21 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 260/1195/24 пров. № А/857/9723/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року про повернення позовної заяви, прийняту суддею Рейті С.І. в м. Ужгороді, у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
01.03.2024 ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - В/Ч, відповідач) про визнання дій і рішення командира В/Ч про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності і позбавлення його додаткової винагороди і грошового забезпечення - протиправними; скасування наказу командира В/Ч від 10.06.2022 № 67 в частині проведення щодо військовослужбовця ОСОБА_1 службового розслідування та накладення дисциплінарного стягнення у вигляді «Догани» і позбавлення додаткової грошової винагороди - скасувати; зобов'язання поновити виплату додаткової грошової винагороди з дня видання оскаржуваного наказу від 10.06.2022 № 67.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 позовна заява була залишена без руху у зв'язку з невідповідністю останньої вимогам КАС України в частині не зазначення обґрунтованих доводів щодо причин пропуску строку для звернення до суду із даним позовом та позивачу запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали, позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої зазначив, що ОСОБА_1 про позбавлення його додаткової винагороди не знав, оскільки ані йому, ані іншим військовослужбовцям, переліченим у спірному наказі № 67, такий наказ не доводився. У доданих до суду копіях відомостях про грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 за період квітня-травня-червня-жовтня 2022 такі відомості відсутні. Зазначає, що відповідач перебуває на фінансовому забезпеченні ОТЦК і гроші нараховувалися частками, що створювало непорозуміння у сумах отриманих коштів.
Про наявність наказу В/Ч НОМЕР_1 від 10.06.2022 № 67, яким (зокрема) позивача було позбавлено додаткової грошової винагороди, позивач взнав лише після того як інший військовослужбовець, зазначений у цьому наказі ( ОСОБА_2 ), повідомив йому про це, тому позивач звернувся до адвоката з метою отримати копію цього наказу.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 позовну заяву повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що отримавши грошове забезпечення разом із виплатою додаткової винагороди у сумі 30000,00 грн у одному місяці та у значно меншому розмірі, тобто без цієї винагороди, у наступному місяці, позивач повинен був дізнатися, що стало підставою для позбавлення його додаткової винагороди.
Відтак, триваюча пасивна поведінка позивача щодо не вчинення впродовж восьми місяців (оспорюваний наказ датований 10.06.2022) дій для реалізації свого права не свідчить про існування таких обставин, які перешкоджали позивачу дізнатися про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що дійсно 02 листопада 2023, представник позивача знайомився з матеріалами справи №260/712/23 (за позовом ОСОБА_2 ) але не в 2-х томах, а лише виключно з матеріалами, наданими В/Ч НОМЕР_1 на ухвалу суду, які на той час були в одному томі ( а не у двох томах) і належним чином не прошиті. Зауважив, що з якими саме матеріалами і на скількох аркушах він ознайомився не зазначалося.
По-друге, секретарем судового засідання були надані, витребувані судом, документи про грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 з посиланням на накази №№ 67, 06-РС, 113-СТ. Зазначає, що через недбальство секретаря судового засідання копія наказу №67 на ознайомлення йому не надавались.
На підтвердження того, що з повним текстом наказу №67 станом на 02.11.2023 представник позивача не був знайомий є його клопотання від 14.11.2023 про визнання довідки про грошове забезпечення ОСОБА_2 за березень-квітень-травень 2022 недопустимим доказом, яке подав до суду 15.11.2023.
Зауважує, що до липня місяця 2022 позивач отримував грошове забезпечення в межах норм постанови КМУ №168 від 28.02.2022. А далі, після видання оскаржуваного наказу №67 - у розмірах, нижче. Це тому, що виплата змінилась, як це тепер відомо, вслід за місяцем прийняття рішення командиром військової частини.
Звертає увагу на те, що дізнатися про підстави зменшення розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 не міг бо на відміну від громадян України як цивільних осіб, оскільки діяльність військовослужбовців регламентована Статутами ЗСУ. Зокрема, ст.14 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено порядок звернення по особистим питанням в порядку підлеглості. Зазначає, що Фінансова служба перебувала у місці фактичної дислокації військової частини, яка періодично перебувала у різних місцях. Письмові звернення у вигляді рапортів не приймалися.
Тому це і є ті обставини, які перешкоджали позивачу дізнатися про стан своїх прав, свобод та інтересів
Про справжні обставини зміни розмірів грошового забезпечення і позбавлення додаткової грошової винагороди, військовослужбовцю ОСОБА_1 станом на день видання наказу №67 було невідомо, оскільки він взагалі не знав про факт нібито проведеного службового розслідування і притягнення його до дисциплінарної відповідальності, нікому із військовослужбовців В/Ч НОМЕР_1 цей наказ не оголошувався, хоча у прикінцевому пункті 4 наказу це прямо передбачено.
Просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Враховуючи, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду про повернення позовної заяви, в силу приписів ч.2 ст.312 КАС України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом із матеріалів справи встановлено, що предметом оскарження у цій справі є, серед іншого, правомірність наказу командира В/Ч НОМЕР_1 № 67 від 10.06.2022 «Про результати службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 », яким, зокрема, на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани, та, як наслідок, утримано виплату додаткової винагороди.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
За змістом ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Тобто, у цій категорії справ, законодавець визнав, що строк в один місяць є достатнім для звернення до суду за захистом свої прав, якщо особа вважає, що під час її прийняття на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, порушено її права, свободи чи законні інтереси.
Пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Оскільки військова служба є різновидом публічної служби, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на військову службу, її проходження та звільнення з військової служби встановлюється місячний строк.
Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення високої вірогідності того, що особа могла дізнатися про порушення своїх прав, зокрема, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 № 340/1019/19).
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Апеляційний суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у питанні поновлення строків (від 28 липня 2022 у справі №9901/611/19), за якими поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Апеляційний суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Позивач покликається на те, що про наявність спірного наказу та, як наслідок, не виплату йому додаткової винагороди, передбаченої постановою КМ України за № 168 від 28.02.2022 йому стало відомо під час спілкування з його колегою військовослужбовцем ОСОБА_2 під час розгляду його спору в Закарпатському окружному адміністративному суді.
Судом першої інстанції із комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що 20.02.2023 адвокат Захарчук І.І. звернувся до суду із позовом в інтересах ОСОБА_2 до В/Ч НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та скасування наказу (справа № 260/712/23).
Так, в ході розгляду справи, судом неодноразово постановлялися ухвали про витребування доказів у відповідача, зокрема, в контексті спірних правовідносин, ухвалою від 29.09.2023 витребувано, в тому числі, належним чином засвідчену копію наказу командира В/Ч НОМЕР_1 про результати службового розслідування № 67 від 10.06.2022.
Копія вказаного наказу надана відповідачем до суду 31.10.2023.
Суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах електронної справи міститься заява адвоката Захарчук І.І. від 02.11.2023 про ознайомлення із матеріалами адміністративної справи № 260/712/23.
Таким чином, про наявність наказу № 67 від 10.06.2022 та його зміст, адвокату Захарчук І.І. (як доречно припустити - і його довірителю ОСОБА_2 , зі слів якого про наявність спірного наказу дізнався ОСОБА_1 ) було відомо після ознайомлення з матеріалами адміністративної справи за заявою від 02.11.2023, а не в лютому 2024, як останній зазначає.
Зазначене апелянтом жодним чином не спростовано. Покликання на недбальство секретаря судового засідання у наданні матеріалів справи для ознайомлення, а також ознайомлення лише з 1 із 2 томів зазначеної вище справи є голослівним, окрім того жодним чином не впливає на можливість ОСОБА_1 дізнатися про існування спірного наказу.
Участь представника позивача у розгляді справи № 260/712/23 за позовом ОСОБА_2 та ознайомлення адвоката з матеріалами даної справи аж ніяк не стосується пропуску позивачем строку звернення до суду.
З приводу покликання апелянта на наявні в матеріалах справи відомості про грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 , в яких також відсутні посилання на спірний наказ та, як наслідок, неможливість позивача дізнатися про порушення його прав з боку відповідача шляхом невиплати йому додаткової винагороди, колегія суддів зазначає наступне.
Апеляційним судом із матеріалів, які містяться в електронному вигляді, встановлено, що до позовної заяви, ОСОБА_1 долучено скріншот з особистого банківського рахунку останнього про надходження заробітної плати, зокрема, 15.04.2022 - 7625,81 грн. та 3144,24 грн., 11.05.2022 - 13993,80 грн. та 45638,33 грн., 25.07.2022 - 8520,03 грн., 25.08.2022 - 13345,16 грн. та 8850,50 грн., 12.09.2022 - 4650,97 грн. та 12.10.2022 - 2919,16 грн.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що отримавши грошове забезпечення разом із виплатою додаткової винагороди у сумі 30000,00 грн. в одному місяці та у значно меншому розмірі, тобто без цієї винагороди, у наступному місяці, позивач повинен був дізнатися, що стало підставою для позбавлення його додаткової винагороди.
Колегія суддів вважає, що військовослужбовець ОСОБА_1 мав об'єктивні підстави вважати або припускати, що в умовах воєнного стану за самовільне залишення військової частини до нього будуть застосовані відповідні заходи дисциплінарного впливу.
Апеляційний суд також зазначає, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом одного року і восьми місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду позивача упродовж встановленого законом строку, а наведені позивачем обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, носять суб'єктивний характер, а отже не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов'язаний в кожному випадку з'ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними, суд зобов'язаний повернути позовну заяву позивачу (залишити таку без розгляду).
За встановлених фактичних обставин та враховуючи наведені вище правові норми у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви, оскільки така подана з пропуском строку, а наведені причини не є поважними.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст. 243, 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року про повернення позовної заяви у справі № 260/1195/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар