10 лютого 2025 року
м. Київ
справа №990/314/24
адміністративне провадження №П/990/314/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Мацедонської В.Е., Соколова В.М., Уханенка С.А.,
за участю:
секретаря судового засідання Рудницького І.В.,
представника позивача: Мезенцевої Н.В.,
представника відповідача Саввіна С.С.,
представника третьої особи Демидової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника Президента України Зеленського Володимира Олександровича Саввіна Сергія Сергійовича про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2 , поданої адвокатом Мезенцовою Наталією Володимирівною, до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним та скасування указу в частині,
04 жовтня 2024 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мезенцова Наталія Володимирівна, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України Володимира Зеленського від 04 березня 2024 року № 142/2024 в частині «вважати такими, що втратили громадянство України - ОСОБА_2 , 1960 року народження, уродженця Грузії, який проживає у Харківській області».
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів для розгляду позовної заяви: суддя-доповідач Губська О.А, судді: Білак М.В., Уханенко С.А., Мацедонська В.Е., Загороднюк А.Г.
09 жовтня 2024 року ухвалою Верховного Суду позовну заяву ОСОБА_2 , подану адвокатом Мезенцовою Наталією Володимирівною, до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним та скасування указу в частині залишено без руху. Судом встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подачі до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду (з наданням відповідних доказів для поновлення цього строку).
14 жовтня 2024 року до Верховного Суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої було долучено заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з відповідними додатками.
Вказана заява мотивована тим, що текст оскаржуваного Указу не перебував у публічному доступі. Відповідно, позивач не мав жодної можливості дізнатися про його існування на дату прийняття. Оскаржуваний Указ був ухвалений 04 березня 2024 року, однак ця дата не є моментом, коли він дізнався або міг дізнатися про порушення своїх прав у зв'язку з його прийняттям. За його словами, позивач був ознайомлений із текстом Указу набагато пізніше.
Представником позивача зазначено, що позивач об'єктивно не міг дізнатися про порушення своїх прав до 01 травня 2024 року, коли зміст Указу був доведений до його відома у судовому засіданні. Наголошено, що позивача не був письмово поінформовано про припинення громадянства України в порушення вимог законодавства України.
Також у заяві зазначено, що представник позивача 25 березня 2024 року зверталася до Офісу Президента України з адвокатським запитом щодо надання копії Указу Президента України Володимира Зеленського від 04 березня 2024 року № 142/2024. За результатами розгляду запиту було надано відповідь про те, що Указ належить до інформації з обмеженим доступом і тому не може бути наданий.
Виходячи з наведеного, представник позивача стверджує, що обставини, які унеможливили ознайомлення позивача із оскаржуваним Указом, не залежали від його волі, а відтак він не міг раніше дізнатися про порушення своїх прав.
21 жовтня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження у цій справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 18 листопада 2024 року об 11 год. 30 хв.
У цій же ухвалі Верховним Судом зазначено, що на стадії відкриття провадження у справі перевірити доводи позивача не вбачається можливим. Відтак питання щодо дотримання ним установленого законом строку звернення до суду, яке потребує ретельної перевірки та вивчення матеріалів справи, буде вирішено під час розгляду справи.
18 листопада 2024 року протокольною ухвалою Верховного Суду оголошено перерву в судовому засіданні до 09 грудня 2024 року об 11 год 30 хв.
09 грудня 2024 року розгляд справи не відбувся у зв'язку з обранням головуючого судді Губської О.А. до складу Великої Палати Верховного Суду.
10 грудня 2024 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року № 1371/0/78-24 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями визначено склад колегії суддів: Загороднюк А.Г. - головуючий суддя, судді: Єресько Л.О., Уханенко С.А., Мацедонська В.Е., Соколов В.М.
12 грудня 2024 року ухвалою Верховного Суду прийнято до провадження новою колегією суддів матеріали адміністративної справи №990/314/24 (адміністративне провадження №П/990/314/24) та призначено справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 27 січня 2025 року об 10 год 00 хв.
27 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду залучено до участі у справі у статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державну міграційну службу України та призначено справу до розгляду в судовому засідання з повідомленням (викликом) учасників справи на 10 лютого 2025 року о 16 год 30 хв.
У судовому засіданні 10 лютого 2025 року Судом постановлено на обговорення клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2 у цій справі.
Так, 12 листопада 2024 року до Верховного Суду від представника Президента України Зеленського Володимира Олександровича Саввіна Сергія Сергійовича надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заявив клопотання про залишення позову ОСОБА_2 у цій справі без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Представник відповідача наполягав на тому, що позивач дізнався про стверджуване порушення своїх прав у момент повідомлення йому про факт видання Указу від 04 березня 2024 року №142/2024. При цьому неознайомлення із текстом такого Указу не позбавляло його права на звернення до суду, оскільки строк такого звернення становить шість місяців.
За доводами представника відповідача, позивач дізнався про припинення свого громадянства України 25 березня 2024 року під час його затримання співробітниками Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та Державної міграційної служби України як особи, що вчинила адміністративне правопорушення за частиною другою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення та яка відповідно до рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області підлягає примусовому видворенню з України.
Представник відповідача наголосив, що за таких обставин позивач не міг не бути поінформованим про видання оспорюваного Указу Президента. Крім того, він відмовився від отримання рішення про примусове видворення з України та від проставлення підпису у відповідній розписці.
Також представник відповідача зазначив, що ці факти визнаються позивачем у позовній заяві та підтверджені рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року, яке було залишене в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2024 року у справі № 755/5415/24. Відповідно до положень статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, такі обставини не підлягають доказуванню.
18 листопада 2024 року до Верховного Суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення щодо поважності причин для поновлення строку звернення до суду. У них представник повторив раніше висловлені доводи про поважність причин пропуску цього строку, зокрема:
відсутність офіційної публікації оскаржуваного Указу в офіційних виданнях;
неповідомлення уповноваженими органами державної влади позивача про існування оскаржуваного Указу;
те, що позивач дізнався про порушення своїх прав лише 01 травня 2024 року під час судового засідання у справі № 755/5415/24.
У відповідь на аргументи представника відповідача, представник позивача зазначив, що на момент затримання 25 березня 2024 року позивач не був обізнаний із фактом позбавлення його громадянства України. Ураховуючи систематичний характер обшуків у помешканні позивача, зокрема на підставі ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2024 року у справі № 759/5696/24, а також його повторні затримання, позивач був переконаний, що чергове затримання 25 березня 2024 року пов'язане виключно з кримінальним провадженням і жодним чином не стосується питання його громадянства.
08 січня 2025 року до Верховного Суду від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів від 06 січня 2025 року, які за доводами представника відповідача підтверджують факт ознайомлення позивача з інформацією про припинення його громадянства. Зокрема, йшлося про супровідний лист Державної міграційної служби України від 20 грудня 2024 року № 6.4-12623/2-24 із завіреними додатками до нього на 6 аркушів.
У судовому засіданні 10 лютого 2025 року Судом продовжено представнику відповідача строк для подання доказів у цій справі та залучено до матеріалів справи подані докази відповідно до клопотання представника відповідача від 06 січня 2025 року.
Щодо постановленого на обговорення клопотання сторони підтримали попередньо викладені позиції з цього питання. Представник відповідача просив клопотання про залишення позову без розгляду задовольнити. Представник позивача проти задоволення клопотання заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
Представник третьої особи клопотання підтримав, також просив його задовольнити.
Заслухавши думку учасників справи (їх представників), а також дослідивши матеріали справи в межах заявленого клопотання, Суд зазначає таке.
За приписами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
За сталою судовою практикою строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Водночас термін "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Наведене дає підстави стверджувати, що строк звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав та інтересів, й такий строк, у разі його пропуску, може бути поновлений лише з поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.
Предметом оскарження у цій справі є Указ Президента України Володимира Зеленського від 04 березня 2024 року № 142/2024, в частині визнання ОСОБА_2 , 1960 року народження, уродженця Грузії, який проживає у Харківській області, таким, що втратив громадянство України.
Відповідно до положень статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
В розумінні вимог статті 4 КАС України оскаржений Указ № 142/2024 є індивідуальним актом, щодо якого законодавство України не передбачає окремих правил доведення до відома, проте не обізнаність особи щодо якої прийнятий цей акт не відтермінує його дію.
Отже, реалізація права на судове оскарження Указу № 142/2024 має бути пов'язана в першу чергу з обізнаністю особи щодо якої прийнятий цей акт та від дати обізнаності необхідно відраховувати початок перебігу строку на його оскарження.
Оцінюючи доводи учасників щодо початку перебігу строку оскарження, Суд також бере до уваги таке.
Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (далі - Указ №503/97) закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Водночас, згідно з пунктом 7 зазначеного Указу № 503/97 акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.
Неопубліковані акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності.
Факт неоприлюднення Указу Президента України № 142/2024 в поряду, визначеному пунктом 1 Указу № 503/97 не є спірним. У зв'язку з цим у цій справі підлягає дослідженню питання доведення до відома позивача у встановленому законодавством порядку рішення про визнання його таким, що втратив громадянство України.
Процедуру подання документів для припинення громадянства України, провадження за ними та виконання прийнятих рішень з питань громадянства України відповідно до Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» є Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок №215).
Згідно з пунктом 113 Порядку №215 рішення про прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України приймає Президент України. Прийняття до громадянства України або припинення громадянства України здійснюється шляхом видання указів Президента України.
Відповідно до пункту 114 Порядку №215 рішення Президента України про прийняття особи до громадянства України або припинення громадянства України надсилається Державній міграційній службі України, Міністерству закордонних справ України та Центральній виборчій комісії. Матеріали з питань громадянства України, за якими Президентом України прийнято рішення про прийняття особи до громадянства України або припинення громадянства України, повертаються відповідним структурним підрозділом Офісу Президента України до Державної міграційної служби України та Міністерства закордонних справ України.
Відповідно до пункту 115 Порядку №215 Державна міграційна служба України надсилає повідомлення про прийняті Президентом України рішення через територіальний орган Державної міграційної служби України до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання осіб, щодо яких прийнято рішення.
Згідно з пунктом 116 Порядку №215 територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України у тижневий строк повідомляють у письмовій формі відповідну особу про прийняте Президентом України рішення.
Досліджуючи факт та спосіб доведення до відома позивача Указу Президента № 503/97 та України про визнання його таким, що втратив громадянство, з урахуванням вимог пункту 7 Указу № 503/97 і пункту 116 Порядку №215, Судом установлено таке.
На підтвердження виконання вимог зазначених норм відповідач надав копію повідомлення за вих. №6301.7-4949/63.3-24 від 19 березня 2024 року (том 1 а. с. 180), згідно з яким ГУ ДМС у Харківській області проінформувало позивача про те, що Указом Президента України від 04 березня 2024 року №142/2024 йому оформлено припинення громадянства України. У зв'язку з цим було рекомендовано з'явитися до ГУ ДМС у Харківській області для отримання довідки про припинення громадянства.
На підтвердження факту направлення цього повідомлення відповідач надав скриншоти з електронної системи документообігу ДМС, з яких убачаються відмітки про створення, погодження відповідного повідомлення, перебування його на відправці та відправлення позивачу (том 1 а.с.181, 182).
Однак, колегія суддів зазначає, що зазначені скриншоти не можуть бути визнані належним доказом фактичного відправлення кореспонденції позивачеві, оскільки матеріали справи не містять, а відповідачем та третьою особою не надано належних документальних підтверджень, зокрема відміток про прийняття відповідного відправлення об'єктом поштового зв'язку для подальшого відправлення адресатові, а також доказів його вручення позивачу.
Наданий відповідачем до матеріалів справи лист ГУ ДМС в Харківській області за вих. №6301.7-5967/63.1-24 від 05 квітня 2024 року (том 1 а.с.185), в якому мовиться про те, що відповідне повідомлення було надіслано позивачу засобами поштового зв'язку Укрпошта 20 березня 2023 року відповідно до реєстру №867 не змінює висновку про відсутність доказів фактичного надіслання повідомлення засобами поштового зв'язку. Сукупність зазначених обставин у поєднанні із запереченнями позивача про вручення йому відповідної інформації не дають суду підстав вважати, що він знав або повинен був дізнатися про видання оскаржуваного Указу ще у березні 2024 року.
Слід зазначити, що вжите у Порядку слово «повідомляють» відповідну особу про прийняте Президентом України рішення слід розуміти так, що територіальний підрозділ Державної міграційної служби України має вжити усіх можливих і достатніх заходів задля фактичної обізнаності особи із прийнятим відносно неї рішенням.
Цей висновок випливає також із принципу «належного урядування», важливість якого підкреслена Європейським судом з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року). Цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Ураховуючи, що інших доказів на підтвердження фактичного відправлення повідомлення за вих. №6301.7-4949/63.3-24 від 19 березня 2024 року відповідач і третя особа не надали, колегія суддів вважає, що посилання представників відповідача і третьої особі на те, що позивач повинен був дізнатися про прийняте рішення, ще у березні 2024 року не підтверджені належними і допустимими доказами.
Як додатковий аргумент на підтвердження обізнаності позивача із прийнятим щодо нього рішенням, відповідач зазначав, що факт видання Указу від 04 березня 2024 року №142/2024 про припинення громадянства позивача був доведений йому 25 березня 2024 року під час його затримання співробітниками Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та Державної міграційної служби України як особи, що вчинила адміністративне правопорушення за частиною другою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення та яка відповідно до рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області підлягає примусовому видворенню з України.
Відповідач вважає, що підстави затримання об'єктивно передбачали поінформування позивача про видання оспорюваного Указу Президента. На його думку, позивач не міг не бути обізнаним із відповідним рішенням у день затримання.
Оцінюючи такі доводи, колегія суддів виходить з того, що сам факт затримання позивача за порушення міграційного законодавства не є беззаперечним підтвердженням його інформування про видання Указу № 142/2024. Натомість, у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані будь-які документи, які б свідчили про те, що під час затримання позивачу було вручено відповідне письмове повідомлення, роз'яснено правові наслідки припинення громадянства або надано будь-які інші докази, що підтверджували б його обізнаність із відповідним рішенням.
Позивач, своєю чергою, заперечував свою обізнаність на момент затримання 25 березня 2024 року про факт припинення його громадянства. Він стверджував, що, враховуючи систематичний характер обшуків у його помешканні, зокрема на підставі ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2024 року у справі № 759/5696/24, а також повторні затримання, він був переконаний, що чергове затримання пов'язане виключно з кримінальним провадженням і жодним чином не стосується питання його громадянства.
Спростовуючи такі доводи позивача, відповідач посилався на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року, яке було залишене в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2024 року у справі № 755/5415/24. За його словами, ці рішення підтверджують, що позивач визнав свою обізнаність із прийнятим щодо нього рішенням про припинення громадянства під час затримання.
У межах судового розгляду справи № 755/5415/24 позивач стверджував, що до моменту затримання він не був поінформований про припинення громадянства. Проте такі твердження самі по собі не є достатніми для висновку, що саме в момент затримання він дізнався про факт припинення громадянства. Не може свідчити на користь цього висновку і посилання відповідача на те, що у день затримання позивача його представник звернувся до Офісу Президента із адвокатським запитом щодо припинення громадянства.
Водночас відповідач не надав пояснень та доказів на їх підтвердження щодо того, яким чином та в якій формі позивачеві було повідомлено про припинення його громадянства під час затримання, чи було складено відповідний акт або протокол, у якому було б зафіксовано факт доведення цього рішення до відома позивача, чи здійснювався запис цієї події у базах даних правоохоронних органів або ДМС. Відсутність зазначених доказів свідчить про те, що твердження відповідача є припущеннями, які не підтверджені належними та допустимими доказами.
З огляду на викладене колегія суддів констатує, що відповідачем не доведено факт належного повідомлення позивача про видання Указу Президента України № 142/2024 ані шляхом направлення письмового повідомлення, ані під час його затримання 25 березня 2024 року. Відсутність належних доказів у цій частині ставить під сумнів доводи відповідача та не дозволяє суду дійти обґрунтованого висновку, що позивач не міг не знати достеменно про дійсне прийняття акта індивідуальної дії - Указу № 142/2024 про втрату ним громадянства України.
Аналізуючи позиції відповідача і третьої позиції в цілому, колегія суддів виходить з того, що вони ґрунтуються здебільшого на припущеннях щодо можливої обізнаності позивача із прийнятим відносно нього рішенням Президента України. Однак, за принципом доказування в адміністративному судочинстві і частини другої статті 77 КАС України, відповідач має обов'язок довести обставини, на які він посилається, а не посилатися на наявність у нього припущень, які він вважає обґрунтованими.
Сформульоване наведеними законодавчими приписами правило належного доведення до відома особи прийнятого щодо неї рішення про припинення громадянства виключає можливість обґрунтування висновку припущеннями, оскільки це питання має бути встановлено достеменно, а суд не може вважати факт обізнаності підтвердженим виключно на основі припущень, особливо з урахуванням специфіки такого рішення.
Своєю чергою, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач доводив, що датою, коли він дізнався про порушення своїх прав внаслідок видання Указу №142/2024, є 01 травня 2024 року - дата ознайомлення з його текстом у судовому засіданні у справі № 755/5415/24. Зокрема, копію витягу з Указу було надано його представнику, адвокату Богданову О., під час цього засідання. Позивач зазначав, що копію відповідного витягу було надано ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на виконання протокольної ухвали суду у справі № 755/5415/24, яка була постановлена у зв'язку з обставинами не ознайомлення позивача зі змістом Указу. Таким чином, саме 01 травня 2024 року є датою, з якої позивач дізнався про порушення своїх прав, а до цього часу він не мав об'єктивної можливості дізнатися про порушення своїх прав.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена позивачем дата отримання копії витягу з Указу Президента України (01 травня 2024 року) не спростована відповідачем і третьою особою належними і допустимими доказами, а тому підстави для задоволення клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду відсутні.
Відповідно, колегія суддів уважає наявними підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду, адже, відсутність факту оприлюднення Указу № 142/2024 в офіційних друкованих виданнях та/або на офіційному сайті Президента України, так само відсутність належних доказів повідомлення позивача про прийняте щодо нього рішення, є об'єктивною причиною, яка, в межах цієї справи, вплинула на реальну можливість позивача звернутися до суду з позовом в межах шестимісячного строку з дня прийняття спірного Указу.
Навіть якщо припустити, що позивач був обізнаний про прийняття Указу в день його затримання 25 березня 2024 року, пропущений строк звернення до суду є незначним та складає лише 7 днів, що, з урахуванням того, що позивач в період, визначений для звернення до суду, а також на момент подання цього позову перебував у пункті тимчасового тримання осіб, що значно ускладнювало його можливість своєчасного звернення до суду, не можна оцінювати занадто критично.
Після ознайомлення зі змістом Указу № 142/2024, що відбулося 01 травня 2024 року, позивач 03 жовтня 2024 року звернувся до суду з цим позовом. З урахуванням усіх наведених обставин, наявні поважні причини пропуску строку звернення до суду, які дають підстави для його поновлення.
На підставі наведеного та керуючись статтями 122, 123, 240, 248, 256 КАС України, Суд
У задоволенні клопотання представника Президента України Зеленського Володимира Олександровича Саввіна Сергія Сергійовича про залишення позову без розгляду у справі №990/314/24 відмовити.
Визнати причини пропуску ОСОБА_2 строку звернення до суду з цим позовом поважними.
Поновити ОСОБА_2 строк звернення до суду з цим позовом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Повний текст ухвали виготовлено та підписано - 17 лютого 2025 року.
Головуючий суддя А.Г. Загороднюк
Суддя Л.О. Єресько
Суддя В.Е. Мацедонська
Суддя В.М. Соколов
Суддя С.А. Уханенко