від 01 квітня 2022 року директором Департаменту внутрішнього аудиту та контролю було надано перелік працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, з якими пропонується призупинити дію трудових договорів на період військового стану у зв'язку з неможливістю критичного зменшення обсягів робіт через військову агресію російської федерації протииУкраїни ( ОСОБА_1 - пункт 33 переліку працівників). Згідно з наказом АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року №389/ос, у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що є наслідком втрати можливості повноцінно організувати процеси діяльності Товариства через військову агресію російської федерації проти України, та у зв'язку з запровадженням в Україні воєнного стану, керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів, простій позивачки припинено та призупинено дію її Трудового договору з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Крім того, позивачка є працівником управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, її робоче місце в місті Харкові, яке з 24 лютого 2022 року до 15 вересня 2022 року відносилось до території активних бойових дій, що також виключало можливість надання позивачці роботи, і виконання такої роботи з її боку. При таких обставинах з 24 лютого 2022 року ведення активних бойових дій на території Харківської міської громади (м. Харків) вплинуло на можливість Товариства забезпечити позивача умовами праці, оскільки на території Харківської міської громади - зони активних бойових дій - було неможливо створити безпечні умови праці працівникам підприємства. Водночас тимчасове переведення позивачки на іншу роботу було неможливим. Наведене додатково свідчить, що підставою для призупинення дії Трудового договору стала абсолютна неможливість надання АТ «Укрзалізниця» роботи позивачці, що в свою чергу, виключає можливість виконання нею роботи.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Тож, оскільки позивача не було незаконно звільнено або переведено на іншу роботу, підстави для застосування ч. 2 ст. 235 КЗпП України відсутні. Також, до призупинення дії Трудового договору позивачка перебувала у простої, який було скасовано у зв'язку з необхідністю призупинення дії Трудового договору. Період часу з 01 квітня 2022 року не можна вважати вимушеним прогулом. Просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Позивачка та її представник надали до суду відповідь на відзив, згідно змісту якого щодо строку звернення до суду зазначає, що право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. У статті 12 Закону України «Про оплату праці» закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою. Зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону України «Про оплату праці», зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника. За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Верховний Суд України в постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц (провадження № 6-1395цс16), проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, зробив висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник мас право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Верховний Суд України вказав, що позовна вимога про стягнення компенсації за вимушений прогул відноситься до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду.Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім'ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу. У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою. Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Щодо незаконності наказу про призупинення дії трудового договору зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором. Закон № 2136-ІХ надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин. Разом з тим, як вбачається з аналізу частини 1 статті 13 Закону, таке право роботодавця не є абсолютним. Головною умовою призупинення трудового договору з працівником, є абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. При цьому представник відповідача не заперечує, що АТ «Укрзалізниця» ні на день не призупиняло свою роботу, враховуючи мету та предмет діяльності товариства. Поряд з цим представник відповідача зазначає, що позивачка абсолютно не мала можливості виконувати свої функціональні обов'язки, з огляду на те, що у зв'язку з військовою агресією проти України плани внутрішніх аудитів на 2022 рік затверджені не були. Проте, сама по собі обставина не затвердження наглядовою радою товариства планів аудиту не є беззаперечним доказом неможливості відповідача забезпечити позивачку роботою чи залучити до роботи за дистанційною формою організації праці. Управління Південної залізниці весь час з 24 лютого 2022 року працювало у штатному режимі, при цьому позивачка мала можливість працювати і дистанційно, що багато разів здійснювала раніше. Крім того, робота ревізора пов'язана з відрядженнями на підприємства АТ «Укрзалізниця», розташованими в усіх областях України. Про її бажання працювати і наявність у інших працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю такої можливості можуть свідчати такі факти і документи: ще у травні 2022 року до первинній профспілкової організації апарату Укрзалізниці звернувся колектив Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця» з питання недопущення залишення 100 відсотків колективу Департаменту без заробітної плати. Представник відповідача не обгрунтував, яким чином вказане вплинуло на обсяг обов'язків Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, та, зокрема, позивача як старшого ревізора.Вказане свідчить про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю. Призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень закону хоча і не припиняє трудових відносин і не є звільненням у розумінні положень КЗпП України, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, якби працював на своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов'язки. У випадку визнання наказу про призупинення трудового договору незаконним та його скасуванні виникає ситуація, яка як для АТ «Укрзалізниця» (роботодавця)так і для позивачки (працівника), буде фактичним вимушеним прогулом, викликаним протиправними діями саме роботодавця.
Від відповідача надійшло до суду заперечення на відповідь на відзив, згідно змісту якого, ОСОБА_1 було достаменно відомо про призупинення з нею дії трудового договору, оскільки остання щомісяця отримувала на свою електронну адресу розрахункові листи , де було вказано дану інформацію .Крім того, АТ «Укрзалізниця» не мало можливості перевести позивачку на іншу роботу, оскільки за характером роботи до ревізорів не можна застосовувати тимчасове переведення на іншу роботу, оскільки за таких умов принцип незалежності аудиторських послуг у майбутньому не буде забезпечений. При цьому, позивачці було 21 серпня 2023 року направлено попередження про наступне вивільнення з пропозицією іншої роботи та в подальшому неодноразово направлялись пропозиції щодо іншої роботи та іншу вакантну посаду відповідно до наданого переліку вакантних посад, яка відповідно до відомостей про відстеження поштового відправлення, є вручені позивачці, на що позивачка з невідомих причин не реагувала, крім того позивачка з метою виконання трудових обов'язків самостійно не зверталась до Відповідача з проханням надати їй іншу роботу. Підставою для призупинення дії Трудового договору стала абсолютна неможливість надання позивачці роботи з боку АТ «Укрзалізниця», що в свою чергу, виключає можливість виконання позивачем роботи, та абсолютна неможливість виконання позивачем роботи, що в свою чергу виключає можливість надання їй роботи з боку АТ «Укрзалізниця». Вимушеність прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність)роботодавця». Відповідач не вчиняв жодних протиправних дій щодо позивачки, тому призупинення дії трудового договору відповідає вимогам Закону. Крім того, позивачку, відповідно до Наказу (Розпорядження) № 2364/ос від 13 грудня 2023 року звільнено 18 грудня 2023 року у відповідності до п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку зі скороченням штату.
Заслухавши учасників справи, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких підстав.
Щодо вимог про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01 грудня 2016 року наказом ( розпорядження) ПАТ « Українська залізниця» №2229/ос від 30 листопада 2016 року прийнята на роботу на посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління аудиту та контролю регіональної філії « Південна залізниця» Департаменту аудиту та контролю, за переведенням з регіональної філії « Південна залізниця» ( т. 1 а.с. 13).
Відповідно до наказу ( розпорядження) про переведення на іншу роботу №2141/0с від 30 серпня 2017 року, ОСОБА_1 переведено на постійну роботу з 30 серпня 2017 року на посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії « Південна залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, за переведенням з регіональної філії « Південна залізниця» ( т. 1 а.с. 37).
Згідно з копією витягу з наказу №Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року « Про запровадження режиму простою», відповідно до Статуту АТ « Українська залізниця» та Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 « Про введення воєнного стану в Україні», встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників апарату управління АТ « Укрзалізниця» відповідно до додатка 1, зокрема і для старшого ревізора ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року ( т. 1 а.с. 14-15).
Відповідно до копії Акту простою від 24 лютого 2022 року, з 24 лютого 2022 року зупинена робота структурних підрозділів апарату управління АТ « Українська залізниця», які не виконують критично важливі задачі ( т. 1 а.с.16).
Згідно з копією наказу АТ « Українська залізниця» №Ц-42/12-В від 24 березня 2022 року, внесено зміни до наказу АТ « Укрзалізниця» від 24 лютого 2022 року №Ц-42/6-В, а саме: внесено зміни до додатку 1, встановлено період простою для старшого ревізора ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року - 28 лютого 2022 року, 01 березня 2022 року - 31 березня 2022 року ( т. 1 а.с. 17-18).
Наказом АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року №389/ос припинено з 01 квітня 2022 року простій, введений наказом №Ц-42/6 від 24 лютого 2022 року працівнику - ОСОБА_1 - старшому ревізору відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії « Південна залізниця» , з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудового договору, зокрема з ОСОБА_1 . Призупинення дії трудових договорів не тягне за собою припинення трудових відносин ( т. 1 а.с. 19-20).
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1від 12 травня 2015 року № 389-VIII Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами першою та другою статті 1 Закону № 2136-ІХ, встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до статті 13 Закону № 2136-ІХ призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
Призупинення дії трудового договору може здійснюватися з ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.
Частиною 2 вказаного Закону передбачено, що призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов'язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім'я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.
Таким чином, Закон № 2136-ІХ надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин.
Разом з тим, як вбачається з аналізу частини 1 статті 13 Закону, таке право роботодавця не є абсолютним. Головною умовою призупинення трудового договору з працівником, є абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.
Міністерство економіки України розмістило на сайті міністерства коментар до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», зокрема і коментар до статі 13 вказаного Закону. При цьому вважають, що зв'язку з призупиненням дії трудового договору працівник звільняється від обов'язку виконувати роботу, визначену трудовим договором, а роботодавець звільняється від обов'язку забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а також виконання інших обов'язків, передбачених трудовим договором.
Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23).
За змістом статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
З копії Положення про Департамент внутрішнього аудиту та контролю AT «Укрзалізниця» (Нова редакція) вбачається, що Департамент внутрішнього аудиту та контролю є структурним підрозділом акціонерного товариства «Українська залізниця», який виконує функції підрозділу/служби внутрішнього аудиту Товариства, з метою надання незалежних, об'єктивних аудиторських послуг, спрямованих на збільшення вартості Товариства та вдосконалення його діяльності і процесів. Згідно п.4.1. вказаного Положення, обсяг діяльності Департаменту включає, але не обмежується, неупереджений аналіз, оцінку адекватності та ефективності процесів управління Товариством, ризик-менеджменту та внутрішнього контролю, а також якості виконання покладених обов'язків для досягнення цілей і завдань Товариства. За п.4.2. цього ж Положення, обсяг діяльності Департаменту включає: оцінку відповідності діяльності Товариства, дій його керівництва, працівників та контрагентів законам, положенням, стандартам, договірним зобов'язанням, а також політикам і процедурам Товариства (п.4.2.1. Положення); оцінку надійності та цілісності звітності Товариства, а також іншої інформації та засобів, що використовуються для ідентифікації, вимірювання, класифікації та відображення у звітності такої інформації (п.4.2.2.); оцінку стану збереження активів та, за необхідності, перевірку наявності таких активів, включаючи ефективність та результативність використання ресурсів (п.4.2.3.); оцінку ефективності, продуктивності та результатів діяльності і програм Товариства (п.4.2.4.); моніторинг та оцінку ефективності управління ризиками Товариства, зокрема, в частині визначення, оцінки та управління ризиками, пов'язаними із досягненням стратегічних та операційних цілей Товариства, а також виявлення потенційних фінансових втрат (п.4.2.5.); оцінку адекватності, надійності, цілісності та ефективності систем внутрішнього контролю Товариства у порівнянні з найкращими практиками (Закон Сарбейнза-Окслі) (п.4.2.6.); оцінку адекватності, надійності, цілісності та ефективності процесів корпоративного управління та інформаційних систем Товариства (п.4.2.7.); підготовку планів роботи Департаменту на підставі аналізу: раніше проведених аудитів, ключових ризиків бізнес-процесів, пропозицій від органів управління Товариства. Затверджені Наглядовою радою (Комітетом з аудиту) плани не підлягають розголошенню (п.4.2.8.); проведення позапланових аудитів на вимогу Наглядової ради (Комітету з аудиту) (п.4.2.9.); Департамент зобов'язаний позапланово виконувати завдання з аудиту ad-hoc за запитами голови правління Товариства без необгрунтованої затримки. У разі часового конфлікту, викликаного обмеженістю людських ресурсів, директор Департаменту оперативно ініціює врегулювання питання, залучивши до цього голову правління та голову Комітету з аудиту (п.4.2.10.); надання рекомендацій щодо усунення недоліків та порушень, виявлених під час аудитів у підрозділах Товариства, та покращення їх діяльності (п.4.2.11.)( т. 1 а.с. 88-96).
З копії листа вих. № АЦКС-07/59 від 07.11.2022 року вбачається, що станом на 07.11.2022 року Плани внутрішніх аудитів на 2022 рік наглядовою радою не затверджувалися ( т. 1 а.с. 112).
З копії листа вих. № ЦФЕ-7/477 від 16.09.2022 з додатком до нього вбачається, що відповідно до консолідованих фінансово-економічних показників AT «Укрзалізниця» у першому кварталі 2022 року збитки склали 2 034 230 тис, грн., що на 247,9 % більше очікуваних показників і на 121 % більше, порівняно з аналогічним періодом 2021 року( т. 1 а.с. 118-119).
АТ «Укрзалізниця» обґрунтовувало неможливість надання роботи позивачці тим, що у зв'язку з широкомасштабним вторгненням на територію України військ російської федерації 24 лютого 2022 року обсяги господарської діяльності товариства критично зменшились, можливість організувати процеси діяльності товариства. Відповідач вважає таку обставину об'єктивною та такою, що настала внаслідок обставин непереборної сили.
Сама по собі обставина зменшення замовлень послуг відповідача після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивачку, яка обіймала посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень, роботою.
Оскільки у справі не встановлено обставин неможливості надання відповідачем ОСОБА_1 роботи у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а позивачці - її виконувати, тому суд дійшов висновку про те, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним.
Верховний Суд у своїх постановах: від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22 (провадження № 61-735св23), від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23), від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22 (провадження № 61-17848св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 464/2944/23 (провадження № 61-13092св23) неодноразово висловлював свою позицію щодо обов'язку суду з'ясовувати, а відповідача - довести, неможливість надання та виконання такої роботи.
Призупиняючи дію трудового договору з позивачем на підставі статті 13 Закону № 2136-ІХ, відповідач виходив з критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталась у зв'язку з втратою через військову агресію Російської Федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами) воєнного стану, що вбачається із самого наказу.
Як встановлено під час розгляду справи та не заперечувалось представником відповідача, АТ «Укрзалізниця» з дня введення воєнного стану ні на день не призупиняло свою роботу. Поряд з цим, представник відповідача зазначав, що позивач абсолютно не мав можливості виконувати свої функціональні обов'язки, з огляду на те, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України плани внутрішніх аудитів на 2022 рік затверджені не були.
Згідно п. 1.1. Положення про Департамент внутрішнього аудиту та контролю, затвердженого рішенням наглядової ради АТ «Укрзалізниця» від 7-9 жовтня 2020 року, Департамент внутрішнього аудиту та контролю є структурним підрозділом «акціонерного товариства «Українська залізниця» та підпорядковується наглядовій раді (комітету з аудиту) Товариства. Департамент виконує функції підрозділу/служби внутрішнього аудиту Товариства (п.1.2 Положення про Департамент). Ціллю Департаменту є надання незалежних, об'єктивних аудиторських послуг, спрямованих на збільшення вартості Товариства та вдосконалення його діяльності і процесів( п. 2.1.). Отже, Департамент внутрішнього аудиту та контролю надає аудиторські послуги згідно затверджених наглядовою радою (комітетом з аудиту) планів внутрішніх аудитів.
Проте, сама по собі обставина не затвердження наглядовою радою товариства планів аудиту не є беззаперечним доказом неможливості відповідача забезпечити позивачку роботою, оскільки в даному випадку повністю залежить від волевиявлення роботодавця.
Знищення частини майна підприємства, зниження обсягів господарської діяльності, військова агресія проти України, на які посилається відповідач, не є обставинами, які однозначно та абсолютно виключають можливість надання та виконання роботи, що відповідно до вимог статті 13 Закону № 2136-ІХ є підставою для призупинення дії трудового договору.
Окрім цього, відповідач не вказує, яким чином вказані обставини унеможливили проведення внутрішнього аудиту діяльності товариства та у зв'язку із цим забезпечення позивача роботою, враховуючи ту обставину, що відповідач свою роботу не припиняв. Як зазаначено відповідачем у відзиві, АТ « Укрзалізниця» має стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Від початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України евакуювала понад 4 мл. Людей та транспортувала більш як 3 00 тис. тонн гуманітарної допомоги. Також, перевезено до України та з України більше 200 іноземних делегацій.
Крім того, твердження представника відповідача про те, що AT «Укрзалізниця» не мало можливості перевести позивачку на іншу роботу, оскільки у відповідності до пункту 8.3 Положення про Департамент працівники департаменту не можуть залучатися іншими структурними підрозділами Товариства для виконання їх завдань та доручень, не відповідає дійсності, оскільки вказаний пункт Положення про Департамент встановлює заборону залучення аудиторів іншими структурними підрозділами, а не заборону переведення працівника департаменту аудиту на іншу посаду.
Відповідач зазначає, що Розпорядженням № ЦКРУ-21/9 від 17 січня 2018 року визначено перелік населених пунктів, які встановлено як місця постійної роботи працівників управління внутрішнього аудиту та контролю регіональних філій Департаменту внутрішнього аудиту та контролю. Відповідно до додатку 4 до вказаного розпорядження, місцем розташування робочого місця старшого ревізора відділу внутрішнього аудиту управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця» (а отже робочим місцем ОСОБА_1 є місто Харків, вулиця Євгена Котляра, 7).Відповідно до наказу № 309 Харківська міська територіальна громада належала: з 24 лютого 2022 року до 15 вересня 2022 року - до території активних бойових дій; з 15 вересня 2022 року - до територій можливих бойових дій.
При цьому, відповідачем не доведено з посиланням на достатні належні та допустимі докази того, що в нього була відсутня можливість продовження застосування простою, переведення позивачки на іншу роботу чи залучення її до роботи за дистанційною формою організації праці, застосування іншого механізму встановлення скороченої тривалості робочого часу.
Падіння доходів внаслідок зменшення обсягу вантажних перевезень також не свідчить про неможливість відповідача забезпечити позивачку роботою.
Про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору можуть свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Представником відповідача не було надано суду заперечень чи доказів того, що позивачка не могла виконувати свої посадові обов'язки чи певну їх частину дистанційно.
Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права. Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.
Також, судом встановлено, що відповідно до відповіді профгрупорга Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ « Укрзалізниця» на адвокатський запит ОСОБА_2 , до нього надходили в телефонному режимі, звернення працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ « Укрзалізниця», зокрема ОСОБА_1 щодо поновлення дії трудових договорів укладених ними з АТ « Укрзалізниця», які було призупинено у квітні - травні 2022 року, а у разі неможливості - повернути працівників у режим простою. На підставі цього він звернувся до Голови профспілкового комітету апарату Укрзалізниці ( т. 1 а.с. 211-212).
Відповідно до відповіді голови первинної профспілкової організації апарату Укрзалізниці від 19 січня 2024 року на адвокатський запит ОСОБА_2 , профспілка зврнулась з листом від 10 серпня 2022 року до Державної служби України з питань праці, з проханням надання правової оцінки діяльності керівництва АТ « Укрзалізниця» щодо наказів про призупинення з усіма працівниками Департаменту дії трудових договорів ( т. 1 а.с. 215-216).
Крім того, до голови правління АТ « Укрзалізниця» було колективне звернення працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, зокрема ставились питання: відновлення роботи Департаменту проведення внутрішніх аудитів, фінансово - господарської та комерційної діяльності підрозділів Товариства, внутрішнього фінансового контролю та виключення працівників Департаменту з додатків до наказів від 01 квітня 2022 року №389/ос, від 04 травня 2022 року №483/ос щодо призупинення дії трудових договорів та вивести їх у режим роботи ( т. 1 а.с. 218).
Колектив Департаменту внутрішнього аудиту та контролю звертався також до голови Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України, з проханням звернутись до Державної служби з питань праці, щодо: припинення порушення прав працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ « Укрзалізниця», скасування наказів про призупинення дії трудових договорів від 01 квітня 2022 року №389/ос та від 04 травня 2022 року №483/ос, поновлення дії трудових договорів з працівниками Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ « Укрзалізниця» з дати їх неправомірного припинення, виплати роботодавцем на користь працівників належних сум заробітних плат за період дії наказів від 01 квітня 2022 року №389/ос та від 04 травня 2022 року №483/ос по дату поновлення дії трудових договорів ( т. 1 а.с. 229-233).
На даний лист було надано відповідь, що Товариство втратило можливість надавати працівникам Департаменту роботу та виконання ними такої роботи внаслідок військової агресії проти України, тому з працівниками було призупинено дію трудових договорів. Відновлення трудового договору є можливим і в період дії воєнного стану , якщо будуть наявні процеси, функції і завдання для виконання, ща надасть змогу забезпечити роботою працівників Департаменту ( т. 1 а.с. 235 -236).
Також первинна профспілкова організація апарату Укрзалізниці зверталась з листами від 25 травня 2022 року та 08 липня 2022 року до голови правління АТ « Укрзалізниця», в яких просила переглянути ршення щодо призупинення трудових договорів з працівниками Департаменту, знайти інші виважені рішення, які зможуть зберегти висококваліфікованих спеціалістів ( фахівців), які мають значний професійний досвід на залізничному транспорті за різними напрямками діяльності Товариства, оскільки працівники Департаменту залишаються без заробітної плати, основиних засобів життєдіяльності своїх сімей ( т. 1 а.с. 220- 222).
Згідно з відповіддю Державної служби України з питань праці від 16 серпня 2022 року, Державною службою з питань праці вживаються заходи щодо затвердження відповідної форми припису про скасування наказу (розпорядження) про призупинення дії трудового договору або про усунення порушення законодавства про працю іншим шляхом ( т. 1 а.с. 226).
Також судом було досліджено роздруківку інформації з офіційного сайту AT «Укрзалізниця» « Підсумки роботи залізничного транспорту https://www.uz.gov.ua/, копію Регламенту організації та проведення внутрішнього аудиту та контролю в ПАТ «Укрзалізниця», введеного в дію наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 26 червня 2018 року № 401, роздруківку з веб-сайту Національного інституту стратегічних досліджень публікація «Підсумки роботи залізничного транспорту України у 2022 році», роздруковану з веб-сайту Президента України публікацію, копію листа № ЦКМ-13/2842 від 04 серпня 2023 року, копію листа від 27 квітня 2022 року № ЦВА-18/136.
Отже, особисто позивач не була ініціатором призупинення трудового договору із відповідачем, не зверталась до відповідача з питанням про те, що вона не може виконувати роботу через збройну агресію і тому слід призупинити із нею дію трудового договору, навпаки, разом з іншими працівниками Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, зверталась до різних органів з проханням вирішити питання щодо поновлення трудових договорів. Відповідне рішення про призупинення дії трудового договору ініціював та прийняв роботодавець.
З огляду на вищенаведене суд вважає, що твердження відповідача про відсутність можливості надавати роботу позивачці є безпідставними та необґрунтованими.
Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.
Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Крім того, в листі директора управління персоналом та соціальної політики та директора Департаменту оплати праці та мотивації персоналу у відповідь на звернення голови Первинної профспілкової організації апарату Укрзалізниці, зазначено, що введення Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ воєнного стану в Україні , вплинуло на обсяги фінансових надходжень від залізничних перевезень і на можливість надання та виконання роботи. В зазначених умовах Товариством було вжито жорстких заходів щодо скорочення видатків, зокрема й витрат на персонал. У зв'язку з цим з працівниками Департаменту внутрішнього аудиту та контролю було призупинено дію трудових договорів. Відновлення дії трудового договору є можливим і в період дії воєнного стану, якщо будуть наявні процес, функції і завдання для виконанння, що надасть змогу забезпечити роботою працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю. Суд вважає, що даний лист не підтверджує існування абсолютної неможливості роботодавця надати роботу, а працівнику її виконувати.
Таким чином, судом встановлено, що призупинення дії трудового договору з позивачкою не мало законних підстав, оскільки, з врахуванням наданих доказів, обставин неможливості відповідача у зв'язку звійськовою агресією проти України надати позивачу роботу відповідно до її кваліфікації та досвіду роботи, а позивача - її виконувати, в цій справі не встановлено.
Оцінивши в сукупності надані сторонами докази, оцінивши доводи позивача на обґрунтування позову, доводи відповідача щодо заперечення проти позову, враховуючи специфіку діяльності відповідача, а також функціональні обов'язки позивача, суд вважає, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість наказу АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року №389/ос в частині, що стосується старшого ревізору відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю Коломієць Л.В. про призупинення дії трудового договору. Зокрема не доведено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором (посадовою інструкцією). Тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довеститі обставини, на які вона посилається як напідставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із матеріалів справи з'ясовано, що АТ «Укрзалізниця» своєї діяльності не припиняла, як станом на час початку збройної агресії російської федерації проти України, так і станом на час винесення оскаржуваного наказу установа працювала, та продовжує працювати.
Отже, відповідачем не було надано доказів на підтвердження існування, передбачених статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» підстав для тимчасового призупинення дії трудового договору, а саме неможливість надати позивачу роботу в товаристві.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що наказ АТ «Укрзалізниця» №389/ос від 01 квітня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 необхідно визнати протиправним та скасувати.
Щодо стягнення середнього заробітку.
Щодо позовної вимоги зобов'язати АТ «Українська залізниця» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату, як оплату за час вимушеного прогулу, судом встановлено наступне.
Згідно з ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
У КЗпП України відсутня норма права, яка б у даній ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.
Про можливість застосувати положення частин першої, другої статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема у вже згаданих постановах у справах № 161/7449/22, № 161/8196/22, № 465/3919/22, № 464/2944/23.
Відповідно до ч.1,2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України"Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
У трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю через винні дії (бездіяльність) роботодавця.
Враховуючи те, що судом встановлено, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати та отримувати заробітну плату, обґрунтованим буде покласти на відповідача обов'язок відшкодувати їй середню заробітну плату за час її перебування у фактичному вимушеному прогулі, а доводи представника відповідача про те, що такий обов'язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, в даному випадку безпідставні. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22.
Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.
Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
Згідно п. 1 розділу 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до п. 2 розділу 2 вказаного вище Порядку у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Відповідно до п. 3 розділу 3 вказаного вище Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Відповідно до п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.
17 жовтня 2023 року АТ « Українська залізниця» направило ОСОБА_1 пропозицію, якою останню повідомлено про скорочення посади, яку вона обіймає, а також попереджено про можливе вивільнення з роботи відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. У зв'язку із скороченням посади, яку вона обіймає, запропоновано іншу роботі або іншу ваканту посаду на її вибір з переліку ( т. 1 а.с. 23).
Відповідно до наказу (Розпорядження) №2364/ос від 13 грудня 2023 року ОСОБА_1 з 18 грудня 2023 року була звільнена з посади у відповідності до п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату.
З урахуванням того, що у березні 2022 року позивачка не працювала, тому у розрахунку середньої заробітної плати повинна враховуватися заробітна плата за січень 2022 року. Розрахунковий період повинен бути за січень - лютий 2022 року.
З розрахунку заробітної плати старшого ревізора ОСОБА_1 за січень 2022 року, заробітна плата, що враховується для розрахунку середньої зарплати, за січень 2022 року складала 6 804,92 грн.: оплата почасовиків (код 4) - 4 063,16 грн., надбавка за вислугу років (код 086) - 1 625,26 грн., премія нарахована у січні 2022 року за листопад 2021 року - 1116,50 грн.
Для розрахунку середньоденної заробітної плати сума заробітної плати (що повинна враховуватися для розрахунку середньої зарплати) за січень і лютий 2022 року у розмірі 20956,65 грн. поділяється на фактичну кількість відпрацьованих робочих днів за цей час (18 днів): розмір середньоденної заробітної плати становить 1164,26 грн. При розрахунку суми відшкодування за вимушений прогул за період з 01 квітня 2022 року по 18 грудня 2023 року множиться середньоденна заробітна плата у розмірі 1164,26 грн. на кількість робочих днів у зазначеному періоді - 447 днів, добуток складає 520 424,22 грн.
Враховуючи , що позивач з 18 грудня 2023 року звільнена із займаної посади з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня призупинення дії трудового договору, тобто з 01 квітня 2022 року , до дня звільнення позивача з посади, тобто до 18 грудня 2023 року, у розмірі 520 424,22 грн., з розрахунку 11 164,26 грн. х 447 робочих днів, з урахуванням обов'язкових податків та зборів.
Відповідач не надав суду власний розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також щодо розміру середньоденної заробітної плати, оскільки представник у відзиві на позов та у своєму запереченні зазначив, що в цілому заперечує наявність можливості нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу у випадку скасування наказу про призупинення дії трудового договору.
Посилання представника відповідача на відсутність підстав для застосування ч. 2 статті 235 КЗпП України з посиланням на постанови Верховного Суду у справі № 460/2675/18 та №466/1680/21, оскільки позивачів не було незаконно звільнено або переведено на іншу роботу є безпідставними, оскільки у вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку про незастосування положень статті 235 КЗпП України, оскільки позивачі не виконували трудові обов'язки за власними переконанням, які обумовлені незгодою із переведенням на іншу посаду, отже позивачі могли виконувати роботу, в той час, як в межах цієї справи мова йде про призупинення трудового договору, а не переведення на іншу (нижчу) посаду, що виключає можливість працівника взагалі виконувати трудові обов'язки та не залежить від її переконань чи бажань.
Крім того, у своєму відзиві представник відповідача зазначив, що період часу з 01 квітня 2022 року не можна вважати вимушеним прогулом, оскільки якби з позивачкою не було призупинено дію трудового договору, вона б всеодно не працювала, а перебувала б у простої і отримувала дві третини встановленого їй посадового окладу, а не середній заробіток. Тобто, якби з позивачкою не було призупинено дію трудового договору, вона б отримувала заробітну плату, хоч і в меншому розмірі, та мала б засоби для нормального існування.
Щодо строку звернення до суду з позовом.
Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду з відповідним позовом у трудових спорах застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у своєму рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
У своєму відзиві і в судовому засіданні представник відповідача неодноразово зазначив, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Дослідивши дане питання, суд зазначає наступне.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» 2352-IX від 01 липня 2022 року, яким, серед іншого, підпунктом 18 пункту 1 розділу І вказаного Закону було внесено зміни до ст. 233 КЗпП України.
Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Водночас статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Та, крім іншого, в ній зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. А також вказано, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частиною першою ст. 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Проте Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» 2352-IX від 01 липня 2022 року гарантоване Конституцією України право на заробітну плату, право заробляти собі на життя працею, було обмежене у захисті судом строком в три місяці.
В умовах перманентного неотримання заробітної плати, працівник опиняється у край несправедливому положенні, коли після спливу трьох місяців неотримання заробітної плати, її виплата стає залежною лише від доброї волі роботодавця і вказане право працівника вже не може бути захищене судом.
Крім того, в законодавстві України наявне визначення строку позовної давності, так відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦПК України).
Тобто, гарантоване Конституцією України право на заробітну плату, право заробляти собі на життя працею, обмежене у захисті судом строком в три місяці, в той час, коли захист всіх інших цивільних прав судом обмежено загальним строком у три роки. Також вбачається несправедливим, коли право працівника вимагати сплату заробітної плати у суді обмежене три місячним строком, в той час коли у його кредиторів є право протягом трьох років вимагати у працівника сплату його цивільних боргів, зокрема сплату комунальних платежів.
Більш того, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений Цивільним кодексом України, було зупинено на строк дії такого стану (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України), в той час коли гарантоване Конституцією України право на заробітну плату, право заробляти собі на життя працею, продовжує бути обмежене у захисті судом строком в три місяці. Що, крім іншого, ставить найманого працівника у нерівні умови з тими громадянами, які заробляють собі на життя шляхом укладення цивільно-правових договорів. Оскільки у разі порушення умов таких договорів, зокрема у разі не сплати іншою стороною договору грошових коштів за виконані послуги та роботи, такі громадяни мають в умовах воєнного стану майже необмежене строком право звертатися до суду за захистом своїх порушених прав. А найманий працівник своєю чергою має пильно стежити за дотриманням тримісячного строку, щоб захистити свої трудові права, зокрема отримання заробітної плати.
Також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» 2352-IX від 01 липня 2022 року було суттєво обмежене, передбачене ч. 1 ст. 234 КЗпП України, право суду поновлювати пропущений працівником тримісячний строк для звернення до суду з вказаним позовом.
Відповідно до ч. 6 ст. 10 ЦПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Оскільки частиною 4 статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а частиною 1 статті 55 встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, суд дійшов висновку про те, що положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» 2352-IX від 01 липня 2022 року суперечать Конституції України.
Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі 1-18/2013, щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України , зазначив: Конституційне право громадянина на працю реалізується, зокрема, шляхом укладання трудового договору. Положенням частини першої статті 21 Кодексу встановлено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін, та виплачувати працівникові заробітну плату. Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці“ від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон), який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата“. Конституційний Суд України виходить з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Відповідно до частини першої статті 3, частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі тих, що виникли із трудових відносин. Працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (частина друга статті 2 Кодексу). На думку Конституційного Суду України, спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012). Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Конституційний Суд України виходить з того, що при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини другої статті 233 Кодексу підлягає застосуванню у випадках пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов'язане з фактом нарахування чи ненарахування роботодавцем спірних виплат. Отже, на підставі системного аналізу наведених положень чинного законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців. В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Також, щодо посилання відповідача, що позивачу було відомо про призупинення дії трудового договору ще у квітні 2022 року, оскільки вона зверталась з даним питанням до профспілки, суд зазаначає наступне.
Оцінюючи надані документа, а саме: лист головного бухгалтера АТ « Укразалізниця», що ОСОБА_1 за квітень та травень 2022 року під час закриття розрахунку заробітної плати в автоматизованому режимі засобами облікової системи АСБО « Фобос» передавались на її особисту електронну пошту для отримання електронних листків по заробітний платі, лист директора Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики, що навесні 2022 року ознайомлення з наказами про призупинення дії трудових договорів здійснювалось усіма доступними на той час способами оповіщення, ознайомлення працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ « Укрзалізниця» проводилось альтернативними способами з використанням особистих засобів електронних комунікацій, в тому числі - шляхом здійснення телефонних дзвінків, суд зазначає, що вони не підтверджують, що ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом №380/ос від 01 квітня 2022 року .
При цьому в матеріалах справи наявний супровідний лист АТ « Українська залізниця» №ЦЦУП-12/365 від 04 вересня 2023 року, яким на запит адвоката Якімова Л., у зв'язку з наданням ним правової допомоги ОСОБА_1 , направлено зокрема, витяг з наказу від 01 квітня 2022 року №389/ос з витягом з додатку, довідку щодо розміру середньої заробітної плати ОСОБА_1 від 29 серпня 2023 року. Разом з цим у листі вказано, що інформування ОСОБА_1 про призупинення дії трудового договору відбулось відповідно до вимог частини другої статті 13 Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції, що діяла на момент видання наказу від 01 квітня 2022 року №389/ос, проте надати докази, що підтверджують факт ознайомлення ОСОБА_1 із зазначеним наказом не вбачається за можливе ( т. 1 а.с. 25).
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строк звернення з даним позовом до суду.
Водночас суд зазначає, що на даний час на розгляді в Конституційному Суді України перебуває подання Верховного Суду щодо конституційності підпункту 18 пункту 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» 2352-IX від 01 липня 2022 року, оскільки вирішення питання про конституційність цього положення належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
За приписами ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін; докази подаються сторонами; збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (стаття 4 ЦПК України).
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
В п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи позивача та відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1,3 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача АТ «Укрзалізниця» на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2754,68 грн., що включає судовий збір за вимогу майнового характеру (1 073,60 грн.) та немайнового характеру (1 073,60 грн.) за ставками на 2023 рік.
Керуючись ст. ст. 43, 44, 55 Конституції України, ст. 235 Кодексу Законів про працю України, ст. 13 Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» , ст. 5, 10, 12, 13, 76- 83, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272-273, 354, Цивільного процесуального кодексу України,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заробітної плати - завдовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ АТ « Українська залізниця» №389/ос від 01 квітня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору зі старшим ревізором відділу контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю Коломієць Людмилою Василівною.
Стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 520 424 (п'ятсот двадцять тисяч чотириста двадцять чотири ) гривни 22 копійки .
Стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( РНОКПП НОМЕР_1 ), проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» ( ЄДРПОУ 40075815) місце знаходження:: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5.
Повний текст рішенні виготовлено 24 лютого 2025 року