20 лютого 2025 рокуСправа №160/30401/24
Суд, у складі судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
14 листопада 2024 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 індексації-різниці у розмірі 3830,73 грн., щомісячно за період з 11.11.2018 р. по 31.12.2022 р. у сумі 190 131,89 грн, відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою КМУ Nє1078 від 17.07.2003 р.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 індексацію-різниці у розмірі 3830,73 грн. щомісячно за період з 11.11.2018 р. по 31.12.2022 р. у сумі 190 131,89 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою КМУ Nє1078 від 17.07.2003 р., з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 належне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з врахуванням раніше виплачених сум.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік та 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017. з врахуванням раніше виплачених сум.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 11.11.2018 року по 31.12.2022 року, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 11.11.2018 року по день фактичної виплати цієї індексації.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року, за весь час затримки виплати, а саме за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати цього грошового забезпечення.
Позовна заява обґрунтована протиправністю дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 23.02.2023 рік у заниженому розмірі. Стверджує, що за цей період грошове забезпечення мало обчислюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня кожного відповідного року. Крім того, відповідачем не виплачено індексацію відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою КМУ Nє1078 від 17.07.2003 р.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 р. позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху та встановлено позивачу строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме: надати заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності цих причин.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 р. поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду в адміністративній справі №160/30401/24. Відкрито провадження в адміністративній справі №160/30401/24.
Крім того, цією ухвалою зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 :
- інформацію про те, чи виплачувалась ОСОБА_1 "індексація різниці" (фіксована індексація) за період з 11.11.2018 року по 31.12.2022 р.;
- у випадку виплати ОСОБА_1 "індексація різниці" (фіксованої індексації) за період з 11.11.2018 року по 31.12.2022 р. - довідку з помісячним відображенням сум виплаченої індексації грошового забезпечення за вказаний період з їх поділом на складові: поточна індексація та індексація різниці, а також із відображенням базового місяця (місяця підвищення), взятого для обрахунку індексації.
- довідку про розмір виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за лютий та за березень 2018 року (без врахування складових грошового забезпечення, які мають разовий характер).
- надати інформацію про тарифні коефіцієнти позивача, що використовуються для визначення посадового окладу та оклади за військовим (спеціальним) званням позивача; інформацію про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовувався для визначення позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за 2020-2023 рік.
19 грудня 2024 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції представник відповідача зазначив, що фіксована індексація за період 2018-2022 років не виплачувалася, оскільки підстави для її нарахування відсутні. Відповідач також аргументує, що позовні вимоги щодо індексації, перерахунку грошового забезпечення та компенсації втрати доходів необґрунтовані, оскільки зміни посадового окладу позивача відбувалися в рамках чинного законодавства та не передбачали додаткових виплат.
Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач - ОСОБА_1 з 11.11.2018 року по 28.08.2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.08.2024 №178 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
16 жовтня 2024 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із заявою, в якій просив виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 20.08.2017 по 01.01.2023р. із зазначенням базових місяців для розрахунку індексу споживчих цін та щомісячної фіксованої суми індексації грошового забезпечення за кожен рік.
Листом військової частини НОМЕР_2 від 23.10.2024р. №795 позивача повідомлено про те, що індексація грошового забезпечення за період з 11.11.2018 по 28.08.2024р. нараховувалась та виплачувалась відповідно до чинного законодавства. У вказаному листі зазначено, що в межах асигнувань, що виділялися на утримання Збройних Сил України у 2020-2023 роки, Міністерством оборони України були встановлені - оклади за військовим званням та посадові оклади за відповідними посадами, які визначені з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018р. у розмірі 1762 грн. і не змінювалось.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачу грошове забезпечення за періоди з 29.01.2020 по 20.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний рік, суд зазначає таке.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до ч.4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1.
Відповідно до п. 4 Постанови №704 станом на дату її прийняття установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 Постанови №103 внесено зміни до постанов, що додаються. В п. 3 постанов Кабінету Міністрів України, в які вносяться зміни, передбачено у постанові Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374; 2018 р., № 4, ст. 165) пункт 4 викласти в такій редакції:
“ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»;
Отже, зміст змін, які внесено в п. 4 Постанови №704 Постановою №103, полягає в зміні дати, станом на яку встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що використовується для обчислення окладів шляхом його множення на відповідні тарифні коефіцієнти, а також в скасуванні правила про те, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року не може бути меншим 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2022 року по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасувати п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Основним питанням цього спору є можливість використання редакції нормативного правового акту, яка діяла до внесення в нього змін, що в подальшому були скасовані судовим рішення.
Суд зазначає, що за обставин цієї справи окремими положеннями Постанови №103 змінено окремі положення Постанови №704, однак в подальшому згадані положення Постанови №103 були скасовано. Скасування таких положень Постанови №103 призводить до анулювання їх дії, при цьому повністю нівелює їх вплив на положення Постанови №704.
В свою чергу позиція відповідача про те, що попередня (до внесення змін згідно Постанови №103) редакція Постанови №704 автоматично не відновлюється в зв'язку зі скасуванням Постанови №103, є необґрунтованою, оскільки фактично зводиться до того, що визнаний судовим рішенням протиправний правовий акт продовжить свій вплив на відповідні правовідносини, що не відповідає засадам верховенства права та правової визначеності.
Аналогічний спосіб правозастосування положень нормативно-правового акту, до якого були іншим нормативно-правовим актом були внесені зміни, визнані в майбутньому судовим рішенням нечинними, визнано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24.06.2020 року по справі №160/8324/19.
Так, попри чинність в спірний період Постанови №103 Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 11.08.2023 року у справі №380/103/22).
Також суд зазначає, що з 01.01.2020 положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Касаційного адміністративного суду від 02.08.2022 року по справі №440/6017/21. Їх релевантність обставинам цієї справи підтверджена в ході розгляду справи №380/10103/22, в т.ч. Касаційним адміністративним судом.
Суд зазначає, що з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція п. 4 Постанови №704, яка була чинною до внесення вказаних змін, тобто з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно, позивач діяв протиправно, обчислюючи розмір грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки позивача з використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01 січня 2018 року.
Інші доводи відповідача, в т.ч. щодо Закону №1774-VIII, приміток в додатках до Постанови №704, є нерелевантними суті цього юридичного спору, наведених висновків суду не спростовують.
Таким чином, позовна вимога про зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 належне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з врахуванням раніше виплачених сум підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різниці за період з 11.11.2018 р. по 31.12.2022 р., суд зазначає таке.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Пунктом 2 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу.
При цьому Порядок № 1078 передбачає два види індексації грошового доходу: поточної та індексації-різниці. Остання врегульована приписами абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Згідно з абзацами 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених в абзаці 1 цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Якщо в місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації-різниці нараховується, то абзацом 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково передбачено, що сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації в розмірі 103 відсотки.
Із системного аналізу вказаних вище норм права можна дійти висновку, що роботодавець саме в місяці підвищення доходу повинен визначити, чи має працівник право на отримання індексації-різниці, та у зв'язку з цим порівняти суму підвищення доходу з нарахованою за цей місяць індексацією.
Не нараховується індексація-різниця в місяці підвищення посадового окладу (тарифної ставки), якщо розмір такого підвищення (з урахуванням усіх складових, що не мають разового характеру) перевищує суму можливої індексації у відповідному місяці. Якщо ж сума підвищення не перекриває суму можливої індексації, визначається різниця між нею та сумою підвищення, і тоді поточна індексація у місяці підвищення доходу не нараховується, а індексація-різниця виплачується працівникові до чергового підвищення тарифних ставок.
На момент підвищення тарифних ставок в березні 2018 року, згідно постанови КМУ №704, позивач не проходив військову службу та не отримував доходу, а отже в спірних правовідносинах не можливо розрахувати розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року та дослідити перевищення розміру підвищення доходу суми можливої індексації, оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року має обчислюватись виходячи з суми грошового забезпечення позивача (включно зі всіма складовими грошового забезпечення, які не мають разового характеру), яке в лютому та березні 2018 року йому не нараховувалось і не виплачувалось.
Крім того, застосування положень абз. 4-6 п. 5 Порядку № 1078 можливе тільки у разі якщо підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відбулось під час проходження служби військовослужбовцем, якщо розмір підвищення його доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
На підставі викладеного, оскільки законодавчого підвищення посадового окладу позивача протягом спірного періоду не відбулося (останнє підвищення для військовослужбовців було на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 з 01 березня 2018 року, коли позивач ще не проходив службу), тому правові підстави для нарахування та виплати йому індексації-різниці, про яку йдеться в абз. абз. 4 та 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, відсутні.
За таких обставин у відповідача не виникло обов'язку порівнювати суму підвищення доходу з нарахованою за цей місяць позивачеві індексацією.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року, суд зазначає таке.
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Пункти 1, 2 Порядку відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17).
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позову частково з викладених вище підстав.
Відповідно до ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 23.02.2023 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік та 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 з врахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 компенсацією втрати частини доходу з 29.01.2020 року по дату фактичної виплати.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.В. Савченко