Справа №: 671/1566/24
21 лютого 2025 року м. Волочиськ
Волочиський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючої судді Ніколової С.В.
при секретарі судового засідання Хрупайло Т.В.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Волочиську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
встановив:
В серпні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Наркевицької селищної ради Хмельницької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, а саме: на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обгрунтування позовних вимог вказувала, що з квітня 2008 року вона проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із нею проживає її син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначала, що право власності на даний житловий будинок не зареєстровано, що підтверджується листом КП Волочиська БТІ № 87 від 26.07.2024 року. Згідно записів погосподарських книг за 2006-2010 року вона є головою даного двору (домогосподарства) з 10.04.2008 року. Вказує, що підставою для вселення у житловий будинок було фактичне придбання цього будинку у спадкоємця померлої ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , що підтверджується розпискою ОСОБА_3 від 15.04.2008 року. Зазначає, що із 2008 року вона постійно проживає у житловому будинку, користується присадибною ділянкою, утримує житловий будинок, сплачує комунальні платежі. У зв'язку із відсутністю правовстановчих документів на житловий будинок вона не може зареєструвати місце свого постійного проживання. Зазначає, що з 10 квітня 2008 року її володіння будинком є добросовісним, безперервним та відкритим, тому просить суд визнати за нею право власності на житловий будинок за набувальною давністю.
Ухвалою Волочиського районного суду Хмельницької області від 21 січня 2025 року замінено неналежного відповідача Наркевицьку селищну раду Хмельницької області на належного відповідача - ОСОБА_3 .
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та пояснила, що у зв'язку з наявністю розписки про придбання позивачкою господарства, в погосподарських книгах її записано головою двору (домогосподарства). На даний час у позивачки немає зв'язку з ОСОБА_3 , який проживає на тимчасово окупованій території.
Відповідач ОСОБА_3 , який про час, місце та дату судового засідання повідомлений належним чином через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, в судове засідання не з'явився.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, проти позову не заперечує.
Вивчивши і дослідивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 344 ЦК України, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.
Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння становить десять років.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Водночас володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц (провадження №61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі №175/2338/16-ц (провадження №61-2017св18).
Крім того, враховуючи частини першу та третю статті 1277 ЦК України, можна дійти висновку, що в разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку.
З огляду на викладене за набувальною давністю може бути визнане право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 травня 2021 року у справі №214/3083/18.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Бубнівка Волочиського району Хмельницької області померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується актовим записом про смерть № 2 від 12 січня 2008 року (а.с.72).
Відповідно до довідки, що видана виконкомом Бубнівської сільської ради Волочиського району Хмельницької області 15.04.2008 року № 79, на день смерті ОСОБА_5 з нею ніхто не проживав (а.с. 102-зворот).
Згідно з даними витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 14040671 від 08.04.2008 року, виданого Волочиською державною нотаріальною конторою, після смерті ОСОБА_5 заведена спадкова справа №44450151, номер у нотаріуса 384/08 (а.с. 93).
З матеріалів спадкової справи № 384/2008 слідує, що за життя ОСОБА_5 вчинила заповіт, що 26.04.2004 року посвідчений секретарем виконкому Бубнівської сільської ради Волочиського району Хмельницької області Ковтун Т. та зареєстрований в реєстрі за № 105, згідно якого на випадок своєї смерті ОСОБА_5 зробила таке розпорядження: “все своє майно, з чого б воно не складалося і де б воно не було, все, що належить мені за законом і на що я матиму за законом право, у тому числі житловий будинок з присадибною ділянкою, державний акт на право власності на землю серії РІ № 833648, виданого 01.08.2002 року, майновий сертифікат, ощадну книжку заповідаю ОСОБА_3 » (а.с. 101).
ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 , подавши до Волочиської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом, та отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.07.2008 року на земельну ділянку площею 2,49 га, що належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на землю серія РІ № 833648, та грошові внески з нарахованими відсотками, грошовою компенсацією та індексацією, що зберігаються у філії Волочиського відділення ВАТ “Державний ощадний банк України» № 3201/056 на рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 . Дані обставини що підтверджуються матеріалами спадкової справи №384/2008, заведеної після смерті ОСОБА_5 .
Відповідно до інформації, наданої КП Волочиська БТІ № 87 від 26.07.2024 року, згідно архіву БТІ станом на 01.01.2013 року, право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 не реєстровалось, технічна інвентаризація не проводилась.
Відповідно до записів погосподарських книг за 2006-2010 року, що знаходяться у володінні Бубнівського старостинського округу, ОСОБА_5 була головою двору (домогосподарства) за адресою: АДРЕСА_1 , звідки вибула 10.08.2008 року у зв'язку із смертю.
Позивач ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , зазначає, що вона почала проживати в домогосподарстві за адресою: АДРЕСА_1 за домовленістю із спадкоємцем попереднього власника ОСОБА_3 про придбання будинку, про що свідчить письмова розписка.
Із письмової розписки вбачається, що ОСОБА_3 15.04.2008 року написав розписку про те, що він продав садибу ОСОБА_5 , яку отримав у спадок після її смерті, ОСОБА_2 і одержав 2500 гривень, ніяких претензій до неї не має.
Відповідно до записів погосподарських книг за 2006-2010 року, позивач з 10.04.2008 року значиться головою двору (домогосподарства) за адресою: АДРЕСА_1 . В погосподаських книгах за 2011-2015, 2016-2020, 2021-2025 роки позивач записана головою даного дворору. Син позивачки ОСОБА_4 з 04.04.2012 року зареєстрований та проживає в даному домогосподарстві.
Згідно з довідкою № 328 від 19.07.2024 року, що видана старостою Бубнівського старостинського округу, ОСОБА_2 , починаючи з 2012 року здійснювала сплату земельного податку за земельні ділянки площею 0,16 га, в тому числі площею 0,05 га (під будинком) та площею 0,11 га (рілля) за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідками, від 19.07.2024 року та від 24.07.2024 року, у позивачки за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня заборгованість за спожиту воду та спожиту електроенергію.
З врахуванням встановлених обставин та зазначених вище норм закону, суд не приймає до уваги посилання позивача на фактичне придбання житлового будинку, оскільки такі обставини не можуть бути підставою для застосування положень статті 344 ЦК України, згідно якої за набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.
Отже, судом встановлено, що позивач була обізнана про те, що будинок, який є предметом спору та на який вона просить визнати право власності за набувальною давністю, належав ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , та після смерті якої зі згоди спадкоємця ОСОБА_3 , який прийняв спадщину, однак не офомив свої спадкові права на будинок, позивач проживала в спірному будинку з 14.04.2008 року. Тому не можна вважати володіння позивачем даним будинком, добросовісним в розумінні статті 344 ЦК України.
На думку суду, обставини смерті ОСОБА_5 та наявність спадкоємця ОСОБА_3 , який прийняв спадщину, не давали позивачу підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним.
Укладення між позивачем та спадкоємцем ОСОБА_3 угоди у вигляді розписки про отримання коштів за садибу ОСОБА_5 , яку він отримав у спадок після її смерті, а також проживання позивача у цьому будинку не свідчить про наявність правових підстав набуття права власності на майно за набувальною давністю, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Така угода (розписка) не містить засад, що обґрунтовують набуття права власності чи користування позивачкою житловим приміщенням.
Давність володіння могла вважатися добросовісною, якщо позивач при заволодінні спірним нерухомим майном не знала і не повинна була знати про відсутність в неї підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі судом не встановлено.
Факт сплати комунальних платежів та утримання нерухомого майна не може бути самостійною підставою для визнання права власності на майно в порядку статті 344 ЦК України.
Аналогійний висновок викладено в постанові Верховного суду від 10 січня 2023 року у справі №462/1720/21 (провадження №61-7977св22).
Враховуючи вищевикладене, оцінивши всі докази у їх сукупності, враховуючи принцип справедливості рішення суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 76, 81, 141, 247, 263-265, 273 ЦПК України, суд
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4 , про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін: позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя: