24 лютого 2025 року
м. Київ
справа №260/2288/24
адміністративне провадження № К/990/48433/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу керівника Закарпатської обласної прокуратури Ковальчука Анатолія Дмитровича на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Закарпатської обласної прокуратури, в якому просив стягнути із Закарпатської обласної прокуратури на його користь 480 438 грн середнього заробітку за час затримки/невиконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.07.2017 у справі № 807/2383/15 за період з 21.07.2017 по день фактичного поновлення на посаді.
Рішенням від 04.07.2024 Закарпатського окружного адміністративного суду, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2024 позовну заяву ОСОБА_1 та стягнуто з Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.07.2017 у справі № 807/2383/15 за період з 22.07.2017 по 04.07.2024 (включно) в сумі 507 273,48 грн.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, керівник Закарпатської обласної прокуратури Ковальчук А.Д. звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 02.12.2024 касаційну скаргу керівника Закарпатської обласної прокуратури Ковальчука Анатолія Дмитровича на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі №260/2288/24 повернуто.
16 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшла повторна касаційна скарга керівника Закарпатської обласної прокуратури Ковальчука Анатолія Дмитровича на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі №260/2288/24.
Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2025 касаційну скаргу залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 330 КАС України. В ухвалі Верховного суду від 22.01.2025 про залишення касаційної скарги без руху скаржнику вже вказувалося, що ця справа розглянута судами попередніх інстанцій за правилами загального позовного провадження. Отже, у цьому випадку скаржник має навести обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 22.01.2025) доставлена в Електронний кабінет керівника Закарпатської обласної прокуратури Ковальчука Анатолія Дмитровича 22.01.2025 о 22 год 31 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
04.02.2025 від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
В уточненій касаційній скарзі скаржник повторно визначає підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. В обґрунтування підстав відкриття касаційного оскарження скаржник зазначає, що судові рішення у цій справі підлягають скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а саме помилковим тлумаченням:
- статей 235, 236 КЗпП України у взаємозв?язку зі статтями 21, 24, 29, 30, 94 цього кодексу (щодо констатації того, що працівник не може бути допущений до роботи без видання уповноваженою особою відповідного наказу, необхідною умовою (підставою) для видання якого слугує письмова заява працівника);
- статті 44, 371-373 КАС України (щодо добросовісного користування працівником наданими законом правами, зокрема вчинення ним необхідних дій, спрямованих на примусове виконання належним органом судового рішення про поновлення на посаді);
- пункту 1 частини першої статті 3, пункту 1 частини першої 1 статті 25 Закону України «Про запобігання корупції», частини другої статті 18 Закону України «Про прокуратуру», статей 6, 7, 10 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (стосовно виключення можливості особи одночасно обіймати посаду прокурора та займатися адвокатською діяльністю);
- та у зв?язку з неврахування судами при ухваленні рішень висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 06.12.2018 у справі № 465/4679/16, 14.04.2021 у справі № 826/9606/17, 23.06.2015 у справі № 2a-3138/10, 29.01.2020 у справі № 820/2894/16, 27.06.2019 у справі № 821/1678/16, 21.03.2018 у справі № 243/2748/16-ц, 16.02.2018 у справі № 807/2713/13-а, 31.07.2019 у справі № 813/593/17, 25.09.2019 у справі № 813/4668/16, 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а, 19.12.2019 у справі № 2a-7683/12/1370, 05.02.2020 у справі № 815/1676/18, 05.03.2020 у справі № 280/360/19, 26.11.2020 у справі № 500/2501/19, 19.04.2021 у справі № 826/11861/17, 11.06.2020 у справі № 816/1895/18, 24.06.2021 у справі № 640/15058/19, 21.10.2021 у справі № 640/19103/19.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в ухвалі Верховного Суду від 22.01.2025 про залишення касаційної скарги без руху скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні уточненої касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справі № 465/4679/16 предмет спору пов'язаний із поновленням на роботі, скасуванням наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України.
У справі № 826/9606/17 позовні вимоги стосувалися скасування рішення Ради адвокатів України від 13.06.2016 № 166 «Про затвердження роз'яснення з питань направлення на стажування та видачі за результатами його проходження свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю особам, стосовно яких існують обставини несумісності» в частині роз'яснень «Щодо складання присяги адвоката України та отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю особою, стосовно якої існують обставини несумісності»; визнання протиправними дії Ради адвокатів Київської області щодо відмови у прийнятті присяги адвоката та щодо відмови у видачі позивачам свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; зобов'язання Ради адвокатів Київської області прийняти присягу адвоката та видати свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Натомість у цій справі спірним є питання виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України.
Отже, підстави, предмет позову та нормативне регулювання справ № 465/4679/16, № 826/9606/17 є відмінними від тих, що маємо у цій справі.
Крім того, Суд зауважує, що у постанові Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 816/1895/18 викладено висновок, що стаття 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
Поруч з цим, у справі № 243/2748/16-ц Верховний Суд зазначав, що враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. Щобільше у цій справі позивач звернувся до суду із позовом до Слов'янського психоневрологічного інтернату, в якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 16.11.2011- 01.04.2016 у розмірі 71 471,27 грн без урахування податку та інших обов'язкових платежів у зв'язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі.
Також, дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 23.06.2015 у справі № 2а-3138/10, встановлено, що за наслідками касаційного перегляду цю справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції, тобто остаточного рішення судом касаційної інстанції у наведеній скаржником справі не приймалося.
Водночас суди попередніх інстанцій застосували наступні постанови, на незастосуванні яких наголошує скаржник. Так, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2024 та рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 ґрунтуються на постановах Верховного Суду від 16.02.2018 у справі № 807/2713/13-а, 27.06.2019 у справі № 821/1678/16, 31.07.2019 у справі № 813/593/17, 25.09.2019 у справі № 813/4668/16, 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а, 19.12.2019 у справі № 2а-7683/12/1370, 05.02.2020 у справі № 815/1676/18, 05.03.2020 у справі № 280/360/19, 26.11.2020 у справі № 500/2501/19, 19.04.2021 у справі № 826/11861/17, 24.06.2021 у справі № 640/15058/19, 21.10.2021 у справі № 640/19103/19.
Щодо посилань скаржника на подібність у справах №120/12110/23 та №260/8573/23, слід зазначити, що у справі №120/12110/23 Верховний суд у постанові від 14.11.2024 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишив без задоволення, виходячи з того, що Офіс Генерального прокурора не виконав покладений на нього законодавством обов'язок щодо негайного і добровільного виконання рішення про поновлення ОСОБА_3 на роботі, у зв'язку із чим саме він є належним відповідачем, який має відповідати за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Отже, у справах з подібними правовідносинами уже сформовано висновки Верховного суду.
Таким чином суди попередніх інстанцій застосували ці постанови при ухваленні рішень, однак скаржник не вказує на неповне чи не правильне їх застосування,
Тому наведені скаржником постанови ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду є безпідставними.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновком суду першої інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 22.01.2024 про залишення касаційної скарги без руху в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу керівника Закарпатської обласної прокуратури Ковальчука Анатолія Дмитровича на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк В.М. Соколов