20 лютого 2025 рокуСправа №160/32511/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство оборони України (далі - третя особа-1, Міноборони), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) (далі - третя особа-2, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) (далі - третя особа-3, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не прийняття рішення за наслідками розгляду заяви матері зниклого безвісті військовослужбовця, солдата ОСОБА_2 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , Адреса: АДРЕСА_2 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) нарахування та виплату грошового забезпечення, додаткової винагороди, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомога для вирішення соціально-побутових питань та інших коштів, які належать її сину, солдату ОСОБА_2 у відповідності п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон а також інтегрованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" з дня зникнення безвісти, - з 19 травня 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона є матір'ю військовослужбовця ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), який був призваний на службу в Збройні Сили України по мобілізації з 24.03.2022 р. та тимчасово виконував обов'язки стрільця відділення другої служби ВЧ НОМЕР_1 . Позивач стверджує, що в травні 2023 року вона отримала витяг із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 31.05.2022 р. № 76 ДСК, відповідно до якого вказано, що солдат ОСОБА_2 вважається безвісно відсутній з 19.05.2022 р. На підставі заяви ОСОБА_1 до Національної поліції про зникнення сина ОСОБА_2 , було відкрито кримінальне провадження №120240463500000 від 07.02.2024 р. Також ОСОБА_1 зазначила, що в пошуках відомостей про зниклого безвісті сина вона зверталася до Головного управління розвідки, Офісу уповноваженого з питань зниклих безвісті за особливих обставин, Червоного Хреста та Міністерства Оборони України. 07.05.2024 р. Міністерством внутрішніх справ України на звернення ОСОБА_1 було надано витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин, зі змісту якого позивачу стало відомо, що кримінальне провадження за №12022041030001792 було відкрито 28.09.2022 р. Після чисельних скарг, які були направлені до вищеперерахованих органів, ІНФОРМАЦІЯ_2 12.06.2024 р. позивачу було надано сповіщення №319 від 10.06.2024 р., в якому повідомлено, що солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який знаходився у розпорядженні командира ВЧ НОМЕР_1 , при виконанні службового обов'язку зник безвісті 19.05.2022 р. В березні 2024 року ОСОБА_1 подала через ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 заяву про виплату грошового забезпечення безвісті зниклого сина, військовослужбовця ОСОБА_2 з дня його зникнення, тобто з 19.05.2022 р. Позивач зауважила, що до її заяви було додано всі необхідні документи, однак командиром ВЧ НОМЕР_1 у строки та у порядку, що передбачені чинним законодавством, така заява розглянута не була. В серпні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Горшкову Л.В., звернулася до Міністерства оборони України із скаргою на бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не розгляду її заяви про виплату грошового забезпечення безвісті зниклого сина. На адресу представника ОСОБА_1 (адвокат Горшкова Л.В.) було надано лист ВЧ НОМЕР_1 від 19.09.2024 р. №7/313/6, із змісту якого вбачається, що ВЧ НОМЕР_1 отримала заяву ОСОБА_1 від 18.03.2024 р. з додатками, однак нарахування та виплату грошового забезпечення зниклого безвісті військовослужбовця його матері не може бути здійснено через відсутність заяви батька військовослужбовця і що ОСОБА_1 повинна самостійно врегулювати це питання, тобто знайти батька і примусово відібрати у нього заяву. Така бездіяльність відповідача є протиправною, що полягає у наступному. ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 . Від шлюбу у них народилися діти: син - ОСОБА_2 ,ІНФОРМАЦІЯ_4 та син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3. 