65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"24" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5548/24
Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/5548/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ ЛОГІСТИКА"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ 2020"
про відшкодування збитків у сумі 225 768,55 грн,
20.12.2024 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "ДСВ ЛОГІСТИКА" до ТОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ 2020", в якій воно просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 225 768,55 грн збитків та 3 386,53 грн витрат по сплаті судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору транспортного перевезення вантажів територією України від 28.10.2021 №LT-017158 (далі - Договір) в частині реєстрації податкових накладних, що завдало позивачу збитків у вигляді втраченого податкового кредиту.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 24.12.2024 прийняв позовну заяву ТОВ "ДСВ ЛОГІСТИКА" до розгляду та ухвалив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У встановлений судом строк, відповідач не скористався наданим статтею 165 ГПК України правом та відзив на позовну заяву не подав, як і не надав жодних доказів у справі, тоді як суд вчинив передбачені процесуальними приписами дії з повідомлення відповідного учасника справи про її розгляд.
Так, 25.12.2024 суд надіслав ухвалу про відкриття провадження у цій справі відповідачу рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (№0610217929175) на адресу: 65069, м.Одеса, вул. Дунаєвського, буд.1; код ЄДРПОУ 43447573. Однак відправлення повернулось до суду із зазначенням, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Також Господарський суд Одеської області 06.01.2025 опублікував на своєму офіційному вебсайті оголошення про розгляд справи №9146/5548/24 в порядку спрощеного позовного провадження (https://od.arbitr.gov.ua/sud5017/gromadyanam/call/1731710/).
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (№1028282 від 13.01.2025), у ТОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ 2020" (код ЄДРПОУ 43447573) відсутня офіційна електронна адреса, також відповідач електронний кабінет в системі ЄСІТС не зареєстрував.
Господарський суд звертає увагу, на положення ч. 6 ст. 6 ГПК України, відповідно до якої адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Разом з тим, з метою забезпечення відповідачу належних процесуальних гарантій та повної реалізації належних йому процесуальних прав Господарський суд Одеської області 13.01.2025 здійснив телефонограму за номером телефону +380674846419 (номер зазначено у ЄДРСР), якою повідомив відповідача - ТОВ "ТК 2020" про розгляд справи №916/4956/24 в порядку спрощеного позовного провадження та звернув увагу на необхідність виконання вимог ухвали про відкриття провадження у справі, надання відзиву на позовну заяву з підтверджуючими документами та пояснень по суті спору. Крім того, представнику відповідача, роз'яснено право на ознайомлення з матеріалами справи.
Також ухвалу про відкриття провадження у зазначеній справі суд офіційно оприлюднив у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua.
З огляду вказаного суд дійшов висновку, що відповідачу надано право бути обізнаним про прийняті у цій справі рішення та можливість реалізувати право на участь у судовому процесі у передбаченому процесуальним законом порядку.
Водночас відповідач у встановлений судом строк своїм процесуальним правом подання відзиву на позов не скористався, у зв'язку із чим суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 Господарсько процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
28.10.2021 між ТОВ "ДСВ ЛОГІСТИКА" та ТОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ 2020" укладений договір транспортного перевезення вантажів територією України № LT-017158, відповідно до умов якого перевізник зобов'язався забезпечити доставку вантажів автомобільним транспортом по території України у відповідності з умовами, узгодженими сторонами в заявках до цього договору.
На виконання умов означеного договору та укладеної між сторонами заявки на перевезення вантажу від 03.11.2021 № 1 до Договору, відповідач надав позивачу послуги з перевезення вантажу (устаткування для обробки соняшнику) за маршрутом: порт Чорноморськ (Іллічівськ) - Хмельницька обл., Старосинявський р-н, с. Адампіль, вул. Старокостянтинівське шосе, 2.
Позивач прийняв надані відповідачем послуги за договором, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) від 14.12.2021 № 1,2,3 та актом надання послуг від 28.12.2021 № 5, які підписані сторонами Договору.
Згідно із цим актом загальна вартість послуг склала - 1 354 611,28 грн з ПДВ.
Позивач здійснив оплату наданих відповідачем послуг в повному обсязі, на підтвердження чого надав суду платіжну інструкцію від 26.11.2021 № 29593 на суму 400 099,28 грн з ПДВ; платіжну інструкцію від 20.12.2021 № 30851 на суму 477 149,00 грн з ПДВ; платіжну інструкцію від 05.01.2022 № 31476 на суму 477 363,00 грн з ПДВ.
Однак, як зазначає позивач, усупереч вимог ст. ст. 187, 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) відповідач не склав та не зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних (надалі - ЄРПН) податкові накладні, чим позбавив позивача права на віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в загальному розмірі 225 768,55 грн та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання, чим завдав позивачу збитки на вказану суму.
На підтвердження факту не реєстрації відповідачем податкових накладних у період 01.11.2021-10.12.2024 позивач надав суду оборотно-сальдову відомість по рахунку 644 (податковий кредит) та роздруківку з електронного кабінету платника податків позивача у Державній податковій службі.
07.11.2024 позивач надіслав відповідачу претензію № 0247 від 06.11.2024 про відшкодування збитків. Проте претензія 06.12.2024 була повернута позивачу у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання.
Крім того, позивач зазначає, що у телефонній розмові відповідач повідомив, що реєструвати податкові накладні не буде.
Позивач наполягає, що протиправний характер поведінки ТОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ 2020" полягає у порушенні податкового законодавства України в частині обов'язку скласти податкові накладні в порядку та строки, визначені законодавством України.
Збитками у цьому випадку є сума податкового кредиту у розмірі ПДВ, сплаченого відповідачу за надані відповідно до договору послуги перевезень, що виникли внаслідок протиправної поведінки (бездіяльності) відповідача.
У такий спосіб ТОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ 2020" позбавило ТОВ "ДСВ ЛОГІСТИКА" права на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ за господарськими операціями у сумі - 225 768,55 грн.
У зв'язку з наведеним позивач звернувся до суду для захисту своїх прав та інтересів із цим позовом.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов таких висновків.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів є відшкодування збитків.
За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За змістом ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов'язок доказування покладається на сторони. Докази повинні бути належними та допустимими (ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України).
При заявлені вимог про стягнення збитків позивач має довести факт порушення відповідачем зобов'язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв'язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг.
За умовами п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За п. 198.5. ст. 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації.
Згідно з п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної / розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.
Відповідно до п. 201.1. статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
У постанові Верховного Суду від 1 березня 2023 року у справі № 925/556/21 Велика Палата зазначила:
" 8.23. З викладеного вище Велика Палата доходить висновку, що з 1 січня 2015 року ПК України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.
8.24. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.
8.25. У зв'язку із цим Велика Палата Верховного Суду нагадує, що в пункті 25 постанови від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 вона вже звертала увагу на те, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов'язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (див. також постанову об'єднаної палати КГС ВС від 03.08.2018 у справі № 917/877/17).
8.26. Ураховуючи викладене, Велика Палата доходить висновку, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів/послуг, який з 1 січня 2015 року за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем в публічно-правових відносинах з державою обов'язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, адже із цим пов'язується виникнення у покупця права на віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту.
Водночас покупець не є стороною публічно-правових відносин між продавцем і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. До моменту виникнення права на включення суми ПДВ за операцію з придбання товарів / послуг до складу податкового кредиту взаємодія держави і покупця зводиться лише до можливості покупця подати на продавця скаргу, що в силу пункту 201.10 статті 201 ПК України зумовлює лише обов'язок контролюючого органу провести документальну перевірку продавця, спонукати виконати який покупець не може.
Як наслідок, такий покупець також не може вимагати від держави відшкодування збитків, спричинених невиконанням контролюючим органом обов'язку з проведення перевірки, оскільки цей обов'язок контролюючий орган має не перед покупцем і його невиконання не вважається таким, що порушує якесь конкретне право платника податків.
8.27. Оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем означеного вище майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.
Якщо перешкодою для вчинення продавцем дій, необхідних для реєстрації податкової накладної у ЄРПН, було незаконне рішення, дія чи бездіяльність контролюючого органу, то держава може бути притягнута до відповідальності перед постачальником за спричинену цим шкоду, зокрема, в результаті притягнення продавця до відповідальності його контрагентом".
Відповідач, не зважаючи на здійснені господарські операції у вигляді надання послуг перевезення позивачу на підставі договору від 28.10.2021 та отримання коштів за надані послуги, безпідставно не склав податкові накладні для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Із наведеного вбачається, що відповідач, з порушенням вимог пункту 201.10 ст.201 ПК України, не зареєстрував податкові накладні, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 225 768,55 грн, яка фактично є збитками позивача.
З огляду на викладені обставини та нормативно-правове обґрунтування, у цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на цю суму.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За таких обставин та правового регулювання господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ ЛОГІСТИКА" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ 2020" про відшкодування збитків у сумі 225 768,55 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ 2020" (65069, м.Одеса, вул. Дунаєвського, буд.1; код ЄДРПОУ 43447573) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСВ ЛОГІСТИКА" (03134, м. Київ, вул. Дзюби Івана, буд. 7-Д; код ЄДРПОУ 38857571) збитки у вигляді втраченого податкового кредиту в сумі - 225 768 (двісті двадцять п'ять тисяч сімсот шістдесят вісім) грн 55 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 3 386 (три тисячі триста вісімдесят шість) грн 53 коп.
Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Рішення складено і підписано 24 лютого 2025 р.
Суддя Т.І. Демченко