18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
14 лютого 2025 року Справа № 925/1312/24
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
секретар судового засідання - Ільченко Л.В.,
за участі представників сторін:
від позивача - Дубова М.Л. - фінансовий директор,
Міщенко С.В. - адвокат,
від відповідача - Коновал Р.П. - особисто,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом приватного підприємства “Базис-А», м. Черкаси
до фізичної особи-підприємця Коновала Романа Петровича,
м. Черкаси
про стягнення 40 339 грн. 63 коп.
До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулось приватне підприємство “Базис-А» до фізичної особи-підприємця Коновала Романа Петровича про 47 761 грн. 64 коп., а саме: 3 229 грн. 58 коп. - орендної плати, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору суборенди №1 від 04 вересня 2014 року, зі змінами та 44 532 грн. 06 коп. - неустойки нарахованої на підставі ч.2 ст.785 ЦК України, у зв'язку з несвоєчасним поверненням майна після закінчення строку дії договору суборенди.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 28 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Розгляд справи по суті призначено на 11 год. 00 хв. 26 листопада 2024 року.
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 26 листопада 2024 року, суд визнав явку відповідача в наступне судове засідання обов'язковою та відклав розгляд справи по суті на 10 год. 30 хв. 08 січня 2025 року.
Однак, судове засідання призначене на 10 год. 30 хв. 08 січня 2025 року не відбулося, у зв'язку з оголошенням на території Черкаської області в цей час повітряної тривоги.
Ухвалою суду від 08 січня 20255 року розгляд справи по суті призначено на 10 год. 30 хв. 29 січня 2025 року.
В судовому засіданні, яке відбулося 29 січня 2025 року суд оголосив перерву до 11 год. 00 хв. 14 лютого 2025 року.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити повністю.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві та зазначав, що внаслідок укладення ним 17.02.2022 року договору оренди за №2207 з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях того самого майна, що перебувало в суборенді, відбулося поєднання управненої та зобов'язаної сторони щодо виконання обов'язку з повернення майна із суборенди.
Отже, з урахуванням даної обставини, відповідач вказує, що у нього не було умислу на ухилення від свого обов'язку з повернення майна.
Також відповідач стверджує, що вказана обставина фактично унеможливила складання акта повернення майна із суборенди.
Не направлення позивачу акта про повернення майна із суборенди не зумовило настання для нього негативних наслідків, оскільки з моменту укладення договору оренди між відповідачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях право позивача на користування майном на праві оренди було припинене.
Відповідач вказує на недобросовісну та суперечливу поведінку позивача з урахуванням обставин справи №925/1448/22.
Так, у червні 2022 року відповідачем було отримано претензію позивача щодо сплати суборендної плати за договором суборенди.
Зі змісту претензії та доданих до неї документів вбачається, що позивач після припинення договірних відносин з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях за договором оренди від 29.04.2011 №1062 продовжував вимагати від відповідача сплати суборендної плати за договором суборенди.
Також відповідач вказував, що позивачем проведено розрахунок неустойки з порушенням умов договору суборенди, положень Податкового кодексу України та без врахування правових висновків Верховного Суду, що у сукупності призвело до значного завищення суми неустойки, яку просить стягнути позивач.
Крім того, при проведенні розрахунку неустойки позивачем не було враховано сплачений відповідачем завдаток.
Отже, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
У відповіді на відзив позивач зазначав, що ст. 20 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що орендар наділяється правом користування майном на строк, визначений договором оренди, але не раніше підписання акта приймання-передачі відповідного майна.
Тобто, до підписання акта приймання-передачі майна за договором оренди від 17.02.2022 року за №2207 відповідач не набув статусу орендаря, тому, як наслідок, використовував майно як суборендар за іншим договором.
Відповідач замовчує той факт, що акт - приймання передачі державного майна по договору №2207 від 17.02.2022 року з ним як орендарем було підписано лише у березні 2023 року та відповідно і орендна плата почала нараховуватись саме з цієї дати.
Відповідачем не було вжито жодних заходів для повернення майна з суборенди та складання такого акту повернення майна з суборенди, що передбачає необхідність огляду приміщення, оцінку його технічного стану після суборенди, перевірку наявності несанкціонованих приладів опалення, кондиціонування, водопостачання тощо.
Тобто, маючи достовірну інформацію, що він є переможцем аукціону та орендарем майна згідно укладеного договору оренди, на якого покладається обов'язок сплати орендної плати, - відповідач не вжив жодних заходів для повернення майна з суборенди та отримання в подальшому його в оренду згідно акту приймання-передачі, як це передбачено Законом України “Про оренду державного та комунального майна» та Порядком передачі в оренду державного та комунального майна.
Відповідач в період з 17.02.2022 року і до моменту підписання акта приймання-передачі по договору №2207 від 17.02.2024 року, ухилявся як від сплати орендної плати, так і від сплати суборендної плати за попереднім договором, фактично безкоштовно користуючись державним майном за оренду якого у цей період кошти сплачувало саме ПП “Базис -А».
Твердження відповідача, що частина орендної плати, яка перераховувалась орендарем безпосередньо до державного бюджету України не може бути врахована при розрахунку неустойки - суперечить Закону України “Про оренду державного та комунального майна», оскільки сума орендної плати за оренду державного майна, згідно норм вказаного Закону частково підлягає перерахуванню орендарем на рахунок балансоутримувача та частково до державного бюджету України та умовам договору суборенди, п.п.10.11. п.10 якого передбачено, що якщо суборендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, суборендодавець має право вимагати від суборендаря сплати неустойки у розмірі подвійної суборендної плати за користування майном за час прострочення.
Твердження відповідача про сплату ним завдатку позивачу та неврахування останнім цієї суми,- не відповідає даним первинних документів та бухгалтерському обліку позивача та документально не підтверджено відповідачем.
При цьому, здійснивши контррозрахунок неустойки до договору суборенди, відповідач фактично погодився з правомірністю її нарахування позивачем, проте допустив методологічні помилки.
Водночас ПП “Базис-А» погодилося з доводами відповідача про те, що сума неустойки не є об'єктом оподаткування ПДВ, тому з відповідача належить стягнути неустойку в сумі 37 110,05 грн., без ПДВ 7 422,01грн.
У зв?язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 3 229 грн. 58 коп. боргу зі сплати суборендної плати та 37 110 грн. 05 коп. неустойки, а у частині вимог про стягнення з відповідача 7 422 грн. 01 коп. неустойки позов залишити без розгляду.
Судом враховано, що відповідно до п.2. ч.2 ст. 46 ГПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Отже, у своїй письмовій заяві по суті справи позивач до початку першого судового засідання фактично зменшив розмір своїх позовних вимог.
Оскільки заява про зменшення позовних вимог відповідає вимогам ст. 46 ГПК України, суд вважає за необхідне відповідну заяву прийняти до розгляду.
У зв'язку з чим позов розглядається судом з урахуванням зменшених позовних вимог.
У своїх запереченнях відповідач зазначав, що у разі якщо позивач вважає, що його право порушене, то він повинен був звернутися до суду з вимогою про стягнення неустойки лише в тій частині суборендної плати, що могла б належати йому на підставі умов договору.
Отже, заявлена позивачем вимога щодо стягнення неустойки, для розрахунку якої взято частину суборендної плати, яка підлягала б сплаті до державного бюджету, суперечить частині першій статті 16 Цивільного кодексу України та частині другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України та правовим висновкам Верховного Суду, що, зокрема, викладені у постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №910/17599/19.
При цьому, сума нарахованої позивачем неустойки перевищує розмір стягнутої з нього неустойки за договором оренди від 29.04.2011 №1062 у справі №925/1448/22.
В судовому засіданні, яке відбулося 14 лютого 2025 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1312/24.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного:
Судом встановлено, що 29 квітня 2011 року між приватним підприємством “Базис-А» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області було уклало договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №1062 зі змінами, які були внесені:
- договором про внесення змін до договору оренди від 29.04.2011 №1062
індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №2 від 07 серпня 2014 року;
- договором №3 від 25 травня 2017 року про внесення змін до договору оренди майна, що належить до державної власності від 29.04.2011 №1062;
- договором про внесення змін до договору оренди від 29.04.2011 №1062
індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №4 від 17 грудня 2018 року;
- договором про внесення змін до договору оренди від 29.04.2011 №1062
індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №5 від 22 травня 2020 року.
Згідно умов якого приватне підприємство “Базис-А», як орендар, отримало в оренду (строкове платне користування), з правом передачі в суборенду, - нерухоме майно, що належить до державної власності - одноповерхову цегляну будівлю магазину (літ.С-1. С1-1), площею 125,20 кв. м, розміщене за адресою: вул. Надпільна, 218, м. Черкаси.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01 липня 2022 року зі справи №925/113/22 за позовом приватного підприємства “Базис-А» до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про визнання договору продовженим у позові відмовлено повністю.
Постановою суду апеляційної інстанції від 15 листопада 2022 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Під час розгляду даної справи судом було встановлено, що наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України від 28.12.2021 р. № 1061-0 через відсутність учасників аукціону вирішено вважати вказаний аукціон на продовження договору оренди № 1062 від 29.04.2011 р. таким, за результатами якого об'єкт не було передано в оренду. Разом із цим прийнято рішення про припинення договору оренди № 1062 від 29.04.2011 р. із приватним підприємством “Базис-А» з дати визначення аукціону таким, що не відбувся, тобто з 23.12.2021 р.
Листом Регіонального відділення Фонду державного майна України від 29.12.2021 р. № 50-12.01-4666 позивача було повідомлено про прийняття орендодавцем рішення про припинення зазначеного договору оренди у зв'язку з тим, що чинний орендар не взяв участь в аукціоні на продовження терміну дії цього договору, а також про обов'язок позивача повернути орендоване майно.
21.01.2022 р. відбувся наступний аукціон з передачі в оренду орендованого позивачем нерухомого майна, за результатами якого переможцем було визнано фізичну особу-підприємця Коновала Романа Петровича.
У відповідності до п. 151 Порядку №483, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 р., передбачено, що якщо переможцем став інший учасник аукціону, договір з чинним орендарем припиняється у зв'язку із закінченням строку, на який його укладено. При цьому якщо строк дії договору оренди з чинним орендарем закінчився, такий договір вважається продовженим до моменту укладення договору з переможцем аукціону або до моменту настання випадку, передбаченого пунктом 152 цього Порядку (визнання аукціону на продовження договору оренди таким, що не відбувся).
За умовами п. п. 10.9 - 10.12 договору, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу. Майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами та балансоутримувачем акту приймання-передавання. Якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки в розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.
Суд апеляційної інстанції вказав, що доводи скаржника про те, що він продовжує користуватись майном та сплачує орендні платежі відповідачу, що на його думку свідчить про продовження дії укладеного договору, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки сама по собі сплата оренди плати за виставленими рахунками відповідачем не свідчить про належне продовження сторонами договору оренди на новий строк, оскільки між сторонами не укладено з приводу цього письмової додаткової угоди, як вимагається п. 10.3 договору.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що переможцем нового аукціону є фізична особа-підприємець Коновал Р.П., з яким 17.02.2022 р. було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2207.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 22 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2023 року зі справи №925/1448/22, позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з приватного підприємства “Базис-А» на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях 31803,67 грн. неустойки за період з 17 02.2022 року по 30.11.2022 року та 2481 грн. судового збору.
В решті позовних вимог відмовлено.
Під час розгляду справи №925/1448/22 суд, з урахуванням обставин встановлених під час розгляду справи №925/113/22, встановив, що орендні правовідносини за договором оренди припинилися 17 лютого 2022 року.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили (правовий висновок колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду в ухвалі від 26 березня 2019 року у справі № 910/13862/15).
Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
З преамбули статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 “Совтрансавто-Холдінг проти України», а також рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 “Брумареску проти Румунії» вбачається, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Приватне підприємство “Базис-А» стверджує, що не могло своєчасно повернути орендоване майно Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях після 17 лютого 2022 року та сплатило неустойку орендодавцю, оскільки частина цього майна після закінчення договору суборенди не була своєчасно повернута відповідачем позивачу.
Саме з цього приводу і виник даний спір.
Судом встановлено, що 04 вересня 2014 року між приватним підприємством “Базис-А» (суборендодавець) та фізичною особою-підприємцем Коновалом Романом Петровичем (суборендар) було укладено договір суборенди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності (до договору оренди від 29 квітня 2011 року №1062) за №1.
Згідно п. 1.1. вищевказаного договору суборендодавець зобов?язався передати, а суборендар - прийняти в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - частину одноповерхової цегляної будівлі магазину літ. С1 - С1, площею 68 кв.м, розміщене за адресою: вул. Надпільна (Ільїна), 218 м. Черкаси, що обліковується на балансі Концерну “Військторгсервіс» (балансоутримувач) та передане в оренду Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області (орендодавець) за договором оренди від 29 квітня 2011 року №1062.
Майно передається в суборенду з метою розміщення торговельного об'єкту з продажу непродовольчих товарів (п. 1.2. договору суборенди).
Згідно п. 3.1., п. 3.3. договору сторони погодили, що суборенда плата, яку має сплачувати на користь позивача відповідач становить за липень 2014 року, як базовий місяць - 1020,16 грн. Суборендна плата за перший місяць суборенди - жовтень 2014 року визначається суборендарем самостійно шляхом корегування суборендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за серпень, вересень, жовтень 2014 року, а суборендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції на наступний місяць.
Пунктом 9.1. договору суборенди було визначено, що цей договір укладається строком на 1 рік, що діє з 01 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року включно.
Відповідно до п. 9.5. договору суборенди сторони погодили, що чинність цього договору, зокрема, припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
При цьому, згідно п. 9.6. договору суборенди, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається суборендарем суборендодавцю.
У свою чергу, в п. 9.8. договору суборенди сторони погодили, що у разі, якщо суборендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, суборендодавець має право вимагати від суборендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.
На підставі акта прийому-передачі приміщень від 01 жовтня 2014 року, суборендодавець передав, а суборендар прийняв в строкове платне користування майно - частину одноповерхової цегляної будівлі магазину літ. С1-1, С-1 площею 68 кв.м, розміщену за адресою: вул. Надпільна, 218.
Протягом 2015-2020 років до договору суборенди від 04 вересня 2014 року сторони внесли ряд змін.
Укладаючи додаткові угоди сторони допустили цілий ряд описок.
Даний факт сторони визнали, і з цього питання між сторонами спору не існує.
Зокрема:
- згідно договору №1 від 20 жовтня 2015 року (а.с.33) про внесення змін до договору від 04.09.2014 (сторонами було допущено описку у даті основного договору, та помилково вказано 2015 рік) сторони, внісши зміни в п.9.1. договору суборенди від 04.09.2014 р., погодили, що цей договір діє по 30 вересня 2016 року включно;
- договором №2 від 25 травня 2017 року (а.с.33 на звороті - 34) про внесення змін до договору суборенди від 04.09.2014 (сторонами знову було допущено описку у даті основного договору) сторони внесли зміни в п. 9.1. договору суборенди від 04.09.2014 р. та погодили, що цей договір діє по 26 квітня 2018 року включно; Відповідно до ст. 631 ЦК України сторони домовилися, що погодження пунктів 1.1. та 3.1. цього договору розповсюджуються на відносини між ними, що виникли до його укладення і діють з 25 травня 2017 року;
- договором №3 від 27 квітня 2018 року (а.с.35 на звороті) про внесення змін до договору суборенди від 04.09.2014 (сторонами знову було допущено описку у даті основного договору) сторони внесли зміни в п. 9.1. договору суборенди від 04.09.2014 р., та погодили, що цей договір діє по 26 квітня 2019 року включно;
- договором №4 від 11 квітня 2019 року (а.с.36) про внесення змін до договору суборенди від 04.09.2014 (сторонами знову було допущено описку у даті основного договору) сторони внесли зміни в п.9.1. договору суборенди від 04.09.2014 р., та погодили, що цей договір діє по 23 квітня 2020 року включно;
Договором №5 від 22 травня 2020 року (а.с.38-40) про внесення змін до договору суборенди від 04.09.2014 (сторонами знову було допущено описку у даті основного договору) сторони виклали договір суборенди у новій редакції.
Зокрема сторони погодили (п.п. 1.1. - 1.2. п.1 “Предмет договору суборенди»), що ПП “Базис-А», як суборендодавець передало, а ФОП Коновал Р.П., як суборендар прийняв в строкове платне користування майно - частину одноповерхової цегляної будівлі магазину (літ. С-1. С1-1) площею 68 кв.м, розміщене за адресою: вул. Надпільна, 218, м. Черкаси, що перебуває на балансі Черкаської філії Концерну “Військторгсервіс» (балансоутримувач) та передане в оренду Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській Чернігівській областях (орендодавець) за договором оренди від 29 квітня 2011 року №1062.
Майно передається в суборенду з метою розміщення торговельного об'єкту з продажу непродовольчих товарів.
Згідно з пунктом 3.1. договору суборендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку квітень 2020 року - 1 497,89 грн. Розмір суборендної плати за травень 2020 року встановлюється шляхом коригування суборендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за травень 2020 року.
Різниця між нарахованою суборендою платою та тією її частиною, що не перевищує орендної плати за майно, яке передається в суборенду, погоджується з орендодавцем і перераховується суборендодавцем до державного бюджету
Відповідно до п.п.5.9. договору суборенди суборендар взяв на себе зобов'язання у разі припинення або розірвання договору повернути суборендоване майно в належному стані.
Згідно п.10.1. договору суборенди цей договір укладено строком на 1 (один) рік, що діє із 25 квітні 2020 року до 24 квітня 2021 року включно.
При цьому, згідно п.10.4. договору суборенди сторони погодили, що суборендар, який належним чином виконував свої обов'язки за цим договором, має право продовжити його на новий строк відповідно до вимог цього договору. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця цей договір уважається продовженим на той самий строк (але, що не перевищує терміну дії договору оренди від 29.04.2011 року №1062) і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються договором про внесення змін до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п.10.10. договору суборенди майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання - передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання - передавання про повернення майна покладається на суборендаря та суборендодавця.
Водночас сторони у п.п.10.11. договору суборенди погодили, що якщо суборендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, суборендодавець має право вимагати від суборендаря сплати неустойки у розмірі подвійної суборендної плати за користування майном за час прострочення.
Відповідно до ст. 774 ЦК України строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.
Враховуючи обставини встановлені судами під час розгляду справ №925/113/22, №925/1448/22 стосовно того, що договір оренди з приватним підприємством “Базис-А» діяв до 17.02.2022 року, то слід дійти висновку, що договір суборенди також діяв до 17.02.2022 року.
Водночас, з 17.02.2022 року між відповідачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за №2207.
Позивач стверджує, що фактично відповідачу майно в оренду за договором №2207 було передано лише в березні 2023 року.
Дані доводи відповідач не спростував. Водночас, акту приймання-передачі майна матеріали справи не містять.
Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Статтею 782 ЦК України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плачу за найм речі протягом трьох місяців підряд.
У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст.785 ЦК України).
Згідно ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Матеріали справи не містять підписаного між сторонами договору суборенди відповідного акту про повернення майна після закінчення дії договору.
За правилами ч.2 ст. 785 ЦК України у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору.
Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Вказані правові висновки міститься в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
Враховуючи дату припинення договору оренди №1062 від 29 квітня 2011 року, а також розмір суборендної плати, що підлягав сплаті саме позивачу за період: з 17 лютого по 30 листопада 2022 року, а також враховуючи наведений відповідачем контррозрахунок (а.с. 109-110) розмір неустойки за несвоєчасне повернення майна за договором суборенди становить 31 363 грн. 16 коп.
При цьому суд погоджується з доводами відповідача про те, що до складу неустойки не включається податок на додану вартість, який би мав сплачуватись орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Отже, з відповідача підлягає стягненню 31 363 грн. 16 коп. неустойки, а в решті вимог про стягнення неустойки слід відмовити.
Також як зазначалося вище, позивачем заявлено вимогу про стягнення 3 229 грн. 58 коп. - орендної плати, а саме: 2043,30 борг за січень 2022 року та за лютий 2022 року - 1 186,28 грн.
Доводи відповідача про сплату останнім боргу у формі завдатку в сумі 4493,67 грн. суд відхиляє, оскільки матеріали справи не містять відповідних належних та допустимих докази такої сплати.
Розрахунок боргу зі сплати орендної плати відповідач не спростував.
Отже, з відповідача підлягає стягненню 3 229 грн. 58 коп. - боргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного повернення орендованого майна після припинення договору суборенди.
Доводи відповідача стосовно того, що внаслідок укладення ним 17.02.2022 року договору оренди за №2207 з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях того самого майна, що перебувало в суборенді, відбулося поєднання управненої та зобов'язаної сторони щодо виконання обов'язку з повернення майна із суборенди суд відхиляє, оскільки сторони в цих договорах, зокрема орендодавці, є різними особами.
Отже, зобов'язання відповідача як суборендаря з негайного повернення майна позивачу після закінчення договору суборенди не припинилося поєднанням управненої та зобов'язаної сторони по цьому договору внаслідок укладання іншого договору оренди з іншою особою - з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.
Навпаки, підписати акт приймання-передачі майна з регіональним відділенням Фонду відповідач мав можливість, з правової точки зору, лише після підписання акту та повернення майна позивачу, а позивачем відповідно регіональному відділенню Фонду після закінчення строку дії попереднього договору оренди та суборенди.
За таких обставин позов в цій частині є достатньо обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Коновала Романа Петровича, АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь приватного підприємства “Базис-А», вул. Замковий узвіз, 26, м. Черкаси, ідентифікаційний код 37239440 - 3 229 грн. 58 коп. боргу, 31 363 грн. 16 коп. - неустойки та 2 596 грн. 51 коп. судового збору.
3. В решті вимог - в позові відмовити.
Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 24 лютого 2025 року.
Суддя А.В.Васянович