3 січня 1991 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було розірвано. Позивач зазначила, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 вона взяла своє дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 й з того часу батьки зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_2 перестали спілкуватися та почали проживати окремо. ОСОБА_1 стверджує, що вона самостійно виховала синів, які перебували на її утримані (за аліментами не зверталася, будь якої грошової допомоги від колишнього чоловіка не отримувала). Ані безпосередньо ОСОБА_1 , ані її синам невідомо про подальшу долю ОСОБА_5 . У листі-відповіді на скаргу ВЧ НОМЕР_1 визнає, що батьки зниклого безвісті військовослужбовця, солдата ОСОБА_2 мають право на отримання грошового забезпечення сина, адже ОСОБА_2 у шлюбі не перебуває, дітей та інших утриманців не має. За таких обставин, на думку позивача, відсутні підстави для ненарахування та невиплати матері зниклого безвісті військовослужбовця, солдата ОСОБА_2 , яка звернулася із відповідною заявою та надала всіх необхідних документів, грошового забезпечення її безвісті зниклого сина щонайменше у частці, яка їй належить. При цьому, посилання ВЧ НОМЕР_1 на ту обставину, що ОСОБА_1 у заяві про виплату грошового забезпечення її сина, взяла на себе зобов'язання у випадку якщо вона є неєдиною, хто має право на отримання зазначених коштів, особисто (без участі військової частини НОМЕР_1 ) вирішити дане питання із ним у межах чинного законодавства, а тому ОСОБА_1 повинна розшукувати таких осіб і відбирати у таких осіб заяву про відмову від отримання грошового забезпечення, є помилковим та не заслуговує на увагу. З огляду на те, що Відповідач визнає за ОСОБА_1 право на отримання грошового забезпечення її безвісті зниклого сина, військовослужбовця ОСОБА_2 , на підставі поданих документів визнає відсутність осіб, які відносяться до першої черги осіб, які мають право на отримання такого грошового забезпечення, та немає зауважень з приводу неповноти доданих до заяви документів, що могло б бути підставою для відмови, то у такому випадку позивач вважає за можливе просити суд захистити належним та ефективним способом, яким є саме зобов'язання командира ВЧ НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 виплату грошового забезпечення, додаткової винагороди та інших коштів, які належать її сини, солдату ОСОБА_2 у відповідності до п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтегрованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» з дня зникнення безвісти, - з 19 травня 2022 року. Позивач наголошує, що відповідні виплати є першою соціальною гарантією відповідно до чинного законодавства, тому ОСОБА_1 , як матері безвісті зниклого сина військовослужбовця ОСОБА_2 , належать виплати грошового забезпечення в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, яке виплачується щомісяця.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Також цією ухвалою суд залучив до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ).
Окрім того, у цій ухвалі суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів та ухвалив витребувати:
- від військової частини НОМЕР_1 належним чином завірені копії документів пов'язані з призовом на військову службу та проходження військової служби солдата ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , який пропав безвісті за особливих обставин з 19 травня 2022 року;
- від ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) належним чином завірені копії документів пов'язані з призовом на військову службу та проходження військової служби солдата ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , який пропав безвісті за особливих обставин з 19 травня 2022 року;
- від ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) належним чином завірені копії документів пов'язані з призовом на військову службу та проходження військової служби солдата ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , який пропав безвісті за особливих обставин з 19 травня 2022 року.
20.12.2024 р. до суду надійшли від Міноборони пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, в яких третя особа-1 зазначила, що аналіз позовної заяви дозволяє прийти до висновку, що ОСОБА_5 не реалізував своє право передбачене п. 7 Порядку №884, крім того позивачка не наводить будь-якої інформації щодо його письмової відмови від виплати грошового забезпечення. Крім того, позивачка не вказує, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки батька ОСОБА_5 .
У прохальній частині вищевказаних пояснень третьою особою-1 заявлено клопотання про залучення у справі №160/32511/24 в якості третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_5 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 р. заяву Міністерства оборони України про залучення у справі №160/32511/24 третьої особи на стороні відповідача повернуто без розгляду.
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду від ВЧ НОМЕР_1 надійшла заява про продовження строку на надання відзиву на позовну заяву у справі №160/32511/24.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 р. заяву ВЧ НОМЕР_1 про продовження строку на надання відзиву на позовну заяву у справі №160/32511/24,- задоволено та ухвалено продовжити Військовій частині НОМЕР_1 строк на надання відзиву протягом 5 (п'яти) днів з дня отримання копії цієї ухвали.
21.01.2025 р. до суду надійшло від ВЧ НОМЕР_1 повідомлення про виконання ухвали суду про витребування доказів, в якому зазначено про відсутність у відповідача інформації про призов на військову службу солдата ОСОБА_2 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.03.2022 р. №18ДСК солдат ОСОБА_2 з 26.03.2022 прибув у службове відрядження до ВЧ НОМЕР_1 з військової частини НОМЕР_4 , у зв'язку з чим інформація про порядок вступу солдата ОСОБА_2 на військову службу (в добровільному порядку або за призовом) у відповідача відсутня. При цьому, відповідач зауважив, що після зарахування до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 документи персонального обліку ОСОБА_2 (особова справа, послужна (скорочена послужна) картка, обліково-послужна картка) на адресу ВЧ НОМЕР_1 не надходили. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.05.2022 р. №51ДСК солдата ОСОБА_2 було зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення та допущено до тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою стрільця відділення служби військової частини НОМЕР_1 й у подальшому відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.05.2022р. №76ДСК військовослужбовця було визнано таким, що зніж безвісти. Як стверджує відповідач, станом на цей час інформація щодо встановлення місця перебування солдата ОСОБА_2 , його загибелі (смерті) до відповідача не надходила.
Також разом з цим повідомленням ВЧ НОМЕР_1 додано докази по суті спору.
21.01.2025 р. до суду надійшов від ВЧ НОМЕР_1 відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Так, у відзиві вказано, що представники відповідача засобами мобільного зв'язку повідомляли батька ОСОБА_2 - ОСОБА_5 (на номер телефону, який надала позивач) про набуття права на виплату належного його синові грошового забезпечення. Водночас, як стверджує відповідач, будь-яких письмових заяв від нього не надходило. Помилковими та нічим не обґрунтованими, на думку відповідача, є доводи представника позивача про те, що відповідач заявив про необхідність розшукувати ОСОБА_5 та відбирати у нього заяву про відмову від отримання грошового забезпечення. Враховуючи відсутність письмової відмови батька ( ОСОБА_5 ) від виплати належного його синові грошового забезпечення, починаючи із травня 2022 року та по цей час позивачу щомісячно здійснюється виплата 50% грошового забезпечення належного грошового забезпечення, у тому числі додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень, її сина, ОСОБА_2 , на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за відповідні місяці (зокрема, за травень (місяць зникнення безвісти), червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2022 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2023 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2024 року - на підставі наказу від 22.07.2024 р. №162ДСК; за липень 2024 року - на підставі наказу від 21.08.2024 р. №189ДСК; за серпень 2024 року - на підставі наказу від 20.09.2024 р. №218ДСК; за вересень 2024 року - на підставі наказу від 21.10.2024 р. № 244ДСК; за жовтень 2024 року - на підставі наказу від 21.11.2024 р. №270ДСК; за листопад 2024 року - на підставі наказу від 14.12.2024 р. №295ДСК). Як наголошує відповідач, кошти, які належали до виплати ОСОБА_2 нараховано та виплачено матері військовослужбовця - ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою відділення №23 АТ "КБ Приват Банк" від 08.01.2025 р. З огляду на викладене, відповідач зазначає, що представник позивача помилково, без належного тому підтвердження, зазначає що ВЧ НОМЕР_1 не прийнято рішення за наслідками розгляду заяви позивач. Натомість, починаючи із травня 2022 року та по цей час, позивачу за заявою від 18.03.2024 р. (вх. №1264 від 08.04.2024 р.) щомісячно здійснюється виплата 50% грошового забезпечення, у тому числі додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн, солдата ОСОБА_2 . При цьому, відповідач зауважив, що спору у здійсненні виплати грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань на час звернення позивача до суду не існувало, оскільки прийняття рішення про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовця, що зник безвісти, є правом, а не обов'язком члена сім'ї, яке він в силу вимог Порядку №884 та Порядку №260 реалізує шляхом подання заяви на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації). Водночас, ОСОБА_1 із такою заявою на момент подачі позову до відповідача не зверталася, як і не отримувала відмови суб'єкта владних повноважень у нарахуванні та виплаті відповідної допомоги, у зв'язку з чим вимоги про виплату грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань солдата ОСОБА_2 , на думку відповідача, є передчасними, оскільки позивачем не виконано всіх умов, визначених законом, а відповідачем не порушено її прав, свобод чи інтересів, за захистом яких вона помилково звернулася.
