21 лютого 2025 рокусправа № 380/25288/24
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: 10003, м. Житомир, вул. Ольжича, 7; ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ: 13814885), в якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) та Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (10003 м. Житомир Житомирської області, вул. О.Ольжича, буд. 7 ЄДРПОУ - 13559341) щодо відмови ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначення пенсії від 12.09.2024 № 134150009979 Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (10003 м. Житомир Житомирської області, вул. О.Ольжича, буд. 7, ЄДРПОУ - 13559341) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ- 13814885) та Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (10003 м. Житомир Житомирської області, вул. О.Ольжича, буд. 7,ЄДРПОУ - 13559341) призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 05 вересня 2024 року (з дати подання заяви про призначення пенсії), зарахувавши до спеціального стажу педагогічної роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період роботи на посаді «старшого майстра ліцею» з 01.02.2006 по 30.09.2007 та зарахувати до страхового стажу період навчання на денній формі у Хмельницькому технологічному інституті, нині - Хмельницький національний університет з 01.08.1986 по 06.09.1990.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 05.09.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 12.09.2024 №134150009979 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Не погоджуючись із вказаним рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Ухвалою від 23.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 10.01.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» збережено право на призначення пенсії за вислугу років працівникам охорони здоров'я та освіти незалежно від віку, які мали вислугу років не менше 25 років на 01.04.2015 та не менше 25 років 6 місяців на 31.12.2015 або за наявності спеціального стажу тривалістю 26 років 6 місяців на 11.10.2017, набутого до набрання чинності Закону № 2148-VIII. Особам, які на день набрання чинності Закону № 2148-VIII не набули встановленого спеціального стажу, пенсія за вислугу років не призначається. Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (із наступними змінами). При цьому, згідно із приміткою 2 Переліку, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ. Розділом 1 “Освіта» Переліку №909, передбачені, зокрема, посади старших майстрів виробничого навчання у вищих навчальних закладах І-ІІ рівня акредитації, професійно-технічних навчальних закладах. До спеціального стажу не зараховано період роботи, відповідно до записів згідно трудової книжки від 03.09.1990 НОМЕР_2 , з 01.02.2006 по 30.09.2007 на посаді “Старшого майстра ліцею», оскільки Переліком №909 не передбачено посада “Старшого майстра ліцею». За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1986 по 11.06.1991, згідно диплому від 11.06.1991 НОМЕР_3 , оскільки період навчання перетинається з роботою. Інші документи відповідно до п.3 Порядку №637 відсутні. Загальний страховий стаж становить 33 роки 10 місяців 07 днів, в тому числі вислуга років станом на 11.10.2017 становить 25 років 05 місяців 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області 14.01.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що підставою звернення до суду та предметом спору в даній справі є рішення про відмову у призначенні пенсії 12.09.2024 № 134150009979, яке приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області. А тому, правові підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити певні дії - відсутні, оскільки заява від 05.09.2024 ОСОБА_1 про призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області не розглядалися та не вчинялося будь-яких дій або бездіяльності щодо позивача. Пунктом “е» статті 55 Закону 1788 передбачено призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (із змінами), станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 січня 2016 року -- не менше 25 років 06 місяців; до 11.10.2017 - не менше 26 років 06 місяців. Отже, за поданими документами до заяви від 05.09.2024 про призначення пенсії страховий стаж ОСОБА_1 становить 33 роки 10 місяців 07 днів. Спеціальний стаж відповідно до пункту "е" статті 55 Закону 1788 станом на 11.10.2017 становить 25 років 05 місяців 18 днів.
Позивач 20.01.2025 подала відповідь на відзив, у якій заперечила проти доводів відповідачів та просила задовольнити позовні вимоги.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.
Позивач, ОСОБА_1 (прізвище до одруження - ОСОБА_3 ), є громадянкою України, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_4 .
Згідно із копією диплома серії НОМЕР_3 позивач у 1986 році вступила до Хмельницького технологічного інституту за спеціальністю «Технологія швейних виробів» і в 1991 році закінчила повний курс названого інституту.
Згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_2 позивач має наступний трудовий стаж:
-24.08.1990 - призначена майстром виробничого навчання груп швачок-мотористок до Золочівського СПТУ-10;
-19.03.2003 - ПТУ-10 м. Золочева реорганізовано в Золочівський професійний ліцей;
-01.02.2006 - переведена на посаду старшого майстра ліцею;
-01.10.2007 - переведена на посаду майстра виробничого навчання;
-22.03.2024 - звільнена з роботи за згодою сторін;
-26.04.2024 - розпочато виплату допомоги з безробіття згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»;
-24.07.2024 - припинено виплату допомоги з безробіття.
Згідно з довідкою відділу кадрів Хмельницького національного університету від 16.10.2024 №246 позивач дійсно закінчила Хмельницький технологічний інститут, нині - Хмельницький національний університет. Зокрема, наказом від 19.08.1986 №328-с була зарахована на 1-й курс технологічного факультету, спеціальність «Технологія швейних виробів» (денна форма навчання). Наказом від 06.09.1990 №13-с зарахована в число студентів 6-го курсу заочного факультету. Відрахована з числа студентів у зв'язку із успішним закінченням навчання наказом від 01.07.1991 №135-с.
Відповідно до довідки Золочівського професійного ліцею від 28.10.2024 №336 позивач в період з 01.02.2006 по 01.10.2007 працювала в Золочівському професійному ліцеї на посаді старшого майстра виробничого навчання і отримувала заробітну плату з надбавкою за вислугу років як педагогічним працівникам, з якої сплачено страхові внески за цей період до Пенсійного фонду.
05.09.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вказана заява розглядалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 12.09.2024 №134150009979 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років. Рішення обґрунтоване тим, що пунктом е» статті 55 Закону №1788 передбачено призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (із змінами), станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 січня 2016 року - не менше 25 років 06 місяців; до 11.10.2017 - не менше 26 років 06 місяців. Страховий стаж становить 33 роки 10 місяців 07 днів. Спеціальний стаж відповідно до пункту «е» статті 55 Закону 1788 станом на 11.10.2017 становить 25 років 05 місяців 18 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: За доданими документами до страхового стажу не зараховано: - період навчання з 01.09.1986 по 11.06.1991 згідно Диплому УВ №858823 від 11.06.1991, оскільки період навчання перетинається з роботою. За доданими документами до спеціального стажу не зараховано згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 03.09.1990, період з 01.02.2006 по 30.09.2007 на посаді «Старшого майстра ліцею», оскільки посада «Старшого майстра ліцею» не передбачена пунктом «е» статті 55 Закону №1788. З урахуванням зазначеного прийнято рішення відмовити позивачу в призначенні пенсії за вислугу років.
Не погоджуючись із вказаним рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано такі обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (надалі по тексту - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (надалі по тексту - Закон №1058-ІV).
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, зокрема, громадянами України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 56 Закону №1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
За змістом положень ст. 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до ст.62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 18 Порядку №637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до пункту 20 вказаного Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 по справі №234/13910/17 та від 20.01.2021 по справі №588/647/17.
За змістом позовних вимог відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1986 по 11.06.1991, згідно диплому від 11.06.1991 НОМЕР_3 , оскільки період навчання перетинається з роботою.
Приписами пункту 8 Порядку №637 передбачено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Суд вважає, що робота позивача з 24.08.1990 на посаді майстра виробничого навчання груп швачок-мотористок Золочівського СПТУ-10 не може бути підставою для неврахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1986 по 06.09.1990.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
У разі наявності сумнівів або необхідності уточнити певні відомості, пенсійний орган мав можливість скористатися правами, передбаченими ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV.
При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ним вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду.
Відтак, з урахуванням диплому від 11.06.1991 серії НОМЕР_3 , суд приходить до висновку, що період роботи та навчання з 01.09.1986 по 06.09.1990 підлягає зарахуванню до страхового стажу останньої в одинарному розмірі з урахуванням перетину періодів роботи та навчання.
Щодо зарахування до спеціального стажу періоду роботи на посаді старшого майстра ліцею з 01.02.2006 по 30.09.2007 та призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до ст. 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно з статтею 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (зі змінами, внесеними Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік № 909), яким установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років: у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах - учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Разом з цим, відповідно до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963, до посад педагогічних працівників відносяться, зокрема, вчителі, викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя - реабілітолога, старший викладач вищого навчального закладу I і II рівня акредитації, майстер виробничого навчання, педагог професійного навчання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладу охорони здоров'я та соціального забезпечення, методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, керівник гуртка, секції, студії, інших форм гурткової роботи; концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, екскурсовод, інструктор з туризму закладів освіти; старший вожатий, вожатий, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізкультури, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру, старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) у позашкільних закладах; старший майстер у професійно-технічному навчальному закладі, перекладач - дактилолог; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму у закладах освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.
З матеріалів справи судом вже встановлено, що позивач з 01.02.2006 по 30.09.2007 перебувала на посаді старшого майстра Золочівського професійного ліцею.
Відповідно до абзаців 1-3 статті 3 Закону України від 10.02.1998 № 103/98-ВР «Про професійну (професійно-технічну) освіту» (далі - Закон №103/98-ВР), професійна (професійно-технічна) освіта є складовою системи освіти України. Професійна (професійно-технічна) освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається у закладах професійної (професійно-технічної) освіти.
Професійне (професійно-технічне) навчання - складова професійної (професійно-технічної) освіти. Професійне (професійно-технічне) навчання передбачає формування і розвиток професійних компетентностей особи, необхідних для професійної діяльності за певною професією у відповідній галузі, забезпечення її конкурентоздатності на ринку праці та мобільності, перспектив її кар'єрного зростання впродовж життя.
Професійна (професійно-технічна) освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, а також допрофесійну підготовку, перепідготовку, підвищення їх кваліфікації.
Відповідно до статті 18 Закону №103/98-ВР, до закладів професійної (професійно-технічної) освіти належать:
професійно-технічне училище відповідного профілю;
професійне училище соціальної реабілітації;
вище професійне училище;
професійний ліцей;
професійний ліцей відповідного профілю;
професійно-художнє училище;
художнє професійно-технічне училище;
вище художнє професійно-технічне училище;
училище-агрофірма;
вище училище-агрофірма;
училище-завод;
центр професійної (професійно-технічної) освіти;
центр професійної освіти;
навчально-виробничий центр;
центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів;
навчально-курсовий комбінат;
навчальний центр;
інші типи закладів освіти, що надають професійну (професійно-технічну) освіту або здійснюють професійне (професійно-технічне) навчання.
Таим чином, оскільки позивач у спірний період перебувала на посаді старшого майстра професійного ліцею, яка з огляду на норми Закону №103/98-ВР, Переліку №909 та Переліку №963 належить до посад працівників освіти, які мають право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, вказаний період підлягає зарахуванню до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.
Щодо доводів відповідача про недостатність наявного у позивача спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років суд зазначає таке.
Пунктом "е" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VIII), який набув чинності з 01.04.2015, п."е" ст.55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII (далі - Закон № 911-VIII) до ст. 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до якого п."е" вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Отже, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. "а" ст.54, ст.55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, Законом № 911-VIII.
Конституційний Суд України, приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у п. "е", "ж" ст.55 Закону № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст.1, 3, ч.3 ст.22, ст.46 Основного Закону України.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.
Відтак, з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії за вислугою років відповідно до п."е" ст.55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII, виходячи з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
03.10.2017 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, яким з 11.10.2017 розділ XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV доповнено п.2-1.
Згідно з п. 2-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до п. 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції: "До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
Отже, враховуючи положення п. 2-1 та п. 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень п. "е" ст. 55 Закону № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11.10.2017.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 440/1286/20.
Як видно із оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії, спеціальний стаж позивача відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ станом на 11.10.2017 становить 25 років 05 місяців 18 днів, тобто перевищує 25 років, необхідні для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ. Відтак відмова у призначенні такої пенсії є протиправною.
Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 ( далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абзацу 1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.
Згідно з пунктом 4.1 Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Після надходження даних про сплату страхових внесків за останній місяць роботи, що передує місяцю подання заяви про призначення пенсії, протягом місяця проводиться перерахунок пенсії з урахуванням цього періоду з дати призначення пенсії. При цьому, якщо у разі проведення перерахунку пенсії її розмір зменшився, виплата пенсії в новому розмірі проводиться з місяця, наступного за місяцем проведення перерахунку.
Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Суд вважає, що аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 зумовлює такі висновки:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає/перераховує пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення/перерахунок пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
У справі, яка розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Житомирській області, рішенням якого позивачу у призначенні пенсії за вислугу років. Тож, дії зобов'язального характеру щодо розгляду заяви та призначення пенсії за вислугу років має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про перерахунок позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, а не Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" у теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, у якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, у якій опинився позивач після порушення.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Також слід звернути увагу на приписи ст. 245 КАС України, згідно з якими перелік способів захисту порушених прав викладений у цій статті не є вичерпним. Суд може застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Стаття 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд у постанові від 10.05.2024 у справі №580/3690/23 дійшов висновку, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
З урахуванням обставин справи та з метою належного поновлення прав позивача суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання відповідача призначити позивачу з 05.09.2024 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до страхового стажу позивача період навчання з 01.08.1986 по 06.09.1990 та до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років період роботи з 01.02.2006 по 30.09.2007.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
На підставі ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідних положень КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 12.09.2024 №134150009979 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: 10003, м. Житомир, вул. Ольжича, 7; ЄДРПОУ: 13559341) призначити ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 05.09.2024 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.08.1986 по 06.09.1990 та до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років період роботи з 01.02.2006 по 30.09.2007.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: 10003, м. Житомир, вул. Ольжича, 7; ЄДРПОУ: 13559341) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211 (тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна