Справа № 357/16428/24
Провадження № 2/357/885/25
12 лютого 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Пустовій Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому просить встановити факт, що ОСОБА_1 проживала з 13.07.2008 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
І. Позиція сторін у справі.
Позивач стверджує, що з 13 липня 2008 року вона та ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах, постійно проживали у квартирі позивача за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що вела з ОСОБА_3 спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю, мали спільний бюджет, спільно купували речі побуту, якими разом користувались, разом обробляли земельну ділянку на дачі у с.Пищики. З 23.06.2024 позивач доглядала ОСОБА_3 у лікарні, де він і помер. Похованням ОСОБА_3 займалась позивач. Після його смерті відкрилась спадщина та ОСОБА_1 03.09.2024 подала до Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, на що отримала письмове роз'яснення, що не має право спадкувати, оскільки немає підтвердження родинних стосунків з померлим, рекомендовано звернутись до суду. Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 є його син ОСОБА_2 . Заявник, посилаючись на п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, ст. 1264 ЦК України, просить встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із спадкодавцем.
В судовому засіданні позивач позов підтримала, пояснивши, що з 2008 року вона проживала з ОСОБА_3 у свої квартирі, але ОСОБА_3 був зареєстрованим в своїй квартирі. Позивач стверджує, що доглядала матір ОСОБА_4 , яка у 2011 році померла, та вони разом з ОСОБА_4 займались її похованням. Позивач зазначає, що вона з ОСОБА_3 усе робили спільно, надавали один одному матеріальну допомогу, робили разом ремонт у хаті позивача. Відповідач ОСОБА_2 не працював, любив випити, напоював батька. 19.06.2024 ОСОБА_3 пішов до себе додому, де його напоїв син, а позивачу сказав, що батько не бажає її бачити. Позивач викликала поліцію та швидку медичну допомогу, бо ОСОБА_3 був у поганому стані, а тому його відвезли у лікарню. Позивач доглядала ОСОБА_5 , купувала ліки, годувала, в нього було запалення легень, відмовили нирки. Син тричі прийшов навідати батька. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, похованням займалась позивач, отримала свідоцтво про смерть та кошти на поховання. Позивач зазначає, що була заручена з ОСОБА_3 , він подарував їй обручку. Позивач пояснила, що на даний час не ставить питання про спадкування, а просто бажає вважатись дружиною померлого, а в подальшому можуть бути вирішені майнові питання.
Відповідач, заперечуючи позов, в судовому засіданні пояснив, що знайомий з ОСОБА_1 , яка часто зверталася до відповідача і його батька за допомогою, просила приносити їй воду. ОСОБА_1 не була дружиною ОСОБА_3 . Відповідач проживав постійно разом зі своїм батьком в його квартирі по АДРЕСА_2 . Відповідач ОСОБА_2 заперечив задоволення позову, з огляду на те, що не вважає позивача дружиною свого батька, яка була просто його знайомою, оскільки ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_3 , разом з сином, інколи ходив до позивача, щось допомагати, носив воду, іноді їздив з нею в село, іноді ночував, але з ранку повертався додому. Відповідач зазначає, що його батько та позивач не мали спільного бюджету. Відповідач не заперечує, що його батько перед смертю тиждень лежав в лікарні, куди приходили позивач і відповідач. Позивач підтвердив, що похованням його батька займалась ОСОБА_1 , однак він також дав 10 тисяч гривень на поховання і не заперечував, щоб позивач отримала кошти, які були надані державою батьку на поховання. Відповідач обурений, що позивачу, яка не є родичом, було безпідставно видано свідоцтво про смерть його батька.
Суд, заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.
ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою від 05.12.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання (а.с. 22).
Ухвалою суду від 27.01.2025, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до розгляду по суті.
Суд, заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 28.06.2024 Білоцерківським відділом ДРАЦС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м.Київ) (а.с. 4).
Встановлено, що організацією та здійсненням поховання ОСОБА_3 займалась позивач ОСОБА_1 , що стверджується копією договору-замовлення на організацію та проведення поховання від 29.06.2024 (а.с. 10) та копією рахунку-замовлення від 29.06.2024 на замовлення послуг автокатафалку, копки могили, труни та ін., на загальну суму 9035,00 грн (а.с. 8).
Встановлено, що позивач звернулась до Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак державний нотаріус Мельничук Марина надала їй роз'яснення №2224/02-14 від 24.10.2024, в якому повідомила про відсутність інформації про родинні стосунки між ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_3 (а.с. 5).
До матеріалів справи приєднані три спільні фото на яких зображені позивач та ОСОБА_3 (а.с.12,13)
В судовому засіданні були заслухані показання свідків, зокрема свідок ОСОБА_6 , яка проживає з позивачем по сусідству, суду повідомила, що позивач з ОСОБА_4 разом жили, ходили по магазинам, їздили разом на дачу, ОСОБА_3 носив воду позивачу. Свідок близько 5 років зустрічала ОСОБА_3 постійно в їхньому подвір'ї.
Свідок ОСОБА_7 , суду показала, що ОСОБА_3 був її сусідом по АДРЕСА_2 , знайома з ним з 1985 року, разом заселялися у будинок. Свідок знала покійну дружину ОСОБА_5 . Після її смерті ОСОБА_3 проживав вдвох із сином ОСОБА_8 . Свідок ствердила, що незнайома з позивачкою.
Свідок ОСОБА_9 , давня знайома позивача, суду пояснила, що з 2008 року позивач з ОСОБА_4 проживали разом, разом прибирали в квартирі, консервували.
Свідок ОСОБА_10 , який проживає по сусідству з відповідачем, суду що родину ОСОБА_11 знає з дитинства. Батьки свідка разом працювали і товаришували з ОСОБА_3 . Свідок не знайомий з позивачем. Свідок ствердив, що ОСОБА_3 постійно проживав разом зі своїм сином ОСОБА_8 по АДРЕСА_3 .
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно з п. 5 ч.1 ст. 315 ЦПК України, факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлений у судовому порядку.
За ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно вимог частини четвертої статті 3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Поняття сім'ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов'язкової ознаки сім'ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім'я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, що й є ознаками сім'ї.
Відповідно до частини першої статті 36 цього СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Згідно роз'яснень Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012 року, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо. Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із "подружжя", свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
У статті 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Факт спільного проживання не доводить факту проживання однією сім'єю, оскільки поняття сім'ї включає в себе не лише наявність інтимних стосунків, а й інші відносини, які визначають поняття «чоловіка та дружини». В судовому засіданні таких відносин не встановлено.
Судом встановлено, що певний період позивач була знайома з ОСОБА_3 , іноді разом їздили на дачу, іноді позивач зверталася до ОСОБА_2 за допомогою. Однак, місце проживання позивача ніколи не було зареєстроване в одному помешканні з ОСОБА_2 . Надаючи пояснення по справі, позивач сама зазначила, що ОСОБА_2 ходив додому де разом з сином випивав і залишався вдома. Саме зі своєї квартири ОСОБА_3 був госпіталізований в лікарню де і помер. Свідки сторони позивача були знайомі з ОСОБА_3 , іноді зустрічали його в подвір'ї біля будинку де мешкає позивач, бачили його разом з позивачем, однак наведене не може свідчити, що відносини між позивачем і ОСОБА_3 були такими, що притаманні подружжю та ці особи мали взаємні права та обов'язки.
Початок спільного проживання, з липня 2008 року, позивач обґрунтовує лише власними поясненнями. Дійсно, ОСОБА_1 певний період була знайома з ОСОБА_3 , іноді ночували в одному помешканні, позивач провідувала його в лікарні, однак позивач не довела, що в зазначений нею період часу, з липня 2008 р., між нею і ОСОБА_3 були сформовані усталені відносини, які притаманні подружжю. Позивач повідомила, що була заручена з ОСОБА_3 і вони мали намір одружитися, однак наведеному не надала доказів, а про наміри покійного ОСОБА_3 вже неможливо дізнатися.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (Висновок ВС викладений у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).
Показання двох свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (позиція Верховного Суду, що викладена в постановах від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц.; у справі № 531/295/19 від 8 грудня 2021 року).
Згідно вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показаннями свідків.
Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Під час судового розгляду позивачем не доведено та матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , як чоловіка та жінки, тобто наявність сім'ї, зокрема, те що позивач із ОСОБА_3 постійно спільно проживали, мали спільний бюджет, харчування, мали спільні витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні житла, тобто відсутнє підтвердження реальності сімейних відносин з ОСОБА_3 , не підтверджено наявності усталених відносин, прав та обов'язків, які притаманні подружжю.
Таким чином, досліджені в суді докази у сукупності з показаннями свідків підтверджують лише факт дружніх стосунків між позивачем та ОСОБА_12 . Встановлені обставини справи та ті підстави, на які позивач посилалась в позові не є такими, з якими закон пов'язує правовий статус жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено позовні вимоги, не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, надавши відповідну правову оцінку яким, суд мав би можливість дійти обґрунтованого висновку про задоволення позову. Позивач скористалася своїм правом на судовий захист, однак її позиція не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду даної справи.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 81,89, 141, 259, 264-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 21.02.2025 року
Суддя О. Я. Ярмола