Справа № 120/2820/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
20 лютого 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тракстоун" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування рішення,
товариство з обмеженою відповідальністю "Тракстоун" звернулось до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2024 позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області від 19.02.2022 № ПШ 001519 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000 грн.
Стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тракстоун", сплачений судовий збір в розмірі 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім грн.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.
Стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тракстоун", понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, 14.01.2024 працівником ВДН (контролю) в Одеській області під час проведення рейдової перевірки на підставі направлення на перевірку від 04.01.2024 № 02/В здійснено перевірку належного позивачу транспортного засобу марки DAF/LANGENDORF державний номерний знак НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 /CTO 669048 під керуванням водія ОСОБА_1 .
Під час перевірки даного транспортного засобу встановлено, що водій здійснював внутрішні вантажні перевезення згідно ТТН від 13.01.2024 ПЗО № 10835. Транспортний засіб був обладнаний діючим та повіреним цифровим тахографом. Разом з тим, встановлено, що на момент проведення перевірки відсутня роздруківка з цифрового тахографа за 14.01.2024.
За результатами перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 14.01.2024 № АР018898.
Водій акт підписав, з актом ознайомлений, та вказав, що папір закінчився, а перевізник не встиг передати йому на маршрут.
Повідомленням відповідача від 01.02.2024 № 8824/21/24-24 позивача запрошено на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області на 19.02.2024.
На розгляд справи позивач не з'явився, натомість на адресу Відділу направив заперечення до акта № АР018898.
19.02.2024 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 001519 згідно з якою ТОВ "Тракстоун" притягнуто до відповідальності згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн за порушення вимог ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Позивач не погоджується із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, тому звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ), який регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-ІІІ).
Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Частинами 14, 17, 18 статті 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком № 1567, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).
Згідно із пунктами 2 та 4 Порядку № 1567, рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку. Положення про формений одяг, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку посадової особи та працівника Укртрансбезпеки затверджує Мінінфраструктури. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) можуть проводитися із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, органу місцевого самоврядування та/або місцевої держадміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Укртрансбезпеки, та власників (балансоутримувачів) пунктів габаритно-вагового контролю (за погодженням з їх керівниками).
З матеріалів справи вбачається, що допущене позивачем порушення, за яке його притягнуто до відповідальності, полягає у тому, що останнім перевозився вантаж за відсутності на момент перевірки визначених у статті 48 Закону №2344-ІІІ документів, а саме: відсутня роздруківка даних з цифрового тахографа водія за 14.01.2024.
Щодо цього колегія суддів зазначає наступне.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про автомобільний транспорт" з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Відповідно до положень статті 39 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;
для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.
Суд вказує, що перелік документів згідно ст.39 Закону України "Про автомобільний транспорт" не є вичерпним.
Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону 2344-ІІІ передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, є автомобільний перевізник.
Так, особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку визначені Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340 (далі - Положення № 340), згідно пункту 1.3 якого вимоги Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Пунктом 1.5 Положення № 340 зокрема, визначено, що тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.
Автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення (пункт 6.1 Положення № 340).
Відповідно до пункту 6.3 Положення №340, водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Згідно з пунктом 7.1 Положення №340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.
24.06.2010 Міністерство транспорту та зв'язку України наказом № 385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція № 385), відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 розділу І якої, цю Інструкцію розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух".
Ця Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.
Ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
При цьому, відповідно до п. 1.4 Інструкції №385 терміни вживаються у такому значенні:
контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;
картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі;
тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР (994_016).
Виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР (п. 3.1 Інструкції № 385).
У п. 3.3 Розділу III Інструкції №385, зазначено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Отже, в силу зазначених правових приписів Інструкції № 385 законодавець прямо визначає обов'язок водія транспортного засобу, обладнаного цифровим тахографом, мати при собі картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа.
Тобто, наведені норми зобов'язують водія транспортного засобу обладнаного цифровим тахографом мати однин з передбачених Інструкцією №385 документів: або картку водія або роздруківку даних роботи тахографа.
Апеляційний суд звертає увагу, що належний позивачу транспортний засіб, який був об'єктом перевірки, обладнаний працюючим та повіреним цифровим тахографом, що власне не заперечується відповідачем. Також, суд враховує, що водій мав при собі діючу картку водія.
Як зазначалось вище, законодавець прямо визначає обов'язок водія транспортного засобу обладнаного цифровим тахографом мати один з передбачених Інструкцією № 385 альтернативних документів: або картку водія (яка була наявна) або роздруківку даних роботи тахографа. Матеріали справи містять копію картки водія ОСОБА_2 , який здійснював перевезення 14.01.2024. (а.с.39). Отже висновок відповідача про відсутність на момент перевірки 14.01.2024 у водія одного з документів, визначених пунктом 3.3 Інструкції № 385, не знайшов свого належного підтвердження під час розгляду цієї справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що відповідачем в порушення норм вказаного закону притягнуто до відповідальності позивача за порушення, яке він не вчиняв, та застосовано санкцію за нормою, яка не підлягала до застосування (абзац 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції, що постанова відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області від 19.02.2022 №ПШ 001519 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000 грн є протиправною та підлягає скасуванню.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Даючи оцінку доводам апелянта щодо висновку суду першої інстанції про стягнення витрат на оплату правничої допомоги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано:
- договір про надання правничої (правової) допомоги від 01.03.2024, укладений між адвокатом Рибак Л.М. та ТОВ "Тракстоун", пункт 3.1 якого визначає фіксований розмір гонорару адвоката у розмірі 2000 грн;
- рахунок б/н від 01.03.2024 на суму 2000 грн;
- платіжну інструкцію від 06.03.2023 № 3666 на суму 2000 грн.
Перевіривши обґрунтованість заявлених позивачем до відшкодування витрат у розрізі видів наданих адвокатом послуг, складність юридичних питань, які були предметом дослідження в суді, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно зазначив, що заявлений розмір правничої допомоги в сумі 2000 грн відповідає критерію співмірності та розумності, відповідає обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також складності справи.
За таких обставин, оцінюючи викладене в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.