12.02.2025 р. до суду надійшла від представника позивача відповідь на відзив, в якій зазначено, що у відзиві зазначено, що за наслідками розгляду такої заяви позивача від 18.03.2024 р. (вх. №1264 від 08.04.2024 р.) командиром військової частини було прийнято рішення щодо виплати позивачці належного її синові грошового забезпечення, починаючи з дня його зникнення безвісті - 19 травня 2022 року. Проте, як зауважує представник позивача, відповідач не зазначає дату прийняття такого рішення та не надає суду доказів на підтвердження того, що позивачка була проінформована у письмовому вигляді про прийняте рішення. Відповідач лише загальними фразами зазначає, що позивачка неодноразово була проінформована про прийняте рішення, черговість виплати грошового забезпечення та інше. Вищезазначені твердження, на думку представника позивача, не відповідають дійсності, адже, жоден з витягів з наказів командира ВЧ НОМЕР_1 про виплату матері ОСОБА_1 грошового забезпечення її сина - ОСОБА_2 , які додані до відповіді на позовну заяву, на адресу позивачки не надходило. Більш того, перший з таких наказів було прийнято лише 22 липня 2024 року №162 ДСК, яким вирішено питання щодо належного грошового забезпечення, у т.ч. додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень за травень-грудень 2022 року, січень-грудень 2023 року, січень-червень 2024 року солдата ОСОБА_2 виплатити матері ОСОБА_1 . Наведене, як зауважує представник позивача, свідчить про те, що командиром ВЧ НОМЕР_1 були порушені строки розгляду заяви члена сім'ї зниклого безвісті військовослужбовця. Про існування витягів з наказів командира ВЧ НОМЕР_1 від 22 липня 2024 року №162 ДСК, від 20 вересня 2024 року №218 ДСК, від 21 жовтня 2024 року №244 ДСК, від 21 листопада 2024 року №270 ДСК, від 14 грудня 2024 року 295 ДСК, ОСОБА_1 стало відомо лише з відзиву на позовну заяву, тобто вже після звернення до суду з позовом, а тому спір щодо протиправної бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 існував, як на дату звернення до суду, так і на дату розгляду судом справи. З листа-відповіді ВЧ НОМЕР_1 вбачається, що станом на дату надання відповіді, грошове забезпечення зниклого безвісті солдата ОСОБА_2 його матері не нараховується і не виплачується. З огляду на вищевикладене, висновки відповідача про те, що в діях ВЧ НОМЕР_1 відсутня протиправна бездіяльність щодо своєчасного розгляду та прийняття рішення про виплату матері ОСОБА_1 належного її сину, військовослужбовцю ОСОБА_2 грошового забезпечення, на думку представника позивача, є помилковими. В ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 було видано бланк заяви про виплату належного її сину грошового забезпечення, у якому серед іншого зазначено, що у випадку, якщо вона є не єдиним, хто має право на отримання зазначених коштів, то вона зобов'язується особисто (без участі військової частини НОМЕР_1 ) вирішити дане питання із новим заявником в межах чинного законодавства. На даний час, до ВЧ НОМЕР_1 від батька зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_2 заяви про виплату грошового забезпечення, яке належить його сину - не надходило. Представник позивача наголошує, що особою, яка зазначена у свідоцтві про народження ОСОБА_2 , не вчинено жодних дій спрямованих на з'ясування підстав та обставин зникнення безвісті сина ОСОБА_2 , не подано жодної заяви ані до компетентних органів (поліції, міжнародного комітету червоного хреста, координаційного штабу поводження з військовополоненими, уповноваженого з прав людини, ІНФОРМАЦІЯ_2 тощо). Ані військова частина, ані ІНФОРМАЦІЯ_2 не вчиняють дій щодо розшуку такої особи та інформування такої особи про її права, не зважаючи на те, що чинним законодавством надано таким суб'єктам доступ до реєстрів ДРАЦС. При цьому, представник позивача зауважив, що Порядком №884 не передбачено можливість військової частини депонування частки грошового забезпечення, що належить зниклому безвісті військовослужбовцю, а лист (роз'яснення) Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 11.10.2023 р. №423/6609, на який у своєму відзиві посилається відповідач, не є нормативно-правовим актом, а тому не може бути підставою для невиплати сім'ям безвісті зниклих військовослужбовців належного їм грошового забезпечення. З огляду на викладене, позивач наполягає на тому, що ВЧ НОМЕР_1 на підставі заяви матері зниклого безвісті військовослужбовця - ОСОБА_2 повинна була виплачувати ОСОБА_1 належне її сину грошове забезпечення у повному обсязі, а у разі звернення до військової частини батька зниклого безвісті військовослужбовця відповідне грошове забезпечення буде розподілятися між заявниками рівними частинами, й спір про раніше виплачене грошове забезпечення буде вирішено самостійно, без участі військової частини НОМЕР_1 , в добровільному, або в судовому порядку. Грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується раз на рік, однак до грошового забезпечення ОСОБА_2 за 2022, 2023 та 2024 роки відповідні види допомог включені не були та матері зниклого безвісті військовослужбовця не виплачені, що є протиправним та підлягає судового захисту. Представник позивача зауважила, що відповідачем не надано розрахунку щодо нарахованої та виплаченої грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань тощо, які підлягають виплаті ОСОБА_1 , як матері військовослужбовця ОСОБА_2 й наголосила, що чинним законодавством не передбачено звернення з окремою заявою рідним військовослужбовців, які зникли безвісті на отримання вищевказаних виплат.
Станом на день розгляду справи по суті пояснень, заяв та/або клопотань від третьої особи-2 та третьої особи-3 до суду не надходило.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є матір'ю військовослужбовця ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), який був призваний на службу в Збройні Сили України по мобілізації з 24.03.2022 р.
Згідно із свідоцтвом про народження ОСОБА_2 , батьками останнього є: ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , якій згідно із свідоцтвом про розірвання шлюбу після розлучення із ОСОБА_5 03.01.1991 р. присвоєно прізвище « ОСОБА_1 ».
Згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №51ДСК від 02.05.2022 р. солдата ОСОБА_2 , зарахованого наказом директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 28.03.2022 р. №63 у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_5 , який прибув із військової частини НОМЕР_4 , з 02.05.2022 р. зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , на всі види забезпечення та допущено до тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою стрільця відділення служби ВЧ НОМЕР_1 .
У подальшому згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №76 ДСК від 31.05.2022 р., військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 , тимчасово виконуючого обов'язки за вакантною посадою стрільця відділення служби військової частини НОМЕР_1 , з 19.05.2022 р. наказано вважати таким, що зник безвісти.
На підставі заяви ОСОБА_1 до Національної поліції про зникнення сина ОСОБА_2 , було відкрито кримінальне провадження №120240463500000 від 07.02.2024 р.
З 31.07.2023 р. ОСОБА_2 набув статус особи, зниклої безвісти за особливих умов, що підтверджується копією Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20240507-272 від 07.05.2024 р.
18.03.2024 р. ОСОБА_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 , в якій просила виплачувати всі належні кошти її синові ( ОСОБА_2 ), солдату, який під час захисту Вітчизни зник безвісти 19.05.2022 р. на її особовий картковий рахунок в КБ «Приватбанк».
Разом із вказаною заявою позивачем були надані копії паспорту, ІНН, свідоцтва про народження, довідка про склад сім'ї, свідоцтва про розірвання шлюбу, витягу з наказу НОМЕР_1 , витягу з ЄДРДР, реквізити банку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено вищезазначену заяву позивача з додатками до ВЧ НОМЕР_1 за належністю разом з супровідним листом №6575 від 19.03.2024 р., в якому третя особа-2 додатково зазначила, що військовослужбовець одружений не був і дітей не мав.
Наведені вище документи надійшли до відповідача 08.04.2024 р. (вх. №1264).
На підставі наказів командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за відповідні місяці (зокрема, за травень (місяць зникнення безвісти), червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2022 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2023 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2024 року - на підставі наказу №162ДСК від 22.07.2024 р.; за липень 2024 року - на підставі наказу №189ДСК від 21.08.2024 р.; за серпень 2024 року - на підставі наказу №218ДСК від 20.09.2024 р.; за вересень 2024 року - на підставі наказу №244ДСК від 21.10.2024 р.; за жовтень 2024 року - на підставі наказу №270ДСК від 21.11.2024 р.; за листопад 2024 року - на підставі наказу №295ДСК від 14.12.2024 р.) позивачу виплачувалося 1/2 належного її сину грошового забезпечення (в т.ч. додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень) на підставі поданої нею заяви з додатками (вх. №1264 від 08.04.2024 р.).
Факт нарахування позивачу відповідних коштів підтверджується, зокрема, Відомістю для зарахування заробітної плати співробітників ВЧ НОМЕР_5 від 08.01.2025 р.
У відповідь на звернення ОСОБА_1 щодо не отримання грошового забезпечення, яке належить її синові, який зник безвісти 19.05.2022 р. ВЧ НОМЕР_1 направлено позивачу лист за №7/7994 від 30.11.2024 р., в якому зазначено, що відповідно до наданих до ВЧ НОМЕР_1 документів було опрацьовано питання виплати належної їй частки грошового забезпечення та додаткової винагороди й зауважено, що позивач отримує передбачену їй частку грошового забезпечення. Також у цьому листі зауважено, що у разі письмової відмови батька ( ОСОБА_5 ) від виплати грошового забезпечення його частка розподілиться між іншими особами, які мають на це право.
У позовній заяві зазначено, що позивач в серпні 2024 року через свого представника - адвоката Горшкову Л.В., звернулася до Міністерства оборони України із скаргою на бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не розгляду її заяви про виплату грошового забезпечення безвісті зниклого сина.
На адресу представника ОСОБА_1 (адвокат Горшкова Л.В.) надійшов від ВЧ НОМЕР_1 лист від 19.09.2024 р. №7/313/6, в якому зазначено, що право на першочергове отримання грошового забезпечення солдата ОСОБА_2 належить рівною мірою батькові - ОСОБА_5 та матері - ОСОБА_1 . Вказано, що станом на цей час заява від батька зниклого безвісти військовослужбовця про виплату (відмову від виплати на користь іншої особи) грошового забезпечення до ВЧ НОМЕР_1 не надходило, у зв'язку з чим нарахування та виплату грошового забезпечення не може бути здійснено.
В листі №222/7/ЗВ/28 від 05.12.2024 р. ВЧ НОМЕР_5 зазначено, що, враховуючи відсутність письмової відмови батька ОСОБА_2 від виплати належного його синові грошового забезпечення, починаючи із травня 2024 року та по цей час ОСОБА_1 щомісячно здійснюється виплата 50 % грошового забезпечення військовослужбовця на підставі наказів командира ВЧ НОМЕР_1 , про що заявницю повідомлено раніше листом ВЧ НОМЕР_1 від 30.11.2024 р. за №7/7994. Відтак нарахування позивачу частки грошового забезпечення батька ОСОБА_2 можливе лише за умови надходження від нього письмової відмови від виплати.
Вважаючи, що ВЧ НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не прийняття рішення за наслідками розгляду її заяви, як матері зниклого безвісті військовослужбовця, солдата ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулася за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому, відповідними указами, затвердженими законами України, дія воєнного стану продовжувалася та діє на теперішній час.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 р. (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі
У статті 2 Закону №2011-XII зазначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до положень частин 2-4 статті 9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону №2011-XII, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
07.06.2018 р. наказом Міністерства оборони України №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом ХХХ Порядку №260 регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 розділу ХХХ Порядку № 260).
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016 р. (далі - Порядок №884).
Під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку №884).
Пунктом 3 Порядку №884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 4 Порядку №884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до вимог пунктів 5, 6 Порядку №884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
За приписами пункту 7 Порядку №884, виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Отже, виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими та не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
При цьому, аналіз процитованих норм абз. 3 - 4 ч. 6 ст. 9 Закону №2011-XII та п.7 Порядку №884 дає підстави для висновку, що першочергове право на виплату грошового забезпечення мають дружина (чоловік) військовослужбовця.
В разі їх відсутності це право переходить до повнолітніх дітей військовослужбовця, які проживають разом із ним. На рівні із особами другої черги право на отримання грошового забезпечення мають: 1) законні представники (опікуни, піклувальники) чи усиновлювачі неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку); 2) особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців.
У випадку, якщо військовослужбовець не перебуває у шлюбі та не має неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні та/або повнолітніх дітей, які проживають разом із ним, право на отримання грошового забезпечення переходить до батьків військовослужбовця.
При цьому, у випадку наявності декількох осіб, що мають право на виплату їм грошового забезпечення, сума виплати розподіляється рівними частками на кожного (кожну) із них.
Цей висновок випливає із абз.2 п.7 Порядку № 884, яким передбачено, що у разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення, її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Як встановлено судом і не є спірним у справі, військовослужбовець ОСОБА_2 вважається таким, що зник безвісти 19.05.2022 р.
З 31.07.2023 р. ОСОБА_2 набув статус особи, зниклої безвісти за особливих умов, що підтверджується копією Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20240507-272 від 07.05.2024 р.
18.03.2024 р. ОСОБА_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 , в якій просила виплачувати всі належні кошти її синові ( ОСОБА_2 ), солдату, який під час захисту Вітчизни зник безвісти 19.05.2022 р. на її особовий картковий рахунок в КБ «Приватбанк».
ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено вищезазначену заяву позивача з додатками до ВЧ НОМЕР_1 за належністю разом з супровідним листом №6575 від 19.03.2024 р., в якому третя особа-2 додатково зазначила, що військовослужбовець одружений не був і дітей не мав.
Наведені вище документи надійшли до відповідача 08.04.2024 р. (вх. №1264).
Відповідно до вимог пунктів 5, 6 Порядку №884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
Поряд із цим, суд констатує, що конкретна форма такого рішення чи письмового повідомлення чинним законодавством не визначена.
Так, судом встановлено, що на підставі заяви позивача із доданими копіями документів (вх. №1264 від 08.04.2024 р.) командиром ВЧ НОМЕР_1 прийнято наказ (по стройовій частині) за №162ДСК від 22.07.2024 р., згідно яким наказано виплати ОСОБА_1 1/2 грошового забезпечення (в т.ч. додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень) за травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2022 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2023 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2024 року солдата ОСОБА_2 , що перебуває у розпорядженні командира ВЧ НОМЕР_1 (зниклий безвісти з 19.05.2022 р.).
У подальшому на підставі наказів командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за відповідні місяці (зокрема, за липень 2024 року - на підставі наказу №189ДСК від 21.08.2024 р.; за серпень 2024 року - на підставі наказу №218ДСК від 20.09.2024 р.; за вересень 2024 року - на підставі наказу №244ДСК від 21.10.2024 р.; за жовтень 2024 року - на підставі наказу №270ДСК від 21.11.2024 р.; за листопад 2024 року - на підставі наказу №295ДСК від 14.12.2024 р.) позивачу виплачувалося 1/2 належного її сину грошового забезпечення.
Разом з тим, фактичні обставини справи свідчать, що відповідачем порушено строки розгляду поданої позивачем заяви та всупереч положенням п.п. 5, 6 Порядку №884 не повідомлено ОСОБА_1 у письмовому вигляді про прийняте командиром ВЧ НОМЕР_1 рішення за результатами розгляду поданої нею заяви з додатками у встановлений Порядком №884 строк.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що заява позивача, як матері зниклого безвісти військовослужбовця - солдата ОСОБА_2 , щодо виплати грошового забезпечення була по суті розглянута командиром ВЧ НОМЕР_1 до подачі ОСОБА_1 даного позову до суду, й згідно з наказом №162ДСК від 22.07.2024 р. позивачу визначено належний їй розмір частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, про що позивача було повідомлено у листі ВЧ НОМЕР_1 №7/7994 від 30.11.2024 р.
Зважаючи на вищенаведене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо не прийняття рішення за наслідками розгляду заяви матері зниклого безвісті військовослужбовця, солдата ОСОБА_2 .
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату грошового забезпечення, додаткової винагороди, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомога для вирішення соціально-побутових питань та інших коштів, які належать її сину, солдату ОСОБА_2 у відповідності п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон а також інтегрованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" з дня зникнення безвісти, - з 19 травня 2022 року, слід зазначити, що така вимога є похідною по відношенню до позовної вимоги про визнання протиправною допущеної відповідачем бездіяльності й задоволення такої вимоги у визначений позивачем спосіб не узгоджується із завданням адміністративного судочинства, оскільки суд не може підміняти собою суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого належить розгляд відповідної заяви та прийняття вмотивованого рішення, приймаючи рішення замість нього в умовах неповного з'ясування відповідачем обставин, що мають вирішальне значення для правильного прийняття рішення.
При цьому, суд враховує, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).
У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15.11.2007, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Крім того, згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У відповідності до приписів статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із приписами ч. 1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
У зв'язку з перебуванням судді на навчанні та у відпустці повний текст рішення складено та підписано 20.02.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса