Справа № 357/14705/24
Провадження № 2/357/971/25
( ЗАОЧНЕ )
20 лютого 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Нізовій А. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 м. Біла Церква за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, -
У жовтні 2024 року представник позивача - адвокат Кухаренко Ольга Володимирівна звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів з 01 липня 2022 року по 10 жовтня 2024 року (по аліментним платежам з 20 червня 2022 року по 31 серпня 2024 року) у сумі 84 176,74 грн.
Позов мотивовано тим, що сторони з 30.04.2013 р. перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.03.2020 р. було розірвано. Сторони мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 21 липня 2022 року судовим наказом Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/5318/22 стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , аліменти на утримання доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4% частини заробітку (доходу) боржника, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 червня 2022 року і до досягненням дитиною повноліття. 11 серпня 2022 року постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Герасименко Юлією Олегівною було відкрито виконавче провадження №69609672. З моменту пред'явлення виконавчого документу до виконання та на день подання цього позову державним виконавцем вжиті примусові заходи з метою виконання рішення суду. Так, державним виконавцем було винесено ряд постанов: про накладання арешту на майно та грошові кошти; про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; тощо. Проте, вчинення відповідних примусових виконавчих дій не надало жодного результату щодо спонукання Відповідача здійснювати утримання доньки та виконання рішення суду. Відповідач свідомо, умисно не виконує рішення суду внаслідок чого, за ним утворюється заборгованість. Внаслідок невиконання Відповідачем рішення суду про стягнення аліментів, за останнім утворилася заборгованість по виплаті аліментів в сумі 45 502,64 (сорок п'ять тисяч п'ятсот дві) гривні 64 коп. Таким чином, у зв'язку із тим, що Відповідач допустив прострочення сплати аліментів, не дотримувався належної платіжної дисципліни щодо сплати аліментних платежів, Позивач має всі правові підстави для стягнення пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів за весь період прострочення сплати аліментів та з метою відновлення порушеного права дитини на належне матеріальне утримання. Таким чином, неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів з 01 липня 2022 року по 10 жовтня 2024 року (по аліментним платежам з 20 червня 2022 року по 31 серпня 2024 року) складає 84 176,74 (вісімдесят чотири тисячі сто сімдесят шість) гривень 74 коп.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2024 року головуючим суддею визначено суддю Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.
Ухвалою від 18 листопада 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судове засідання не з'явилася, представника не направила, про день та час судового засідання була повідомлена належним чином. В матеріалах справи наявна заява, в якій представник позивача - адвокат Кухаренко О.В. просила розгляд справи проводити у відсутності позивача та представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
В судове засідання відповідач повторно не з'явився, про день та час судового засідання був повідомлений належним чином, жодних клопотань, відзиву чи заперечень до суду не направив, та відповідно до положень ст.128,130 ЦПК України вважається, що відповідач повідомлений належно про розгляд справи.
Матеріали справи містять підтвердження про направлення відповідачу рекомендованого повідомлення про вручення поштою повістки в судові засідання.
При цьому слід зазначити, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. (позиція КГС ВС у справі № 911/3142/19 від 18.03.2021р).
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі ст.ст. 280-282 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд даної справи, про що не заперечував позивач.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Так, судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , видане 27 грудня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис №2184.
30 квітня 2013 року між громадянином України ОСОБА_2 та громадянкою України ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, про що зроблено актовий запис за №305. Після шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_4 .
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 24 березня 2020 року у справі 357/1584/20 шлюб між сторонами було розірвано.
Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 21 липня 2022 року видано судовий наказ у справі №357/5318/22, яким стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП ( НОМЕР_1 ), місце реєстрації: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП ( НОМЕР_5 ), проживаючої за адресою: АДРЕСА_4 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку /доходу/, але не менше 50 % прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 20.06.2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
Постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 11 серпня 2022 року було відкрито виконавче провадження №69609672.
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 27.09.2024 року за вих. №185659, виданого головним державним виконавцем Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Юлією Герасименко, вбачається, що станом на 01.09.2024 р. ОСОБА_2 в рамках виконавчого провадження №69609672 має заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 45502,64 грн.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, представник позивача наголошувала на тому, що відповідач має заборгованість зі сплати аліментів, а тому повинен сплати пеню за несвоєчасну їх сплату на користь позивача у розрахованому розмірі, а саме 84176,74 грн.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У статтях 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є примусове виконання зобов'язання в натурі. Примусове виконання зобов'язання в натурі, - це спосіб захисту, який випливає з загального принципу повного і належного виконання зобов'язання та полягає в зобов'язанні здійснити дію, або утриматися від її здійснення, незалежно від застосування до боржника інших заходів впливу.
Згідно ч.1 ст.196 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Так, розраховуючи розмір пені згідно з положеннями ст. 196 СК України, суд виходить з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, а пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.
При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1% пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року (справа №6-94цс15) та від 16 березня 2016 року (справа №6-300цс16).
Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови № 3 «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року роз'яснив, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилась з незалежних від нього причин, зокрема у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак, таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку, неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові витрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Отже, з урахуванням правої природи пені, яка є дієвим стимулом належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня і нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.
Саме така правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року в справі № 6-81цс13, від 01 жовтня 2014 року № 6-149цс14, від 01 липня 2015 року у справі № 6-94цс15.
Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
В статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Отже загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою: p=(A1х1%хQ1)+(A2х1%хQ2)+(Anх1%хQn), де:
p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;
A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць (сума аліментів, які не були сплачені);
Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів, починаючи з першого дня першого місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати;
A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць (сума аліментів, які не були сплачені);
Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць, починаючи з першого дня першого місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати;
An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;
Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинен виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Саме така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» № 2037-VIII від 17.05.2017 року, що набрав чинності 08.07.2017 року, було внесені міни до ст. 196 Сімейного кодексу України саме з метою удосконалення механізму відповідальності за несплату аліментів.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (ст.196 СК України).
У п. 22 постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Оскільки правовідносини щодо відповідальності платника аліментів за прострочення їх сплати у виді пені врегульовані ст.196 Сімейного кодексу України, на яку не поширюються обмеження щодо строку позовної давності, визначені в ст. 20 Сімейного кодексу України, пеню за прострочення сплати аліментів слід нараховувати за весь період заборгованості.
В свою чергу, з боку відповідача не було надано суду доказів, що заборгованість утворилась з незалежних від нього причин, зокрема у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками, суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування неустойки.
Відповідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Так, звертаючись до суду з вищевказаними вимогами, позивач просить стягнути з відповідача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на її користь саме у розмірі 84176,74 грн, при цьому, застосовуючи положення частини першої статті 196 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від від 27.09.2024 року за вих. №185659, виданого головним державним виконавцем Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Юлією Герасименко, заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів становить 45502,64 грн. Такий розрахунок заборгованості здійснений з червня 2022 по вересень 2024, в якому відображені суми, які підлягали стягненню, але не були сплачені відповідачем у відповідному періоді.
Так, враховуючи наведену вище формулу розрахунку, яка була застосована з боку позивача при розрахунку суми пені, суд погоджується з приведеною таблицею, де загальна сума пені за зобов'язаннями відповідача по сплаті коштів на утримання дитини за визначений позивачем вище період, становить 84176,74 грн.
Враховуючи, що за визначений позивачем вище період, відповідач повинен був сплачувати аліменти, нараховані йому державним виконавцем, але має заборгованість, а відповідно до ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України розмір пені обмежено 100 % заборгованості, тобто, в даному випадку, не може бути більшим від самої суми боргу,суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів у розмірі 45502,64 грн.
В свою чергу, з боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача, як не було надано суду свого розрахунку.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Отже, в судовому засіданні знайшло своє підтвердження те, що відповідач не виконував рішення суду, не сплачував аліменти у визначений позивачем період, у зв'язку з чим дійсно мало місце заборгованість.
Таким чином, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача пеню за прострочення сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 45502,64 грн за судовим наказом від 21.07.2022 року, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 196 СК України.
Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Тому, виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
З 1 січня 2024 року відповідно до Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» ставки судового збору змінюються.
Як визначено у Законі, судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1 відсоток ціни позову, але не менше 1211,20 грн. та не більше 15140,00 грн.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення заборгованості, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, а остання при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору, з відповідача у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн., ставки якого діяли на час звернення позивача до суду з вказаним позовом.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до вимог ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 49 ЦК України, ст. ст. 180, 187, 194, 196 СК України, ст.ст. 2, 4, 13, 19, 76, 77, 81, 128, 131, 133,141, 211, 187, 263-265, 273, 274, 280-289ЦПК України, п. 22 постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Законом України «Про судовий збір», суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в розмірі 45502,64 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в розмірі 1211,20 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; адреса: АДРЕСА_5 ; РНОКПП: НОМЕР_5 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса: АДРЕСА_6 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .
Суддя Б. І. Кошель