Справа № 120/4113/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
20 лютого 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі- Головне управління ДПС у Вінницькій області, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.12.2023 №0885046-2415-0223-UA051201500000069474, №0885047-2415-0223-UA051201500000069474, №0885048-2415-0223-UA051201500000069474, №0885049-2415-0223-UA051201500000069474, №0885050-2415-0223-UA051201500000069474.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.08.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 28.12.2023 р. №0885046-2415-0223-UA051201500000069474, №0885048-2415-0223-UA051201500000069474, №0885049-2415-0223-UA051201500000069474.
В іншій частині позову - відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником приміщення, нежитлових будівель :
- АДРЕСА_1 . Згідно опису цього приміщення до його складу входить: майстерня (площа 472, 1 кв.м.);
- АДРЕСА_2 . Згідно опису цього приміщення до його складу входить: склад мінеральних добрив (площа 339.8 кв.м.);
- АДРЕСА_1 . Згідно опису цього приміщення до його складу входить: контора (площа 228, 9 кв.м.).
Відповідачем, згідно із пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України та відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 1 за 2022 рік, про що прийнято 28.12.2023 р. наступні податкові повідомлення-рішення:
- №0885046-2415-0223- НОМЕР_1 на суму 19 839, 30 грн. (відносно будівлі по вул. Колгоспна, 2Д);
- №0885047-2415-0223-UA051201500000069474 на суму 6 137, 30 грн. (відносно будівлі по вул. Колгоспна, 2Ж);
- №0885048-2415-0223-UA051201500000069474,на суму 347,10 грн. (відносно будівлі по АДРЕСА_3 );
-№0885049-2415-0223-UA051201500000069474, на суму 4 417,40 грн. (відносно будівлі по АДРЕСА_2 );
- №0885050-2415-0223-UA051201500000069474, на суму 2 975,70 грн. (відносно будівлі по АДРЕСА_1 ).
Не погодившись з вказаними рішеннями позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про їх часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень підп.14.1.235 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПКУ платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно із підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПКУ контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Згідно із статтею 265 ПК України податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПКУ визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПКУ).
Пунктом 266.2 стаття 266 ПКУ визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування.
Так, згідно з підпунктом "ж" вищезазначеної статті до таких об'єктів нерухомості віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271)Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПКУ база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
У спірних правовідносинах суд звертає увагу, що застосування підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ передбачає наявність трьох умов, перша з яких: власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та третя - об'єкти нерухомості не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Отже, аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є зокрема правовий статус будівлі.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з Державним класифікатором України будівель та споруд ДК 018-2000.
Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 127 "Будівлі нежитлові інші" клас 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства").
До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 будівлі для тваринництва, 1271.2 будівлі для птахівництва, 1271.3 будівлі для зберігання зерна, 1271.4 будівлі силосні та сінажні, 1271.5 будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства, 1271.6 будівлі для тепличного господарства, 1271.7 будівлі рибного господарства, 1271.8 будівлі підприємств лісівництва і звірівництва, 1271.9 будівлі сільськогосподарського призначення інші.
Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 до групи 125 «Будівлі промислові та склади» (розділ 1 «Будівлі», підрозділ 12 «Будівлі нежитлові») належить клас 1251 «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з Державним класифікатором України будівель та споруд ДК 018-2000.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач є власником приміщень, нежитлових будівель, які знаходяться за адресою :
- АДРЕСА_1 . Згідно опису цього приміщення до його складу входить: майстерня (площа 472, 1 кв.м.);
- вул. Колгоспна, 2а, 2б, с. Пагурці вул. Хмільницького району, Вінницької області. Згідно опису цього приміщення до його складу входить: склад мінеральних добрив (площа 339.8 кв.м.);
- вул. Колгоспна, 2в, с. Пагурці вул. Хмільницького району, Вінницької області. Згідно опису цього приміщення до його складу входить: контора (площа 228, 9 кв.м.).
При цьому, суд вказує, що лише будинок “склад мінеральних добрив» за своїми ознаками відповідає класу будівель промисловості Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 відноситься до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", зокрема складу.
Тобто, за технічними характеристиками належні позивачу на праві приватної власності будівлі частково підпадають під визначення об'єктів, що звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, наведеному у підпункті "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
При цьому, "контора" та "майстерня" згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 віднесено до будівель промислового призначення, а не будівель сільськогосподарського призначення .
Однак, віднесення нежитлової будівлі до відповідного класу не є безумовною підставою для віднесення фізичної або юридичної особа, яка нею володіє, до осіб на яких розповсюджується податкова пільга, визначена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Законодавець ставить у залежність використання сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.
Отже, як правильно зазанчив суд першої інстанції, необхідним для з"ясування у цій справі також є питання того, чи є позивач сільськогосподарським товаровиробником, на якого поширюється пільга, передбачена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Застереження в підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу ХIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №0340/1905/18.
Згідно п. 1.1 Статуту фермерського господарства "Дружба МТС" засновником фермерського господарства "ФГ Держава МТС є ОСОБА_2 . Основним видом діяльності вказаного фермерського господарства є також: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код КВЕД: 01.11).
Поряд з цим, відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Підпунктом 14.1.76 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково - дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Національний класифікатор видів економічної діяльності України ДК 009:2010, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 11 жовтня 2010 року N 457, до сільськогосподарської діяльності відносить рослинництво і тваринництво.
Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов'язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі. (використання у власному господарстві або реалізації).
Таким чином, суд доходить висновку, що належність особи до категорії сільськогосподарських товаровиробників не залежить від організаційної форми здійснення нею сільськогосподарської діяльності (юридична особа, фізична особа чи фізична особа-підприємець).
Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 N 820/3556/17, від 10.04.2020 N 823/1751/17, від 24.04.2020 N 540/2206/19 від 17.02.2021 N 820/3707/17 та від 22.04.2021 N 822/3289/17.
Зокрема, в постанові від 09.05.2023 по справі № 380/10802/22 Верховний Суд зазначив, що "фермерське господарство, в розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року № 973-IV, є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону".
Так, судом встановлено , що позивач отримував доходи від фермерського господарства "Держава МТС", що підтверджується довідкою №12 від 18.06.2024 р.
При цьому, фермерське господарство "Держава МТС" протягом 2022 року здійснювало реалізацію пшениці, що підтверджується договорами поставки №КХ2201-1804 від 18.01.2022 р., №КХ2202-0202 від 02.02.2022 р., видатковими накладними №РН -0000003 від 20.01.2022 р., №РН -0000001 від 18.01.2022 р., №РН -0000004 від 21.01.2022 р., №РН -0000002 від 19.01.2022 р., №РН -0000005 від 02.02.2022 р.
Тобто, твердження відповідача, що позивач не займається підприємницькою діяльністю та не може вважатися сільськогосподарським товаровиробником спростовано .
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником. При цьому, об'єкт нерухомості, який належить позивачу на праві приватної власності щодо якого контролюючим органом донараховано податкові зобов'язання, зокрема, склад мінеральних добрив (площа 339.8 кв.м.), розташований по АДРЕСА_2 є будівлею, призначеною для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. При цьому, такий об'єкт не здається їх власником в оренду, лізинг, позичку.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0885049-2415-0223-UA051201500000069474, яким нараховано податок на суму 4 417,40 грн. відносно будівлі по вул. Колгоспна, 2а2б.
Щодо висновку суду першої інстанції про протиправність податкових повідомлень - рішень №0885046-2415-0223-UA051201500000069474 та №0885048-2415-0223-UA051201500000069474, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, згідно вказаних рішень позивачу нараховано податок на будівлі по АДРЕСА_4 та по вул. Колгоспна, 2Г.
Відповідно пп. 266.1.2, п .266.1 ст. 266 ПК України, якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.
Тобто законодавець визначив, що за наявності згоди всіх співвласників, нараховується податок одному із них, однак такої згоди не булою, про що зазначає відповідач.
При цьому, згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права спільної сумісної власності право власності на ці будівлі до 23.01.2023 р. зареєстровано за трьома співвласниками - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Як встановлено судом першої інстанції, ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15.11.2021 р. у справі №149/2609/21 виділено та визнано право власності на будівлі по АДРЕСА_4 та по АДРЕСА_3 за ОСОБА_4 .
Відтак, судовим рішенням встановлено власника приміщень, які перебували у спільній сумісній власності, відповідно, підстави для нарахування в 2022 р. податку позивачу на нежитлові будівлі по АДРЕСА_4 та по АДРЕСА_3 , - відсутні.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податкові повідомлення - рішення - №0885046-2415-0223-UA051201500000069474 та №0885048-2415-0223-UA051201500000069474 є протиправними та підлягають скасуванню
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремленого підрозділу ДПС залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.