Житомирський апеляційний суд
Справа №279/5923/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/339/25
Категорія ч. 4 ст. 186 КК України Доповідач ОСОБА_2
17 лютого 2025 року колегія суддів Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря: ОСОБА_5
обвинуваченого: ОСОБА_6
захисника: ОСОБА_7
прокурора: ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12024060490000456 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 , заступника керівника Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08 листопада 2024 року, яким засуджено
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Камишня Миргородського району Полтавської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
- за ч.4 ст.186 КК України та призначено йому покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі.
На підставі ч.1ст.71 КК України за сукупністю вироків шляхом частково складання призначеного покарання та покарання за вироком Коростенського міськрайонного суду від 02 жовтня 2024 року остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років 1 (один) місяць.
Запобіжний захід залишено попередній - тримання під вартою в межах двомісячного строку не пізніше ніж до 07. 01.2025 року.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з часу затримання - 22 липня 2024 року.
Арешт на мобільний телефон марки " Samsung", синього кольору з чотирма камерами, в чохлі червоного кольору та золотий ланцюжок довжиною близько 71 см. у виді заборони розпоряджатися вказаним майном, накладений ухвалою слідчого судді Коростенського міськрайонного суду 26 липня 2024 року (справа 279/4677/24), а також на хрестик із жовтого металу, який належить потерпілій ОСОБА_10 та мобільний телефон марки Hokia чорного кольору в якому активовані сім-карти НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 - скасовано.
Питання про речові докази вирішено згідно до ст. 100 КПК України і у цій частині вирок у апеляційному порядку не оскаржується.
Як встановив суд, ОСОБА_6 22 липня 2024 року близько 17 год. 20 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння , на території узбережжя річки Уж неподалік будинку за адресою Житомирська область, місто Коростень, вул. Набережна 52-А, помітив ОСОБА_10 , яка відпочивала на вказаній території та мала при собі майно у вигляді мобільного телефону та ювелірних прикрас.
Маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, у період військового стану, ОСОБА_6 , діючи з корисливих мотивів, пересвідчившись у тому, що потерпіла відволіклась, несподівано для ОСОБА_10 підбіг та ставши обличчям навпроти останньої, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, вирвав з рук ОСОБА_10 мобільний телефон марки " Samsung М32", вартістю 3252 грн. 23 коп., в якому знаходилась сім-карта ПРАТ "Київстар НОМЕР_3, вартістю 50 гривень, після чого рукою з шиї потерпілої ОСОБА_10 шляхом ривка, зірвав її золотий ланцюжок вагою 24,5 гр., 585 проби вартістю 80071 грн.47 коп., та заподіяв потерпілій ОСОБА_10 тілесних ушкоджень у вигляді синця по правій боковій та правій передньо-боковій поверхні шиї, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров'я .
В подальшому ОСОБА_6 утримуючи вказане майно при собі, місце вчинення злочину покинув та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_10 майнової шкоди на загальну суму 83373 грн. 70 коп.
Своїми умисними діями, які виразилися у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненого в умовах воєнного стану, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.186 КК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 не оспорює доведеності вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, фактичних обставин справи, а просить призначити більш м'яке покарання, а саме покарання із застосуванням положень ст.69 або 75 КК України.
Обвинувачений вказує, що суд не взяв до уваги обставини, що пом'якшують його покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Крім того, думка потерпілої, що вона немає претензій до обвинуваченого, залишена поза увагою суду.
В апеляційній скарзі прокурор не оспорює доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, фактичних обставин справи, а просить змінити вирок у зв'язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.
Просить вирок суду змінити, виключити вказівку про ст.71 КК України. На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового зарахування покарання за вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02.10.2024 року остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді 7 років 1 місяця позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін.
Стверджує, що ОСОБА_6 раніше засуджений вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02.10.2024 року за ч. 2 ст. 263, ст. 71 КК України до 3 років 1 місяця позбавлення волі.
Кримінальне правопорушення, за яке ОСОБА_6 засуджений вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08.11.2024 року, вчинено 22.07.2024 року тобто до постановлення попереднього вироку.
На переконання сторони обвинувачення, застосування положень ч. 1 ст. 71 КК України у вироку Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08.11.2024 щодо ОСОБА_6 є безпідставним, оскільки у даному випадку остаточне покарання обвинуваченому мало бути призначеним на підставі та в порядку ч. 4 ст. 70 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинувачуваного, які підтримали доводи апеляційної скарги обвинуваченого, щодо задоволення скарги прокурора заперечували, думку прокурора, який апеляційну скаргу сторони обвинувачення підтримав та заперечив проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, перевіривши матеріали провадження, відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, а апеляційну скаргу прокурора слід задовільнити.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про фактичні обставини кримінального провадження та доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є обґрунтованими і законними та апелянтами не оспорюються. Розгляд кримінального провадження здійснювався у порядку визначеному ч. 3 ст. 349 КПК України.
Не оспорюються в апеляційних скаргах також правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч.4 ст. 186 КК України.
Покарання ОСОБА_6 за ч.4 ст. 186 України, на думку колегії суддів, призначено з дотриманням положень ст. 65 КК України.
При призначенні покарання ОСОБА_6 судом було враховано тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, обставини, що пом'якшують його покарання щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, молодий вік обвинуваченого, обставини, що обтяжують покарання, а саме рецидив злочинів, вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, характеризується посередньо, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 щодо застосування щодо нього вимог ч.1 ст.69 КК України, колегія суддів визнає їх безпідставним та зазначає наступне.
Відповідно до положень ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційні злочини, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Доводи обвинуваченого про відсутність обтяжуючих покарання обставин є безпідставними, оскільки ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.186 КК України за обтяжуючих обставин, а саме перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння відкрито заволодів майном ОСОБА_10 , яка являється особою похилого віку та рецидив злочинів.
З матеріалів справи слідує, що маючи судимість за вироком від 30.11.2024 р. за ч.1 ст. 263 КК України ОСОБА_6 вчинив новий умисний злочин 22.07.2024 р., а тому наявна обставина, яка обтяжує його покарання - рецидив злочинів.
На переконання колегії суддів підстав для застосуванням ст. 69 КК України при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 не має, а зокрема не встановлено обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
З врахуванням цих обставин колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_6 мінімальне покарання, в межах санкцією ч. 4 ст. 186 КК України, не можна розцінювати таким, що є очевидно несправедливим внаслідок його суворості.
Що стосується призначеного остаточного покарання, то колегія суддів погоджується з доводами прокурора, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч.4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК України.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Однак, суд першої інстанції визначаючи ОСОБА_6 остаточне покарання припустився помилки та неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки помилково застосував при призначенні покарання ОСОБА_6 вимоги ст.71 КК України.
Так, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 КК України за вчинення якого засуджено ОСОБА_6 оскаржуваним вироком, було вчинено ним 22 липня 2024 року до ухвалення вироку Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 жовтня 2024 року.
За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами прокурора про необхідність застосування до призначення остаточного покарання обвинуваченому ОСОБА_6 положень ч.4 ст.70 КК України та призначення йому покарання за сукупністю кримінальних правопорушень з врахуванням вироку Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 жовтня 2024 року у виді 7 років 1 місяців позбавлення волі.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити.
Вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 - змінити.
Виключити з резолютивної частини вироку посилання про застосування ч.1 ст. 71 КК України.
Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч.4 ст.186 КК України до покарання призначеного судом першої інстанції - 7 (сім) років позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень з врахуванням вироку Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 жовтня 2024 року призначити ОСОБА_6 остаточне покарання - 7 (сім) років 1 (один) місяць позбавлення волі.
В решті вирок залишити без змін.
Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до Касаційного Кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який утримується під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді: