24 лютого 2025 рокусправа № 380/25476/24
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення щодо відмови у звільненні з мотивів, викладених у листі від 19.11.2024 року №173/173/107/939/пс;
зобов'язати видати наказ (накази), яким звільнити з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 2 підпункту "г" частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В обґрунтування позову зазначає, що враховуючи те, що для осіб з ІІ групою інвалідності необхідність догляду визначається індивідуально залежно від стану здоров'я та можливості самообслуговування, висновок ЛКК є допустимим доказом на підтвердження обставин щодо потреби особи з інвалідністю ІІ групи у постійному догляді. Стверджує, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не надав оцінки доданому до рапорту висновку ЛКК, обмежившись позицією, що потребу у постійному догляді можуть підтверджувати лише медичні висновки МСЕК.
Відповідач у відзиві вказав, що органом, який правомірно на передбачених законодавством України підставах може надавати висновок про потребу особі, яка досягла повноліття, в постійному сторонньому догляді є медико-соціальні експертні комісії. Зазначає, що у акті огляду медико-соціальної комісії № 38663 від 22.11.2023 року, яка видана Львівським обласним Центром МСЕК ОСОБА_2 (мати позивача), 1951 р.н., комісією не було зазначено, що вона потребує постійного стороннього догляду, а у графі Висновок про умови та характер праці записано - праця за фахом без тривалої ходьби, що може свідчити про можливість ОСОБА_2 до самообслуговування, а отже і відсутності потреби у постійному сторонньому догляді.
Ухвалою суду від 25.12.2024 року відкрито спрощене позовне провадження.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, судом встановлено такі обставини.
Позивач 15.10.2024 звернувся із рапортом щодо звільнення його з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу другого підпункту "г" ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
У листі від 19.11.2024 відповідач зазначив, що підстав для звільнення немає. Також зазначено, що у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №386663 від 22.11.2023, яка видана Львівським обласним Центром МСЕК, ОСОБА_2 у графі група інвалідності зазначено «Друга», у графі висновок про умови та характер праці зазначено «Праця за фахом без тривалої ходи»; документів, які визначають необхідність здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, відсутні.
Змістом спірних правовідносин є відмова у звільненні з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ч.2 ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (з наступними змінами та доповненнями; далі - Закон №2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із ч.2 ст.2 Закону №2232 проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (ч.6 ст.2 Закону №2232).
Як передбачено частиною чотирнадцятою цієї ж норми виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з абзацом тринадцятим ч.1 ст.1 Закону України «Про оборону України» №1933-XII від 06.12.1991 року (з наступними змінами та доповненнями), особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
17.03.2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.
Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-ІХ.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й на час розгляду даної справи.
Підстави для звільнення військової служби визначні у ст.26 Закону №2232.
Відповідно до підп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232).
Особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років (абзац шостий Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 (з наступними змінами та доповненнями; далі - Постанова №413).
З матеріалами справи підтверджується, що мати позивача ОСОБА_2 є особою з другою групою інвалідності.
Окрім того, відповідно до медичного висновку лікарсько-консультативної комісії про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, який також наявний у матеріалах справи ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
При цьому, твердження відповідача про те, що лише МСЕК має право визначити потребу особи у постійному догляді, нагляді або допомозі, спростовуються п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232 та Постановою №413, які передбачають, що вказаний висновок можуть надавати також лікарсько-консультативні комісії закладу охорони здоров'я.
Більше того, ОСОБА_2 у своїй заяві від 09.10.2024 року зазначила, що позивач є її єдиною дитиною. Інших дітей, окрім нього, вона не має, а тому не має інших працездатних осіб, котрі зобов'язані її утримувати.
Крім того, матеріали справи підтверджують, що у ОСОБА_2 відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, окрім позивача, що сторонами також не заперечується.
При цьому, на переконання суду, надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір'ю з інвалідністю IІ групи та відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення його батька, які б могли здійснювати такий догляд.
Як наслідок, суд дійшов висновку, що позивач у даному випадку відповідає усім вимогам, передбаченим підп.«г» п.2 ч.4, п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232, для звільнення його із військової служби, що, зокрема, підтверджується зазначеними вище документами.
З огляду на викладене, суд вважає, що відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби не відповідає критерію правомірності, передбаченому п.1 і п.3 ч.2 ст.2 КАС України.
Відтак, позов у цій частині підлягає задоволенню.
Як наслідок, підлягають задоволенню позовні вимоги щодо спонукання до вчинення дій.
Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі підлягають стягненню на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, КАС України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 викладену у листі від 19.11.2024 року №173/173/107/939/пс у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) звільнити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович